ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК УМОВА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ - Психология и педагогика - Каталог статей - Психология | Социальная педагогика | Психоанализ
Главная » Статьи » Психология и педагогика

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК УМОВА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК УМОВА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Зміст і структура психолого-педагогічної роботи як виду професійної
діяльності, з одного боку, виходять з прийнятого філософського і
психологічного трактування діяльності, а з другого, враховують специфічні особливості і фактори, які характеризують об'єкт, що вивчається нами.

Специфічною особливістю людської діяльності є соціальна форма її організації, яка сприяє активній інтеріоризації кожним учасником суспільних норм і цінностей. Що ж стосується соціальної роботи як виду діяльності, то можна сказати, що вона спрямована на досить складний об'єкт: людина чи група людей, які потребують соціальної допомоги, підтримки, корекції, реабілітації. Соціальна робота - це інтегроване, цілісне утворення, яке включає такі структурно-змістові компоненти: ціль, дії, мотивацію, відносини, комунікацію.

Для розуміння діяльності особистості соціального педагога, соціального працівника необхідно починати з визначення цілей: чим визначаються його цілі в конкретній практичній ситуації в даний період і як визначені цілі (а потім і дії) змінюються. Потім в дію включається завдання, яке може вирішувати спеціаліст; при цьому можливе планування дій (поставленого завдання) з клієнтом і залучення його власних ресурсів і можливостей. Дія, окрім цілей і завдань, включає операційно-практичні акти (конкретні різні види діяльності).

Система мотивів рушійна сила людської поведінки. А система домінуючих мотивів, яка спонукає до дії, одержала назву спрямованості особистості. Поєднання мотиву і способу його реалізації проявляється в альтруїстичній, дійовій чи особистісній спрямованості. Так, мотиваційною основою у дії щодо надання допомоги, підтримки (будь-якого плану) людині можна вважати те, що суб'єкт керується ставленням до нього як до цінності.

Мотивація проявляється і в такому компоненті особистості соціального педагога (працівника), як відносини. Стиль поведінки фахівця, обумовлений сукупністю його особистісних і професійних якостей, його ціносними орієнтаціями та інтересами, має помітний вплив на систему відносин, які налагоджує соціальний працівник. При цьому варто зважати на загальні ознаки професійних відносин, на відміну від між особистісних:

1. Формування   відносин   спеціаліста  обумовлено   професійними
цілями.     В  діяльності  соціального  педагога чи  соціального  працівника
відносини формуються заради досягнення як загальних цілей, так і заради
окремих завдань і результатів.

2.                       У професійних відносинах спеціаліст на перше місце ставить не
власні інтереси, а потреби, інтереси і очікування інших людей при вирішенні
їх проблем.

3.           Соціальний педагог (працівник) будує відносини на основі об'єктивності   і   усвідомлення   власної   відповідальності,   що   дозволяє   йому
відволікатися від власного емоційного стану, щоб сприймати об'єктивно потреби, турботи і труднощі іншої людини. Особливу роль у діяльності
спеціаліста соціально-виховної сфери відіграє комунікація. Саме категорія
спілкування відображає зв'язки між людиною і соціальним середовищем,
групами, спільнотами. Спілкування процес багатогранний. Воно реалізується в різноманітних формах (міжособистісне спілкування, соціальний діалог, ділове і управлінське спілкування тощо).

У психолого-педагогічній роботі доводиться стикатися з різними людьми: сором'язливими і такими, що бурхливо чи навіть агресивно виражають свої почуття, замкнутими, недовірливими, охочими до розмов, тими хто шукає справедливості, підтримки і хто їх вимагає. Тому важливим є вміння знайти підхід до кожного з них, налагодити контакт, стимулюючи людину до діалогу тощо. Компетентність у спілкуванні є одним із головних, базових компонентів і критеріїв результативної роботи. Знання закономірностей усвідомленої поведінки особистості (світогляд, переконання, інтереси, прагнення, ідеали) і неусвідомленого (установки, стереотипи, потяг, рівні домагань, конформність, сприятливість навіювання тощо), розуміння механізмів спрямованості особистості, міри прояву емоцій (афекти, стреси, фрустрації тощо) допоможуть адекватно оцінити і зрозуміти людину, надати саме ту допомогу, яку він потребує. Крім того, міміка, жести, експресія доповнюють це розуміння і сприяють знаходженню оптимальних варіантів вирішення проблеми, яка стосується конкретної людини.

Уміння володіти первинною діагностикою комунікативності своїх
клієнтів, груп  осіб - необхідна ланка у компетентності соціального працівника чи соціального педагога. При цьому слід пам'ятати: не можна оцінювати людину і її можливості щодо спілкування без врахування актуального чи потенційного оточення, перспектив розвитку особистості.

Звичайно, спілкування - домінуючий інструмент у соціальній роботі, але не кінцевий продукт діяльності. Водночас варто наголосити на думці, що людина-особистість більш різноманітна, складніша і багатша, ніж діяльність,

і її сутність не вичерпується нею. Але смислом акмеологічного підходу у професійно-особистісному розвитку спеціаліста є те, що не можна розглядати особистість поза діяльністю, так же, як діяльність не можна розглядати без врахування особистості, її спрямованості щодо розвитку, са­морегуляції самореалізації, тощо.

Зважаючи на аксіологічну і функціональну природу, соціально-виховна робота є однією із багатогранних і об'ємних видів професійної діяльності. Соціальний педагог і соціальний працівник виконує весь спектр різноманітних функцій організації, координації, забезпечення, підтримки (психологічної і фізичної), правової і адміністративної допомоги, психолого-педагогічної корекції тощо. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави на рівні управління, матеріально-технічного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосередньої практики соціально-виховної роботи.

Соціальний педагог:

1. Добирає оптимальні засоби та прийоми спілкування.

2.      Виступає каталізатором спілкування.

3.      Добирає адекватні прийоми комунікативного впливу.

4.      Попереджує та конструктивно вирішує конфліктні ситуації.

5.      Володіє навичками спілкування з групами соціального ризику.

             Організаторська функція характеризує роботу соціального педагога з погляду соціального менеджменту, що полягає у структуруванні, плануванні, розподілі  видів  власної професійної діяльності та координації роботи з різними соціальними службами та представниками споріднених професій.

             Соціальний педагог:

1. Визначає пріоритетні напрями діяльності.

2. Чітко    визначає    межу    функціональних    обов'язків    учасників
соціалізуючого процесу.

3. Планує основні етапи майбутньої діяльності.

4. Координує діяльність учасників соціально-педагогічного процесу.

5. Налагоджує співпрацю і партнерство з різними соціально-виховними структурами.

Прогностична функція в роботі соціального педагога виконує змістово-цільові (стратегічні) та організаційно-методичні (тактичні) завдання. Насамперед передбачення результатів зусиль соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності.

Соціальний педагог:

1. Прогнозує відповідно до конкретної соціально-педагогічної
ситуації.

2.      Прогнозування особливостей соціалізації конкретної особистості.

3.      Дотримується принципів системності, гуманності, достовірності при
створенні прогнозів.

4.      Враховує специфіки різних соціальних груп у процесі створення прогнозу.

Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей і молоді на основі державних та міждержавних документів з метою забезпечення для неповнолітніх гарантованих їм прав та умов життєдіяльності.

Соціальний педагог:

1. Включає механізми правового захисту.

2.      Використовує комплекс правових норм для захисту прав дітей та молоді.

3.      Створює умови для підтримки віри учнів у можливість досягнення
позитивних результатів.

4. Інформує батьків і дітей про їхні права та соціальні гарантії.
Діагностична   функція   покликана   виявляти   соціальні   аномалії   в певному колективі, конкретизувати проблему та виявляти індивідуальні та специфічні   особливості   учня   чи   певної   групи,   дає   змогу   адекватно вирішувати соціально-педагогічні завдання.

Соціальний педагог:

1. Визначає пріоритетні напрями та об'єкти діагностики.

2. Добирає оптимальний діагностичний інструментарій.

3. Розробляє програму психолого-педагогічного діагностування як
окремої особистості, так і мікрогруп.

4. Аналізує та узагальнювати результати діагностичної роботи.

5. Використовує   результати   діагностування   у   своїй   професійній
діяльності.

Попереджувально-профілактична робота має на меті передусім виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин соціальної дезадаптації, забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості.

Соціальний педагог:

1. Володіє психо-корекційними прийомами впливу на особистість.

2.      Організовує індивідуальні, групові, масові форми профілактичної роботи.

3.      Організовує соціально-позитивну діяльність підлітків через участь у різноманітних поза навчальних закладах, клубах, секціях, гуртках тощо.

4.      Пропагує здоровий спосіб життя.

5.Виявляє групи ризику серед підлітків та молоді.
Корекційно-реабілітаційна   функція   полягає   в   роботі   зі   змінами   та вдосконаленням якостей дитини, особливостей життєдіяльності та створенні умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями (діти-інваліди), активному залученню їх до участі в суспільному житті.

Соціальний педагог:

1.   Надає допомогу особам, що потребують соціальної реабілітації
та адаптації.

2.  Прогнозує та планує життєвий шлях суб'єкта соціальної
реабілітації.

3.  Налагоджує зв'язки з усіма можливими службами корекційно-реабілітаційної допомоги.

     Нове педагогічне мислення, яке соціальний педагог має реалізувати у свої роботі, передбачає принципово нове ставлення до особистості дитини, гуманізацію педагогічного процесу, демократизацію стосунків у мікро колективі. При цьому позиція захисту дитини повинна стати одним із основних аспектів у її соціалізації, основою індивідуального підходу.

Соціальний педагог, виходячи із етичних норм поведінки, додержуючись принципів гуманізму повинен допомогти людині самостійно розібратись  у ситуації, зрозуміти себе, зробити свій самостійний вибір.

        Для цього необхідно використовувати активні практики, щоб націлити клієнта на дослідження особистих переживань, минулих, сучасних та знайти в них смисл для себе, зазначити зміни у своїх почуттях та стані здоров”я. 

        Виходячи з того, що під час практики, доводиться працювати з різними групами населення, звертаємо вашу увагу на додержання необхідної етики спілкування.

         Обов”язкове  толерантне ставлення до дітей–сиріт – вони впадають в депресію, заглиблюються у собі, проявляють ворожнечу, тривогу при спілкуванні з іншими дітьми тощо. З ними треба спілкуватись на одному рівні, використовуючи методи довіри, ситуації успіху. Зовсім іншого вимагають люди похилого віку. Вони мають неабиякий життєвий досвід, вони обмежені у спілкуванні, тому  відвідувач повинен бути добрим слухачем, уміти робити приховані компліменти, використовувати невербальні заходи. Соціальний педагог повинен володіти технікою подолання депресії, різноманітних психічних негативних явищ людини, з якою він працює, вміти знайти засоби задоволення її прихованих інтересів та потреб.

       Якщо доведеться працювати  з дітьми з обмеженими фізичними можливостями, то пам’ятаємо, що в контексті соціальної моделі інвалідності доцільно використовувати відповідну термінологію. Уникаємо слів: хворий, каліка, дефективний, жертва, слабоумний, припадочний тощо. Використовуємо: людина (дитина) з особливими потребами;  людина, яка перенесла хворобу; особа з затримкою в розвитку тощо. Пам’ятаємо, що у батьків цих дітей з’являються психічні розлади і ми повинні бути терплячими з ними також. Виявимо декілька етапів кризи у батьків (Шухард): 1) заперечення проблеми; 2) зверхдепресія; 3) пошук шляхів (тут може допомогти соціальний психолог); 4) прийняття ситуації і звернення до спеціалістів; 5) скорочення контактів з оточуючими, коли увага батьків повністю концентрується на дитині.

           Сценарій роботи соціального педагога: консультування; організація психологічних тренінгів; навчання поводження з дитиною, організація сімейного відпочинку з дитиною; пошук виходу із стану горя та озлоблення, допомагати бачити можливості дитини, направляти сили на їх розвиток; познайомити з іншими батьками у яких теж хвора дитина.

Категория: Психология и педагогика | (18.10.2013)
Просмотров: 516 | Рейтинг: 0.0/0