Главная » Статьи » Психология и педагогика

СТРУКТУРА ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРИ 
ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я 

І. Галецька  

У статті розглянуто двофакторну структуру психічного здоров’я. З позицій 
системного підходу запропоновано модель психологічного здоров’я, охаракте-
ризовано його структуру, визначено критерії та їхні властивості. 
Ключові  слова:  психологічне  здоров’я,  системний  підхід,  критерії  пси-
хічного здоров’я. 
 
Здоров’я  людини  є  відкритою  динамічною  функціональною 
системою, інтегративність якої виявляється у біологічних, медичних, 
соціальних, економічних та філософських аспектах, а індивідуальну і 
суспільну  цінність  здоров’я  зумовлює  те,  що  здоров’я  одночасно  є 
об’єктом  споживання  та  інвестицій.  Здоров’я  нації  визнають  показ-
ником  цивілізованості  держави,  який  відображає  соціально-еконо-
мічне становище суспільства та є головним критерієм доцільності й 
ефективності всіх без винятку сфер господарської діяльності (резолю-
ція ООН №38/54 від 1997). На зміну прийнятій ВООЗ (WHO, World 
Health Organization) у 1948 році офіційній дефініції здоров’я як стану 
повного  фізичного,  психічного  та  соціального  благополуччя,  а  не 
просто відсутності захворювань, прийшов континуальний підхід. Здо-
ров’я  пропонують  розглядати  як "диспозицію” – "здатність  людини 
до  реалізації власних  фізичних,  психічних  та  суспільних  можливос-
тей в умовах взаємовпливу людини та середовища” [8, 458]. Акцен-
тується значимість здоров’я як засобу й загальної спроможності ор-
ганізму до всебічного розвитку і відповідності актуальним вимогам. 
                                                
Динамічний  та  інтеракційний  підходи  розглядають  здоров’я,  як 
певний  біопсихологічний  потенціал  для  адаптації  та  гармонійного 
функціонування людини за наявності різноманітних фізичних, біоло-
гічних, психологічних і соціальних чинників.  

Здоров’я доцільно розглядати як стан функціональної ресурснос-
ті,  який  забезпечує  підтримування  гомеостазу внутрішнього  середо-
вища  та  самопочуття,  визначає  адаптацію  до  змінних  умов  середо-
вища  та  детермінує  можливість  саморозвитку  на  основі  наявних 
ресурсів.  Важливим  для  розуміння  сутності  здоров’я  є  трактування 
цього поняття не як позначення певного гіпотетичного стану ідеально 
успішного  функціонування,  а  як  фактично  наявний  інтегративний 
стан  функціонування.  Останні  роки  у  фокусі  досліджень  перебуває 
проблема психічного здоров’я, яке визнають провідною детермінан-
тою  здоров’я,  та  й  індивідуального  благополуччя  особи  загалом. 
Доцільно  розглянути  двофакторну  структуру  психічного  здоров’я: 
структурно-процесуальне психічне здоров’я і психологічне здоров’я. 
Структурно-процесуальне  психічне  здоров’я  стосується  психічної 
діяльності,  характеристик  процесів  та  властивостей  когнітивної  і 
емоційно-вольової сфер. Психологічне здоров’я є втіленням соціаль-
ного,  емоційного  та  духовного  благополуччя (як  ресурсу  й  стану), 
оскільки є потенційною передумовою забезпечення життєвих потреб 
щодо активного способу життя, досягнення власних цілей, адекватної 
та оптимальної взаємодії з людьми, соціальним й іншим оточенням. 
Психологічне  здоров’я  охоплює  семантичні  аспекти  психічного 
здоров’я,  властивості  Я  та  ноогенної  сфери  людини,  переконання, 
ідентичність, а також духовну сферу [2]. 

На  основі  аналізу  теоретичних  й  емпіричних  досліджень  було 
визначено структуру моделі психологічного здоров’я. Стрижнем цієї 
моделі  є  логічні  рівні,  ідею  яких  запропонував  у  сімдесятих  роках 
XX століття Г. Бейтсон [1] з урахуванням принципів ієрархій Б. Рас-
села та А. Уайтхеда [6]. Далі модель логічних рівнів була розвинута 
Робертом Ділтсом як модель єдиного поля з метою визначення реци-
прокних зв’язків окремих психічних якостей індивіда й можливостей 
урахування  складної  системної  їх  взаємодії  під  час  здійснення 
діагностики  та  проведення  психологічних  інтервенцій.  Системний 
принцип  організації  полягає  у  наявності  складної  ієрархії  рівнів: 
вищий рівень  містить  попередні; кожному  рівню притаманні власні 
закономірності; зміни на вищому рівні зумовлюють зміни на нижчих; 
зміни  на  нижчих  рівнях  зумовлюють  лише  кількісні  зміни  якісних 
властивостей;  ієрархії  можуть  бути  взаємопов’язані.  Запропонована 
модель психологічного здоров’я ґрунтується на  біопсихоекологічно-
му  підході  й  розглядає  загальні  закономірності  реляцій  особи  та 
ситуації.  Причому  особа  трактується  як  суб’єкт,  діяльність  якого 
може  змінювати  властивості  ситуації  об’єктивно,  водночас  зміна 
ставлення  суб’єкта  до  ситуації  загалом,  окремих  властивостей  чи 
розвитку  ситуації  може  мати  обмежувальний  або  посилювальний 
вплив на ресурси особи, їхню доступність для застосування і таким 
чином  визначати  поведінку  й  відчуття  суб’єктивного  благополуччя 
особи кількісно та якісно. 

Модель єдиного поля, яку розробив Р. Ділтс, містить шість ней-
рологічних рівнів поведінки людини: оточення, поведінка, здібності/ 
здатності/вміння,  переконання/цінності,  ідентичність  та  духовність. 
Кожен із цих рівнів має свої властивості, закономірності та взаємодіє 
із  сусідніми  рівнями.  Рівень  оточення/середовище  стосується  кон-
кретних зовнішніх обставин, місця події, властивості  та характерис-
тик  ситуації,  які  можуть  бути  сприятливими  або  обмежувальними 
стосовно дії. Поведінка виявляється певною діяльністю, взаємодією із 
середовищем, характеризується рівнем активності та особливостями 
поведінкових  стратегій,  є  експліцитним  рівнем  психологічного  здо-
ров’я.  Здібності,  навички  і  стратегії (научіння,  запам’ятовування, 
прийняття  рішення,  творчий  потенціал,  мисленнєві  стратегії)  є 
передумовою  конкретних  форм  поведінки,  оскільки  на  основі  здіб-
ностей  генерується  дія  з  урахуванням  конкретного  контексту.  Здіб-
ності  стосуються  когнітивних  карт  і  стратегічного  планування,  а 
також визначають спосіб вибору та контролю дії. Рівень здібностей і 
здатностей є межею психологічного здоров’я, оскільки нижчі рівні є 
виявом взаємодії із ситуацією чи середовищем, причини та мотиви, а 
також  стратегії  й  тактики  якої  перебувають  на  вищих  логічних 
рівнях. Джерелом активації ментальних і безпосередньо поведінкових 
стратегій  є  переконання  та  цінності. 

 Переконання/цінності  є  своє-
рідною "ментальною основою” ініціації і здійснення планів та стра-
тегій,  прийняття  рішення  про  доцільність  дій  та/чи  необхідність 
удосконалення  здатностей.  Переконання  і  цінності  є  двома  боками 
медалі,  які  формуються  у  процесі  індивідуального  досвіду,  а  потім 
визначають подальші напрями формування цього досвіду. Ці логічні 
або  псевдологічні  причинно-наслідкові  зв’язки  між  явищами  чи 
поняттями Р. Ділтс називає переконання  −  узагальненням будь-яких 
взаємин  між  елементами  досвіду.  І  хоча,  на  перший  погляд,  такі 
логічні  схеми  цілком  усвідомлені,  їхнім  підґрунтям  є  неусвідомлю-
вані  причини  та  механізми,  які,  виникнувши  одного  чудового  дня, 
визначають (інколи сприятливо, інколи – ні)  наші дії протягом три-
валого часу. Переконання – це наші принципи, які часто незалежно 
від нашого усвідомлення керують нашими діями. Цінності є фунда-
ментом  індивідуального  досвіду,  на  яких  ґрунтуються  переконання. 
Цінності  виявляються  у  позитивному  або  негативному  оцінюванні 
об’єктів  світу  людини  та  суспільства  загалом.  Саме  цінності  визна-
чають  систему  координат  переконань  та  є  підґрунтям  ідентичності. 
Ідентичність – самовідчуття інтеграції цінностей і переконань, знань 
про  себе,  самооцінок,  цілей.  Сутність  ідентичності  виявляється 
стрижневими цінностями та переконаннями, які визначають пріори-
тети  дій.  Духовність  виявляється  у  сприйнятті  особою  великих  си-
стем,  до  яких  вона  належить,  у  межах  яких  функціонує,  до  яких 
вважає себе причетною. Духовність  полягає у відчутті сенсу й при-
значення дій. 

Стрижневим  елементом  структури  психологічного  здоров’я  є 
переконання, які визначають  спрямованість та оцінку ймовірності й 
доцільності  будь-якої діяльності. Альберт Елліс сформулював поло-
ження,  які  основуються  на  розумінні  того,  що  нормальне  функціо-
нування  людини  ґрунтується  на  раціональній  системі  оціночних 
когніцій,  пов’язаних  між  собою  гнучкими  зв’язками.  Якщо  ірраціо-
нальні установки – джерело психічних розладів – мають абсолютист-
ський  характер  унаслідок  жорстких  зв’язків  між  дескриптивними  й 
оцінювальними когніціями, то раціональна система оціночних когні-
цій має ймовірнісний характер. Говорячи про раціональність переко-
нань,  А. Елліс  звертає  увагу  не  лише  і  не  стільки  на  їхній  зміст, 
скільки на недогматичність та гнучкість як системи, а людину трактує 
як  самооцінювальну,  самопідтримувальну,  самомовлячу  істоту,  якій 
від  народження  притаманний  різноспрямований  потенціал:  раціо-
нальність–ірраціональність; конструктивність–деструктивність; праг-
нення залежності–прагнення незалежності; потреба любові–прагнен-
ня руйнувати; прагнення зростання і творення–агресія, аутоагресія та 
руйнування.  Раціональна система  переконань  як  основа  психологіч-
ного здоров’я гнучко поєднує індивідуалістичні й просоціальні інте-
реси та переконання [7].  

Розглядаючи психологічне здоров’я як систему якісних характе-
ристик  індивідуального  розвитку  особистості  на  різних  вікових 
етапах  її  життєдіяльності,  Н. Колотій  аналізує  властивості  та  стан 
психологічного  здоров’я  через  особливості  індивідуально-психоло-
гічних властивостей особи, відносин із соціумом, процесів саморегу-
ляції й саморозвитку, реалізації актуальних потреб [5]. Проблема ви-
значення  стану  психологічного  здоров’я  зумовлена  культуральними 
відмінностями  оцінки,  та  й  узагалі  питанням  щодо  культуральних 
стереотипів "норми”  того,  що  мусить  бути  людськими  цінностями, 
які  переконання  притаманні "нормальним”  особам.  Зрештою,  про-
блема  визначення  раціональних  меж  чи "демаркаційних”  ліній  між 
аномальним і нормальним психологічним функціонуванням належить 
до провідних проблем як психології, так і психіатрії, та дискутується 
в контексті розробки і застосування класифікацій психічних розладів: 
"якщо  таке  розмежування  взагалі  можливо” [9]. 
 
Особливо  гостро визначення  критеріїв  адаптивності  й  адекватності  постає  тоді,  коли 
йдеться, наприклад, про цінності та мотиви. Кожна людина сама ство-
рює  власну  реальність,  ця  індивідуальна  реальність  є  своєрідною 
картою  зовнішнього  середовища  і,  як  кожна  карта,  не  є  тотожною 
об’єкту, який вона відображає. Відмінність між індивідуальною кар-
тою  та  відображеним  нею  об’єктом  зумовлена  як  індивідуальними 
фільтрами сприйняття, так і індивідуально специфічними механізма-
ми  опрацювання  інформації,  а  також  спрямованістю  уваги,  власти-
востями  самої  ситуації,  індивідуальним  досвідом  та  значущістю 
конкретної ситуації для особи навіть тоді, коли ця значущість цілком 
не  усвідомлюється [1; 2; 4].  Суттєвою  проблемою  є  оцінка  вірогід-
ності  результатів  опитувань,  оскільки  часто  досліджувані  дають  со-
ціально бажані відповіді, або просто у процесі формулювання істинні 
цінності  та  мотиви  спотворюються  механізмами  психологічного 
захисту  й  індивідуальними  фільтрами. "Здоровість”  психологічного 
здоров’я  часто  оцінюють  на  підставі  оцінки  відповідності  системи 
переконань  цього  індивіда  певній  системі  переконань,  яка  апріорно 
визнається  адекватною.  Переконання,  без  сумніву,  мають  суттєвий 
вплив на всі аспекти поведінки. Особливістю цього впливу є те, що 
здатність визначати напрям, згідно з певними переконаннями, часто 
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
набуває  домінантних  властивостей  та  поєднується  з  пригніченням 
чутливості  щодо  іншої,  нейтральної  або  не  цілком  відповідної 
переконанням інформації. Отож, поведінка загалом,  унаслідок домі-
нантної спрямованості, може набувати негнучкості й ригідності [7].  
Головним  критерієм  є  адекватність,  яка  розглядається  як  відпо-
відність  дій  особи  ситуації.  Емоційні  та  поведінкові  реакції  також 
оцінюються  з  урахуванням  їхньої  адекватності.  Передумовами  аде-
кватності поведінки є здібності/здатності, критеріями яких є копінг-
стратегії, механізми психологічного захисту, оптимізм, почуття гумо-
ру,  креативність,  антиципація  та  інтелект.  Важливим  критерієм  є 
гнучкість реагування як здатність змінювати поведінку із залученням 
необхідних ресурсів. Здібності/здатності є виявом досвіду в поєднан-
ні зі  здатністю креативно і конструктивно його  застосовувати.  Здіб-
ності/здатності є потужним ресурсом соціальної адаптації та особис-
тісного розвитку.  

Ціннісні  орієнтації,  відчуття  самоефективності,  система  оціноч-
них  когніцій –  когнітивний  рівень  психологічного  здоров’я,  який  є 
мірним  еталоном,  системою  відліку,  структурним  каркасом  суб’єк-
тивних  інтерпретацій  об’єктивної  дійсності.  Труднощі  оцінювання 
цих  критеріїв  як  характеристик  психологічного  здоров’я  зумовлені 
суб’єктивністю  індивідуальних  стандартів  унаслідок  їхнього  соціо-
генного  походження.  Також  причиною  неоднозначності  інтерпрета-
цій може  бути  фактична  невідповідність  декларованих  цінностей  та 
переконань  унаслідок  неусвідомлюваного  впливу  соціальної  бажа-
ності. Між когнітивними елементами, згідно з теорією когнітивного 
дисонансу  Фестінгера,  може  бути  несумісність  або  дисонанс, 
виникнення якого зумовлює прагнення зниження дисонансу з метою 
уникнення його  можливого  посилення. Виражений  дисонанс зумов-
лений невідповідністю власних поглядів, атитюдів і цінностей, які є 
особливо значущими для особи. Кожен "стан” свідомості прагне бути 
частиною особистої свідомості; стани постійно змінюються в кожній 
особистій свідомості й кожен виявляється як неперервний; свідомість 
зацікавлена  в  деяких  частинах  свого  об’єкта,  а  в  інших –  ні,  тому 
приймає  одні  частини  і  відкидає  інші,  незважаючи  на  те,  що  ці 
властивості свідомості В. Джеймс визначив понад сто років тому. Ці 
постулати феноменологічного опису самості з незначними модифіка-
ціями застосовують і сьогодні. Екзистенційно-феноменологічним рів-
нем  психологічного  здоров’я  є  ідентичність  та  духовність.  Ідентич-
ність ґрунтується на когнітивних матрицях і виявляється в Я-концеп-
ції,  відчутті  его-ідентичності,  самооцінці  й  самоактуалізації.  Окрім 
того, критеріями властивостей ідентичності можна вважати прийнят-
тя  себе  та  прийняття  інших,  а  також  прийняття  відповідальності  за 
своє життя. Ідентичність є індивідуальною імпліцитною теорією ре-
альності,  яка  поєднує  уявлення  про  самість,  теорію  світу  та 
припущення  щодо  їхніх  взаємозв’язків.  Теорія  когнітивно-життєвих 
переживань Epstein (1990) розглядає цю особисту теорію реальності 
як  ієрархічно  організовані  схеми  та  сітки,  більшість  із  яких  має 
форму постулатів. Найбільш вагомими є постулати доброзичливості-
недоброзичливості світу, його контрольованості та передбачуваності, 
ступеня доброзичливості людей, а також ступеня власної гідності. 
Формування когніцій про себе і світ – "організація значень осо-
бистості”, згідно з теорією Guidano (1987), відбувається в поєднанні з 
"емоційною  диференціацією”  на  підставі "емоційних  схем”.  Семан-
тичні  значення  та  емоційні  схеми  у  процесі  життєвого  досвіду 
індивіда формують прототипові "ядерні картини”. З огляду на те, що 
далеко не завжди життєвий досвід сумісний із власними уявленнями 
про себе і світ, існує постійна необхідність реконструювання особис-
тої ідентичності, поєднання змін та постійності. Критерієм психоло-
гічного  здоров’я  є  гнучкість  й  усталеність  за  допомогою  діалектич-
ного  процесу  асиміляції  суперечностей,  абстрактного  опрацювання, 
"децентрації  від  світу”  та "рецентрації”  самості.  Зв’язок "ядерних 
картин”  між  собою  відбувається  у  формі "скриптів”,  які  є  виявом 
стабільного  відчуття  самості  і  світу  й  основою  програми  життя 
індивіда (Winter, 1996). Рівень духовності є екзистенційною стороною 
ідентичності.  Критеріями  психологічного  здоров’я  на  цьому  рівні  є 
сенсожиттєві  орієнтації  та  почуття  когеренції,  визначальну  роль  у 
системі яких відіграє відчуття сенсовності життя. 

Жоден із критеріїв, зокрема, не може бути однозначно інтерпре-
тованим, оскільки психологічне здоров’я є інтегративною системою, 
яку необхідно розглядати не лише як цілісний феномен, а й з ураху-
ванням суб’єктивної об’єктивності ситуації та середовища. Розробка 
інтерпретаційних підходів передбачає визначення гнучких і жорстких 
ланок  із  метою  простежування  провідних  тенденцій  та  можливості 
формулювання діагностичних рекомендацій. 

Література 

1.  Бейтсон Г. Экология разума.− М., 2000. 
2.  Галецька І. Психологічне здоров’я // Галецька І., Сосновський Т. Психологія 
здоров’я: теорія і практика.– Л., 2006.– С. 89−122. 
3.  Каліна Н. Ф. Лінгвістична психотерапія: Автореф. дис. ... д-ра психол. наук.− 
К., 1999. 
4.  Канеман Д., Словик П., Тверски А. Принятие решений в неопределенности: 
Правила и предубеждения.− Харьков, 2005. 
5.  Колотій  Н. М. Психологічне здоров’я підлітків та його оцінка в умовах за-
гальноосвітнього навчального закладу: Автореф. дис. ... канд. психол. наук: 
19.00.07.− Х., 2003.− 20 с. 
6.  Рассел Д. Экзистенциально-гуманистическая психология. http://www.hpsy.ru/ 
public 
7.  Эллис А., Драйден У. Практика рационально-емоциональной поведенческой 
терапии.– СПб., 202.– 352 с. 
8.  Psychologia / Red. nauk. J. Strelau.− Gdansk, 2000.− Vol. 3.− S. 930. 
9.  Widiger T., Clark L. Toward DSM–V and the Classification of Psychopathology // 
Psychological Bulletin.− 2000.− Vol. 126.− № 6.− S. 946–963. 

Категория: Психология и педагогика | (25.04.2013)
Просмотров: 1047 | Рейтинг: 0.0/0