Главная » Статьи » Психология и педагогика

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КАТЕГОРІЇ НАУКИ „ПСИХОЛОГІЯ”

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КАТЕГОРІЇ НАУКИ „ПСИХОЛОГІЯ”

План

1.  Загальне уявлення про науку

2.  Наука й інші способи пізнання

3.  Класифікація наук

4.  Природа психіки і предмет психологічної науки

Стислий виклад теми.  

1. Загальне уявлення про науку

Поняття „ наука” досить багатозначне.

По-перше, під наукою розуміють особливу сферу людської діяльності, основна функція якої — випрацювання знань про світ, їхня систематизація, на основі чого можливе побудова образа світу (так називана наукова картина світу) і побудова способів взаємодії зі світом (науково обґрунтована практика).

·         У цьому змісті ми використовуємо поняття «наука», говорячи, наприклад, про те,  що хтось «займається науковою діяльністю», «захоплений наукою» і т.д.

По-друге, під наукою розуміється особливий спосіб пізнання світу, відмінний, наприклад, від художнього або повсякденного пізнання, тобто від мистецтва і життєвого досвіду.

·         У цьому змісті говорять про науковий підхід, про науковість даних, про те, що щось є науково встановленим і ін.

По-третє, під наукою мається на увазі сама система знань, отримана в результаті дослідницької діяльності.

·         У цьому змісті ми говоримо про так називану Науку з великої літери (наприклад, «наука затверджує, що.,.»), фізичній науці (тобто про систему знань, вироблених фізикою), біологічній науці і т.д.

По-четверте, під наукою іноді розуміється система установ і організацій (Академій, інститутів, лабораторій, професійних співтовариств і т.п.), у рамках якої організується дослідницька діяльність, скликаються конференції і т.д.

·         У такому значенні ми використовуємо термін «наука», говорячи, приміром, про те, що хтось «зайнятий у сфері науки» або «є працівником науки» — за аналогією з тим, що хтось може бути зайнятий у сфері виробництва або в сфері торгівлі.

2. Наука й інші способи пізнання

У багатьох відносинах наука пов'язана з іншими формами пізнання; що ж стосується вірогідності, то в ряді випадків наука — у сформованій традиції підходу до неї — змушена визнати їхній пріоритет.

Наприклад, крім наукового способу освоєння дійсності, прийнято виділяти повсякденне пізнання, художнє пізнання і релігійне пізнання.

Повсякденне пізнання — це пізнання в повсякденній життєвій практиці.

Американський психолог Д. Келли взагалі вважав можливим уподібнити будь-яку людину вченому: щоб жити, ми повинні спиратися на виявлені нами закономірності життя; при взаємодії з чимось новим ми спираємося на визначені  хоча і не завжди них формулюємо.

Наприклад, при зустрічі з новою людиною несвідомо можемо виходити з того, що він добрий або, навпроти, хоче нам нашкодити. Ці гіпотези ми перевіряємо практикою, при непідтверджені змінюємо їх і діємо відповідно.

Дійсно, іноді думають, що наука і народилася з повсякденного досвіду і являє собою свого роду «упорядкований здоровий глузд».

 

Є, однак, і істотні розходження.

1) У життєвому досвіді ми спираємося переважно на емпіричні узагальнення, тобто на узагальнення, засновані на спостережені безпосередньо або пережитих властивостях предметів і явищ, тоді як наука орієнтована на теоретичні узагальнення, що  спираються на сховані істотні властивості, що виходять за рамки безпосереднього спостереження і потребуючі введення деяких додаткових принципів (тих самих гіпотез узагальнюючого характеру, про які ми говорили).

·         Наприклад,  можна привести такий приклад: кит і акула для нас ближче, ніж кит і дикобраз, хоча в зоологічній систематиці, заснованої не на зовнішніх ознаках (форма тіла, наявність плавців) або спільності середовища, а на теорії походження видів, це не так.

2) Життєвий досвід по перевазі індивідуальний, наука ж прагне до універсальності знання 

3) Життєвий досвід орієнтований у першу чергу на практичний ефект; наука ж значною мірою (особливо це стосується так називаної «чистої» науки) орієнтована на знання як таке, на знання як самостійну цінність.

4) У житті ми, як правило, не виробляємо і не обговорюємо спеціально методів пізнання; у науці ж це, як уже говорилося, принципово.

 

Від художнього пізнання, від  мистецтва (художнього методу) науку відрізняє :

1) те, що наука, як правило, прагне до максимально знеособленого знання (хоча обмовимо відразу, що в психології це не завжди так), тоді як для мистецтва головним є орієнтація на унікальну особистість творця, його суб'єктивне бачення світу — саме це найчастіше складає основний інтерес художнього утвору.

2) прийнято підкреслювати раціоналізм, интелектуалізм науки на противагу образно-емоційному характерові художньої творчості.

 

Разом з тим і ці безсумнівні розходження в багатьох випадках досить умовні.

Багато вчених (наприклад, А. Эйнштейн) підкреслювали роль наочно-естетичних переживань у процесі здійснення наукових відкриттів і побудови теорій. У тому, що стосується наук про людину, мистецтво часте давало безпосередній імпульс науковим міркуванням (не випадково, наприклад, екзистенціалізм формувався багато в чому як художня література), так само як і наука відкривала нові грані для можливостей художнього освоєння світу (наприклад, психоаналіз, уплинув на таких класиків мистецтва, як письменник Г. Гессе, художник С.Дали, кінорежисер Ф. Феллини).

 

Від релігії науку відрізняє, насамперед,

1)  готовність (не завжди, утім, реалізована) до самоспростування - аж до базових принципів, у той час як релігійне знання — у рамках тієї або іншої конфесії звичайно спрямовано на твердження і підтвердження вихідних догматів, символу віри.

2) У релігіному знанні світ розглядається як прояв божественних задумів і сил, у той час, як у науці він розглядається як відносно самостійна реальність.

Висновок: наука виступає як один з видів пізнання, що володіє своєю специфікою.

 

Теорія – систематизований опис, пояснення і пророкування явищ у визначеній області на базі широко підтверджуваної гіпотези, вона існує доти, поки не накопичується визначена кількість суперечних їй даних, що вимагають перегляду теорії.

Дані в рамках наявних представлень породжує пізнавальне протиріччя, що складає проблему (звичайно вона формується у виді питання).

Далі формулюється гіпотеза (припущення), те, є можлива відповідь на це питання, заснований на теорії.

Для перевірки гіпотези організується одержання  емпіричних (досвідчених) даних

 

Усе це формує етапи наукового дослідження:

1.      Постановка проблеми

2.      Формулювання гіпотези

3.      Одержання емпіричних даних

4.      Обробка й інтерпретація результатів

 

3. Класифікація наук

Терміном «наука» позначаються також окремі галузі наукового знання (однієї з них виступає психологія), що відрізняються по істотними характеристиками.

Насамперед, науки розрізняються за своїм об'єктом.

Під об'єктом тієї або іншої науки розуміється той бік  реальності, на вивчення якої дана наука спрямована. Часто об'єкт фіксується в самій назві науки.

·         Наприклад, геологія — наука про Землю, біологія — наука про живу природу й ін.


·         Наприклад, біологія не займається розглядом будівлі атомів молекул живих організмів або законів правильного мислення людини — живої істоти, залишаючи це, відповідно, фізиці і логіці або виходячи для їхнього обговорення в «прикордонні» науки типу біофізики).

Від об'єкта науки відрізняють її предмет, тобто те, якими сторонами представлений у науці досліджуваний об'єкт .

Якщо об'єкт існує незалежно від науки, то предмет  формується разом з наукою і фіксується в її системі категорій.

·         Наприклад, біологія — наука про живу природу. Природа існує незалежно від того, чи існує біологія і узагалі від того, чи намагається хтось неї вивчити, тобто об'єктивно. Біологія, однак, вивчає лише те, що вважає стосовної до живої природи і її проявів, а це залежить від чільних теорій.

Таким чином, об'єкт і предмет науки не збігаються: предмет не фіксує всіх боків об'єкта, але може парадоксальним образом включати те, що в об'єкті відсутньо.


Розрізнення наук за принципом об'єкта.

Ми скористаємося класифікацією, запропонованою Б. М. Кедровим.

Б. Кедров виділяє два основних наукових об'єкти: ними виступають природа (органічна і неорганічна) і людина (тобто людське суспільство і мислення). Грань між ними, природно, умовна.

Відповідно особливостям цих об'єктів виділяються природничі науки і гуманітарні; останні підрозділяються на соціальні і філософські. Таким чином, виділені три головних розділу  наукового знання, кожний з яких представляє комплекс наук.

 Крім трьох головних розділів, виділяються великі розділи, що знаходяться на стику головних. Ця класифікація представлена у виді так називаного «трикутника наук».

 

Поряд із класифікацією наук по об'єкту можливі інші способи їхнього розрізнення.

Наприклад, прийнятий розділення  наук на фундаментальні і прикладні.

Фундаментальними (іноді називають «чистими») вважаються науки, що пізнають світ безвідносно до тому, наскільки можливо практичне використання одержуваних знань.

Прикладні науки, навпроти, орієнтовані на практику, застосовуючи до неї знання, отримані у фундаментальних науках, і служать безпосереднім нестаткам суспільства.

4. Природа психіки і предмет психологічної науки

У дослівному перекладі, як ми вже говорили, психологія — наука про душу  (від грецького душа  і  — навчання, наука).

 Якщо душа — об'єкт психології, то ми стикаємося з багатьма  проблемами.

Існування душі безсумнівно для одних і умовно для інших, якщо замість «души» ми будемо говорити «психика» (маючи при цьому на увазі особливу форму відображення світу, властивим високоорганізованим істотам), то положення в цьому відношенні істотно не зміниться: психіка так само «вислизає» від безпосереднього дослідження, як і душа, і довести її існування як самостійної реальності так само складно.

Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією цікавою наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання.

По-перше, психологічні знання необхідні для глибшого розу­міння себе та інших. Людям властиві якості, що сприяють або за­важають у певних життєвих ситуаціях. Імпульсивність, низький рівень самоконтролю можуть ускладнювати стосунки з оточуючи­ми, ставати причиною стресів і хвороб. У народі кажуть: "Лихий чоловік у громаді, що вовк в отарі".

Людям, здатним зрозуміти, порадити, підтримати, можна до­вірити власні думки і переживання, отримати від них співчуття, до­помогу.

По-друге, психологічні знання необхідні для самовдосконален­ня, пристосування до змін у навколишньому середовищі. Без само­розвитку людина не відповідає вимогам сучасності, не може само-реалізуватися в суспільстві.

Людина є педагогом для власних дітей. У період зрілості вона як керівник певного колективу мусить дбати про професійне зрос­тання, навчання та виховання своїх підлеглих.

По-третє, вивчення психології потрібне для підвищення ефек­тивності власної професійної діяльності, найповнішого використан­ня особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами трудового колективу та між людиною і технікою, щоб за­побігти техногенним та екологічним катастрофам. Виникає запитання: з яких джерел черпати ці знання? Існує кілька джерел пси­хологічних знань. Це — народна психологія, життєва або по­бутова психологія, релігійна психологія, парапсихологія та на­укова психологія.

Категория: Психология и педагогика | (18.10.2013)
Просмотров: 2553 | Рейтинг: 2.0/1