ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ-СИРІТ

Бадер С. О.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ-СИРІТ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В УМОВАХ ДИТЯЧИХ БУДИНКІВ

Проблема сирітства для українського суспільства є однією з проблем,

що виходить на рівень держави. Особливого змісту та значення набуває фе-

номен соціального сирітства, що зумовлений відмовою або відстороненням

батьків від виховання власних дітей. На сьогоднішній день за підрахунками

експертів в Україні налічується приблизно 150 тисяч дітей-сиріт, третина з

яких виховуються в умовах дитячого будинку [7]. Безумовно, дитячий буди-

нок – це специфічне середовище, що впливає на процес розвитку особис-

тості дитини, а також процес її соціалізації. Саме тому діти-сироти, які вихо-

вуються в закладах інтернатного типу, потребують комплексної допомоги.

Особливого значення набуває педагогічна підтримка дітей-сиріт дошкільно-

го віку в умовах дитячих будинків. Для того, щоб процес педагогічної підтримки

був ефективним, необхідно знати психологічні особливості дітей зазначеної

категорії, розуміти їх внутрішній світ. Таким чином, метою цієї статті є аналіз

соціально-психологічних особливостей дітей дошкільного віку, які виховуються

в умовах дитячих будинків.

Особливості психологічного розвитку дітей, які залишились без батьків-

ського піклування, знайшли своє відображення в працях вітчизняних та зару-

біжних учених, зокрема Н.П. Краснової,  М.І. Буянова,  А.І. Кравченко,

І.В. Дубровіної, А.Д. Андреєвої, А.Ш. Шахматової, А.М. Прихожан,  Н.Н. Тол-

стих, С.Ю. Мещерякової, М.І. Лісіної, К.Д. Ушинського, І.В.  Єжов, Дж. Боулбі,

К. Флейк-Хобсона, А. Адлера,  А. Фрейд,  Р. Шпиц та ін.

Проаналізувавши роботи вищезазначених учених, ми дійшли висновку про

те, що діти-сироти, які виховуються в умовах дитячого будинку, мають сер-

йозні порушення у сфері формування особистості. У багатьох вихованців

дитячих будинків є діагноз: затримка психічного розвитку (ЗПР). Але навіть ті

діти, яких психологи, дефектологи та педагоги визначають як нормальних,

мають низку особливостей. Це зумовлено тим, що дитина, яка залишилась

без батьків з моменту свого народження, потрапляє до закладу державної

опіки (Будинок для малюків). Потрапляючи до Будинку для малюків, дитина

відчуває гостру депривацію. Це зумовлено тим, що розірвано зв’язок між

дитиною та матір’ю: відсутні фізичний та емоційний контакти між ними.

Дж. Боулбі вважав, що для психічного розвитку дитини найбільш вирішаль-

ним є грудний вік (від 6 до 12 місяців). Якщо на цьому етапі контакт між ма-

тір’ю та дитиною відсутній, дитина обов’язково виростає з вадами в психіч-

ному розвитку. Сьогодні вчені кажуть про те, що крайнім проявом депривації

дитини в установах інтернатного типу є так званий госпіталізм, що вияв-

ляється в трьох стадіях:

· фаза протесту;

· фаза відчаю;

· фаза вимушеного підкорення.

Окрім негативного впливу депривації на розвиток дитини, у малюків, які

виховуються в установах інтернатного типу, спостерігається низька потреба

в спілкуванні. Це пов’язано з тим, що дитина вже пройшла фазу підкорення,

примирення з негативною ситуацією, в умовах якої вона опинилась. У дітей,

які виховуються в закладах інтернатного типу, значно пізніше, ніж у звичайних

дітей, формується «комплекс оживлення». Мімічні реакції, загальні моторні

та звукові реакції загальмовані або зовсім не розвинуті. Емоційні порушен-

ня виявляються у формі поганого настрою дитини, нудьги, апатії, інколи –

агресії. У дітей часто виявляється плаксивість, пригніченість, дратівливість,

що констатується дорослими як агресія. Усе це спроба організму дитини

відновити емоційні контакти з близькою людиною. Чим швидше це відбудеть-

ся, тим меншою мірою порушується розвиток дитини [4, с. 208].

У віці 3-х років згідно з чинним законодавством України дитина з Будинку

для малюків потрапляє до Дитячого будинку. Цільова установка всіх дитячих

будинків – соціальний захист дітей-сиріт та дітей, що залишились без бать-

ківського піклування, надання їм навичок поведінки у суспільстві, зазначен-

ня для них оптимального життєвого шляху, відновлення їхньго психічного та

соціального здоров’я.

Але для дитини перехід від одного державного закладу до іншого є сер-

йозною стресовою ситуацією. Нові умови загострюють депривацію, що по-

чалася ще в ранньому віці. Діти відмовляються розмовляти, стають більш

збудженими, роздратованими, похмурими. Вони тимчасово втрачають уже

набуті навички елементарного самообслуговування, уміння висловлювати свої

прохання [5, с. 28].

Дитині доводиться звикати до нового контингенту вихователів, що по-

стійно змінюється. Учені визначають цей процес як мультиплікацію мате-

ринського піклування (Прихожан А.М., Толстих Н.Н.) [3, с. 102].

На фоні стресової ситуації, пов’язаної з переходом з одного закладу до

іншого, у дитини спостерігаються й інші відхилення у формуванні особистості,

зокрема вони стосуються 3-х сфер:

· інтелектуальної;

· вольової;

· емоційної

Недостатній інтелектуальний розвиток дитини виявляється в слабкій

сформованості пізнавальних процесів дитини-сироти, нестійкій увазі, поганій

пам’яті, слабо розвинутому мисленні (наочно-образного, абстрактно-логіч-

ного, вербального), низькій ерудиції тощо. Цьому існує багато пояснень – від

порушення нормальної роботи мозку до відсутності нормального навчально-

виховного середовища (педагогічна занедбаність) [6].

Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального роз-

витку вихованців дитячих будинків свідчать про те, що розвиток уваги та па-

м’яті дітей-сиріт не суттєво відхиляється від норми, однак, результати до-

слідження доводять, що в зазначеної категорії дітей недостатньою мірою сфор-

мована  картина світу. Крім того, у дітей-сиріт спостерігається підвищена

ситуативність, що в пізнавальній сфері виявляється як неспроможність ви-

рішення завдань, що потребують внутрішніх операцій, без опори на практич-

ну діяльність. Найбільш виражено зниження вербально-логічного мислення.

Для дітей-сиріт дошкільного віку, які виховуються в дитячих будинках, най-

більшою складністю є позаситуативно-особистісна бесіда. Діти не можуть

знайти відповідь на такі прості питання, як: «Хто Вам більше подобається?»,

«Що ви любите?», «Який у Вас настрій?» тощо [6].

Таким чином, аналіз досліджень свідчить про те, що головною причиною

зниження інтелектуального розвитку вихованців дитячого будинку є педаго-

гічна занедбаність, а не генетичні фактори чи анатомо-фізіологічні порушен-

ня роботи центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якіс-

ного, змістового спілкування з дорослими, яке було б найбільш адекватно до

дітей, які виховуються в державних закладах опіки.

Найбільші порушення в дітей-сиріт, які виховуються в умовах дитячих

будинків, спостерігаються в емоційно-вольовій сфері: порушення соціаль-

ної взаємодії, невпевненість у собі, зниження самоорганізованості, ціле-

спрямованості, недостатньо розвинутій самостійності, неадекватній само-

оцінці, відсутності тенденції до співробітництва.

Дослідження, що проводились під керівництвом  І.В. Єжова, свідчать про

те, що порушення вольової сфери дошкільника-сироти, що проживає в дитя-

чому будинку, виявляються у вигляді підвищеної чуттєвості до різних пере-

шкод, неготовності долати труднощі, зниження потреби в досягненні успіху,

порушення емоційних контактів з оточуючими, схильності до депресивних

станів тощо [1].

Академік  В.С. Мухіна звертає увагу на серйозні порушення в дітей-сиріт

щодо формування структури самосвідомості. Дослідниця вважає, що цьому

сприяє той факт, що в дитячому будинку до дітей часто звертаються за прізви-

щем; ім’я частіше за все поєднується з прізвищем. У результаті в дитини фор-

мується негативне ставлення до свого імені. Претензії дитини частіше за все

реалізуються через особистісну фізичну силу, адекватну для вихованців аг-

ресію, а інколи – через асоціальні форми поведінки. Неможливість реалі-

зації потреби у визнанні призводить до афективних зривів, відчуття напруги,

відчаю, гніву, звуження діапазону співчуття.

У дітей-сиріт, які виховуються в дитячих будинках, спостерігаються по-

рушення, спровоковані нереалізованою потребою в батьківській любові, виз-

нанні. Саме це є однією з причин серйозних порушень у сфері емоційного

розвитку [5, с. 30].

Мінкова Е.А. на основі власних досліджень описує емоційний портрет

дитини-сироти та відокремлює в зазначеної категорії дітей такі риси:

· знижений фон настрою;

· бідна гама емоцій;

· схильність до швидкої зміни настрою;

· стереотипність емоційних проявів;

· схильність до тривоги, страху;

· нестабільність емоційних контактів з оточуючими;

· нерозуміння емоційного стану інших людей;

· імпульсивність, афективні реакції [2, с. 10].

Бардишевська М.К. виокремлює кілька груп дітей від 3 до 5-ти років, які

виховуються в умовах дитячого будинку. Ці групи різняться за мірою емоцій-

ної недостатності.

Коротко охарактеризуємо кожну з виокремлених груп дітей. Бардишевсь-

ка М.К. вважає, що «уникаючі» діти є однією з більш проблемних категорій

дітей, які характеризуються тяжким емоційним станом. Ранній розвиток та-

ких дітей, як правило, проходив у дуже складних умовах. Тривалість періоду

адаптації в дитячому будинку в зазначеної категорії вихованців значно дов-

ше, ніж у інших дітей. Дослідниця зазначає, що «уникаючі» діти не вміють

спілкуватися з дорослими та іншими оточуючими, у грі виявляють агресію.

Частіше за все вони намагаються усамітнитися. Така поведінка зумовлена,

з одного боку, тим, що дитині важко пізнавати нове середовище через страх,

що залишився ще з раннього віку, а з іншого – несформованістю простих за-

собів установлення контактів з оточуючими [5, с. 32].

Діти, які чіпляються, як вважає М.К. Бардишевська, знаходяться в більш

сприятливій ситуації. Така дитина активно намагається встановити контакт з

дорослими, але він має примітивний та поверховий характер. У цьому ви-

падку дитина може довірити свої думки навіть малознайомій людині, вона

шукає емоційного тепла та захисту. Якщо дорослий намагається зупинити

спілкування, дитина не дає це зробити: сідає на коліна, ігноруючи пояснення

вихователя, намагається постійно бути поряд. Однак такі діти мають пере-

вагу – вони здатні забезпечити собі мінімальну емоційну безпеку за рахунок

прихильності до дорослого.

Діти з недиференційованою прихильністю також легко спілкуються з ото-

чуючими, їх зв’язки мають поверховий характер, однак, зазначена категорія

дітей уже вміє маніпулювати дорослим, наприклад, ігнорувати дорослого після

довгої розлуки тощо. Характерною ознакою дітей з недиференційованою

прихильністю є те, що вони більш схильні до спілкування з дітьми, ніж з до-

рослими.

Амбівалентні діти – це діти з суперечною прихильністю до дорослого.

Прихильність у цьому випадку формується поетапно. Спочатку дитина пово-

диться стримано, поступово починає впізнавати дорослого, радіє зустрічі та

тактильному контакту з ним, якщо такий має місце. На наступному етапі вияв-

ляється амбівалентність: дитина агресивно реагує на розлуку з дорослим,

намагаючись таким чином «покарати» дорослого. Останній етап характери-

зується тим, що дитина радіє зустрічі, а потім намагається стати непоміт-

ною. Емоційний зв’язок для дитини не є гарантом безпеки, але амбівалентна

прихильність є більш зрілою, ніж у попередній категорії дітей.

Соціально-тривожні діти — це діти, які мають досвід проживання в ро-

дині. Емоційна прихильність цих дітей близька до норми. Діти виявляють гли-

боку прихильність до вихователя, котрий приділяє їй багато уваги, та ігнору-

ють, навіть бояться інших.

Гармонійні діти складають дуже малий відсоток у дитячих будинках. Вони

мають соціальний досвід проживання в родині, але, на відміну від соціально-

тривожної групи, у цих дітей формується не одна, а низка прихильностей.

Однак, у зв’язку з тим, що в умовах дитячого будинку існує ймовірність розлу-

ки із значущими дорослими, є ризик руйнування адаптації. Це зумовлено низ-

кою причин, що спричиняють психологічні порушення дітей-сиріт, а саме:

· наслідкові фактори та анатомо-фізіологічні порушення центральної

нервової системи (спадкова обтяжливість алкоголізмом, наркоманією);

· проблеми внутрішньоутробного розвитку дитини, небажана вагітність,

спотворення життєво важливої взаємодії під час внутрішньоутробного роз-

витку між матір’ю та дитиною, порушення сенсорних, гуморальних зв’язків

між ними;

· різноманітні види депривації дитини (материнська, сенсорна, психоло-

гічна, емоційна, соціальна тощо);

· вплив середовища, де виховується дитина-сирота (педагогічна занед-

баність);

· недоліки в організації виховного процесу в закладах державної опіки.

Дошкільникам, які виховуються в умовах дитячого будинку, властиві де-

пресивні тенденції, що проявляються у формі порушення сну, апетиту, роздра-

тованості, плакливості. Депресивний стан виявляється й у психомоториці:

страждальний вираз обличчя, сутула постава, тихий голос, пасивність [4, с. 208].

Психологи вважають, що дитина, яка тривалий час знаходиться в депре-

сивному стані, самотужки намагається подолати душевний дискомфорт, що

проявляється в незвичайному вигляді: обкусування нігтів, висмоктування во-

лосся, нічні кошмари, страх темряви тощо (Оліференко Л.Я., Шульга Т.І., Фур-

манов І.А., Окленд В. та ін.).

Особливою психологічною проблемою дитини-сироти, яка виховується

в закладах інтернатного типу, є неможливість побути на самоті, оскільки  для

цього відсутні належні умови – немає вільного приміщення, життя дитини ре-

гулюється жорсткими режимними правилами. Відсутність умов для внутріш-

нього зосередження стандартизує певний соціальний тип особистості [3].

Народившись, дитина одразу потрапляє у світ соціальних відносин – світ

відносин між людьми. Засвоюючи певні ролі, людина соціалізується, стає

особистістю. Відсутність нормальних контактів (сім’я, друзі, сусіди) призво-

дить до того, що образ певної соціальної ролі створюється на підставі супе-

речливої інформації, яку дитина отримує з різних джерел. Завдяки цьому в

сиріт часто виникає ілюзорний образ тієї чи іншої соціальної ролі. Формуєть-

ся неправильне уявлення про свою соціальну роль „сироти”. Ця роль реалі-

зується дитиною протягом усього наступного життя.

Таким чином, результати соціально-психологічних досліджень дітей-сиріт

дошкільного віку, які виховуються в дитячих будинках, свідчать про те, що

зазначена категорія дітей має значні соціальні й психологічні порушення осо-

бистості. У сфері інтелектуального розвитку це виявляється в недостатній

сформованості картини світу, пізнавальних процесів, поганій пам’яті, підви-

щеній ситуативності. Особливого вираження набувають порушення емоцій-

но-вольової сфери, зокрема: невпевненість у собі та своїх можливостях, що

призводить до послаблення „сили особистості”, неспроможність долати труд-

нощі та адекватно будувати стосунки з оточуючими.

Звичайно, це не може не відобразитися на подальшому житті дитини-

сироти. Якщо в дошкільному віці не звернути увагу на психологічні особли-

вості дитини, то на наступному етапі наслідки вже неможливо буде подолати.

Аналіз соціально-психологічних особливостей дітей сиріт дошкільного віку,

які виховуються в умовах дитячих будинків, дає підстави для розробки ефек-

тивної технології педагогічної підтримки дітей зазначеної категорії. Цій  про-

блемі буде присвячено наступне дослідження.

Література

1. Ежов И. В. Программа психологического обеспечения духовного раз-

вития личности Яснополянского детского дома / И. В. Ежов. – Ясная Поля-

на, 1997. – С. 56 – 62.

2. Минкова Э. А. Особенности личности ребенка, воспитывающегося

вне семьи / Э. А. Минкова // Очерки развития детей, оставшихся без роди-

тельского попечения. – М., 1995. – Вып. 4. – С. 9 – 10.

3. Прихожан А. М. Психология сиротства. – 3-е изд. / А. М. Прихожан,

Н. Н. Толстых. – СПб. : Питер, 2007. – 416 с.

4. Психология социальной работы / под общ. ред. М.А. Гулиной. –

СПб. : Питер, 2002. – 352 с.

5. Шахманова А.Ш. Воспитание детей-сирот дошкольного возраста /

А. Ш. Шахманова / под ред. С. А. Козловой. – М. : Изд. центр „Академія”, 2005.

– 192 с.

6. http://www.tula.net

7. http://www.deti.zp.uа