| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
Системи підготовки соціальних працівників за кордоном
|
|
|
Системи підготовки соціальних працівників за кордоном У світі нараховується декілька десятків сотень вищих шкіл соціальної роботи і спеціалізованих факультетів університетів, які займаються підготовкою професійних соціальних працівників. Лише в Європі нараховується більше 500 навчальних закладів, які надають освіту в сфері соціальної роботи. В більшості країн цю освіту фінансує держава, але існує значна кількість і приватних навчальних закладів, наприклад в Італії, Франції. В деяких країнах приватний характер шкіл обумовлений їх приналежністю до певних релігійних конфесій. Наприклад, в Португалії, Іспанії та країнах Латинської Америки кількість шкіл, які належать Римській католичній церкві, помітно перевищує число світських закладів. Найбільшу кількість навчальних закладів було відкрито в 60-ті рр., коли соціальна робота розвивалася особливо бурхливо. В цей час була створена значна кількість національних і міжнародних асоціацій соціальних працівників, почали видаватися професійно-орієнтовані журнали, спеціалізовані видання, було розроблено міжнародний етичний кодекс соціального працівника. Більшість вчених підтримує думку, що соціальна робота як самостійна професія і академічна дисципліна утвердилася саме в 60-70-ті рр. ХХ століття. Підготовка соціальних працівників відображає специфіку національних систем освіти. Доцільно зазначити, що різноманітні моделі мирно співіснували одна з одною. Так, в Японії існує достатньо широкий вибір програм: два роки навчання в місцевому коледжі або університеті (найбільш розповсюджений варіант) і два роки аспірантури в університеті з отриманням ступеня магістра. Два університети пропонують докторантуру. Хоча школи соціальної роботи існують тут в межах вищої освіти і, зазвичай, ставлять ті ж вимоги до прийому, що і університети, їх недоцільно порівнювати. Навчання тривалістю 3-4 роки розглядається як вузько технічне, спеціалізоване за напрямком підготовки. Університети пропонують широку гуманітарну освіту. Випускник школи отримає диплом або ступінь соціального працівника. Немає єдиного зразку і в Об’єднаному Королівстві. Навчання соціальних працівників здійснювалося в університетах, політехнічних інститутах, коледжах. Програми різноманітні: чотири роки навчання на рівень бакалавра; один рік навчання в аспірантурі; два роки навчання для випускників, які закінчили інші факультети; два або три роки для тих студентів, які не закінчили повного курсу університету. Природно, що випускники отримують кваліфікаційні рівні, дипломи і сертифікати. В США професійна атестація здійснюється на трьох рівнях. Ступінь бакалавра – перший професійний рівень. Вона надається по закінченні чотирьох років навчання. Ступінь магістра надається ще через два роки навчання в спеціалізованій школі соціальної роботи, але досяжна і після більш короткотривалого навчання для студентів, які вже мають ступінь бакалавра в сфері соціальної роботи. На докторський ступінь вимагається ще два роки підготовки після магістратури. До того ж за різними спеціалізаціями існують "вдосконалені” курси і просто для продовження навчання за програмами для тих, хто уже має ступінь магістра. Студенти, які успішно закінчили курс, отримують свідоцтво. Крім того, в місцевих коледжах діють 2-х річні програми підготовки працівників технічного (допоміжного) персоналу в сфері соціальної роботи. Теоретично кожному рівню відповідають певні визначені обов’язки. Але в житті, на практиці ці межі, зазвичай, нівелюються. Відомі випадки, зазначають американці, коли соціальні працівники і без фахової підготовки робили прекраснуvкар’єру і навіть керували великими агентствами. Тим не менш, більшість контролюючих і адміністративних посад вимагають ступеня магістра. Він потрібний і для більшості посад з психіатрії. Лікарський фах вимагається для викладання, адміністративної та науково-дослідницької роботи. Отже, ступінь бакалавра є першим професійним рівнем в соціальній роботі, до 1974 р. таким вважався ступінь магістра. Потім було вирішено, що бакалавр може стати повноцінним членом Національної Асоціації Соціальних працівників США (НАСР). Але спори стосовно цілевідповідності присудження професійного статусу бакалаврам в США точаться і понині. Система професійної підготовки в США включає п’ять навчальних програм: поведінка людини в соціальному середовищі; політика соціального забезпечення і служби соціальної допомоги; практика соціальної роботи; науково- дослідницька робота і польова практика. Важливу роль у сфері освіти соціальних працівників різних країн відіграє Міжнародна асоціація шкіл соціальних працівників (IASSW), яка була створена в 20-х рр. минулого століття. Однією з її функцій є здійснення експертного оцінювання національної програми підготовки до соціальної роботи. Створений при ній Міжнародний комітет шкіл соціальної роботи (ICSSW) здійснює плідну співпрацю з ООН і Міжнародною організацією праці (МОП), яка має в Женеві довідково-інформаційний центр, в якому зберігається вся інформація, що стосується освіти соціальних працівників. До середини 60-х рр. моду в сфері освіти соціальних працівників безпосередньо або опосередковано (через ООН) визначали США і Великобританія. Керівництво двох країн, бажаючи отримати все провідне, не лише прихильно сприймали, але й наполягали на використанні західних фахівців і радників. На їхню думку, кращі фахівці приїжджали з Заходу, особливо з США. Для того, щоб відкрити школи соціальної роботи в світі в процесі розвитку, запрошувалися десятки американських, британських і канадських фахівців. Поширювався і зворотній рух. Стипендії та стажування залучали до США, Англії та Канади людей з усього світу. Це, відповідно, сприяло інтернаціоналізації професії і розповсюдженню єдиних стандартів у викладанні. Одночасно стверджувався вплив Заходу в світі. У наш час, як зазначає Дж. Биллапс (Матеріали конференції з проблем соціальної роботи, Каїр, 1992) численні соціальні працівники країн, що розвиваються, відчувають потребу вийти за межі так званого "професійного імперіалізму” і створити власні підходи, які б вписувалися в культуру їхніх країн і відповідали б потребам їх розвитку. Сфери діяльності і зайнятість соціальних працівників У літературі, яка присвячена зарубіжному досвіду, практичну соціальну роботу поділяють на роботу загального профілю і спеціалізовану. Соціальна робота загального профілю передбачає три сфери: 1. соціальна терапія на індивідуально-особистісному і сімейному рівнях з метою соціальної адаптації і реабілітації індивіда в контексті оточуючого середовища; 2. соціальна робота з групами, котрі можуть бути класифіковані за віком (дитячі, молодіжні, літні), за статтю, за захопленнями або схожими проблемами (групи колишніх військовослужбовців, медичних працівників тощо); 3. соціальна робота в общині, за місцем проживання, орієнтована на поширення мережі послуг, стабілізацію общинних зв’язків, створення сприятливого психологічного клімату в місцях проживання людей, а також сприяння різноманітним локальним ініціативам, організацію взаємодопомоги. В усіх країнах розвинена і спеціалізована соціальна робота, якою опікуються фахівці у сфері праці і зайнятості, охорони здоров’я, медично-реабілітаційних служб, закладах освіти, будинках для осіб похилого віку, пенітенціарних закладах, збройних силах. Соціальна політика визначає пріоритетні сфери діяльності соціальних служб. Ці пріоритети змінюються в залежності від конкретних умов соціально-економічного розвитку тієї або іншої країни. В 1957 р. в США Рада з Освіти в сфері соціальної роботи визначила такі сфери діяльності фахівців: державні соціальні служби; робота з сім’єю; соціальний захист дитинства; корекційна робота; психіатрична соціальна допомога; соціально- медична робота, з залученням системи охорони здоров’я; соціальна робота в школі; в закладах, які опікуються проблемами груп; робота в сфері соціального планування. У 80- ті роки, після пережитої економічної кризи пріоритетними були визначені: добробут в сім’ї, робота в общині, охорона здоров’я, система правоохоронних органів (суд, пенітенціарні заклади). Зміна пріоритетів не ліквідувала інші сфери, а змінила їхню концептуальну структуру. Наприклад, сфера праці і зайнятості була включена в систему роботи в общині, таким же чином, як і робота з людьми з девіантною поведінкою. Медико-соціальна робота включає в себе роботу з фізично і психічно хворими, інвалідами, а також роботу в системі освіти найчастіше з проблемними дітьми. У 1982 р. в США було проведено дослідження стосовно розподілу соціальних працівників за сферами практичної діяльності. Це дослідження виявило зростання або зниження кількості соціальних працівників, які працюють в тій або іншій сфері. Наприклад, в одній з провідних сфер практики соціальної роботи – охороні здоров’я – кількість соціальних працівників незначно збільшилася порівняно з попередніми роками (1972 – 1982). В іншій сфері соціальної роботи – психіатрії – відбулося значне збільшення кількості соціальних працівників за той же період. Але найбільше зростання було визначене в сфері догляду за людьми з затримкою розумового розвитку. Зареєстроване зростання кількості соціальних працівників в сфері послуг для дітей та молоді, а також послуг, які надаються сім’ям. В інших сферах відбулося скорочення кількості соціальних працівників, наприклад, в сфері суспільної допомоги, а також юридичної допомоги правопорушникам. Зміни зайнятості, на думку вчених, відображають зміни суспільної психології американців. Скоротилося надання соціальних послуг тим групам населення, які на сьогодні викликають менше співчуття, ніж до того, а саме незаможнім і правопорушникам. На сьогодні в США серед соціальних працівників часто використовується такий термін, як "клініцист”. Він застосовується в декількох значеннях. Клініцистами називають практичних працівників, які здійснюють безпосередню роботу з індивідом, сім’єю, групою. Тому їх доцільно відрізняти від тих, хто займається аналітичними пошуками, адміністративною діяльністю або дослідженнями. В більш вузькому сенсі клініцистами називають ще тих, хто займається психотерапією. Врешті-решт його використовують стосовно тих, хто займається приватною практикою. Як зазначають американські науковці, значна кількість соціальних працівників перейшли до приватної практики. Це швидко зростаючий сектор соціальної роботи (23%). Робота в ньому, на думку практиків, викликає професійне задоволення і надає можливість для покращення фінансового стану. В той же час, соціальні працівники ставляться до приватної практики негативно, вважаючи її зрадою стосовно незабезпечених і принижених, яким немає чим сплачувати за послуги. На їхню думку, ті, хто займається приватною практикою, визначають особисте забезпечення вище за соціальну справедливість. Що стосується заробітної платні соціальних працівників (США), то про неї даних в літературі небагато, але вони свідчать про значну різноманітність розміру оплати. Причому, це різноманіття значно залежить від відомчої приналежності закладу, в якому працює фахівець: приватний або громадський заклад, федеральне управління, керівництво штату або місцеві органи влади. На розмір заробітної плати впливає також географічний фактор: в місті вона вище, ніж в селищі. На початку 80-х середня стартова заробітна плата для бакалавра соціальної роботи, який займається вивченням умов життя незаможних сімей і наданням їм допомоги, складала 14,3 тис. доларів на рік. Для контролерів в агенціях щодо послуг – 18 тис. Середньорічна стартова зарплата для посад в лікарнях і медичних центрах, де вимагався рівень магістра плюс один рік стажування, дорівнювала 18 тис. доларів. Стартова зарплата вище у працівників федерального керівництва – 20 тис. дол. Люди, які обрали приватну практику, адміністративну, викладацьку або науково-дослідну діяльність відповідно мають більше за своїх колег. | |
|
|
|
| Просмотров: 3926 | Рейтинг: 0.0/0 | |