| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
СТУДЕНТСЬКА МОЛОДЬ У КОНТЕКСТІ СУБ’ЄКТ- СУБ’ЄКТНИХ СОЦІАЛІЗАЦІЙНИХ ВИХОВНИХ ВПЛИВІВ У ВНЗ
|
|
|
Сєваст’янова О. А. СТУДЕНТСЬКА МОЛОДЬ У КОНТЕКСТІ СУБ’ЄКТ- СУБ’ЄКТНИХ СОЦІАЛІЗАЦІЙНИХ ВИХОВНИХ ВПЛИВІВ У ВНЗПрискорення темпів соціально-економічного розвитку суспільства, роз- ширення можливостей політичного й соціального вибору людей не тільки виз- начають специфіку розвитку різних соціальних груп, але й загострюють про- блему суб’єктного розвитку особистості. Процеси ідентифікації, самовизна- чення, установлення оптимальних взаємозв’язків із соціумом, позитивних впливів на визначення стратегічних і тактичних цілей та дій по їх досягненню знаходяться ще в досить аморфному стані й вирізняються непослідовністю, нелогічністю та емоційністю майже у всіх соціальних груп. Повністю це сто- сується студентства як специфічної соціальної групи. Найважливішим завданням вищої школи України в цих умовах є форму- вання спрямованості фахівця на безперервне професійне самовдоскона- лення, готовності до ускладненої креативної діяльності, що можливе у випад- ку, якщо студент на всіх етапах підготовки постає як суб’єкт навчально-про- фесійної й соціальної діяльності. Досягти цього можна у випадку, якщо буде забезпечено суб’єктивацію всього навчально-виховного процесу у ВНЗ. Завдання це не одномоментного характеру, вона скоріше з тих завдань, які визначатимуть розвиток вищої освіти на багато років, про що свідчать публікації останнього часу, у яких все виразніше звучить думка, що «метою студента є потреба стати суб’єктом освітньої діяльності, яка в сукупності з цінностями й домінуючими мотивами постає системоутворювальним чинни- ком самого розвитку особистості майбутнього професіонала» [8, с. 72]. На відміну від загальнопедагогічної, суб’єктна проблематика у вищій школі взагалі представлена вкрай бідно, а наявні роботи відрізняються деклара- тивністю й поверховістю. Серед наукових праць, присвячених цій проблемі, важливими для нас є дослідження М. Боритка, Л. Виготського, В. Давидова, Д. Леонтьєва, Ф. Мухаметзянова, А. Орлова, С. Савченка, М. Сергєєва, З. Хабирова, В. Циба. У зв’язку з цим виникає необхідність докладно розгля- нути специфіку суб’єктності особистості студента як особливого соціально- психологічного феномена й специфіку його реалізації в системі вищої освіти. За поняттям суб’єктності стоїть реальна теоретична й практична про- блема — як перетворити студента вищого навчального закладу в справжнього суб’єкта навчальної, професійної й соціальної діяльності. При цьому в результаті теоретичного аналізу слід відповісти на головне питання: чи в змозі студент у процесі соціалізації стати повноцінним суб’єктом у відносинах з навколишньою дійсністю, чи він залишається слухняним зна- ряддям соціальної стихії, а його можливості не підуть далі відтворювання штампів соціально прийнятної поведінки? Метою цієї статі є розгляд студентської молоді саме як суб’єкта вихов- ного процесу. Необхідно виявити взаємозв’язок між суб’єктністю особистості студента й рівнем її соціалізованості особистості, який базується на поєднанні соціальної абстракції, представленої на рівні соціуму, з індивідуальними особ- ливостями, вираженими через суб’єктне начало. Простежити динаміку роз- витку цього поняття в історичній ретроспективі, визначити педагогічні умо- ви, які забезпечують формування суб’єктності особистості у виховному про- цесі вищої школи. В умовах гуманістичної освітньої парадигми формування суб’єктності є провідною цільовою настановою, що розкривається у виховному процесі вищої школи. Студент і студентство як соціальна група і як об’єкт психолого- педагогічного дослідження – поняття різні. Соціолога цікавлять загальні оз- наки студентства, а для педагога-дослідника студент постає учасником осві- тнього процесу. М. Боритко підкреслював, що суб’єктом не можна стати, ним можна лише ставати, оскільки суб’єктність полягає в саморозвитку, самоутвердженні, які в ситуаціях виховання протікають у формі самопізнання людини, самооцін- ки, усвідомлення себе, своїх особливостей, можливостей, достоїнств, не- доліків [1]. На думку більшості дослідників, сама ідея перетворення того, хто на- вчається, з об’єкта виховних дій у рівноправний суб’єкт навчального процесу виникла в середині ХХ ст. Проте до сьогодні вона не може вважатися ні до кінця реалізованою на практиці, ні повністю теоретично розробленою. Так, підкреслюючи активну роль вихованця у виховному процесі, Л. Ви- готський писав, що «найменше слід уявляти собі виховний процес як одно- сторонньо активний і приписувати всю без залишку активність середовищу, зводячи нанівець активність самого учня. Виховний процес виявляється тристоронньо активним: активний учень, активний учитель, активне укладене між ними середовище» [2, с. 89]. Д. Леонтьєв вважав, що в основі формування суб’єктних якостей осо- бистості лежить свобода, яка, «по-перше, є усвідомленою активністю, по- друге, опосередкованою ціннісним «для чого», і, по-третє, активністю по- вністю керованою самим суб’єктом» [7, с. 51]. Важливу якість суб’єктної особистості відзначав В. Давидов. Він зокрема підкреслював, що суб’єктна особистість «має здатність діяти на власне пере- конання в складних ситуаціях, протистояти несприятливим обставинам, не бо- ячись утручатися в перебіг подій, проявляючи тверду волю й характер та прий- маючи на себе всю соціальну відповідальність за можливі наслідки» [6, с. 57]. Стати суб’єктом певної діяльності – означає освоїти цю діяльність у всіх її можливих формах, набути здатність до її здійснення в стандартних ситуаці- ях і творчого застосування принципів цієї діяльності в нестандартних, непе- редбачених обставинах. Для людини як суб’єкта діяльності дуже важливим є позитивне власне ставлення до цієї діяльності. Усе це напряму стосується студента як людини, головною функцією якої є оволодіння знаннями, уміннями, навичками певної професії, формування в себе необхідних для функціонування в цій професії психологічних якостей. Тому становлення студента як суб’єкта діяльності має не тільки загальнофі- лософське, психологічне значення, але й повинно стати предметом пильної уваги держави як один з важливих чинників зростання її майбутнього добро- буту. Великий інтерес у плані визначення сутнісних характеристик суб’єктності становить особистість студента, по-перше, тому, що студентство — це особ- лива соціальна група. Отже, суб’єктність у студентів повинна теж мати певні особливості. По-друге, студентство є резервом національних інтелектуаль- них, політичних, культурних, бізнесових еліт. Тому дуже актуальним завдан- ням, на наш погляд, є визначення особливостей суб’єктності сучасного сту- дента та специфіки її формування в умовах вищого навчального закладу. Водночас проблема дослідження суб’єктного начала в особі студента не завжди може бути зрозуміла однозначно. У сучасній літературі трапля- ються приклади, коли суб’єктність відривається від морально-етичних якос- тей особистості й стає самостійним феноменом, для якого не існує соціаль- них обмежень. У цьому сенсі показовою є думка А. Орлова, який вважає, що «справжній суб’єкт життя існує незалежно й поза всякими соціальними нор- мами, стереотипами, ціннісними системами й т. ін.» [9]. М. Боритко, відзначаючи сутність суб’єктного начала в людині, пов’язує його з соціальною складовою. «Якщо особа й індивідуальність – це два спо- соби буття в суспільстві, – пише автор, – то суб’єктність ми уявляємо як єдність цих двох аспектів. Насправді, не можна стверджувати своє самозвеличення, не будучи виділеним із середовища, але також не видається можливим конст- руктивне самоутвердження без ідентифікації з середовищем» [1]. Як видно із запропонованого визначення, сучасні уявлення про суб’єктність розширилися й тепер включають не тільки поведінкові характе- ристики, але й планування життєдіяльності, прогнозування її результатів. С. Савченко, вважає, що в «педагогічній науці суб’єкт розуміється не як окрема людина чи група, а як особливий психологічний стан особистості. Та- кий стан, на жаль, не постійний, і для його виникнення необхідні спеціальні умови. Правильним є твердження про те, що суб’єктність особистості не є характеристикою постійною, вона лише буває» [10]. Принципова відмінність формування суб’єктних якостей у рамках загаль- ної педагогіки від педагогіки соціальної полягає в тому, що цей процес відбу- вається не в закритому педагогічному середовищі, а у своєрідному соціо- культурному просторі. Він відкритий для зовнішніх впливів і негативної, і по- зитивної спрямованості. Така діяльність є соціально-педагогічною, особ- ливість якої полягає в тому, щоб, з одного боку, «забезпечити соціалізацію особистості в системі взаємодії з соціумом» [4, с. 187], з іншого – «оптимізу- вати механізми реалізації життєвих сил і соціальної суб’єктності індивідів» [5, с. 95]. Виховний процес у ВНЗ повинен зводитися до спільного пошуку ціннос- тей, значень, поведінкових стереотипів, причому відбувається це не в ра- фінованому педагогічному просторі, а в справжньому житті, у конкретних ви- дах діяльності, у спілкуванні й полікультурному діалозі. Ці процеси склада- ють соціально-педагогічний зміст виховного процесу у ВНЗ. Л. Аксьонова, вважає, що «соціально-педагогічну діяльність необхідно розглядати як діяльність суб’єкта з перетворення соціальної ситуації, явища в соціумі відпо- відно до педагогічних цілей і завдань» [13, с. 19]. Виховний процес у ВНЗ, а отже, і процес формування суб’єктних якос- тей студентської особистості розглядається в контексті соціальності. До скла- ду соціального компонента виховного процесу включаємо: по-перше, само- го студента, який одночасно є навколишнім середовищем для інших студентів; по-друге, систему соціальних зв’язків, що функціонують в освітньому про- сторі; по-третє, різноманіття зовнішніх соціальних впливів. Отже, сам вищий навчальний заклад розглядається як локальна соціокультурна система, своє- рідна модель соціальних відносин, які безпосередньо формують суб’єктність студентської особистості. Таким чином, у контексті соціально-педагогічного підходу виховання із системи розрізнених актів-заходів трансформується в процес створення соціокультурного виховного простору, під яким розуміється спеціально органі- зоване виховне середовище й проектовані в ньому соціально-педагогічні умови, що забезпечують сходження особистості до суб’єктності й тим самим її успішну соціалізацію. Роль педагога у формуванні суб’єктності студентів наголошували різні автори. Так, Л. Клінберг своє розуміння суб’єктності ставить у залежність від ролі викладача в спілкуванні з вихованцем: «Учень є суб’єкт процесу зас- воєння такою мірою, якою він скоює його під керівництвом викладача», тоб- то рівень суб’єктності тих, хто вчиться, визначається мірою допомоги викла- дача [3, с. 13]. Суб’єктна позиція особистості, на думку М. Боритка, має достатньо склад- ну структуру. Її основу складають три взаємозумовлені складові: 1. Емоційно-смислова, яка забезпечує функції саморозуміння й само- розвитку. Вона визначає морально-етичні уявлення людини, пов’язані зі спо- собом задоволення її фундаментальних потреб. 2. Діяльнісно-ціннісна, спрямована на реалізацію самооцінки й само- розвитку. Вона визначає світоглядний аспект. 3. Поведінково-нормативна, завдяки якій відбувається самоутверджен- ня й самореалізація в різних видах діяльності та поведінки. Її результат виз- начає студента як суб’єкта культурно-освітнього процессу [1]. Проблема формування суб’єктності студентської особистості не може бути до кінця зрозумілою, якщо не звернутися до характеристики такої важ- ливої її складової, як суб’єктний (особистий) досвід студента. Суб’єктність сту- дента формується в процесі його активності в суспільно корисній діяльності, але процес такого формування може бути успішним у випадку, якщо в його основу буде покладено особистий досвід студента. Це досвід відчуттів, пе- реживань, емоційних вибухів, чуттєвих спогадів і т. ін. Його передача, освоє- ння й привласнення є функцією виховання. Суб’єктний досвід студента — утворення достатньо складне. У ньому як складові присутні такі компоненти: сукупність уявлень студента про сутність навчання у ВНЗ; сформована внутрішня позиція щодо навчально-виховного процесу, емоційно-ціннісні прояви, що виникають під час навчального про- цесу; стереотипні поведінкові реакції на різні ситуації. Це досвід виконання особистісних функцій, зміст яких може бути представлений по-різному, залеж- но від того, яку програму проектує вихователь. Субєктність особистості студента зумовлена рівнем її соціалізації. У про- цесі соціалізації відбувається структуризація сфери самосвідомості особи- стості, що охоплює такі стадії: 1) засвоєння субкультурних норм студентсько- го життя шляхом уходження особистості в нове для неї студентське середо- вище; 2) формування й корекція світоглядних поглядів, заснованих на отри- маному в процесі навчання відчутті належності до особливого соціального прошарку – інтелігенції; 3) продовження формування соціогенних потреб і корекція наявних соціогенних якостей (воля, мотиви, риси вдачі та ін.); 4) створення власної соціалізаційної траєкторії, що включає й процес навчання у ВНЗ, і перспективи післявузівської життєдіяльності. Таким чином, рівень розвитку суб’єктності особистості визначає й рівень її соціалізованості. Які ж якості й властивості особистості студента можуть свідчити про наявність у нього певного рівня суб’єктності? Так, В. Циба вважає, що суб’єктність особистості визначається наявні- стю в неї таких якостей: — ступінь свободи в прийнятті рішень під час задоволення власних ма- теріальних і духовних потреб у взаємодії з іншими суб’єктами; — свідома активність суб’єкта в конструктивній діяльності; — приватна власність на майно й наявність вартісних резервів; — статус у кожній соціальній інституції (трудовому колективі, громадській організації, аматорській студії, сім’ї й т. ін.); — моральні й правові, формальні й неформальні регламенти (права й обов’язки відповідно до статусів організацій, правил і звичаїв спільнот, до яких належить суб’єкт) [14, с. 136–137]. Суб’єктність особистості, на думку автора, перш за все визначається свободою прийняття рішень й відповідальністю за їх результати. У цьому випадку з педагогічної точки зору суб’єктність може змінюватися від абсо- лютної свободи в прийнятті рішень і поведінці (теорії вільного виховання) до абсолютної залежності від рішень іншого суб’єкта, у нашому випадку – педа- гога (авторитарна педагогіка). Cпроби визначити сутність суб’єктності робили різні автори. Так, М. Сергєєв вважає, що основними рисами особистості як суб’єкта діяльності є: По-перше, здатність не тільки привласнювати світ предметів та ідей, але й проводити їх, перетворювати, творити такими методами: — усвідомленням і прийняттям мети, завдань, установок діяльності на сучасному й майбутньому етапах; — володінням основними необхідними процедурами, уміннями й осно- вами реалізації діяльностей; — розумінням власної значущості для інших людей, відповідальності за результати своєї діяльності; — здібністю до рефлексії, потребою в ній як необхідній умові свідомого регулювання власної поведінки. По-друге, активна позиція особистості, починаючи від активного ціле- покладання, операції й конструктивного коригування способів діяльності в усіх ситуаціях і закінчуючи прагненням та здатністю критично й інноваційно рефлексувати та прогнозувати результати діяльності й відносин. По-третє, свобода особистості, коли в процесі діяльності детермінація дій відбувається в самій людині, а не в зовнішній реальності. По-четверте, внутрішня незалежність від «зовнішнього світу», зовнішніх впливів, незалежність не в значенні ігнорування, а в значенні стійкості по- глядів, переконань значень, мотивів [11, с. 71–73]. Педагогічними умовами, що забезпечують формування суб’єктності осо- бистості у виховному процесі вищої школи, є: — включення студентів у вирішення проблем соціальних відносин у ре- альних та імітованих ситуаціях; — діагностика вольової готовності до прийняття відповідальних рішень; — формування адекватної позиції в різних соціальних ситуаціях; — надання педагогічної підтримки під час аналізу проблем соціальних відносин; — проектування варіантів поведінки в складних життєвих ситуаціях. Таким чином, аналіз феномена суб’єктності студента в соціально-педа- гогічному аспекті дозволяє резюмувати: — студент, який розглядається як суб’єкт, – це особистість, яка є джере- лом діяльності, має мотив цієї діяльності, володіє задумом і засобами для її реалізації, зацікавлена в її результатах і несе за них відповідальність; — з урахуванням вікових особливостей студент, який є суб’єктом, – це індивідуальність, яка в процесі навчання у ВНЗ нарощує власний суб’єктний потенціал, що самостверджується; — суб’єктність особистістісні – це не індивід, а його певний психологіч- ний стан. Явище суб’єктності не очевидне й передбачає створення певних умов. Суб’єктність не є якістю постійною, суб’єктність буває. Вона може з’яв- лятися, а може зникати з життєдіяльності того самого індивіда; — умовою суб’єктності є наявність в індивіда усвідомленої мети й моти- ву, причому мотиву саме тієї діяльності, у яку він включений своєю активні- стю; — як провідна ідея сучасної педагогіки постає необхідність перетворен- ня студента з переважно об’єкта навчально-виховного процесу в його суб’єкт, а професійне виховання розуміється як «сходження до суб’єктності». Або, за висловом В. Сєрикова, «становлення дитини суб’єктом – це не момент виховання, а суть його» [12, с. 165]. Отже, аналіз показує, що процес становлення студента як суб’єкта діяль- ності є досить складним, але й дуже важливим. Специфічною особливістю суб’єктивації студента є те, що вона проходить через становлення його як суб’єкта навчальної діяльності, як головної сфери діяльності майбутнього фахівця. Тому проблема нашої наукової розвідки є дуже актуальною, особли- во у світлі прямування України до Болонського процесу і загалом до євро- пейських стандартів освіти. Подальшого дослідження, на нашу думку, потребують питання чіткого визначення основних напрямків виховної роботи зі студентами; аналіз соціа- лізуючого потенціалу спільної позанавчальної діяльності студентів і викла- дачів; розробка ефективної системи соціалізації студентів у виховному про- цесі ВНЗ. Література 1. Борытко Н. М. В пространстве воспитательной деятельности : моно- графия / науч. ред. Н. К. Сергеев. – Волгоград : Перемена, 2001. – 181 с. 2. Выготский Л. С. Педагогическая психология / под ред. В.В. Давыдо- ва. – М. : Педагогика, 1991. – 480 с. 3. Гришина С. Б. Формирование субъектности студентов на начальном этапе профессиональной подготовки (на примере обучения иностранному языку) : автореф. дис. … канд. пед. наук. – Волгоград, 2005. – 24 с. 4. Гурьянова М. П. Сельская школа и социальная педагогика : пособие для педагогов. – Мн. : Амалгфея, 2000. – С.187. 5. Гуслякова Г., Холостова Е. Основы теории социальной работы. – М. : Академия, 1997. – 186 с. 6. Давыдов В. В. Теория развивающего обучения. – М. : ИНТОР, 1996. – 544 с. 7. Леонтьев Д. А. Очерк психологии личности. – 2-е изд. – М. : Смысл, 1997. – 64 с. 8. Мухаметзянова Ф. Г., Хабирова З. Г. Субъектность студента: мифы и реалии // Педагогические проблемы становления субъектности школьника, студента, педагога в системе непрерывного образования. – Волгоград, 2003. – Вып. 15. – С. 69—75. 9. Орлов А. Б. Личность и сущность: внешнее и внутреннее «Я» челове- ка // Вопр. психологии. – 1995. — №2. – С. 5—19. 10. Субъектность личности в контексте социально-педагогического подхода // Соц. педагогіка: теорія та практика. – 2005. — №3. – С. 9—13. 11. Сергеев Н. К. Непрерывное педагогическое образование: концеп- ция и технологии учебно-научно-педагогических комплексов (Вопр. теории) : монография – СПб., Волгоград : Перемена, 1997. – С. 71—73. 12. Сериков В. В. Образование и личность: теория и практика проекти- рования педагогических систем. – М. : Логос, 1999. – 272 с. 13. Сороковых Г. В. Субъектно-деятельностный подход к личностно- профессиональному развитию студентов // Педагогика. – 2004. — №1. – С. 62—68. 14. Циба В. Т. Соціологія особистості: системний підхід (соціально-пси- хологічний аналіз) : навч. посібник. – К. : МАУП, 2000. – 152 с. | |
|
|
|
| Просмотров: 962 | Рейтинг: 5.0/1 | |