ПРОФІЛАКТИКА НАСИЛЬСТВА НАД ДІТЬМИ В СІМ’Ї - Психология и педагогика - Каталог статей - Психология | Социальная педагогика | Психоанализ
Главная » Статьи » Психология и педагогика

ПРОФІЛАКТИКА НАСИЛЬСТВА НАД ДІТЬМИ В СІМ’Ї

Войтова Л. В.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА ЩОДО
ПРОФІЛАКТИКИ НАСИЛЬСТВА НАД ДІТЬМИ В СІМ’Ї

Сім’я як основний осередок суспільства виконує найважливіші соціальні
функції, відіграє значищу роль у житті людини. У сім’ї дитина робить перші
кроки на довгому шляху своєї соціалізації. У сім’ї формуються її потреби й
батьки чи опікуни задовольняють їх [1, с. 5]. Однак у цьому осередку, який
мав би захищати права дітей, часто наявні знущання та насильство. Насиль-
ство над дитиною в сім’ї є поширеним явищем у сучасному світі. Воно викли-
кає велику тривогу,оскільки діти – найнезахищеніша «самотина» суспільства.
Жорстока поведінка з дітьми, нехтування їхніми інтересами можуть мати різні
види й форми, але їхні наслідки завжди завдають серйозної шкоди фізичному
й психічному здоров’ю, розвитку й соціалізації дитини, нерідко становлять
загрозу її життю чи навіть спричиняють смерть [2, с. 3].

Нині проблемою насильства над дітьми в сім’ї та її попередженню цікав-
ляться. Вона є предметом уваги міжнародних організацій, нею переймають-
ся науковці. Пошук соціально-педагогічних умов, причин і факторів виник-
нення, виявлення та подолання сімейного насильства над дітьми досліджу-
ють такі вчені, як Т. Гончарова, О. Коломієць, О. Кочемировська та ін. Пра-
вові, соціальні, психологічні та медичні аспекти попередження насильства в
сім’ї представлені в роботах В. Бондаровської, О. Кочемировської, Г. Лакті-
онової, Ю. Онишко, Р. Хаар, Г. Христова та ін. Розробляють методичні реко-
мендації та корекційні програми для працівників соціальної сфери, викорис-
товуючи вітчизняний і світовий досвід, С. Буров, І. Дубиніна, В. Міленко,
С. Мосієнко, Ю. Онишко, Л. Смислова, М. Ясиновська та ін.

Аналіз соціально-педагогічної літератури свідчить, що на сучасному етапі
недостатньо приділяють увагу підготовці соціальних педагогів, здатних до
роботи з профілактики, виявлення та запобігання насильству над дитиною в
сім’ї.

Метою статті є визначення напрямів соціально-педагогічної роботи щодо
профілактики насильства над дитиною в сім’ї.

За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»
(2001) насильство в сім’ї трактують як «будь-які умисні дії фізичного, сексу-
ального, психічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї щодо
іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як
людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізич-
ному чи психічному здоров’ю». Закон розрізняє чотири види домашнього
насильства: фізичне, психічне, економічне, сексуальне [3].

Серед основних причин насильства в родині представники неурядових
організацій, які працюють із жертвами насильства в сім’ї, виокремлюють такі:

– низький рівень культури в суспільстві, гендерні стереотипи;

– економічна криза у країні, слабка захищеність жертви з боку держави
та правоохоронних органів;

– низький рівень особистісної культури, зловживання алкоголем і нарко-
тиками;

– психічна неврівноваженість насильників;

– віктимна, провокаційна поведінка жертв насильства [4, с. 25].

Сьогодні визначають два підходи, які пояснюють причини насильства й
жорстокості в сім’ї: соціологічний і психологічний.
Соціологічний підхід розглядає жорстокість у сім’ї як прийняту соціокуль-
турну зумовленість вирішення конфлікту шляхом насильства в соціальній групі.
Причинами вважають стереотипи сімейних відносин, виховання з дитинства,
низьке соціальне й матеріальне становище сім’ї, постійні сварки й проблеми
в сім’ї, які, безумовно, призводять до стресів усіх її членів, а останні – до
жорстокої поведінки зі своїми співмешканцями.

Психологічний підхід пояснюють наявністю психічних захворювань у
членів родини, складними характерами, неврівноваженою поведінкою дити-
ни або батьків, негативним власним досвідом батьків, якого вони набули в
дитинстві, а також зловживання алкоголем і наркотиками.

Причини насильства дітей у сім’ї розглядають у чотирьох контекстах:
соціокультурному, сімейному, індивідуальному і кризовому.

Під соціокультурним контекстом розуміють аналіз структури суспільства
й економічного стану окремих прошарків (робота / безробіття; добробут / си-
туація бідності; умови проживання). Крім того, слід ураховувати в чомусь
особливі для кожного суспільства установки й ставлення до насильства, зок-
рема до насильства дітей у сім’ї, відносини між поколіннями й статями, роля-
ми батьків і дітей, формальні й неформальні соціальні мережі тощо, наприк-
лад, у культурі існує взаємозв’язок між насильницькими формами поведінки
й уявленнями про мужність, які формують у «сильної статі» установку на
зверхність над іншими людьми (над жінкою й дітьми).

Утілення такого прагнення за допомогою насильства пересічні обива-
телі визнають здебільшого «легітимним», що свідчить про низький рівень куль-
тури й моралі. Така ситуація може бути причиною ескалації (переходу з одно-
го покоління в інше) жорстокої поведінки з дітьми в сім’ї з боку чоловіків.
Інша причина – поширення в культурі уявлень про методи виховання. До
сьогодні багато хто застосування фізичної сили як способу впливу на дитину
вважає педагогічно ефективним.

Насильство над дітьми в сім’ї – явище давнє. До його аналізу звертали-
ся у своїх працях ще Ж.-Ж. Руссо, М. Монтесорі. Однак сьогодні причини цього
ускладнилися. Сімейний контекст включає аналіз змін структури сім’ї (зниження
народжуваності, плюралізм щодо форм шлюбу й сім’ї, частота розлучень і
розриву стосунків), специфічну структуру відносин і їхню динаміку (велика
кількість конфліктів між поколіннями, неадекватний розподіл влади, двозначні
взаємовідносини, конфлікти й недомовленості між подружжям, рольові зміни
в стосунках між батьками й дітьми), а також фрагментарність сімейних відно-
син, часті нововведення і зміни. Жорстоке ставлення до дітей у сім’ї в цьому
контексті детерміноване стресами батьків, сварками між подружжям, роз-
дратованістю й нервозністю батька й матері. Найголовніше, що при цьому
дитина переймає модель вирішення конфліктів і засвоює зразки поведінки в
складній ситуації.

Індивідуальний контекст розглядають і з боку батьків, і з боку дітей.
Індивідуальний контекст батьків спирається на пропоноване розуміння
сили й слабкості. Він указує на уявлення батьків про здоровий спосіб життя,
специфічні погляди на досвід власного дитинства, рівень самооцінки й са-
моконтролю, уявлення про виховання й виховні методи, ступінь пристосування
до фрустрацій і здатність боротися зі стресами.

Розглядаючи індивідуальний контекст, слід ураховувати, що діти – не тільки
об’єкти впливу інших, але й самі є дійовими особами, вони не лише реагують
на все, що відбувається навколо них, а й самі створюють ситуацію й певною
мірою керують діями своїх батьків. Не слід забувати про те, що діти не ма-
ють достатньо повноважень і знань, які давали б їм змогу цілком контролю-
вати ситуацію. Із цієї позиції жорстоке ставлення до дітей – це зазвичай вияв
влади батьків (і загалом дорослого світу).

Кризовий контекст має передбачати вивчення дефіциту засобів і мож-
ливостей для встановлення й підтримки безконфліктної ситуації в сім’ї, на-
вантажень, викликаних соціальними змінами, і зниження опірності батьків у
кризових ситуаціях, компетентності дорослих людей вирішувати конфлікти й
змінювати свої уявлення про дітей у процесі їхнього подорослішання тощо.
Існує безліч чинників, які спричиняють жорстоке ставлення до дітей у сім’ї
з боку батьків або брак належної турботи про них. Сучасні психологи виок-
ремлюють такі:

1. У сім’ї, де прийняте жорстоке ставлення до дітей, дитина часто  є мішен-
ню, на яку «падають всі шишки». Її вважають особливою, такою, що
відрізняється від інших, дуже активною, або, навпаки, дуже пасивною і т. п., і
тому вона стає об’єктом агресії членів сім’ї. Дитина може бути схожа чи нага-
дувати своєю поведінкою ненависного родича, бути улюбленцем одного з
членів сім’ї, може мати фізичні чи розумові вади, чим і викликає жорстоке
ставлення до себе з боку когось із членів сім’ї.

2. Критичні ситуації чи збіг обставин часто зумовлюють спалах жорстокої
поведінки. До таких можна віднести втрату роботи, розлуку з коханою люди-
ною, смерть близької людини, небажана вагітність чи інші обставини, принци-
пово важливі для дорослого.

3. Дуже часто причиною жорстокого ставлення до дитини є нестача еле-
ментарних знань про дитячий розвиток. Очікування, що двомісячна дитина
відреагує на покарання, а в шість місяців може стежити за своїм сечовим
міхуром і випорожненнями, наївно, адже дитина не може контролювати ці
процеси ні фізіологічно, ні психічно. Не знаючи цього, батьки можуть карати
дитину.

4. Модель домашнього насильства зазвичай передається від покоління
до покоління. Жорстоке покарання не вважають насильством щодо дітей, а
розглядають як сімейну традицію. На переконання Т. Гончарової, якщо бать-
ки в дитинстві були жертвами насильства чи їхніми потребами нехтували, то
щодо своїх дітей вони будуть застосовувати ті самі насильницькі методи ви-
ховання [5, с. 48 – 50].

Будь-яка дія має свої наслідки. Щодо жорстокого ставлення до дітей, то
вчені виділяють такі два наслідки, що виявляються водночас: втрати для
жертви і для суспільства.

Діти, які зазнали насильства будь-якого виду, соціалізуються важко: у
них порушені зв’язки з дорослими, бракує елементарних навичок спілку-
вання з однолітками, вони не володіють достатнім рівнем знань, а тому
часто не можуть завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх про-
блем діти – жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асо-
ціальному середовищі, що, на жаль, часто пов’язане з виробленням у них
пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати
інші протиправні дії.

Дівчата нерідко рано починають займатися проституцією, у хлопчиків
може бути порушена статева орієнтація. І ті, і інші згодом мають проблеми зі
створенням власної сім’ї, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла,
оскільки в них не сформована емоційна сфера, вони не набули позитивного
досвіду в дитинстві.

Таким чином, будь-який вид насильства, пережитий у ранньому віці, фор-
мує в дітей і підлітків такі особистісні й поведінкові якості, які роблять їх ма-
лопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

До суспільних втрат від насильства над дітьми дослідники відносять
насамперед втрати людських життів у результаті вбивств дітей і підлітків,
їхніх самогубств. У їхній особі втрачаються продуктивні члени суспільства
внаслідок порушення їхнього психічного й фізичного здоров’я, низького ос-
вітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрати в їхній особі
батьків, здатних виховати здорових у фізичному й моральному плані дітей.
Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви
самі часто стають жорстокими, нетерпимими [2, с. 7].

Отже, проблема виявлення випадків і причин домашнього насильства
та формування активної установки на зміну сценарію – це складне й важли-
ве професійне завдання соціальних працівників, вирішення якого потребує
високого рівня кваліфікації, уміння налагодити контакт і створити атмосфе-
ру безпеки та довіри. Принциповим завданням, яке нерідко доводиться ви-
рішувати, є діагностика ситуації, з’ясування обставин, що спричинили вияви
жорсткого ставлення до дітей [6].

У ситуації домашнього насильства фахівцям із соціальної роботи дово-
диться вирішувати такі завдання: 1) сприяти попередженню всіх виявів до-
машнього насильства; 2) надавати підтримку жертвам; 3) змінити поведінку
кривдників.

Зміст соціальної роботи, спрямованої на вирішення проблеми домаш-
нього насильства, розглядають як сукупність чотирьох основних елементів:
а) профілактика сімейного насильства; б) робота із сім’ями та окремими ка-
тегоріями, де сукупність макро- та мікрофакторів створює / може створити
підвищений ризик жорстокої поведінки; в) надання підтримки та допомоги
жертвам, свідкам насильства та особам, які перебувають у ситуації ризику
насильства; г) проведення корекційної роботи з кривдниками [7].

Так, у Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» [3] фігуру-
ють поняття припинення й попередження насильства в сім’ї. Соціальна ро-
бота постає одним з провідних засобів саме попередження насильства в
сім’ї, але не обмежене цим, тому що забезпечується  комплексом загально-
соціальних і спеціальних заходів. Щодо спеціальних заходів попередження
насильства та його припинення, то вони є оперативними заходами, які ма-
ють на меті скоротити кількість виявів насильства в сім’ї, послабити сімейне
неблагополуччя, не допустити вчинення будь-якого з виявів насильства.
Спеціальні оперативні заходи здійснюють передусім органи міліції, кри-
мінальної міліції у справах дітей. На відміну від них, заходи загальносо-
ціального спрямування з попередження насильства трактуються в Законі
широко і передбачають сукупність заходів держави, суспільства, органів
місцевого самоврядування, а отже, і суб’єктів надання соціальних послуг,
спрямованих на зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкрет-
них осіб, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю для
духовного та фізичного розвитку; на завчасне виявлення сімей, у яких є заг-
роза вияву насильства, відвернення чи обмеження причин та умов, що при-
зводять до його скоєння; на забезпечення достатнього захисту від насиль-
ницьких посягань для кожного з членів сім’ї [7].

Скориставшись термінами соціальної педагогіки та соціальної роботи,
вчені представляють визначені вище компоненти соціальної роботи та
складники загальносоціальних заходів з попередження насильства через
поняття «первинна, вторинна та третинна профілактика насильства в сім’ї».
Зазначимо, що згідно з чинним законодавством, термін «попередження на-
сильства» можна розуміти як сукупність первинної, вторинної та третинної
профілактики.

Первинна профілактика забезпечує попередження виникнення пробле-
ми шляхом формування відповідної громадської думки щодо небезпечності
насильства як явища, поваги до прав людини, жінки, дитини й необхідності їх
дотримання; важливості здорового способу життя й уміння будувати свої сто-
сунки з оточенням, починаючи з членів власних сімей, без застосування на-
сильницьких методів.

Щодо останнього, то ефективними формами роботи вважають прове-
дення інформаційних кампаній, організацію центрів підтримки сім’ї, програм
усвідомленого та відповідального батьківства, а також програм для підлітків,
молоді, які допомагають сформувати навички самостійного життя, включа-
ючи навички спілкування, вирішення конфліктних ситуацій, сприяють само-
розвитку й побудові стратегії власного життя.

Вторинна профілактика передбачає здійснення спеціалізованих послуг
не лише для сімей, які підпадають під визначення «опинилися у складних жит-
тєвих обставинах» (тобто мають проблеми, з якими не можуть впоратися
без сторонньої допомоги), але й у яких наявний ризик жорстокої поведінки.
Організовуючи вторинну профілактику, варто враховувати певні цільові гру-
пи (наприклад, діти, чиї батьки нехтують виконанням своїх обов’язків, вихо-
ванці шкіл-інтернатів та особи серед них; неповнолітні чи незаможні молоді
матері; чоловіки, які самі виховують дітей тощо).

Третинна профілактика зорієнтована на надання послуг окремим осо-
бам чи сім’ям, які зазнали насильства чи перебувають у ситуації його висо-
кого ризику, а також тим, хто підпадає під категорію «кривдників». Найчас-
тіше третинна профілактика потребує обов’язкових і примусових дій,
здійснення яких передбачає втручання в сім’ю відповідних державних струк-
тур з метою припинення насильства та попередження його в перспективі
[8, с. 68 – 69].

Поліпшення ефективності соціально-педагогічної роботи щодо подолання
сімейного насильства до дітей, на переконання О. Коломієць, відбудеться
за умови, якщо роботу соціального педагога будуть здійснювати за такими
напрямами:

– вивчення медико-психологічних та соціально-педагогічних особливос-
тей учнів, умов їхнього життя в сім’ї, специфіки мікросередовища;

– виявлення дітей, які стали жертвами сімейного насильства;

– здійснення профілактичної роботи щодо попередження насильства до
дітей в сім’ї;

– здійснення правової просвіти школярів та їхніх батьків;

– розробка й реалізація програм реабілітації дітей, які стали жертвами
сімейного насильства;

– взаємодія із сім’ями школярів з метою спільного вирішення проблем
виховання та розвитку дитини;

– взаємодія з психологами, учителями, класними керівниками з метою
створення умов для реалізації прав та свобод учнів;

– взаємодія з правоохоронними органами, службами соціального захис-
ту, медичними закладами [9, с. 76].

Отже, профілактика насильства над дітьми в сім’ї потребує соціальних
працівників високого рівня кваліфікації. Соціально-педагогічну роботу тре-
ба здійснювати за такими напрямами: налагодження контактів та надання
підтримки жертвам насильства; створення атмосфери безпеки та довіри;
розробка й реалізація корекційних програм; здійснення правової просвіти
дітей; взаємодія з правоохоронними органами, службами соціального захи-
сту, медичними закладами тощо. Знаючи причини насильства в родині, чинни-
ки, які призводять до виникнення жорстокого ставлення до дітей у сім’ї з боку
батьків, соціальний педагог зможе попередити вияви домашнього насиль-
ства.

Перспективу подальшого дослідження із цієї проблеми вбачаємо у фор-
муванні готовності майбутніх соціальних педагогів до здійснення соціально-
педагогічної реабілітації дітей, які зазнали домашнього насильства.

Література

1. Методичний посібник для фахівців, які впроваджують корекційні
програми для осіб, які вчинили насильство в сім’ї / уклад. :  Г. Ю. Мустафаєв,
І. І. Довгаль. – К. , 2011. – 192 с.
2. Виявлення, попередження і розгляд випадків насильства та жорсто-
кого поводження з дітьми : метод. матеріали для працівників освіти / авт.-
упор. : С. Буров,  І. Дубиніна, Ю. Онишко, Л. Смислова, М. Ясиновська. – К. :
Видав. дім «КАЛИТА», 2007. – 36 с.
3. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (Науково-прак-
тичний коментар) / за ред. О. М. Руднєвої. – Х. : Східно-регіон. центр гуман.-
осв. ініціатив, 2005. – 160 с.
4. Харламова І. Попередження домашнього насильства над дітьми /
 І. Харламова // Соц. педагог. – 2010. – № 12. – С. 23 – 33.
5. Гончарова Т. В. Насильство дітей у сім’ї: умови, причини й фактори
виникнення / Т. В. Гончарова // Соціальна педагогіка: теорія та практика. –
2010. – № 4. – С. 47–53.
6. Міленко В. Жінки і діти, які зазнали насилля в сім’ї. Робота психологі-
чної та соціальної служби: завдання, форми і перспективи / Віра Міленко,
Сергій Мосієнко // Психолог. – 2010. – № 35 – 36. – С. 48 – 51.
7. Кочемировська О. Можливості виявлення та попередження насиль-
ства в сім’ї: основні поняття : посіб. для соц. прац. / О. Кочемировська. – Х. :
НТМТ, 2008. – 44 с.
8. Стан системи попередження насильства в сім’ї в Україні: правові,
соціальні, психологічні та медичні аспекти / В. М. Бондаровська, О. О. Коче-
мировська, Г. М. Лактіонова, Ю. В. та ін.  / заг. ред. О. Кочемировська. – К. :
Вид-во ФОП Клименко Ю. Я., 2010. – 372 с.
9. Коломієць О. Г. Соціально-педагогічні умови подолання сімейного
насильства щодо дітей / О. Г. Коломієць. – Режим доступу : http://
www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vchu/N122/N122p071-077.pdf.

Категория: Психология и педагогика | (18.10.2013)
Просмотров: 2642 | Рейтинг: 0.0/0