Секс-індустрія в Україні є досить організованою системою сексуальної експлуатації жінок. Крім повій та їхніх клієнтів, до неї залучені організатори

секс-бізнесу й посередники. В Україні працюють організації та фонди, які допомагають дівчатам і жінкам повернутися до нормального життя, прово-

дяться профілактичні акції. Ще з кінця 90-х років на державному рівні в Україні розпочалася робота з протидії торгівлі людьми. Результатом вивчення

ситуації щодо торгівлі людьми стало розуміння формування комплексного підходу до боротьби з цим злочином та запобігання йому. В Україні прийняті

Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми (постанова Кабінету Міністрів України №1768, 1999) та Комплексна програма протидії торгівлі

людьми (постанова Кабінету Міністрів України № 766, 2002). У цих програмах розглядається проблема проституції, але лише в контексті вирішення ос-

новної проблеми торгівлі людьми.

Отже, проблема проституції потребує особливої уваги, розробки шляхів її подолання. Проституція – професійне задоволення сексуальних потреб

клієнтів за винагороду; продаж жінками свого тіла з метою здобуття коштів для існування  [4, 36].

Торгівля людьми означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, переховування або одержання дитини шляхом по-

грози, силою чи її застосування, або інших форм зловживання владою чи уразливістю становища, або шляхом підкупу, у вигляді платежів чи вигод, для одер-

жання згоди особи, що контролює дитину; усі дії, пов’язані з вербуванням та або перевезення особи в межах або за межами країни з метою продажу, пра-

цевлаштування прямого чи непрямого насильства, погрозою насилля, приниження гідності, зловживання владою, боргової залежності, ошукуванням

чи будь-якими іншими видами примушення [1, 208—209].

Призначення гарячої лінії «Перехрестя» полягає в тому, щоб задовольнити освітні й виховні потреби, які виникли на сучасному етапі в окремих сім’ях,

однак є значущими й для суспільства в цілому.

На думку А.В. Меренко та М.Н.Нікітіної [3], найкритичніший період для залучення до проституції – це закінчення неповної середньої школи. Нами

було проведено опитування випускників дев’ятих класів на предмет схильності до проституції. За результатами опитування всіх респондентів (103 осо-

би) було розділені на чотири групи (назви груп умовні):

I. Немає схильності – 47% (48 осіб) – імовірність того, що людина цієї групи буде займатися проституцією майже відсутня (0 – 15 балів за 50-баль-

ною шкалою).

II. Скоріше немає – 27% (28 осіб) – імовірність залучення до проституції є маловірогідною (16 – 25 балів).

III. Скоріше є –  17% (18 осіб) – достатньо велика ймовірність залучення до проституції за наявності кількох  «сприятливих» факторів (26 – 40 балів).

IV.  Найвірогідніше – 9% (9 осіб) – велика ймовірність навіть за наявності лише одного «сприятливого» фактора або навіть і без нього (41 – 50

балів).

Результати дослідження слугують ілюстрацією масштабів можливого поширення проституції в нашому суспільстві. Запобігти цьому може ціле-

спрямована робота соціальних педагогів і психологів як з групою ризику, так і з тими, хто «знайшов себе» в маргінальних сферах. Це працевлаштування,

медицина, безпека, просвітництво.

Проблема проституції має глибоке історичне коріння. Недарма проституцію називають «найдавнішою професією». Є відомості про її існування в

ІІІ—ІІ ст. до н. е. Значне поширення отримала в Давній Греції та Римі, Персії, Індії, де були створенні численні будинки розпусти (лупанарії). Існувала про-

ституція й в епоху феодалізму.

У Російській імперії проституція була особливо поширена в часи царювання Катерини II. Це явище державою почало переслідуватися з XVII сто-

ліття. У 1843 році в Російській імперії була введена регламентація проституції, яка існувала до жовтня 1917 року. У звітах про «стан народного здоро-

в’я» офіційно розрізнялись повії будинків розпусти й одиначки, а також жінки, затримані за підозрою в проституції. Перші дві категорії (піднаглядні) знахо-

дились під постійним наглядом міліції, заносились у списки, у них забирались документи на проживання, а натомість видавався санітарний квиток або аль-

бом з фотокарткою власниці, так звана «жовта картка». Для занесення в списки й отримання «жовтої картки» вимагалась згода жінки. Однак у списки

не вносили дівчат до 18 років, а в будинках розпусти мали право працювати лише після 21 року. Жінки, затримані за підозрою в проституції, зазвичай зай-

мались нею таємно, поза стінами будинків розпусти, і не могли бути занесеними до реєстру. У 1890 році в Російській імперії було 1044 будинки розпусти,

536 притонів і будинків зустрічей, зареєстровано 22674 повії. У 105 столичних будинках розпусти «працювало» 907 повій. У дореволюційний період за-

стосовували покарання за звідництво й сутенерство (хоча карної відповідальності за заняття проституцією не існувало).

Після жовтня 1917 року офіційно повідомлялось, що в Радянському Союзі проституція ліквідована, оскільки зникли умови, які створювали й

підтримували її. Однак насправді вона продовжувала існувати. Протягом кількох десятиліть   (з 30-х по 90-ті рр.) ця тема була заборонена, у тому числі

й для науки. Після того, як моральні метастази цього соціального явища проникли в життя суспільства, засоби масової інформації забили тривогу, «мо-

ральна цензура» з цієї теми була знята. Проституція була визнана як негативне соціальне явище, поширене в умовах нашої дійсності.

Характерно, що суспільство стає дедалі толерантнішим до «професії» повії. 48% респондентів вважають, що ці жінки – жертви обставин і ситуації;

50% думають, що ремесло повії – спосіб підвищити свої статки; 36% переконані, що проституція як спосіб заробітку не гірша за інші ремесла. П’ята час-

тина опитаних визнала «практичну користь» проституції, 57% з ними не згодні, ще 20% не визначилися з відповіддю. Позитивно сприймають ідею легалі-

зації проституції 38% населення, негативно – 41% [6].

Боротьба з проституцією у світі ведеться по-різному, наприклад, в Афганістані, Болгарії, Угорщині, Румунії, Чехії, Японії проституцію викорінюють

шляхом застосування карного законодавства. У деяких штатах США (Індіана, Нью-Йорк) встановлена відповідальність для чоловіків, які відвідують

повій; вони можуть бути заарештовані або на них може бути накладено штраф.

А в штаті Невада проституція легалізована й практикується відкрито, але під медичним та поліцейським наглядом. У багатьох країнах, незважаючи на

відсутність відповідальності за зайняття проституцією (Німеччина, Франція, Росія), відповідальність встановлена за різноманітні дії, пов’язані з комер-

ційною експлуатацією проституції.

До прийняття Кримінального кодексу у 2001 році проституція в Україні не вважалася кримінальним злочином, а розглядалась як правопорушення,

що загрожує суспільному порядку та безпеці, і підпадала під одну категорію з такими порушеннями, як підліткове хуліганство, розпиття алкогольних напоїв

у публічних місцях.

На цей час в Україні людина, яка займається проституцією чи діями, пов’язаними з комерційною експлуатацією проституції, несе відповідальність

за статтями 302 та 303 Кримінального кодексу України [2].

Відповідальність за сексуальну експлуатацію неповнолітніх, використання їх у порнобізнесі, статеві злочини проти дітей передбачена статтями 149,

150, 155 та 156 Кримінального кодексу України.

Телефон Довіри – спеціалізована служба в складі центрів соціальних служб для молоді, що надає психологічну екстрену допомогу громадянам

різних вікових категорій, і, у першу чергу, дітям та тим молодим людям, котрі перебувають у кризовому стані [5].

Основні функції Телефону Довіри полягають у:

— наданні допомоги абонентам, які перебувають у кризових станах;

— інформуванні та консультуванні з різних проблем соціалізації й розвитку молодої людини;

— співпраці з іншими закладами, громадськими організаціями, правоохоронними органами для надання допомоги в кризових випадках.

«Гаряча лінія» – це зв’язок з клієнтами в режимі реального часу, що дозволяє оперативно реагувати на запити, що надходять, максимально прислу-

хатися до думки клієнтів з метою підвищення якості обслуговування [6].

Сьогодні функціонують такі «гарячі лінії»: ділові, соціальних служб, кризові, спеціалізовані (діяльність яких спрямована на вирішення однієї про-

блеми), а також загальні (пропонують широкий спектр послуг).

Отже, «гаряча лінія» при Телефоні Довіри з проблем сексуально-комерційної експлуатації є дієвим способом подолання проблеми проституції.

«Гаряча лінія» «Перехрестя» – це «гаряча лінія», організована при Телефоні Довіри СССМ, спрямована на допомогу особам, залученим до «секс-

бізнесу».

Мета діяльності гарячої лінії «Перехрестя»: надання кваліфікованої анонімної та безкоштовної соціально-психологічної консультативної, інформатив-

но-довідкової та правової допомоги людям, яких турбує проблема проституції, та тим, кого ця проблема потенційно може стосуватися.

Завдання «гарячої лінії»:

· профілактика сексуально-комерційної експлуатації, кризових станів та відхилень, які можуть виникнути у зв’язку з цим; зниження гостроти проявів

психологічних станів і реакцій, коли вони вже виникли, зокрема, після переживання людиною екстремальної психотравмуючої ситуації; надання допо-

моги в пошуку шляхів виходу з кризової ситуації, яка склалася в житті конкретної людини;

· забезпечення доступності кваліфікованої анонімної та безкоштовної психологічної, соціально-психологічної, соціально-педагогічної допомоги тим,

хто звернеться на «гарячу лінію»;

· надання анонімної та безкоштовної інформативно-консультативної допомоги з питань, пов’язаних з сексуально-комерційною експлуатацією тим,

хто її потребує і звертається на «гарячу лінію»;

· направлення, при потребі, абонентів до інших фахівців та служб, які є компетентними в цій проблемі й більш повно та кваліфіковано можуть забез-

печити їхні запити. Функції «гарячої лінії» полягають у наданні допомоги абонентам, телефонному інформуванні та консультуванні клієнтів, співпраці із закладами та громадськими організаціями, які надають психологічні, медичні, юридичні та інші послуги, а також з правоохоронними органами для надання допомоги в кризових випадках.

Консультування здійснюється працівниками Телефону Довіри при СССМ, які пройшли спеціальну підготовку, та запрошеними спеціалістами (лікарі

різних спеціальностей, юристи, представники правоохоронних органів та соціальних установ та ін.).

Гаряча лінія «Перехрестя» утворена на базі Телефону Довіри при Студентській соціальній службі для молоді Житомирського державного універ-

ситету імені Івана Франка.

Працює щоп’ятниці з 17.00 до 20.00. З 17.00 до 18.00 консультують запрошені спеціалісти, з 18.00 до 20.00 – консультанти Телефону Довіри.

«Гарячу лінію» очолює керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади директором СССМ. Відповідно до покладених на ньо-

го завдань керівник:

· забезпечує питання діяльності та організації роботи «гарячої лінії»;

· діє від імені «гарячої лінії» та СССМ і представляє їх інтереси в усіх підприємствах, організаціях та установах;

· подає директору СССМ на розгляд і затвердження перспективні та поточні плани діяльності, а також звітує про діяльність «гарячої лінії»;

· здійснює інші повноваження.

Фінансування діяльності «гарячої лінії» «Перехрестя» здійснюється Студентською соціальною службою для молоді Житомирського державного уні-

верситету імені Івана Франка, структурною одиницею якої вона є. Робота на Телефоні Довіри – справа, яка вимагає надзвичайної делікат-

ності й оперативності, тому вимагає достатнього рівня професійної підготовки, сформованості відповідних рис характеру.

Консультант «гарячої лінії» Телефону Довіри повинен мати такі якості, як доброта, комунікабельність, чуйність, розуміння, наполегливість, упев-

неність у собі, поінформованість, терпіння, почуття гумору, здатність самостійно приймати рішення. Він повинен бути поінформованим про проблему,

способи та місця допомоги, знати законодавство, мати відомості про офіційні органи тощо.

Крім вищеперерахованих якостей, консультант «гарячої лінії» Телефону Довіри має володіти світоглядом, вільним від стереотипів, подібних до «Про-

ститутка не є повноцінним членом суспільства і не має ніяких прав», «Проституція – це зло, і його потрібно викорінювати» тощо; здатністю перелашто-

вувати наявну інформацію відповідно до проблем абонента. Він не повинен намагатися перевиховати абонента або нав’язати йому свою думку з будь-

якого питання.

Розроблена нами модель організації «гарячої лінії» «Перехрестя» дала можливість організувати діяльність такої лінії на базі Телефону Довіри СССМ

Житомирського державного університету імені Івана Франка.

Система відбору консультантів передбачає діагностування за Торонтською алекситимічною шкалою, аналіз професійної тривоги, самооцінку емпа-

тійних здібностей.

Орієнтуючись на виділені риси консультанта «гарячої лінії» та на те, що консультанти є працівниками Телефону Довіри, нами було створено програ-

му підготовки консультантів «гарячої лінії». Вона включає три компоненти: теоретичну частину, практичну частину та іспит. Теоретична частина

складається з п’яти занять. До практичної частини входять шість занять, у тому числі тренінги. Іспит відбувається у вигляді «пробної індивідуальної кон-

сультації» (кожному майбутньому консультанту дається ситуація, яку він має вирішити).

Результати роботи консультантів «гарячої лінії» дають підстави стверджувати, що розроблена система відбору й підготовки студентів є ефек-

тивною та може бути використана в практиці підготовки спеціалістів соціальної сфери. Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів роботи з вирішення

проблеми проституції. Під час його проведення встановлено, що ця складна й багатофакторна проблема потребує подальшої розробки.

Література

1. Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: Навч.-метод. по-

сібник /За ред.  К.Б. Шевченко, О.А. Удалова, І.М. Трубавіна та ін.; Заг. ред.

К.Б. Шевченко та О.А. Удалової. – К., 2005.

2. Кримінальний кодекс України від 1.01.2003 р. // Офіц. вісн. України.

— 2001. — № 21 (08.06.2001). — ст. 920

3. Меренко А. В., Никитина М. Н.  Социальный портрет современной

проститутки // Социс. – 2000. – №5. – С. 47 – 51.

4. Соціальна педагогіка: Категорії та поняття: Словник / Авт.-укл.

Сейко Н.А., Коляденко С.М. – Житомир, 2002.

5. Кизименко Л.Д., Бєдна Л.М. Словник-довідник соціального праців-

ника: для студентів та соціальних працівників. – www.civicua.org

6. Проституція: миритися краще зі знайомим злом? —  www.civicua.org