Теорії девіантної поведінки

Теорії девіантної поведінки

 План

3.1 Теорія аномії.

3.2 Теорія таврування.

3.3 Теорія девіантної поведінки Г.Кеплана.

3.4 Теорія соціалізації.

   Будь-яка теорія – це модель, відповідно спрощення тієї реальності, яку вона пояснює. Умовно теорії девіантної поведінки можна розділити  на біологічні, психологічні, соціологічні.

   Засновником біологічного напрямку в девіантології є Ч.Ламбродо. Він вважав, що основна детермінантна схильність до злочинності – це спадково-біологічні фактори, підкріплені впливом оточуючого середовища.

Генетика. П.Джекобс встановила, що серед злочинців більш поширена аномалія ХYY ніж серед пересічного населення. Втім, прямого обумовлення високого рівня агресії наявністю зайвої Y-хромосоми не спостерігається. Скоріше, справа у нижчому рівні інтелектуального розвитку

3.1 Теорія аномії

   Поняття аномії ввів Е.Дюркгейм.

   Аномія – стан руйнації, або ослаблення нормативної системи соціуму, яка викликана різними змінами, поштовхами (тобто, соціальна дезорганізація).

   Одна з найпомітніших катастроф наразі – синдром "антигероя”, який знищив всіх наших героїв і залишив нас без рольових моделей справжніх патріотів.

   В принципі  аномія може виникнути і внаслідок особистісної кризової ситуації, яка здатна перебудувати всю систему переконань, кардинально змінити його нормативні установки.

Теорія аномії Р.К.Мертона

Аномія – результат конфлікту або неузгодженості  між "культурою” і "соціальною структурою”, нормальними, законними засобами і спонуканнями до пошуку нових (незаконних) засобів задоволення потреб.

   Аномія як у формі безформності, так і у формі неузгодження цілей і засобів, виступає у якості однієї з суттєвих передумов, опосередкуючих  ґенезу девіантної поведінки.

   Мертон виділив 5 засобів "аномічного пристосування” як реакцію на аномічне напруження у різних формах адаптації: конформізм, інновація, ритуалізм, ре тризм і бунт.

Конформізм -  (відповідність) – єдиний тип незалежної поведінки.

Інновація – згода з одобрювальними даного критерію цілями, але відкидає соціально прийнятні способи їх досягнення (шантаж, рекет).

Ритуалізм – відкидання цілей даної культури, але згода використовувати соціально прийнятні засоби.

Ретризм – (відступ) коли людина одночасно відкидає і цілі, і соціально одобрювані засоби їх досягнення (бродяги, наркомани).

Бунт – (мятеж) – потяг замінити старі цілі і засоби на нові, а не лише відкидання того й іншого.

   Т.Парсонс пояснює виникнення девіантної мотивації невиконанням очікувань. Поведінка у понятті аномії – стани, в яких цінності і норми не є більш чіткими вказівками соціально бажаної поведінки або втрачає свою значущість.

   Себастьян де Гразиле  ввів поняття "простої” і "гострої” аномії.

Проста аномія – це коли конфлікт цінностей надає неспокій у сучасному мистецтві, літературі, відчуженні і конкурентній втягненості людини.

Гостра аномія – виникає при певному розпаді системи переконань, викликаючи психічні розлади, самогубства, масові рухи.

    Г.Беккер. Певна міра безформності притаманна усім соціумам через недосконалість соціалізації, внутрішніх конфліктів і інновацій.

   Ж.-Н.Фішер. Девіантна поведінка визначається типом культури, який діє у даній соціальній системі: якщо цінності і норми змінюються, то саме визнання девіації – це сконструйована соціальна реальність, яка не є простим результатом нормативних процесів, але може зміщувати структурні елементи і складати потенціальний фактор соціальних змін.

   Н.Дж. Смелзер виділяє 3 компоненти девіації:

1) людина, якій притаманна така поведінка;

2) норма, яка є критерієм оцінки девіантної поведінки;

3) інша особа/соціальна група, яка реагує на поведінку.

   Девіація визначається відповідністю або невідповідністю вчинків соціальним очікуванням.

   Можливо, зіткнення "норм-ідеалів”  з проявами індивідуальності породжує проблему девіантної поведінки.

Говард і Ормен – теорія  диференційованих можливостей.

Тоді як у розпорядженні членів певної соціальної системи є законні засоби різного масштабу, далеко не кожному індивіду відкритий доступ до нелегальних засобів.

Сазерленд  - теорія диференційованої асоціації. Девіантна поведінка полягає в інтеракції з іншими індивідами у процесі комунікації, який в себе включає засвоєння:

а) технік реалізації девіантної поведінки;

б) специфічне мотиваційне спрямування і виправдання цієї поведінки.

3.2 Теорія таврування.

   Основна ідея: дію можна визначити лише тоді як девіантну, коли є реакція на неї і на людину.

   Девіантна поведінка виражається в інтеракції між людьми, яких ця дія чіпляє: соціальні групи затверджують девіантну поведінку встановленням правил, порушення яких встановлює девіантну поведінку. Дії цих правил поширюється на певних людей, яких таврують як аутсайдерів.

   Р.Ленг – будь-яке відхилення можна зрозуміти, навіть психічне, лише звернувшись до дослідження тієї соціальної системи, в яку включений пацієнт.

   На противагу від повноцінної особистості, психотики і невротики вказують на "застрягання” свідомості.

   Гофман виділяє 3 стигми:

1)    Фізична (кульгавість, сліпота, фізичні вади)

2)    Люди з недоліком волі (адитивні + душевно хворі)

3)    Расова

+ сучасний додаток 4) морально-правова (злочинці, повії)

3.3 Теорія девіантної поведінки Г.Кеплана

   Вказує на взаємозв’язок між девіантною поведінкою і зниженою самоповагою.

3.4 Теорія соціалізації

   Процес становлення людини у системі соціальних відносин як компонента цієї системи, тобто людина стає частиною соціальної спільноти. При цьому відбувається засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на ґрунті яких формуються якості особистості.

   Усвідомлення соціокультурного досвіду в тій його частині, яка представляє собою випрацьовані у ході філогенезу способи структурування життя внутрі спільноти, незбіжно призводило до проблем ініціації, або ритуалу переходу. 

   Ініціація неможлива поза групою, тому що саме група є носієм провідного міфу, лише через неї індивід набуває знання, культуру, усвідомлення себе.

   Соціальна природа психіки – це засвоєння штучного, культурно створеного досвіду.

    Проблема девіантної поведінки виникає тоді, коли генеральна лінія онтогенезу викривлена. Причина викривлень:

1)    Порушення генетичних передумов розвитку психіки індивіда (схильність, результат деградації на ранніх стадіях еволюції, аномалії статевих органів)

2)    Дізонтогенеза (дефекти розвитку)

3)    Порушення процесу реалізації генетичних передумов (емоційна деривація)

4)    Закритість, збідніння, недостатність культурно-історичного досвіду людства і соціально ситуативного розвитку ( конфлікт між нормами культури)

5)    Порушення процесу засвоєння видового людського досвіду (труднощі  дорослішання, які виникли у підлітка на певних етапах)

6)    Неадекватність особистості, дорослої особи, яка транслює соціальний досвід (нав’язування, ігнорування можливостей девіації, порушення "соціальної граматики” спілкування. 

Дефініції ідентичності

   Ідентичність – результат активного рефлексивного процесу, який відображає справжні уявлення суб’єкта про себе, власним, а нав’язаним шляхом розвитку і супроводжується відчуттям особистості визначеності, тотожності і цілісності, даючи можливість суб’єкту сприймати своє життя як досвід тривалості і безперервності свідомості, єдності життєвих цілей і повсякденних вчинків, дій та їх значень, які дозволяють діяти послідовно.

   Будь-яка особистість в тому чи іншому моменті життя може відчути кризу ідентичності і кожна шукає свої шляхи уникнення її. Способи можуть бути  як конструктивними, так і деструктивними.

Конструктивні призводять до  досягнення ідентичності; деструктивні орієнтують на збільшення її статусу, який притягує можливостями набуття влади над іншими, постійними маніпуляціями їх поведінки. Як підсумок – втрата ідентичності.

   Досягненню стійкої ідентичності заважає замкненість, невміння вийти за межі власного тваринного егоїзму, відкидання унікальності і цінності іншої людини.