СТУДЕНТСЬКА МОЛОДЬ У КОНТЕКСТІ СУБ’ЄКТ- СУБ’ЄКТНИХ СОЦІАЛІЗАЦІЙНИХ ВИХОВНИХ ВПЛИВІВ У ВНЗ - Психология и педагогика - Каталог статей - Психология | Социальная педагогика | Психоанализ
Главная » Статьи » Психология и педагогика

СТУДЕНТСЬКА МОЛОДЬ У КОНТЕКСТІ СУБ’ЄКТ- СУБ’ЄКТНИХ СОЦІАЛІЗАЦІЙНИХ ВИХОВНИХ ВПЛИВІВ У ВНЗ

Сєваст’янова О. А.

СТУДЕНТСЬКА МОЛОДЬ У  КОНТЕКСТІ СУБ’ЄКТ- СУБ’ЄКТНИХ СОЦІАЛІЗАЦІЙНИХ ВИХОВНИХ ВПЛИВІВ У ВНЗ


Прискорення темпів соціально-економічного розвитку суспільства, роз-
ширення можливостей політичного й соціального вибору людей не тільки виз-
начають специфіку розвитку різних соціальних груп, але й загострюють про-
блему суб’єктного розвитку особистості. Процеси ідентифікації, самовизна-
чення, установлення оптимальних взаємозв’язків із соціумом, позитивних
впливів на визначення стратегічних і тактичних цілей та дій по їх досягненню
знаходяться ще в досить аморфному стані й вирізняються непослідовністю,
нелогічністю та емоційністю майже у всіх соціальних груп. Повністю це сто-
сується студентства як специфічної соціальної групи.
Найважливішим завданням вищої школи України в цих умовах є форму-
вання спрямованості фахівця на безперервне професійне самовдоскона-
лення, готовності до ускладненої креативної діяльності, що можливе у випад-
ку, якщо студент на всіх етапах підготовки постає як суб’єкт навчально-про-
фесійної й соціальної діяльності. Досягти цього можна у випадку, якщо буде
забезпечено суб’єктивацію всього навчально-виховного процесу у ВНЗ.
Завдання це не одномоментного характеру, вона скоріше з тих завдань,
які визначатимуть розвиток вищої освіти на багато років, про що свідчать
публікації останнього часу, у яких все виразніше звучить думка, що «метою
студента є потреба стати суб’єктом освітньої діяльності, яка в сукупності з
цінностями й домінуючими мотивами постає системоутворювальним чинни-
ком самого розвитку особистості майбутнього професіонала» [8, с. 72].
На відміну від загальнопедагогічної, суб’єктна проблематика у вищій школі
взагалі представлена вкрай бідно, а наявні роботи відрізняються деклара-
тивністю й поверховістю. Серед наукових праць, присвячених цій проблемі,
важливими для нас є дослідження М. Боритка, Л. Виготського, В. Давидова,
Д. Леонтьєва, Ф. Мухаметзянова, А. Орлова, С. Савченка, М. Сергєєва,
З. Хабирова, В. Циба. У зв’язку з цим виникає необхідність докладно розгля-
нути специфіку суб’єктності особистості студента як особливого соціально-
психологічного феномена й специфіку його реалізації в системі вищої освіти.
За поняттям суб’єктності стоїть реальна теоретична й практична про-
блема — як перетворити студента вищого навчального закладу в справжнього
суб’єкта навчальної, професійної й соціальної діяльності.
При цьому в результаті теоретичного аналізу слід відповісти на головне
питання: чи в змозі студент у процесі соціалізації стати повноцінним суб’єктом
у відносинах  з навколишньою дійсністю, чи він залишається слухняним зна-
ряддям соціальної стихії, а його можливості не підуть далі відтворювання
штампів соціально прийнятної поведінки?
Метою цієї статі є розгляд студентської молоді саме як суб’єкта вихов-
ного процесу. Необхідно виявити взаємозв’язок між суб’єктністю особистості
студента й рівнем її соціалізованості особистості, який базується на поєднанні
соціальної абстракції, представленої на рівні соціуму, з індивідуальними особ-
ливостями, вираженими через суб’єктне начало. Простежити динаміку роз-
витку цього поняття в історичній ретроспективі, визначити педагогічні умо-
ви, які забезпечують формування суб’єктності особистості у виховному про-
цесі вищої школи.
 В умовах гуманістичної освітньої парадигми формування суб’єктності є
провідною цільовою настановою, що розкривається у виховному процесі
вищої школи. Студент і студентство як соціальна група і як об’єкт психолого-
педагогічного дослідження – поняття різні. Соціолога цікавлять загальні оз-
наки студентства, а для педагога-дослідника студент постає учасником осві-
тнього процесу.
 М. Боритко підкреслював, що суб’єктом не можна стати, ним можна лише
ставати, оскільки суб’єктність полягає в саморозвитку, самоутвердженні, які
в ситуаціях виховання протікають у формі самопізнання людини, самооцін-
ки, усвідомлення себе, своїх особливостей, можливостей, достоїнств, не-
доліків [1].
На думку більшості дослідників, сама ідея перетворення того, хто на-
вчається, з об’єкта виховних дій у рівноправний суб’єкт навчального процесу
виникла в середині ХХ ст. Проте до сьогодні вона не може вважатися ні до
кінця реалізованою на практиці, ні повністю теоретично розробленою.
Так, підкреслюючи активну роль вихованця у виховному процесі, Л. Ви-
готський писав, що «найменше слід уявляти собі виховний процес як одно-
сторонньо активний і приписувати всю без залишку активність середовищу,
зводячи нанівець активність самого учня. Виховний процес виявляється
тристоронньо активним: активний учень, активний учитель, активне укладене
між ними середовище» [2, с. 89].
Д. Леонтьєв вважав, що в основі формування суб’єктних якостей осо-
бистості лежить свобода, яка, «по-перше, є усвідомленою активністю, по-
друге, опосередкованою ціннісним «для чого», і, по-третє, активністю по-
вністю керованою самим суб’єктом» [7, с. 51].
Важливу якість суб’єктної особистості відзначав В. Давидов. Він зокрема
підкреслював, що суб’єктна особистість «має здатність діяти на власне пере-
конання в складних ситуаціях, протистояти несприятливим обставинам, не бо-
ячись утручатися в перебіг подій, проявляючи тверду волю й характер та прий-
маючи на себе всю соціальну відповідальність за можливі наслідки» [6, с. 57].
 Стати суб’єктом певної діяльності – означає освоїти цю діяльність у всіх
її можливих формах, набути здатність до її здійснення в стандартних ситуаці-
ях і творчого застосування принципів цієї діяльності в нестандартних, непе-
редбачених обставинах. Для людини як суб’єкта діяльності дуже важливим є
позитивне власне ставлення до цієї діяльності.
Усе це напряму стосується студента як людини, головною функцією якої
є оволодіння знаннями, уміннями, навичками певної професії, формування в
себе необхідних для функціонування в цій професії психологічних якостей.
Тому становлення студента як суб’єкта діяльності має не тільки загальнофі-
лософське, психологічне значення, але й повинно стати предметом пильної
уваги держави як один з важливих чинників зростання її майбутнього добро-
буту.
Великий інтерес у плані визначення сутнісних характеристик суб’єктності
становить особистість студента, по-перше, тому, що студентство — це особ-
лива соціальна група. Отже, суб’єктність у студентів повинна теж мати певні
особливості. По-друге, студентство є резервом національних інтелектуаль-
них, політичних, культурних, бізнесових еліт. Тому дуже актуальним завдан-
ням, на наш погляд, є визначення особливостей суб’єктності сучасного сту-
дента та специфіки її формування в умовах вищого навчального закладу.
Водночас проблема дослідження суб’єктного начала в особі студента
не завжди може бути зрозуміла однозначно. У сучасній літературі трапля-
ються приклади, коли суб’єктність відривається від морально-етичних якос-
тей особистості й стає самостійним феноменом, для якого не існує соціаль-
них обмежень. У цьому сенсі показовою є думка А. Орлова, який вважає, що
«справжній суб’єкт життя існує незалежно й поза всякими соціальними нор-
мами, стереотипами, ціннісними системами й т. ін.» [9].
М. Боритко, відзначаючи сутність суб’єктного начала в людині, пов’язує
його з соціальною складовою. «Якщо особа й індивідуальність – це два спо-
соби буття в суспільстві, – пише автор, – то суб’єктність ми уявляємо як єдність
цих двох аспектів. Насправді, не можна стверджувати своє самозвеличення,
не будучи виділеним із середовища, але також не видається можливим конст-
руктивне самоутвердження без ідентифікації з середовищем» [1].
Як видно із запропонованого визначення, сучасні уявлення про
суб’єктність розширилися й тепер включають не тільки поведінкові характе-
ристики, але й планування життєдіяльності, прогнозування її результатів.
С. Савченко, вважає, що в «педагогічній науці суб’єкт розуміється не як
окрема людина чи група, а як особливий психологічний стан особистості. Та-
кий стан, на жаль, не постійний, і для його виникнення необхідні спеціальні
умови. Правильним є твердження про те, що суб’єктність особистості не є
характеристикою постійною, вона лише буває» [10].
Принципова відмінність формування суб’єктних якостей у рамках загаль-
ної педагогіки від педагогіки соціальної полягає в тому, що цей процес відбу-
вається не в закритому педагогічному середовищі, а у своєрідному соціо-
культурному просторі. Він відкритий для зовнішніх впливів і негативної, і по-
зитивної спрямованості. Така діяльність є соціально-педагогічною, особ-
ливість якої полягає в тому, щоб, з одного боку, «забезпечити соціалізацію
особистості в системі взаємодії з соціумом» [4, с. 187], з іншого – «оптимізу-
вати механізми реалізації життєвих сил і соціальної суб’єктності індивідів»
[5, с. 95].
Виховний процес у ВНЗ повинен зводитися до спільного пошуку ціннос-
тей, значень, поведінкових стереотипів, причому відбувається це не в ра-
фінованому педагогічному просторі, а в справжньому житті, у конкретних ви-
дах діяльності, у спілкуванні й полікультурному діалозі. Ці процеси склада-
ють соціально-педагогічний зміст виховного процесу у ВНЗ. Л. Аксьонова,
вважає, що «соціально-педагогічну діяльність необхідно розглядати як
діяльність суб’єкта з перетворення соціальної ситуації, явища в соціумі відпо-
відно до педагогічних цілей і завдань» [13, с. 19].
Виховний процес у ВНЗ, а отже, і процес формування суб’єктних якос-
тей студентської особистості розглядається в контексті соціальності. До скла-
ду соціального компонента виховного процесу включаємо: по-перше, само-
го студента, який одночасно є навколишнім середовищем для інших студентів;
по-друге, систему соціальних зв’язків, що функціонують в освітньому про-
сторі; по-третє, різноманіття зовнішніх соціальних впливів. Отже, сам вищий
навчальний заклад розглядається як локальна соціокультурна система, своє-
рідна модель соціальних відносин, які безпосередньо формують суб’єктність
студентської особистості.
Таким чином, у контексті соціально-педагогічного підходу виховання із
системи розрізнених актів-заходів трансформується в процес створення
соціокультурного виховного простору, під яким розуміється спеціально органі-
зоване виховне середовище й проектовані в ньому соціально-педагогічні
умови, що забезпечують сходження особистості до суб’єктності й тим самим
її успішну соціалізацію.
 Роль педагога у формуванні суб’єктності студентів наголошували різні
автори. Так, Л. Клінберг своє розуміння суб’єктності ставить у залежність від
ролі викладача в спілкуванні з вихованцем: «Учень є суб’єкт процесу зас-
воєння такою мірою, якою він скоює його під керівництвом викладача», тоб-
то рівень суб’єктності тих, хто вчиться, визначається мірою допомоги викла-
дача [3, с. 13].
Суб’єктна позиція особистості, на думку М. Боритка, має достатньо склад-
ну структуру. Її основу складають три взаємозумовлені складові:
1. Емоційно-смислова, яка забезпечує функції саморозуміння й само-
розвитку. Вона визначає морально-етичні уявлення людини, пов’язані зі спо-
собом задоволення її фундаментальних потреб.
2. Діяльнісно-ціннісна, спрямована на реалізацію самооцінки й само-
розвитку. Вона визначає світоглядний аспект.
3. Поведінково-нормативна, завдяки якій відбувається самоутверджен-
ня й самореалізація в різних видах діяльності та поведінки. Її результат виз-
начає студента як суб’єкта культурно-освітнього процессу [1].
Проблема формування суб’єктності студентської особистості не може
бути до кінця зрозумілою, якщо не звернутися до характеристики такої важ-
ливої її складової, як суб’єктний (особистий) досвід студента. Суб’єктність сту-
дента формується в процесі його активності в суспільно корисній діяльності,
але процес такого формування може бути успішним у випадку, якщо в його
основу буде покладено особистий досвід студента. Це досвід відчуттів, пе-
реживань, емоційних вибухів, чуттєвих спогадів і т. ін. Його передача, освоє-
ння й привласнення є функцією виховання.
Суб’єктний досвід студента — утворення достатньо складне. У ньому як
складові присутні такі компоненти: сукупність уявлень студента про сутність
навчання у ВНЗ; сформована внутрішня позиція щодо навчально-виховного
процесу, емоційно-ціннісні прояви, що виникають під час навчального про-
цесу; стереотипні поведінкові реакції на різні ситуації. Це досвід виконання
особистісних функцій, зміст яких може бути представлений по-різному, залеж-
но від того, яку програму проектує вихователь.
Субєктність особистості студента зумовлена рівнем її соціалізації. У про-
цесі соціалізації відбувається структуризація сфери самосвідомості особи-
стості, що охоплює такі стадії: 1) засвоєння субкультурних норм студентсько-
го життя шляхом уходження особистості в нове для неї студентське середо-
вище; 2) формування й корекція світоглядних поглядів, заснованих на отри-
маному в процесі навчання відчутті належності до особливого соціального
прошарку – інтелігенції; 3) продовження формування соціогенних потреб і
корекція наявних соціогенних якостей (воля, мотиви, риси вдачі та ін.);
4) створення власної соціалізаційної траєкторії, що включає й процес навчання
у ВНЗ, і перспективи післявузівської життєдіяльності.
Таким чином, рівень розвитку суб’єктності особистості визначає й рівень
її соціалізованості. Які ж якості й властивості особистості студента можуть
свідчити про наявність у нього певного рівня суб’єктності?
Так, В. Циба вважає, що суб’єктність особистості визначається наявні-
стю в неї таких якостей:
— ступінь свободи в прийнятті рішень під час задоволення власних ма-
теріальних і духовних потреб у взаємодії з іншими суб’єктами;
— свідома активність суб’єкта в конструктивній діяльності;
— приватна власність на майно й наявність вартісних резервів;
— статус у кожній соціальній інституції (трудовому колективі, громадській
організації, аматорській студії, сім’ї й т. ін.);
— моральні й правові, формальні й неформальні регламенти (права й
обов’язки відповідно до статусів організацій, правил і звичаїв спільнот, до
яких належить суб’єкт) [14, с. 136–137].
Суб’єктність особистості, на думку автора, перш за все визначається
свободою прийняття рішень й відповідальністю за їх результати. У цьому
випадку з педагогічної точки зору суб’єктність може змінюватися від абсо-
лютної свободи в прийнятті рішень і поведінці (теорії вільного виховання) до
абсолютної залежності від рішень іншого суб’єкта, у нашому випадку – педа-
гога (авторитарна педагогіка).
Cпроби визначити сутність суб’єктності робили різні автори. Так, М. Сергєєв
вважає, що основними рисами особистості як суб’єкта діяльності є:
По-перше, здатність не тільки привласнювати світ предметів та ідей, але
й проводити їх, перетворювати, творити такими методами:
— усвідомленням і прийняттям мети, завдань, установок діяльності на
сучасному й майбутньому етапах;
— володінням основними необхідними процедурами, уміннями й осно-
вами реалізації діяльностей;
— розумінням власної значущості для інших людей, відповідальності за
результати своєї діяльності;
— здібністю до рефлексії, потребою в ній як необхідній умові свідомого
регулювання власної поведінки.
По-друге, активна позиція особистості, починаючи від активного ціле-
покладання, операції й конструктивного коригування способів діяльності в
усіх ситуаціях і закінчуючи прагненням та здатністю критично й інноваційно
рефлексувати та прогнозувати результати діяльності й відносин.
По-третє, свобода особистості, коли в процесі діяльності детермінація
дій відбувається в самій людині, а не в зовнішній реальності.
По-четверте, внутрішня незалежність від «зовнішнього світу», зовнішніх
впливів, незалежність не в значенні ігнорування, а в значенні стійкості по-
глядів, переконань значень, мотивів [11, с. 71–73].
Педагогічними умовами, що забезпечують формування суб’єктності осо-
бистості у виховному процесі вищої школи, є:
— включення студентів у вирішення проблем соціальних відносин у ре-
альних та імітованих ситуаціях;
— діагностика вольової готовності до прийняття відповідальних рішень;
— формування адекватної позиції в різних соціальних ситуаціях;
— надання педагогічної підтримки під час аналізу проблем соціальних
відносин;
— проектування варіантів поведінки в складних життєвих ситуаціях.
Таким чином, аналіз феномена суб’єктності студента в соціально-педа-
гогічному аспекті дозволяє резюмувати:
— студент, який розглядається як суб’єкт, – це особистість, яка є джере-
лом діяльності, має мотив цієї діяльності, володіє задумом і засобами для її
реалізації, зацікавлена в її результатах і несе за них відповідальність;
— з урахуванням вікових особливостей студент, який є суб’єктом, – це
індивідуальність, яка в процесі навчання у ВНЗ нарощує власний суб’єктний
потенціал, що самостверджується;
— суб’єктність особистістісні – це не індивід, а його певний психологіч-
ний стан. Явище суб’єктності не очевидне й передбачає створення певних
умов. Суб’єктність не є якістю постійною, суб’єктність буває. Вона може з’яв-
лятися, а може зникати з життєдіяльності того самого індивіда;
— умовою суб’єктності є наявність в індивіда усвідомленої мети й моти-
ву, причому мотиву саме тієї діяльності, у яку він включений своєю активні-
стю;
— як провідна ідея сучасної педагогіки постає необхідність перетворен-
ня студента з переважно об’єкта навчально-виховного процесу в його суб’єкт,
а професійне виховання розуміється як «сходження до суб’єктності». Або,
за висловом В. Сєрикова, «становлення дитини суб’єктом – це не момент
виховання, а суть його» [12, с. 165].
Отже, аналіз показує, що процес становлення студента як суб’єкта діяль-
ності є досить складним, але й дуже важливим. Специфічною особливістю
суб’єктивації студента є те, що вона проходить через становлення його як
суб’єкта навчальної діяльності, як головної сфери діяльності майбутнього
фахівця. Тому проблема нашої наукової розвідки є дуже актуальною, особли-
во у світлі прямування України до Болонського процесу і загалом до євро-
пейських стандартів освіти.
Подальшого дослідження, на нашу думку, потребують питання чіткого
визначення основних напрямків виховної роботи зі студентами; аналіз соціа-
лізуючого потенціалу спільної позанавчальної діяльності студентів і викла-
дачів; розробка ефективної системи соціалізації студентів у виховному про-
цесі ВНЗ.
Література
1. Борытко Н. М. В пространстве воспитательной деятельности : моно-
графия / науч. ред. Н. К. Сергеев. – Волгоград : Перемена, 2001. – 181 с.
2. Выготский Л. С. Педагогическая психология / под ред. В.В. Давыдо-
ва. – М. : Педагогика, 1991. – 480 с.
3. Гришина С. Б. Формирование субъектности студентов на начальном
этапе профессиональной подготовки (на примере обучения иностранному
языку) : автореф. дис. … канд. пед. наук. – Волгоград, 2005. – 24 с.
4. Гурьянова М. П. Сельская школа и социальная педагогика : пособие
для педагогов. – Мн. : Амалгфея, 2000. – С.187.
5. Гуслякова Г., Холостова Е. Основы теории социальной работы. –
М. : Академия, 1997. – 186 с.
6. Давыдов В. В. Теория развивающего обучения. – М. : ИНТОР, 1996.
– 544 с.
7. Леонтьев Д. А. Очерк психологии личности. – 2-е изд. – М. : Смысл,
1997. – 64 с.
8. Мухаметзянова Ф.  Г., Хабирова З.  Г. Субъектность студента: мифы
и реалии // Педагогические проблемы становления субъектности школьника,
студента, педагога в системе непрерывного образования. – Волгоград, 2003.
– Вып. 15. – С. 69—75.
9. Орлов А. Б. Личность и сущность: внешнее и внутреннее «Я» челове-
ка // Вопр. психологии. – 1995. — №2. – С. 5—19.
10. Субъектность личности в контексте социально-педагогического
подхода // Соц. педагогіка: теорія та практика. – 2005. — №3. – С. 9—13.
11. Сергеев Н. К. Непрерывное педагогическое образование: концеп-
ция и технологии учебно-научно-педагогических комплексов (Вопр. теории) :
монография – СПб., Волгоград : Перемена, 1997. – С. 71—73.
12. Сериков В. В. Образование и личность: теория и практика проекти-
рования педагогических систем. – М. : Логос, 1999. – 272 с.
13. Сороковых Г. В. Субъектно-деятельностный подход к личностно-
профессиональному развитию студентов // Педагогика. – 2004. — №1. –
С. 62—68.
14. Циба В. Т. Соціологія особистості: системний підхід (соціально-пси-
хологічний аналіз) : навч. посібник. – К. : МАУП, 2000. – 152 с.

Категория: Психология и педагогика | (20.12.2012)
Просмотров: 276 | Рейтинг: 5.0/1