Главная » Статьи » Психология и педагогика

Адиктивна поведінка

Золотова Г. Д.

СУЧАСНІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ
НА ПРОБЛЕМУ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

Проблема адиктивної поведінки є сьогодні надзвичайно актуальною,
особливе занепокоєння викликає її поширення серед дітей через необоротну
шкоду на організм неповнолітніх тютюнопаління, уживання алкоголю, нарко-
тиків, токсикологічних речовин. Запобігти цьому може детальне вивчення
цього явища і створення системи соціально-педагогічної профілактики адик-
тивної поведінки на рівні територіальної громади.

Вивчення адиктивної поведінки відбувається на інтегративних засадах
фахівцями психології, соціології, медицини, соціальної педагогіки. Почина-
ють дослідження цієї проблеми А. Лічко,  Д. Колесов, С. Шевердін, Б. Лєвін,
М. Лєвін, В. Оржеховська Н. Максимова, С. Толстоухова. Останнім часом
поширення інтересу до адикцій дітей простежуємо в роботах Ц. Короленка,
В. Менделевича, О. Безпалько, А. Капської, Н. Заверіко, О. Карпенко, М. Ока-
ринського, П. Гусака, Н. Бурмаки, О. Савчука, Т. Мартинюк, І. Шишової,
О. Мурашкевича. І все ж соціально-педагогічні аспекти цієї проблеми є ще
недостатньо висвітленими й систематизованими.      

Мета статті – надати характеристику сучасним соціально-педагогічним
поглядам на проблему адиктивної поведінки дітей.

Розпочинаючи аналіз соціально-педагогічних досліджень адиктивної по-
ведінки дітей, зауважимо, що всі дослідження ми умовно поділили на такі на-
прямки. Це, по-перше, аналіз основних поглядів на понятійно-категоріаль-
ний апарат у питанні профілактики адиктивної поведінки. По- друге, аналіз
останніх розробок сутності тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії непов-
нолітніх.

Аналіз останніх досліджень провідних українських науковців дозволяє
сказати, що намітилася тенденція до аналогічності думок у визначенні по-
няття «адиктивна поведінка», чого не можна було сказати в попередній
період. Загалом  під адиктивною поведінкою розуміють поведінку, що до-
сягається різноманітними способами – фармакологічними й нефармако-
логічними, і це супроводжується розвитком суб’єктивно приємних емоцій-
них станів [10; 11; 14].

Одне з останніх вичерпних визначень поняття «адиктивна поведінка» на-
дала О. Безпалько: «адиктивна поведінка – це поведінка людини, для якої
притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого
психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній
фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання
інтенсивних емоцій» [1, с. 103]. Продовжуючи цю думку, зауважимо: «пове-
дінка, що передує різним видам хімічної залежності, називається адиктив-
ною поведінкою (від англ. addictive behaviour – хибна залежність, негативна
пристрасть, залежна (від наркогенних засобів) поведінка)» [2, с. 320]. Вона
може сформуватися внаслідок вживання різних груп наркогенних речовин і
характеризується наявністю пов’язаних із цим проблем. Під наркогенними
речовинами мають на увазі такі речовини, як наркотики, алкоголь та токси-
кологічні речовини.

Особливістю кількох досліджень є те, що вони ставлять запитання: яку
стадію називати адиктивною поведінкою: стадію, коли вже сформувалася
залежність, чи стадію, коли залежності ще немає? На сьогодні неможливо
дати однозначну відповідь на це запитання. Щодо вживання психоактивних
речовин, то тут більш-менш зрозуміло: ми погоджуємося з більшістю фахівців
у цьому питанні й уважаємо, що адиктивна поведінка – це стадія, яка пере-
дує залежності, її логічно називати стадією зловживання [3, с. 7; 4, с. 91; 7;
11, с. 228]. До того ж, додамо, що власне стадії залежності від психоактивних
речовин уже мають свою назву: стадія залежності від алкоголю – алкоголізм,
від наркотиків – наркоманія [10]. І з власного досвіду практичної діяльності
нам зрозуміло: дії соціально-педагогічного характеру на особистість, яка має
залежність, ефективними не будуть, потрібне медичне втручання, лікування,
а вже потім – соціально-педагогічна реабілітація та третинна профілактика
(профілактика рецидивів).

Але ж щодо нехімічних адикцій, то тут ми завжди використовуємо термін
«залежність»: залежність від азартних ігор, залежність від мобільного теле-
фону, залежність від їжі тощо [4], дуже важко використовувати будь-які інші
синоніми. Підкреслимо, що завжди на увазі ми маємо психологічну залежність,
фізична, якщо й розвивається (не за всіх видів адикцій вона можлива), то
теж спочатку потребує медичного втручання.

Отже, адиктивна поведінка – це поведінка, що передує виникненню фізич-
ної залежності, стадія зловживання у випадку і хімічних, і нехімічних адикцій –
можлива стадія психологічної залежності.

Звернемося до наступного суперечливого питання. Воно стосується того,
що вчені під тим чи тим кутом (з погляду медицини, правничої галузі, психо-
логії) намагаються визначити та розмежувати (або заперечують розмежу-
вання) стадію психологічної залежності та стадію фізичної залежності. Зау-
важимо, що дуже важко виокремити й описати ці стадії, адже згадані науки
по-різному трактують це питання. Так, у наркології існує опис чітких клінічних
симптомів виникнення фізичної залежності, психологія вивчає характеристи-
ки психологічної залежності та її ознаки, соціологія приділяє увагу впливу со-
ціальних інститутів та кількісним характеристикам уживання психоактивних
речовин, для соціально-педагогічної теорії та практики нам важливі всі ці дані
для того, щоб вивчити й пояснити поведінкові реакції, і, головне, запобігти
їхньому формуванню. І навіть у медицині сьогодні спостерігаємо тенденцію
до уникнення різкого розмежування цих стадій, натомість пропонують брати
до уваги цілий комплекс симптомів і використовувати термін «залежність», а
не «наркоманія». Залежність – це ще й особливий внутрішній стан людини,
для якого характерна втрата особистістю свободи, волі [10].

І це лише стосується такого виду адиктивної поведінки, як уживання пси-
хоактивних речовин. А щодо всіх інших, нехімічних видів залежностей, то тут
ми будемо чекати висновків подальших медичних досліджень, які нададуть
нам чіткі клінічні симптоми розмежування цих видів залежностей.

Залежність у широкому значенні – це та або та форма рабства, яка стри-
мує можливості людини і зменшує її можливості до саморозвитку. Будь-яка
залежність є головною перешкодою на шляху до самореалізації особистості.
Щоб вести боротьбу із поширенням залежностей, потрібно розуміти при-
роду залежності як багатогранного явища. На сьогодні не існує загальної теорії
залежності. Якщо така теорія буде побудована, то можна буде дослідити ок-
ремі залежності, наприклад, залежність від алкоголю або наркотиків. Для
побудови такої теорії важливе значення має виділення соціально-психоло-
гічної структури залежності. Вона містить такі компоненти, як задоволення і
страждання. Залежність виявляється в тому, що людина отримує задоволен-
ня від володіння предметом залежності або страждає від відсутності воло-
діння предметом, від якого залежить.

Важливим моментом розуміння понятійного апарату ми вважаємо та-
кож і тенденцію до розмежування понять «наркогенні речовини», «наркоти-
ки», «психоактивні речовини». Існують певні розбіжності у визначенні змісту
цих категорій. Деякі автори наркотичними речовинами (наркотиками чи пси-
хоактивними речовинами) називають хімічні сполуки, які мають властивість
специфічно впливати на мозок та на організм людини. Під такими вони розу-
міють і наркотики, і алкоголь, і тютюн [8, с. 233].

Ми ж погоджуємося з більшістю науковців у тому, що термін «нарко-
тик» потрібно розглядати з юридичних і медичних позицій. Термін же «пси-
хоактивні речовини» ми відносимо до всіх тих речовин, які вибірково впли-
вають на нервову систему: або стимулюють, або гальмують, або дезорієн-
тують тощо [6].

Щодо робіт із дослідження сутності та змісту адиктивної поведінки, то
серед останніх публікацій – дослідження феномену станів адиктивної пове-
дінки людини. Окремо йдеться про розмежування вживання і зловживання
психоактивними речовинами. «Саме слово «зловживання» означає, що це
«вживання в зло», тобто таке, яке спричиняє шкоду» [5, с. 20].

Із цього приводу і зарубіжні, і українські дослідники наголошують, що коли
йдеться про дітей, то будь-яке вживання вважають зловживанням, тому що
завдає непоправної шкоди здоров’ю дитини або її майбутнім нащадкам.
Безперечно, інноваційним є згрупування всіх різновидів адиктивної по-
ведінки у три основні види: нехімічні адикції (схильність до азартних ігор або
гемблінг, комп’ютерна адикція, трудоголізм); проміжні форми адикції (анорек-
сія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного споживання їжі);  хімічні
адикції (уживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, нар-
котиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії). Під соціальною проф-
ілактикою розуміють «комплекс економічних, політичних, правових, медич-
них, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обме-
ження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі» [1, с. 31].
До адиктивної поведінки відносять навіть надмірні фізичні вправи, прослу-
ховування ритмічної музики та патологічні відносини із речами, які не є нар-
котиками.

Важливим джерелом інформації для включення до нашої системи про-
філактики адиктивної поведінки дітей є також і праці щодо соціалізації особи-
стості в дошкільному дитинстві, хоча звернень до цього вікового періоду дуже
мало. Потрібно враховувати, що середовище має істотне значення для со-
ціалізації особистості, але якщо його вплив має здебільшого стихійний ха-
рактер, це спричиняє труднощі на шляху становлення особистості. Але ж і
ізолювати дитину від середовища неможливо, тому що це може закінчитися
затримкою в її соціальному розвитку. Тому науковці все частіше звертають
увагу на середовище як поле для соціально-педагогічного впливу. Ми в жод-
ному разі не будемо ставити поряд поняття «соціальне середовище» і «те-
риторіальна громада», але зауважимо, що профілактичний вплив в умовах
територіальної громади дозволяє впливати на саме соціальне середовище
дитини в бік охоплення соціально-педагогічним впливом.

У розвитку адиктивної поведінки можна виділити три  механізми: адик-
тивну соціалізацію (недостатній соціальний контроль, психологічний інфан-
тилізм, алкогольна сім’я); диссоціальний механізм (опортуністична орієнта-
ція особистості, адаптація в антисоціальній групі, інформованість про пси-
хоактивну дію певних речовин) та інтегрувальний механізм (наявність особи-
стісних конструктів, які дезінтегрують психічну діяльність).
 Одним із основних механізмів адиктивної поведінки є перенесення емо-
ційного ставлення з живого об’єкта на неживий або навпаки, наприклад, нар-
коман вступає в емоційні відношення з наркотичними речовинами, що
підкріплюється їхньою дією на його організм.

 Щодо аспекту вікових періодів в аналізі профілактичних досліджень, то
левову долю становлять дослідження профілактики адиктивної поведінки
саме підліткового періоду, тому що сама специфіка підліткової психології,
найбільш поширені в цьому віці порушення емоційної сфери, важковихову-
ваність підлітків зумовлюють їхню адиктивну поведінку. Через вікові харак-
теристики особистості, яка формується, причини всіх виявів адиктивної по-
ведінки в підлітків єдині. У реабілітаційній і профілактичній роботі вагомим
моментом є формування мотивації підлітка до співпраці та розуміння фор-
мування несприйнятливості до вживання наркотичних речовин.

Адиктивна поведінка суттєво впливає на спосіб життя підлітків. «Чим
більше виявляється адиктивність, тим більше порушуються емоційні відно-
сини з оточенням. Потреба в емоційному теплі і близькості переноситься на
об’єкт адиктивності. Тепер психоактивна речовина стає універсальним дже-
релом позитивних переживань» [13, с. 182].

За статистикою, найбільшу кількість дітей залучають до вживання пси-
хоактивних речовин у підлітковому віці, приблизно половина підлітків перебу-
ває на етапі пошукового полінаркотизму, вони намагаються перепробувати
всі психоактивні речовини, які тільки можна дістати [9]. І саме тому профілак-
тичні дії потрібно спрямувати на молодший вік. Первинна профілактика має
ефект у молодшому шкільному і навіть певною мірою в дошкільному віці. У
підлітковому віці й періоді юнацтва ми говоримо про вторинну і третинну
профілактику.

Перейдемо до аналізу праць, присвячених сутності тютюнопаління, ужи-
вання алкоголю й наркотиків дітьми. Аналіз літератури показав, що найбіль-
ша кількість робіт із профілактики вживання психоактивних речовин стосуєть-
ся профілактики вживання наркотиків. Це є об’єктивною відповіддю на про-
блему поширення наркоманії в Україні та світі загалом. Доволі велика кількість
досліджень стосується таких взаємопов’язаних глобальних проблем, як про-
тидія поширенню наркоманії і СНІДу. І це не випадково, адже відомо, що близь-
ко половини всіх інфікованих отримали вірус через споживання ін’єкційних
наркотиків. В основному йдеться про молодіжне оточення, це пояснюється
тим, що майже половина наркозалежних – це молоді люди віком від 20 до 29
років. І знову підкреслимо, що саме тому профілактичні дії потрібно спряму-
вати на попередні вікові періоди.

Певна кількість робіт присвячена профілактиці наркоманії підлітків. Го-
ворячи про наркотики, учені пропонують відокремлювати їх від інших психо-
активних речовин і наголошують, що «наркоманія – це захворювання, за якого
психічний і фізичний стан людини, її самопочуття та настрій цілком залежать
від наявності наркотику в організмі» [12, с. 57].

Набагато менша кількість робіт присвячена профілактиці вживання нар-
котиків дітьми до підліткового періоду, хоча, на нашу думку, це є об’єктивно
необхідним. Тоді складно підібрати відповідні форми й методи профілактики
дорослої проблеми в дитячому середовищі. Тут на допомогу приходять роз-
робки в галузі казкотерапії, які надають можливості ефективної профілак-
тичної діяльності, припинення вживання в разі залежності та підтримки близь-
ких залежної людини.

 Для успішної протидії поширення  наркотичних засобів потрібно якомога
раніше виявляти осіб, які почали їх уживати. Важливо не тільки провести бе-
сіду, а й звернути увагу на зовнішній вигляд, отримати об’єктивну інформа-
цію від батьків, родичів, знайомих, учителів.

Значним фактором розповсюдження наркоманії є прагнення наркоза-
лежних спонукати до прийому інших людей. У медицині це називається про-
зелітизм – «схильність учити інших приймати наркотики».

Важливо враховувати, що наркотичні речовини мають особливу специ-
фічну дію на дитячу психіку. Чим менший вік, тим більша важкість психічної
патології, яку спричиняє прийом наркотиків. Найбільш вразливі до дії нарко-
тичних речовин діти віком 10 – 13 років, а в дітей та підлітків, які перенесли
черепно-мозкову, пологову травму, нейроінфекції, психічна патологія протікає
швидше й більш агресивно.

У розповсюдженні вживання алкоголю поряд із іншими причинами все
частіше вказують на збільшення кількості неповних сімей, у яких діти набага-
то частіше звертаються до цієї згубної звички.

Аналіз методики формування антиалкогольної установки в підлітків по-
казав, що ефективною вона може бути лише за умови розробки її на весь
період навчання в школі. Так, у 5 – 6 класах пропонується проведення ро-
льових ігор, у яких обігрується ситуація алкогольного затягування й можливі
варіанти відмови, вона допомагає підлітку засвоїти реальну можливість тве-
резої поведінки, а колективна творча діяльність класу дає можливість уріз-
номанітнити форми антиалкогольної роботи і водночас виховати інтерес до
здорового способу життя. У 7 – 9 класах найбільш ефективною може стати
участь представників різних спортивних організацій, лідерів-спортсменів або
ветеранів спорту, які є реальним прикладом ведення здорового способу жит-
тя. І в 10 – 11 класах ефективним є створення лекторських груп активістів,
які розповідають про шкоду алкогольного зловживання молодшим підліткам,
що має важливе значення у формуванні антиалкогольної установки в останніх,
тому що старші підлітки завжди є для них референтною групою.

Численні дослідження показали, що дитячий алкоголізм значно
відрізняється від дорослого, а рівні привернення дітей до вживання спирт-
них напоїв мають свої мотиви. Так, нульовий рівень характеризує непов-
нолітніх, які ніколи не вживали алкоголь завдяки установці на тверезість.
Початковий рівень має за мотиви бажання долучитися до світу дорослих або
«бути як усі», епізодичний рівень характеризують бажанням поліпшити настрій
та збільшити комунікабельність, рівень високого ризику диктує необхідність
розслабитися, повеселитися, психічна залежність від алкоголю призводить
до бажання відійти від реальності, фізична залежність – покращити погане
самопочуття. Ми повністю погоджуємося з тим, що метою соціально-педаго-
гічної діяльності з підлітками, які схильні до вживання спиртного, є усунення
факторів, які провокують алкоголізацію дітей, а також об’єднання зусиль
різноманітних організацій і служб. Зі свого боку хотілось би додати, що сьо-
годні потрібно не тільки створити такі служби, а й піти далі, будувати про-
філактичну роботу з урахуванням усіх ресурсів громади.

Серед останніх розробок у профілактиці вживання алкоголю потрібно
звернути увагу на специфіку та загрозу масового вживання пива молоддю.
Недооцінка шкоди й неправильна інформація про користь уживання цього
напою призводять до моди на пиво, прагнення вписатися в те оточення, яке
цікаве й де споживання пива є нормальним.

У галузі профілактики тютюнопаління одні з основних орієнтирів надає
УІЦПАН. Програми побудовані на основі поведінкового підходу й урахову-
ють сучасні актуальні принципи й розробки в галузі профілактичної діяльності.
Щодо припинення тютюнопаління, то допомогу курцям убачають насампе-
ред у попередженнях МОЗ, когнітивній терапії, створенні груп підтримки. Але
лише 1/5 частина дітей кидають палити. Більший ефект мають програми з
корекції поведінки, яка призводить до тютюнопаління. Ключовими момента-
ми сучасних модульних курсів є надання повної інформації про шкоду палін-
ня, показ механізмів впливу реклами, однолітків, батьків і ЗМІ на розповсю-
дження тютюнопаління.

Дослідження з профілактики тютюнопаління здебільшого наголошують
на соціальній зумовленості цієї залежності, автори вказують серед найваж-
ливіших причин його розповсюдження бідність, доводячи це статистичними
даними. Одним із важливих чинників ефективності профілактики тютюнопа-
ління є позитивний підхід, який визначається формуванням моди на здоро-
вий спосіб життя без сигарет [12, с. 57].
Важливо, що результативність профілактики адиктивної поведінки зале-
жить від знання її причин та визначення рівня цих причин: особистісного, со-
ціального, біологічного [11, с. 254]. Перейдемо до їх розгляду.

Важливим для розкриття причин адиктивної поведінки дітей є поняття
факторів ризику соціалізації особистості. До чинників  ризику адиктивної по-
ведінки належать різні несприятливі умови функціонування суспільства, його
структурних компонентів і окремих людей. Такими факторами можуть бути
нестабільна соціальна й економічна ситуація, деформація цінностей, зміна
ієрархії цінностей, відсутність умов самореалізації, фізичне, психологічне й
сексуальне насилля над особистістю тощо. Сімейними факторами можуть
бути розлучення, втрата членів сім’ї, втрата роботи чи здоров’я, неможливість
повноцінного виконання функцій, відсутність любові й поваги, аморальний
спосіб життя. Особистісні фактори ризику – асоціальна й аморальна пове-
дінка, низький рівень духовності, невизнання, відсутність умов для самореа-
лізації, агресивна налаштованість на довкілля, депресивні стани тощо.

У багатьох дослідженнях є посилання на акцентуації характеру як одну з
основних причин адиктивної поведінки, а в підлітків із психопатіями ризик роз-
витку адиктивної поведінки ще більш імовірний, і найбільш сприятливим до
цього є нестійкий тип. До того ж, конституційні риси особистості, індивідуаль-
но-типологічні особливості її характеру відіграють хаотичну роль у прогреді-
єнтності адиктивної поведінки.

Особливо звертає на себе увагу визначення особистісної схильності до
адиктивної поведінки й психологічної готовності, яка виявляється у нездат-
ності адекватного сприйняття життєвих ситуацій, адекватного ставлення до
людей  і до самого себе, правильної регуляції своєї поведінки, поєднання
певних особистісних особливостей, які перешкоджають нормальній соціальній
адаптації індивіда [9].

Крім того, деякі автори вказують на те, що в людини можуть бути недо-
статньо розвинуті стресостійкі та адаптивні можливості внаслідок біологіч-
ної зумовленості або в результаті того, що людина потрапляє у стресові си-
туації набагато частіше, ніж може витримати особистість.

У багатьох роботах участь неповнолітніх в асоціальних молодіжних уг-
рупуваннях указується як одна з причин адиктивної поведінки. Сьогодні ви-
явлений і секрет цієї привабливості. Особливостями вікової психології цього
періоду є гостре бажання приймати самостійні рішення й водночас відмова
брати на себе за це відповідальність. Саме на цій закономірності й функціо-
нують асоціальні угрупування: ілюзія повної свободи підлітка обрати таке
угрупування і вступити в нього (усе, що заборонялося вдома, тут дозволено)
поєднана з тоталітарною структурою угрупування – ієрархічна структура
лідерів, стереотипна поведінка (не можна відмовитися від пропозиції психо-
активних речовин або інших виявів асоціальної поведінки), виправдання всіх
поведінкових виявів.

Деякі дослідження присвячені вивченню мотивів і мотивації вживання
психоактивних речовин. Важливим для розуміння проблеми адиктивної пове-
дінки є для нас висновок про те, що і мотиви, і мотивація мають комплексний
характер, їх треба розглядати з соціальних, біологічних, психологічних позицій
[6; 7].

Дослідники виділяють два види мотивації: внутрішню і зовнішню. Внут-
рішня – це здебільшого неусвідомлювані потяги, які спрямовують особистість
на певний стиль поведінки. Зовнішня мотивація – це те, що усвідомлюється
та уявляється як відношення, яке існує між діями та причинами. Пошук справ-
жньої мотивації через прояснення мотиву й розширення можливостей пере-
живання вважають одним з основних завдань роботи з дітьми та їхніми бать-
ками на початковому етапі профілактичної роботи.

 Важливо враховувати, що на формування алкогольної установки й пси-
хологічної готовності до вживання наркотику впливають індивідуально-типо-
логічні властивості, психологічна схильність до залежності від психоактивних
речовин, різноманітні порушення емоційної сфери, такі психологічні особли-
вості підлітків, як реакція автономізації від дорослих, реакція групування з
однолітками, морально-психологічна незрілість, несформованість комуніка-
тивних навичок, низка соціальних, матеріальних проблем неповнолітніх, які
призводили до стану пригніченості.

Отже, аналіз досліджень показав, що адиктивна поведінка – це поведін-
ка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом
штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних
речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою роз-
витку та підтримання інтенсивних емоцій. Це поведінка, що передує різним
видам хімічних залежностей. Визначено, що терміни «наркотик» та «нарко-
тичні речовини» належать до тих речовин, які викликають абстинентий синд-
ром з погляду медичних характеристик і заборонені законом. Термін же «пси-
хоактивні речовини» ми відносимо до всіх тих речовин, які вибірково вплива-
ють на нервову систему: або стимулюють, або гальмують, або дезорієнту-
ють. Це тютюн, алкоголь, наркотики, стимулятори. Виявлено, що левову долю
серед профілактичних досліджень становлять дослідження профілактики
адиктивної поведінки саме підліткового періоду, менше – періоду юнацтва,
зовсім мало – періоду дитинства. Найбільша кількість робіт із профілактики
вживання психоактивних речовин стосується профілактики вживання нарко-
тиків: протидії поширенню наркоманії і СНІДу; профілактики наркоманії на рівні
різних соціальних інститутів; вивчення специфічної дії наркотиків на дитячу
психіку; урахування прагнення наркозалежних спонукати до прийому інших лю-
дей. Серед останніх розробок у профілактиці вживання алкоголю потрібно
звернути увагу на специфіку та загрозу масового вживання пива молоддю. У
галузі профілактики тютюнопаління одні з основних орієнтирів надає УІЦПАН,
програми побудовані на основі поведінкового підходу й ураховують сучасні
актуальні принципи й розробки в галузі профілактичної діяльності. Результа-
тивність профілактики адиктивної поведінки залежить від знання її причин та
визначення рівня цих причин: особистісного, соціального, біологічного. Со-
ціальними факторами можуть бути нестабільна соціальна й економічна си-
туація, деформація цінностей, відсутність умов самореалізації, фізичне, пси-
хологічне й сексуальне насилля над особистістю, участь неповнолітніх в асо-
ціальних молодіжних угрупуваннях тощо. Сімейними факторами можуть бути
розлучення, втрата членів сім’ї, роботи, відсутність любові й поваги, амо-
ральний спосіб життя. Особистісні фактори ризику – асоціальна й амораль-
на поведінка, низький рівень духовності, невизнання, агресивна налашто-
ваність на довкілля, депресивні стани тощо. Серед психологічних факторів –
акцентуації характеру, психопатії, особистісна схильність і психологічна го-
товність до адиктивної поведінки. Дослідники виділяють два види мотивації
адиктивної поведінки: внутрішню і зовнішню.

Перспективи подальших розробок цієї проблеми полягають у поглибле-
ному вивченні сутності і причин адиктивної поведінки дітей та розробці про-
філактичних заходів.

Література

1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях / Ольга
Володимирівна Безпалько. – К. : «Логос», 2003. – 134 с.
2. Богданова І. М. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / І. М. Богданова.
– К. : Знання, 2008. – 343 с.
3. Грибанова О. В. Педагогические условия предупреждения аддиктив-
ного поведения подростков (на материале работы классного руководителя) :
автореф. дис. на соиск. науч. степ. канд. пед. наук : спец. 13.00.01. «Общая
педагогика, история педагогики и образования» / О. В. Грибанова. – Волгог-
рад, 2007. – 24 с.
4. Егоров А. Ю. Нехимические зависимости / А. Ю. Егоров. – СПб. :
Речь, 2007.
5. Еникеева Д. Д. Как предупредить алкоголизм и наркомании у подрос-
тков : учеб. пособие [для студ. сред. и высш. пед. заведений] / Д. Д. Еникее-
ва. – 2-е изд, стер. – М. : Академия, 2001. – 144 с. –  (Серия «Педагогичес-
кое образование»).
6. Короленко Ц. П. Семь путей к катастрофе : деструктивное поведе-
ние в современном мире / Ц. П. Короленко, Т. А. Донских. – Новосибирск :
Наука, 1990. – 224 с.
7. Личко А. Е. Подростковая наркология / А. Е. Личко, В. С. Битенский.
– Л. : Медицина, 1991. – 304 с.
8. Лукашевич М. П. Соціальна робота (теорія і практика) : підручник /
М. П. Лукашевич, Т. В. Семигіна. – К. : Каравела, 2009. – 368 с.
9. Максимова Н. Ю. Соціально-психологічний аспект адиктивної пове-
дінки підлітків та молоді / Н. Ю. Максимова, С. В. Толстоухова – К., 2000. –
200 с.
10. Сердюк О. О. Соціальна робота з особами з наркотичною та алко-
гольною залежністю / О. О. Сердюк, Ю. Л. Бєлоусов // Соціальна робота в
органах внутрішніх справ України : навч. посіб. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ,
2006. – С. 303 – 324.
11. Соціальна педагогіка : підручник / за ред. проф. А. Й. Капської. –
4-те вид., випр. та допов. – К. : Центр учб. л-ри, 2009. – 488 с.
12. Тютюн, алкоголь, наркотики в молодіжному середовищі: вживання,
залежність, ефективна профілактика / О. М. Балакірєва, О. О. Стойко та ін. ;
кер. авт. кол. : О. О. Яременко. – К. : Держ ін-т пробл. сім. та мол., Укр. ін-т
соц. д-нь, 2005. – Кн. 7. – 196 с. – (Серія «Формування здорового способу
життя молоді»).
13. Федосенко Е. В. Помощь подростку. Полное практическое руковод-
ство для психологов, педагогов и родителей / Е. В. Федосенко. – СПб : Речь;
М. : Сфера, 2009. – 320 с.
14. Юр’єва Л. М. Історія. Культура. Психічні розлади та розлади пове-
дінки / Людмила Миколаївна Юр’єва. – К., 2002. – 314 c
Категория: Психология и педагогика | (18.10.2013)
Просмотров: 3500 | Рейтинг: 0.0/0