ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

МОЖЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

На даному етапі розвитку суспільства, коли більшість людей, особливо молодь, відчувають невпевненість, розчарування через невміння опанування соціальною дійсністю, робити власний вибір, приймати рішення, самостійно проектувати власне життя.

         Ми стикаємось з тим, що молодь, яка начебто, стала професійно компетентною (отримала диплом, має певний набір умінь, навичок, умінь впроваджувати набуті теоретичні знання на практиці тощо) практично безпорадна, бо не може успішно інтегруватись в суспільство через повну або часткову відсутність соціальної компетентності.

         Аналізуючи різні тлумачення поняття „соціальна компетентність”, можна зробити певний перелік різнопланових підходів до його розкриття. Незважаючи на неоднозначність трактування, оберемо найбільш важливі, на наш погляд, для молодої людини, яка вступає в життя:

● здатність особистості до регуляції відносин та структурування ситуації, використовуючи норми, як особистий ресурс (Ю.Тюмєнєва);

● особливе вміння знаходити компроміс між самореалізацією та соціальним пристосуванням, вмінням досягати максимальних результатів при мінімальному притисненні прав інших людей, як особливий стиль впевненої в собі поведінки людини, як психологічну пластичність тощо (В.Ромек);

●  інтегровану якість особистості, що дозволяє індивіду ефективно взаємодіяти з соціумом, встановлювати контакти з різними групами, брати участь в певних соціальних проектах  продуктивно виконувати різні соціальні ролі (В.Цветков);

● показник ефективної взаємодії з середовищем, що проявляється  безпосередньо в соціальних стосунках і є критерієм рівня адаптації особистості до успішного виконання заданої соціальної ролі (Н.Бєлоцерковець).

         Узагальнивши різні тлумачення поняття, вважаємо, що соціально компетентна особистість володіє повними знаннями та цінностями, що необхідні для існування в соціумі; вміннями, що забезпечують відповідність дій та поведінки певним умовам; якостями, що сприяють досягненню цілей.

         Соціальна компетентність є показником успішності протікання процесу соціалізації, який триває протягом життя людини і в кожному періоді набуває певних форм.

         Численні психологічні дослідження свідчать, що під успіхом різні люди розуміють зовсім різні речі і досягнення. Сьогодні молодь вважає успіхом в житті цінності особового життя і матеріальний статок, добре здоров’я  та високу фінансову забезпеченість, професійну кар’єру й повноцінну сім’ю, владу над іншими людьми, особові переваги над іншими, вплив на соціальні й політичні події, високу компетентність в обраній справі, реалізацію особових здібностей та уподобань, виховання дітей на своїх життєвих принципах, вдалі взаємовідносини з протилежною статтю, подорожі за кордон, наявність дачі, автомобіля та інших атрибутів сучасної субкультури. На питання: „чи існують які-небудь причини, яки є перепоною на вашому шляху до життєвого успіху?” респонденти на перші місця ставлять невисоке матеріальне положення, відсутність зв’язків, впливових знайомств, відсутність житла, не те соціальне походження, не престижну професію тощо.

         При наявності сильної установки на досягнення життєвого успіху у респондентів домінує розрахунок на особові здібності, віру в свою долю, „щасливу зірку”, на батьків, друзів тощо. Так, на друзів більше розраховують  чоловіки, на батьків – жінки, на щасливу долю і вдачу – жінки і дівчата. З віком зменшується надія на батьків та друзів.

Молодь є особливо активною складовою сучасного українського суспільства. Молодим поколінням належить реалізувати започатковані  в нашій державі реформи та розвинути їх до рівня системних соціально-економічних перетворень. Саме від здатності молоді бути активною, дієздатною та творчою силою залежать перспективи державорозбудовчого процесу в Україні.

 Відомо, що формування внутрішньої позиції відбувається через становлення особистісних осмислених думок, на основі чого людина будує свій світогляд і формується становлення індивідуального буття особистості. На це звертали увагу в своїх дослідженнях І.Бех, Ю.Гапон, О.Киричук, В.Мухіна, Л.Сохань, В.Доній, В.Семенов та ін.

         Викладачами кафедри соціальної педагогіки, студентами проведені дослідження щодо передумов успішної інтеграції молоді в суспільство. Це важлива проблема, бо мова ведеться про долю української еліти, майбутнє нації. Тому конче необхідно виявити перепони на цьому шляху, щоб кожна молода людина могла побудувати свій вектор успіху, знайти своє місце в соціумі. Які складові вектору успіху і про що вони свідчать? Лише 26% молоді мають достатній рівень допитливості; 18,8% - потяг до незалежності; 22,8% - віру в себе, свої дії; 21,1% - уміння доводити справу до кінця; 14,2% - приймати самостійно рішення; 6% - керувати блокуючими почуттями (гнів, ненависть, агресія); 9,2% - низький або трохи вище низького рівень конфліктності; 68,4% - амбіції.

         Але відомо, що амбіції, не підкріплені знаннями, певними уміннями і навичками, уявленнями про себе, своє місце в житті призводять до нервового напруження, стресів, зневіри в себе, оточення, невдоволення життям. Особистість в такому стані нездатна проектувати власні дії, передбачати власну поведінку. В неї знижується пластичність та психічна гнучкість як вміння орієнтуватись та діяти в постійно мінливих умовах соціальної дійсності.

         На шляху формування соціальної компетентності особистості є не тільки перепони особового плану.         Слід зауважити, що вони в певній мірі, є результатом – поведінки дорослих, їх тлумачень, установок, які на протязі життя нав’язуються дитині, підлітку тощо.

         Дослідники свідчать, що в якості правил соціально вивіреної поведінки кожна особистість носить в собі певну суму різного роду поглядів, які перейняли від вихователів, довіряючи авторитетам і не дуже роздумуючи чи вірні ці твердження. Розглянемо деякі з них:

- людина не може адекватно судити про себе і свою поведінку, тому весь час слід звіряє свої дії з авторитетом дорослих. Це судження обмежує самостійність людини.

-                     за свої дії особистість весь час відповідає перед іншими людьми і вона повинна весь час виправдовуватись, пояснювати свої дії. Це викликає в людині острах, невпевненість, вона заплутується в тенетах суспільних взаємовідносин.

-                     людина несе відповідальність за оточуючих  перед закладом де вчиться, де працює. В протилежному випадку про неї кажуть, що вона є безпринципний егоїст. Це є основою маніпулювання людиною.

-                     порядна  людина робить все можливе, щоб не скоїти помилок. Інакше вона – неуважна, безвідповідальна. Це інструмент маніпулювання совістю людини, її поведінкою.

-                     так як ми наділені інтелектом, то повинні завжди міркувати логічно. Хто цього не робить той просто ледар. Мета цього – викликати у людини почуття провини.

-                     той, хто прямує до добрих взаємовідносин з оточуючими, повинен бути здатний розуміти їх душу. За цією вимогою стоїть бажання переконати нас в нашій нездатності діяти самостійно, а це означає, що необхідно керуватися інструкціями іншої людини.

         Негативний вплив на становлення особистості мають гендерні стереотипи мислення, складені в суспільстві. Негативний вплив патріархальної системи гендерних ролей дається взнаки на трьох рівнях: індивідуальному, між особистісному та соціальному (Н.Лавриненко).

  В одній із сучасних робіт по дослідженню соціального сприйняття, виникнення соціальних ролей та норм Шон Берн прийшла до узагальнення, що гендер – це соціальна норма, до якої ми пристосовуємося в силу нормативного тиску (бажання соціального ухвалення) та інформаційного тиску (використання соціальної інформації, яка допомагає нам визначити реальність. На жаль, лише 10,25% дівчат і 16,3% хлопців вважають за необхідне самостійно стверджуватись у житті. 13,5% не бачать, як вони могли би досягти статусу в нашому суспільстві, 78% не знають, які кроки треба здійснити, щоб „виповнити” себе. Все це свідчить про необхідність глибинної психологічної переорієнтації молоді на основі гендерної рівноваги: подолання набутої безпорадності внаслідок авторитарного сімейного та шкільного виховання, підвищення віри в себе, свої дії, а, головне зробити їх соціально відповідними.

Виходячи із вищезгаданого, розуміємо, що молодь, для успішної інтеграції в соціум, потребує певної допомоги та підтримки. Соціальний педагог повинен знати ці проблеми і, використовуючи усі можливості, впроваджувати нові технології, дієві методи на різних етапах соціального становлення особистості.

Згідно словника С.І.Ожегова, „можливості” – це засоби, необхідні для виконання чогось. Дійсно, соціальний педагог в психолог-педагогічній діяльності, виконуючи корекційну,  реабілітаційну, консультативну, просвітницьку та інші програми повинен скористатись:

-         можливостями (своїми та особи чи групи з якою працює);

-         по мірі можливості (наскільки можливо) – допомагати;

-         при першій можливості втручатись і діяти;

-         до останньої можливості вірити в людину, працювати з нею тощо.

         Можливість і дійсність є філософськими категоріями, які відбивають ступені розвитку предметів і явищ. Можливість – об’єктивна  тенденція розвитку предмета; дійсність – об’єктивно існуючий предмет як результат реалізації певної можливості. В природі перетворення можливості в дійсність відбувається стихійно, в суспільстві пов’язана із  свідомим перетворенням природної та соціальної дійсності .

         Герман Гессе писав: „Кожна людина є дещо більше, ніж вона собі уявляє. Вона являє завжди значущу та чудову крапку, в якій перетинаються явища світу тільки один раз і ніколи більше в такому поєднанні.

         Тим важче можливості перетину особистості і соціуму у всьому його розмаїті. Під час занять з групами підлітків, молоді вчимо соціальних педагогів використовувати міні-технології реалізації можливостей.

Можливість 1. Людина особлива чи унікальна? Виявляємо, що бути унікальним  - природа кожного, бути особливим – означає співвідносити себе з кимсь, тобто порівнювати. З відчуттям особливості в людину входить амбіція, входить порівняння, ревнощі, входить конфлікт. Коли людина заявляє, що вона вище інших, переважає над іншими. Виходить, що інші нижче за неї, підпорядковані даній особі. Унікальність знімає порівняння, дає можливість людині розслабитись, бути самим собою. Замість непотрібної „гонки” за лідером в неї відбувається процес примирення із самим собою та знаходження свого місця в соціумі (ідентифікація). Тобто відбувається емоційно-когнітивна єдність уявлень про саму себе, своє місце в світі, в системі між особистісних відносин.

Можливість 2. Кожна людина має свій погляд на світ, який обумовлює його розуміння того, що відбувається в дійсності. Людина сприймає сигнали зовнішнього світу. Виходячи із індивідуального сприйняття вона не завжди може досягти „усвідомленого узгодження з іншими індивідами, з якими вступає в контакт. Тому завдання соціального педагога, враховуючи соціальний або між особовий концепт суспільної думки, навчити індивідів бути „коорієнтованими” на загальну проблему і один на одного. Виходячи із того, що коорієнтація  залежить від особових, культурних, освітніх, сімейних, соціально-класових, релігійних, національних та інших особливостей індивіда, соціальний педагог, працюючи в групі, розглядає різні внутріособистісні та між особистісні елементи комунікативних дій. Внутриособові співпадання (конгруенція) свідчать про ступінь відповідності точки зору однієї особи його оцінці точки зору іншої особи з даного питання. Дану ситуацію називають „усвідомленою узгодженістю”. На її основі особа формує загальну лінію відносин з іншою особою і спонтанно реагує на неї при взаємодії.

Наступними  феноменами між особового характеру виступають погодження та розуміння. Члени групи повинні розуміти, що погодження – це ступінь, з якої дві або більше особи поділяють одну й ту ж оцінку по загальній проблемі. Розуміння – ступінь спів падання визначень, трактувань двох або більше осіб. Знайомство з поняттям „толерантність” фіксує їх на умінні домовлятись поважаючи одне одного. На перших етапах роботи нам стає в нагоді метод А.Солтера за допомогою якого ми перевіряємо рівень ассертивності особистості. Виявляємо, що людина, яка поводить себе ассертивно не шкодить іншій людині, і при цьому не дозволяє „плести із себе вірьовки”. Бажання мети досягає не спричиняючи шкоду оточуючим. Він не замикається в собі, може домовитись, знайти компромісне рішення, яке задовольняє обидві сторони.

Можливість 3. А.Н. Уайтхед вважав, що моральне виховання неможливе без кожноденного спостереження за великим. Відносно новий напрямок сучасного морального виховання, на противагу звичним методам, рекомендує використовувати теорію Піаже про розвиток і зростання людини в областях, які лежать за межами традиційного виховання. Л. Кольберг, психолог, на її основі виділяє шість етапів моральних мотивувань:

1.                 Індивідуум просто вважає, що повинен доставити задоволення батькам або іншій авторитетній для нього людині, щоб запобігти покаранню.

2.                 Людина починає цінувати товариство інших людей та відкриває для себе переваги взаємовідносин із ними.

3.                 Розуміння інших людей приймає форму лояльності до їх невеликої групи (бригади, команди).

4.                 До людини приходить усвідомлення, що його власні права і права інших людей повинні бути якось урівнюватись потребою суспільства у законності та порядку.

5.                  В певних ситуаціях людина готова кинути виклик закону в ім’я більш „високих” особистих принципів.

6.                 Прихильність до загально визначених  принципів і повага до людських прав стає постійними керуючими мотивами в поведінці людини.

         Дж.І. Ніренберг вважає, що дорослі люди оперують на різних рівнях, які відповідають їх потребам і більшість із них обмежуються більш низькими (від першого до четвертого) рівнями і не прагнуть досягти п’ятого та шостого. А саме найбільш вагомі зміни відбуваються в розвитку людини на всіх шести стадіях  - поглиблюється точка зору. З переходом від одного до іншого рівня відношення з іншими людьми, взаємозалежність ускладнюється. Тому намагаємось за допомогою тренінгів першого етапу (відносини хазяїна і підлеглого) члени команди перейшли до другого (порозуміння двох рівних людей – „ти – мені, я – тобі”). На третьому етапі вони являють собою відносини між індивідом і невеликою групою, на четвертому – між індивідом і великою соціальною групою. На останньому етапі досягають узгодження своїх ідей і оточуючих. Члени групи, вирішуючи різноманітні дилеми, розглядаючи життєві ситуації вчаться творчо підходити до вирішення різноманітних проблем.

Можливість 4. Стреси, труднощі підліткового віку, утиснення при вихованні (батьківський максималізм, неприязне відношення до дитини, надмірна опіка), різні хвороби, домагання, переїзди, невдачі, нова дитина в сім’ї, розлучення батьків тощо ведуть до формування невпевненості в собі, постійну боязкість зробити помилку, набутої безпорадності. Дана можливість покращує соціальні навички індивіда. Соціальний педагог, працюючи індивідуально і з групою, розглядає специфічні ситуації, виявляє індивідуальні передумови зневіри в себе, свої сили. Розгляд ситуацій, виробка умінь формувати свою думку, самоаналіз, оволодіння методами предкомунікативного контакту, подолання приступів остраху, паніки, подолання внутрішнього напруження дає можливість підліткам, молоді підвищити самооцінку, позбутися тривоги, невпевненості, повірити в свої сили.

         Ці і багато інших можливостей в арсеналі соціального педагога дають змогу особистості знаходити компроміс між самореалізацією і соціальним пристосуванням, встановлювати контакти з різними групами, продуктивно виконувати різні соціальні ролі, ефективно взаємодіяти із середовищем, а це означає, що особистість є соціально компетентною.

Виходячи із того, що соціалізація особистості відбувається в основному на базі групового досвіду, ми плануємо працювати над проблемою формування толерантності у соціальних педагогів. Тут великі можливості. При обговоренні під час круглого столу „Формування толерантності – важлива передумова успішної інтеграції молоді в суспільство”, студенти, вирішуючи проблему,  відповідали на питання: який зміст в поняття „толерантність” вкладають різні народи?, чи є межи толерантності?, коли вона доцільна, коли ні?, тощо. Практично було складено план майбутніх засідань:

·        толерантність мікро середовища;

·        толерантність макросередовища;

·        професійна толерантність.

Виявились і нові проблеми над якими слід працювати паралельно

·        Як стати чуйною людиною?

·        Чому ми не завжди подобаємось людям тощо.

Ми бачимо, що у соціального педагога великі можливості з розвитку самосвідомості особистості. Формування образи власного „Я”, як активного суб’єкта діяльності, осмислення своєї соціальної ролі й приналежності, формування самооцінки, набуття соціального досвіду сприятиме активній творчій діяльності.

Вважаємо за необхідне працювати в подальшому над розвитком критичного мислення студентів. Нами вже розроблені стратегії цієї діяльності. Це моделювання мислення, будування доказових міркувань, використання ігрових методів розвитку уяви, інтуїції, що допомагають формувати мислення, таке необхідне для становлення еліти суспільства, яка здатна не тільки знати та передбачати, а й приймати ефективні рішення з урахуванням часу і в цьому заслуга соціального педагога.