Главная » 2012 » Ноябрь » 17 » АБОРТ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА
|
13:29 АБОРТ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА | |
|
|
|
|
«Сьогодні аборт – головний руйнівник мирного життя, тому що це війна проти дитини.., а якщо ми приймаємо те, що мати може вбити навіть власне дитя, чи можемо ми говорити іншим людям, щоб вони не вбивали один одного?» Мати Тереза з Калькутти Людина – найнеповторніше, що може бути у світі, це цілий космос, уні- кальне поєднання краси, гармонії, індивідуальності, яке постійно прагне до розвитку й самовдосконалення. Людство підкорило собі космічні простори та морські глибини, досягло високого рівня в науково-дослідницькій діяль- ності, об’єднало у світову спільноту різні нації й народи, але так і не змогло визначитись щодо найголовнішої проблеми: знищення собі подібних. Такий вислів може здатись шокуючим, але кожного дня внаслідок збройних конфліктів гинуть люди, про що нас повідомляють засоби масової інформації. Та існує інший вид смерті (не пов’язаний ні з війнами, ні з хворобами, ні з нещасними випадками) – це аборт (переривання вагітності до того періоду, коли вона може завершитись передчасними або терміновими пологами), і саме про його жертв нам мало що говорять. Історичні дані свідчать про те, що до штучного переривання вагітності вдавалися ще за багато століть до нашої ери й використовували різноманітні засоби. Кюретка – знаменита ложка без дна – стала найбільш ефективною «зброєю масового знищення». За даними ВООЗ щороку у світі здійснюється 50 млн. абортів. За кількістю людських втрат конкурувати з ними здатні лише світові війни. Фактично, до появи християнства, абортивна практика то по- ширювалась і підтримувалась законом, то заборонялась. Після секуляри- зації (відокремлення церкви від держави) прибічники штучного переривання вагітності отримали більше можливостей для відстоювання своїх прав. По- штовхом до цього стала легалізація абортів у СРСР. 18 листопада 1920 року Ленін підписав «Декрет про аборти», який проголошував право радянської жінки на аборт у медичному закладі [5]. Але узаконення переривання вагіт- ності більше відображало державні інтереси, ніж турботу про тих, хто поми- рав від кримінальних абортів. Під час обговорення з Леніним «абортного закону» Клара Цеткін заявила: «Ми звільнимо жінок від пут сім’ї та побуту» [7]. На сьогодні в більшості країн світу аборт легалізовано й визначено за- конодавством показання до його здійснення та допустимі строки вагітності, на яких її можна штучно перервати [1]. Паралельно з цим активізувалась діяльність громадських рухів, які відстоюють право ненароджених дітей на життя й визнають їх повноправними членами суспільства. Сучасне виправдання штучного переривання вагітності базується на «трьох китах»: 1) відсутності в законодавстві чітких критеріїв для визначен- ня юридичного статусу плоду; 2) праві жінки самовільно розпоряджатись влас- ним тілом, а як наслідок, і дитиною, яка виношується; 3) попередженні кри- мінальних абортів. Недостатня кількість дитячих будинків, притулків, соціаль- не сирітство, неспроможність гідно забезпечувати дітей – аргументи друго- рядного плану, які лише відволікають від суті і мають зовсім інші корені та інші способи вирішення. Проаналізувавши джерела юридичної літератури, можна зробити висновок, що наше законодавство є недосконалим стосовно захисту прав ненародже- них дітей: за ними визнається право на успадкування майна після народжен- ня, але ніяк не право на життя [8]. Дуже актуальною є проблема штучного переривання вагітності з точки зору демографії. Візьмемо приклад України: останні 10 років кількість населення стрімко падає, зростає смертність, а кількість народжених уже вдвічі менша, ніж померлих. Уже десятиліття збе- рігається мінусовий приріст населення. Аналітики вважають, що до 2026 року чисельність населення України може зменшитись ще на 5—8 млн. – до 43,3 млн. чол. (за оптимістичним варіантом) чи навіть до 40,3 млн. (за песимістич- ним) [4]. Нація старіє, бо кількість людей пенсійного віку значно перевищує кількість молоді [3]. А це дуже впливає на економіку країни, бо з такими тем- пами вимирання скоро нікому буде обробляти поля, вирощувати хліб і т.п.. До цього ж, молодіжна політика держави не дуже спонукає до народження не те що трьох чи двох, а й однієї дитини. А скільки їх убивають в утробі матері? Але й заборонити аборти повністю не можливо, бо їх все одно будуть робити, тільки підпільно. Так, у Польщі, де аборт заборонено, почав стрімкими тем- пами розвиватися абортивний туризм: жінка за допомогою зацікавлених осіб може на кілька днів виїхати за кордон, наприклад, в Україну, зробити аборт у приватній клініці за $100—300 і повернутися додому. Також у Польщі «про- цвітає» аборт «по телефону»: у газетах та журналах містяться оголошення про надання послуг щодо «відновлення менструального циклу», клієнтка (па- цієнтка) телефонує за вказаним номером, і лікар приїздить до неї додому, де й виконує замовлення [7]. Аборт узаконити можна, але зробити його безпечним – неможливо. Аналіз медичної, психологічної літератури показав, що це – не проста операція, яка загрожує здоров’ю жінки. Існує величезна кількість способів переривання вагітності на різних строках, і якими б передовими й новітніми вони не були, кількість ускладнень після них у десятки разів більша, лікарі їх називають понад 100: починаючи з короткотермінових (кровотечі, запалення, порушен- ня менструального циклу), закінчуючи довготривалими (безпліддя) або ж ле- тальними випадками [2]. Також є відстрочені наслідки, які проявляються че- рез 10—15 років, такі, як рак молочної залози, зв’язок якого з абортом дове- ли американські медики [6], або ж постабортний синдром – порушення психі- ки жінки, що супроводжується депресією, агресивністю, неврозами. Психо- логами доведено, що аборт впливає на психічний стан чоловіка та дітей, яких має жінка. Тобто це не суто її особиста справа – це проблема всього суспіль- ства. Окремо необхідно торкнутися теми запобігання небажаним вагітнос- тям. Адже зараз є доступними і розповсюдженими різноманітні засоби кон- трацепції, і нам просто нав’язують їх використання. Але більшість з них слід називати правильно: абортивні, а не протизаплідні засоби. Наприклад, гор- мональні таблетки переважно є абортивними, бо зачаття все ж відбуваєть- ся, а ефект уникнення вагітності досягається тим, що в організмі жінки не створюються належні умови для розвитку плоду. Провідні науковці біологи в один голос стверджують, що людське життя починається в момент зачаття (злиття двох статевих клітин батька й матері), бо саме з цієї миті в маленькій зиготі закладений певний колір очей, волосся, форма нігтів та конституція тіла, задатки, що потім переростуть у здібності. Наприклад, до гри на фортепіано чи малювання, і їй потрібно лише 9 місяців, щоб набути звичної для нас форми [6]. Існує ще безліч фактів, які демонстру- ють нам незаперечність твердження: «дитина є людиною з моменту зачат- тя». Малюк, незалежно від того як його називають: «ембріон», «плід», «згус- ток матерії», ще в утробі матері живе повноцінним життям (психічним, фізич- ним, емоційним). І коли мати робить аборт, тобто вбиває свою дитину, то ос- тання відчуває точно такий же біль, який би ми відчували за таких обставин. Очевидним прикладом цього є фільм «Безмолвный крик» – це ультразвуко- вий відеофільм про аборт за допомогою вакуум-аспірації, знятий у режимі реального часу доктором Натансоном, який тривалий час сам здійснював аборти. Фільм дуже вражаючий, у ньому показується на фактах, як ненаро- джена дитина кілька разів утікає від інструмента, що висмоктує, а частота серцебиття вдвічі збільшується. Коли дитина спіймана ,і її тіло починають розділяти, її рот широко розкривається – звідси й назва фільму. Особливої уваги заслуговує питання популяризації фетальної терапії (трансплантації) та її зв’язку з абортивною практикою на теренах нашої дер- жави та за кордоном, воно є наріжним каменем біоетики. Називають бага- тьох відомих людей, яких за допомогою цього методу нібито омолодили або вилікували від імпотенції. Секретні експерименти з ембріональними ткани- нами проводилися ще з середини минулого століття. Препаратами на їх ос- нові підтримували здоров’я Річарда Ніксона (президента США), Леоніда Брежнєва (генерального секретаря ЦК КПРС), Арнольда Шварценегера (американського актора), Едуарда Шеварднадзе (президента Грузії). Відпо- відно до заяв експертів, сьогодні за допомогою препаратів, що виготовлені на основі ембріональних клітин, лікують різні захворювання нервової і ста- тевої систем – хвороба Альцгеймера, Дауна, Паркінсона, безплідність, гор- мональні розлади, діабет і багато інших [9]. Препарати з людських ембріонів являють собою могутні біостимулято- ри. Спеціально оброблені й підсаджені (трансплантовані) клітини здатні рос- ти й виділяти активні речовини, що змушують хворі клітини працювати краще. Крім того, вони стимулюють ріст здорових тканин, що забезпечує омолодження організму. Головне – правильно заморозити джерело ембріональних клітин – це матеріал, що одержують лікарі в результаті абортів. Харківські учені ви- вчають ембріональні клітки протягом 15 років і розробляють препарати в першу чергу для українських лікарень. Їх віддають у клініки, що повинні відшко- дувати дослідникам вартість їхньої розробки. Вартість розробки найдорож- чого – $ 250. Потім у лікарнях його можуть продавати і за $ 3 тис., а за кордо- ном – за $ 5 тис. Висока вартість виправдана: за словами експертів, ефек- тивність препаратів висока. Хоча торгівля ембріонами заборонена, вона, тим не менше, існує. У вересні 2000 року в інформаційних агентствах з’яви- лось повідомлення про те, що з клініки Гемпшира (Великобританія) викраде- но 80 ембріонів [ 9]. Постійна полеміка навколо штучного переривання вагітності свідчить про те, що є люди небайдужі. Перші згадки про аборти зустрічаються в єгипетсь- ких папірусах, також у працях Гіппократа. Римський імператор Цицерон (І ст. до н.е.) видавав закони, які або забороняли, або дозволяли здійснення такої операції. І зараз є дуже багато науковців і дослідників, які займаються цим питанням. Серед них: медики Д. і Б. Уіллке, Т. Грешнікова, В. Кулаков, П. Жу- ченко, Т. Покладюк; демографи О. Дворнік, Г. Крючков, Т. Кравченко, В. Пан- ченко; правозахисники Г. Романовський, Б. Юдін, психологи Н. Чечеріна, М. Сімон; філософи М. Першин, А. Єгорцев; представники священства – ієро- монах Анатолій (Берестов), архимандрит Рафаїл (Карелін). З огляду на актуальність тема нашого дослідження — «Аборт як со- ціальна проблема». Особливо значущим, на наш погляд, воно є для психо- логів, педагогів, соціальних педагогів, які працюють з підлітками, молоддю – майбутнім нашого суспільства, бо саме серед цієї категорії населення спо- стерігається легковажне ставлення до цього питання. Мета дослідження полягає в з’ясуванні ставлення студентської молоді до аборту; розробці соціально-педагогічних методик спрямованих на фор- мування свідомого ставлення молоді до цієї проблеми та експериментальній перевірці їхньої ефективності. Нас цікавило ставлення аудиторії до проблеми абортів. З метою з’ясу- вання актуального для нас питання ми провели анкетування серед студентів стаціонарного відділення психолого-педагогічного факультету Полтавсько- го державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. В опитуванні взяли участь 120 студентів віком від 17 до 22 років, 55 з них увійшли до кон- трольної групи, а 65 – до експериментальної. Студентам було запропонова- но вибрати одне з тверджень в анкеті. Проаналізувавши результати анкету- вання, ми підрахували, скільки студентів погодилось з тим чи іншим твер- дженням, й отримали такі показники (таблиця 1, графа «До експерименту»). У попередньому анкетуванні ми дізнались про ставлення студентів до штучного переривання вагітності. Їх вибір був обумовлений власними знан- нями й особистим ставленням до цього питання. Та необхідно зазначити, що студенти мало обізнані щодо особливостей, наслідків цієї операції, ставлен- ня до неї суспільства, різних соціальних інститутів. З метою збільшення знань та формування свідомого ставлення до проблеми абортів, з огляду на акту- альність цього питання в сучасному суспільстві, нами було проведено низку лекцій та практичне заняття. Заходи відбувалися на базі експериментальної групи з метою виявлення змін у ставленні студентів до згаданої проблеми, тобто перевірки ефективності системи соціально-педагогічних методик. Студентам було прочитано три лекції. Тема першої: «Соціальні інститути і проблема абортів», під час якої ми ознайомили молодь з історично-право- вим аспектом абортів; розкрили стан демографічної ситуації в країні та вплив штучного переривання вагітності на приріст населення; показали ставлення до цієї проблеми релігійних інститутів, а також зв’язок новітніх біомедичних технологій та аборту. Студенти переглянули документальний фільм, який де- монстрував та підтверджував вищезгадані положення. У другій лекції «Аборт як соціальна психолого-педагогічна проблема» ми поінформували студентів про види абортів, їх наслідки та ускладнення. Обґрунтували негативний вплив аборту на репродуктивну функцію жінки та її психічне здоров’я. Також було продемонстровано фільм про особливості операції аборту та її наслідки. Тема третьої лекції: «Теоретичні знання про розвиток ембріону людини». У ній ми розкрили релігійні, філософські та нау- кові (біологічні ) погляди на початок та розвиток людського життя в утробі матері. Після лекцій студентам було запропоновано взяти участь у практич- ному занятті, яке проводилося у формі ділової гри-диспуту «Аборт: за чи про- ти?» Викладач виступав у ролі ведучого і скеровував процес перебігу диспу- ту. Студенти попередньо отримали план практичного заняття та список літе- ратури. Усі члени експериментальної групи поділилися на кілька мікрогруп, які умовно були представниками різних професій, громадських організацій: «Педагоги», «Медики», «Правозахисники», «Політики», «Релігієзнавці», «Де- мографи», «Представники громадського руху «За життя» та організації «Сво- бода жінки». Також зі складу студентів було обрано кілька дівчат та хлопців, які демонстрували позиції тих пар, які зорієнтовані на переривання вагітності й мали пояснити причини, а також пар, які планують зберегти вагітність. Інші учасники грали роль глядачів, задавали запитання експертам. Кожна мікро- група отримала завдання відповідно до того, кого вони представляли. На підготовку та обговорення студентам було надано 10—15 хвилин, а потім вони виступали з власною позицією (відповідно до ролі) щодо проблеми абортів у нашому суспільстві. Таким чином, ми провели обговорення теми нашого дослідження з вико- ристанням уже відомих студентам знань. З’ясувалось, що 70% інформації було для них новизною. Особливо та, яка стосувалась наслідків аборту та особливостей внутрішньоутробного розвитку дитини. З метою виявлення змін у ставленні студентів до проблеми абортів було проведено повторне анкету- вання в контрольній та експериментальній групах. Результати анкетування показали, що після проведення лекцій та прак- тичного заняття відбулися зміни у ставленні студентів з експериментальної групи до теми, що нас цікавить (таблиця №1, графа «Після експерименту»). Різницю між вибором студентів контрольної та експериментальної груп до й після експерименту можна прослідкувати в таблиці 1, де в цифрах проде- монстровано відмінність між особистісним ставленням до проблеми абортів студентів, які прослухали лекції, і тих, які не були учасниками експерименту. Попереднє дослідження показало, що молоді люди вважають аборт вель- ми допустимим явищем і не сприймають його як вбивство та мало знають про наслідки такої операції. Після проведення експерименту ми з’ясували, що ставлення студентської молоді до цієї проблеми суттєво змінилось. Про- слідковується більш гуманне та свідоме ставлення до штучного перериван- ня вагітності. Таблиця 1 Порівняльний аналіз результатів опитування студентської молоді з проблеми абортів Тоді, як у контрольній групі результати першого та другого анкетування мало варіюють, відповіді респондентів з експериментальної групи дуже Так, до експерименту 20 студентів визнали за жінкою або парою право самостійно вирішувати долю вагітності, а після – 11 респондентів (про- ти 25 відповідно до першого анкетування) вважають, що краще зробити аборт, ніж народити небажану дитину. Ще цікавішим, на нашу думку, є той факт, що 13 студентів погоджуються з тим, що аборт – це позбавлення життя, рівноцінне вбивству, а при першому опитуванні з цим твердженням не погодився ніхто. А 19 молодих людей визнають за дитиною право на життя. На 6 студентів більше , ніж при першому анкетуванні, погодились з тим, що переривання ва- гітності допустиме лише при медичних протипоказаннях. Аналіз результатів показав, що соціально-педагогічні методики здійснили ефективний вплив на формування свідомого ставлення студентства до проблеми абортів і їх мож- на використовувати в практичній діяльності людей, які є небайдужими до про- блем виховання підростаючих поколінь. Література 1. Архимандрит Рафаил (Карелин). В аду на земле. — М., 2001. 2. Грешникова Т. Переривання вагітності та його ускладнення // Будь- мо здорові. – 2003. — №7 – С.12. 3. Демографічна криза в Україні. Її причини та наслідки: Зб. матеріалів / Комітет Верховної Ради України з питань безпеки і оборони. – К., 2003. 4. Демографічні перспективи України до 2026 року / Стешко Валентина та ін. – К., 1999. 5. Крючков Г. Демографічна криза в Україні: причини і наслідки // Голос України. — 2003. – 3 черв. – С.8. 6. Мы можем любить их обоих. Аборт: вопросы и ответы. Джон и Барба- ра Уиллке. – М., 2003. 7. Остапенко О. Мовчання немовлят: Україна посідає друге після Ру- мунії місце у світі за кількістю абортів на душу населення // Україна моло- да. — 2001. – 26 січ. — С.13. 8. Романовский Р.Б. Право на аборт: отечественный и зарубежный опыт // Человек. – 2003. — №7. – С.141—145. 9. Юдин Б. Цена – нерождённые дети (О фетальной трансплантации) // Здоровье. – 1996. — №7. – С.38. 10. Liley A. «A Case Against Abortion», Liberal Studies, Whitcomb & Tombs, Ltd., 1971. |
|
|
|
|
|
| |