Варіанти батьківського поводження.

Суровий – батьки діють в основному силовими, директивними методами, нав'язуючи свою систему вимог, жорстко направляючи дитину по шляху соціальних досягнень, при цьому найчастіше блокуючи власну активність і ініціативність дитини. Цей варіант у цілому відповідає авторитарному стилеві.

Пояснювальний – батьки апелюють до здорового глузду дитини, прибігають до словесного пояснення, думаючи що дитина рівна з ними і здатна до розуміння звернених до неї роз'яснень.

Автономний – батьки не нав'язують рішення дитині, дозволяючи їй самій знайти вихід із сформованої ситуації, надаючи максимум волі у виборі й ухваленні рішення, максимум самостійності, незалежності; батьки заохочують дитину до прояву цих якостей.

Компромісний – для рішення проблеми батьки пропонують дитині щось привабливе замість здійснення якоїсь непривабливої для неї дії або розділити обов'язки, труднощі навпіл. Батьки орієнтуються в інтересах і перевагах дитини, знають, що можна запропонувати замість, на що переключити увагу дитини.

Сприяючий – батьки розуміють, у який момент дитині потрібна їх допомога і що вони можуть і повинні зробити. Вони реально беруть участь у житті дитини, прагнуть допомогти, розділити з нею її труднощі.

Співчуваючий – батьки щиро і глибоко співчувають і співпереживають дитині в конфліктній ситуації, але, не починають ніяких конкретних дій. Вони тонко і чуйно реагують на зміни в стані, настрої дитини.

Потураючий (що потурає) – батьки готові почати будь-які дії, навіть на шкоду собі, для забезпечення фізіологічного і психологічного комфорту дитини. Батьки в цілому орієнтовані на дитину: вони ставлять її потреби й інтереси вище своїх, а часто і вище інтересів родини в цілому.

Ситуативний – батьки приймають відповідне рішення в залежності від тієї ситуації, у якій вони знаходяться; у них немає універсальної стратегії виховання дитини. Система вимог батьків і стратегія виховання лабільна і гнучка.

Залежний – батьки не почувають впевненості в собі, своїх силах і покладаються на допомогу і підтримку більш компетентного оточення (вихователі, педагоги і вчені) або перекладає на них свої обов'язки. Великий вплив на батьків робить педагогічна і психологічна література, з якої вони намагаються почерпнути необхідні знання про «правильне» виховання своїх

дітей.

Внутрішня педагогічна позиція, погляди на виховання в родині завжди знаходять висвітлення в манері батьківського поводження, характері спілкування й особливостях взаємин з дітьми.

Наслідком цього переконання є те, що батьки рішуче не знають, як справитися з дитиною, що виявляє негативні емоції. Виділяються наступні стилі батьківського поводження:

«Командир-генерал». Цей стиль виключає альтернативи, тримає події під контролем і не дозволяє виражати негативні емоції. Основними засобами впливу на дитину такі батьки вважають накази, команди і погрози, покликані ефективно контролювати ситуацію.

«Батько-психолог». Деякі батьки виступають у ролі психолога і намагаються аналізувати проблему. Вони задають питання, спрямовані на діагностику, інтерпретацію й оцінку, припускаючи, що мають вище знання. Це в корені убиває спроби дитини відкрити свої почуття. Батько-психолог прагне вникнути в усі деталі з єдиною метою — направити дитину по правильному

шляху.

«Суддя». Цей стиль батьківського поводження дозволяє вважати дитину винною до винесення вироку. Єдине, до чого прагнуть такі батьки, — довести власну правоту.

«Священик». Стиль батьківського поводження, близький до вчительського. Повчання зводяться переважно до моралізування з приводу того, що відбувається. На жаль, цей стиль безликий і не має успіху в рішенні сімейних проблем.

«Цинік». Такі батьки звичайно повні сарказму і намагаються, так чи інакше, принизити дитину. Основна їх «зброя» — глузування, прізвиська, сарказм або жарти, здатні «покласти дитину на лопатки».

Крім того, розглянуті вище стилі батьківського поводження аж ніяк не мотивують дитину до виправлення, а тільки порушують головну мету — допомогти їй навчитися вирішувати свої проблеми. Це приведе тільки до того, що дитина буде почувати себе знедоленою. А коли дитина відчуває негативні почуття стосовно себе, вона стає замкнутою, не бажає спілкуватися з іншими,

аналізувати свої почуття і поведінку.