ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З «ДІТЬМИ ВУЛИЦІ» - 17 Ноября 2012 - Психология | Социальная педагогика | Психоанализ
Главная » 2012 » Ноябрь » 17 » ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З «ДІТЬМИ ВУЛИЦІ»
13:18
ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З «ДІТЬМИ ВУЛИЦІ»
На сьогоднішній день у сучасному українському суспільстві ростуть масштаби соціального сирітства неповнолітніх, жорсткого з ними поводження.
Безпритульні діти й підлітки бродяжать, займаються крадіжкою, уживають спиртні напої, наркотичні, токсичні речовини, здійснюють протиправні дії.
Відсутність належного догляду, зневага інтересами й потребами особистості, що розвивається в досить великій кількості родин, створює реальну
загрозу нормальному розвитку дитини та обумовлює зростання числа дітей і підлітків, які залишили рідний дім і опинилися в неблагонадійних компаніях.
Бездоглядність дітей і підлітків є першим кроком до безпритульності, соціальної дезадаптації, порушення нормального процесу соціалізації дитини.
Сьогодні проблема дитячої бездоглядності й безпритульності в Україні набула загальнодержавного значення, стала предметом стурбованості ши-
роких кіл громадськості, органів державного управління та місцевого самоврядування, оскільки у фізичній та моральній занедбаності дітей криється
джерело небезпеки для розвитку культури, майбутнього здоров’я народу, його моральності.

За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту щорічно в притулках для неповнолітніх перебувають близько 30 тисяч дітей. І це
лише офіціальна інформація без урахування безпритульних та бездоглядних дітей, які проживають на вулиці або в неблагополучних сім’ях.
Аналіз педагогічних, соціально-педагогічних, психологічних, соціологічних джерел показав, що питання вивчення соціального явища «діти вулиці»
були поставлені ще у 20—30-ті роки ХХ ст. Їх розглядали у своїх роботах С.Шацький, А.Макаренко, Н.Іорданський, М.Крупиніна. Усі вони ставили пи-
тання про дослідження та використання виховних можливостей середовища, були родоначальниками «педагогіки середовища», соціалізації особис-
тості.

На сьогоднішній день заслуговують на увагу ідеї таких соціальних педагогів з питань досліджуваної теми. Ф.Мустаєва розглядає теоретичні питання
та практичні шляхи вирішення проблеми профілактики бездоглядності й безпритульності, розкриває причини виникнення цих явищ, історичний аспект цієї
проблеми.

Становлять  інтерес роботи А.Бикодорової, у яких визначаються фактори вулиці та їх вплив на формування особистості. У працях Л.Дулінової, А.Маршак, Е.Холостової розкриваються проблеми соціального сирітства та пропонуються шляхи їх вирішення. Причини соціального сирітства та проблеми «дітей вулиці» в Україні розглядаються С.Толстоуховою та І.Пінчук. А.Капська у своїх працях пропонує теоретичні засади та технології роботи з різними категоріями населення, серед яких значне місце посідає соціальна робота з «дітьми вулиці».

Аналіз наукової літератури показав, що фундаментальних досліджень з проблеми бездоглядності та безпритульності небагато, хоча яскраво вира-
жена потреба в систематизації знань з цієї проблеми, що й обумовило вибір теми дослідження — «Особливості соціально-педагогічної роботи з «дітьми
вулиці»».

Об’єктом дослідження є проблема бездоглядності та безпритульності дітей у сучасній Україні.

Предмет дослідження — особливості соціальної роботи з «дітьми вулиці», технології вуличної соціальної роботи.

Мета цієї роботи полягає в дослідженні проблем бездоглядних та безпритульних дітей, які виховуються в умовах вулиці, розкритті особливостей
соціальної роботи з «дітьми вулиці», здійсненні аналізу діяльності держави щодо розв’язання цієї проблеми.

Завдання дослідження:
— аналіз феномену дитячої бездоглядності та безпритульності;
— виявлення причин поширення бездоглядності та безпритульності дітей;
— з’ясування наслідків бездоглядності та безпритульності дітей як соціального явища, визначення особливостей соціальної роботи з «дітьми ву-
лиці»;
— аналіз законодавчого забезпечення прав бездоглядних та безпритульних дітей в Україні відповідно до міжнародних нормативних документів;
— виявлення основних етапів та технології вуличної соціально-педагогічної роботи.

У І розділі розглядаються теоретичні аспекти проблеми дослідження. ЮНІСЕФ дає таке визначення поняття «діти вулиці» – це неповнолітні,
для яких вулиця (у широкому розумінні слова) стала постійним місцем перебування [1, 5]. В Україні поняття «діти вулиці» законодавчо не визначене, однак є всі підстави стверджувати, що воно об’єднує в собі два інших: «безпритульні діти» й «бездоглядні діти». Безперечно, це визначення не охоплює велику кількість варіантів існування дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже серед них є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей.
Результати досліджень Державного інституту проблем сім’ї та молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для сім’ї,
дітей та молоді, показали, що до «дітей вулиці» в Україні слід віднести такі групи дітей:
— безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих бать-
ки вигнали з дому;
— бездоглядні діти – діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, у результаті
неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого став-
лення останніх до виховання дітей;
— діти-втікачі з навчально-виховних закладів – діти, яких не влаштовують умови життя в цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або
сексуального насилля в закладах інтернатного типу або притулках;
— діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці; діти, позбавлені систематичної батьківської турботи,
аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу [2,48].
Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» [3, 3]:
Безпритульні діти – діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ї або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця
проживання.

Бездоглядні діти – діти, не забезпечені сприятливими умовами для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку (матеріальне благополуччя
сім’ї, належне виховання, догляд та дбайливе ставлення до дитини, здорова моральна атмосфера. Відповідно дитяча бездоглядність – це послаблення
чи відсутність нагляду за поведінкою, розвитком, самопочуттям дитини з боку батьків чи осіб, які їх замінюють.
Серед причин виникнення бездоглядності й безпритульності визначають:
— соціально-економічні — довгостроково порушують трудовий уклад
життя й деформують побут людей (економічна криза, безробіття, голод, епі-
демії, інтенсивні міграційні процеси у зв’язку з військовими конфліктами чи
природними катаклізмами);
— соціально-психологічні — пов’язані з кризою родини, збільшенням чис-
ла розлучень; втратою одного з батьків; опікунством; погіршенням клімату в
родині; грубим поводженням з дітьми; фізичними покараннями; сексуальним,
фізичним та емоційним насильством з боку дорослих;
— психологічні — пов’язані зі збільшенням числа дітей, які мають вира-
жені аномалії, риси асоціальної поведінки. Серед підростаючого покоління
такі діти складають 3—5%.
У реальному житті всі вони тісно пов’язані між собою й доповнюють один одного [4, 26]. У процесі проектування соціальної роботи з «дітьми вулиці» в межах
дослідження цієї проблеми доцільним буде використання моделі «Вертушки» (Верх і Діклементі).
Суть моделі полягає в тому, що процес входження в кризову ситуацію (уживання наркотиків, нікотинова залежність, вихід на вулицю тощо) умовно
розбивається на 5 етапів: від стадії байдужості, коли людина не проявляє ніякого інтересу до певної вади, до діаметрально протилежної стадії байду-
жості, коли людина має цю ваду й навіть не замислюється про те, що з цим необхідно боротися. Повернення до стану відсутності вади не може прохо-
дити миттєво, воно припускає низку проміжних стадій, які були пройдені в процесі набуття вади. Модель називається «вертушка» або «двері, що крутять-
ся», тому що перейти з одного положення дверей до іншого неможливо без проходження проміжної стадії.

Ураховуючи особливості «дітей вулиці» як групи ризику, можна трансформувати зазначену модель і виокремити п’ять стадій зміни стилю життя дитини
в процесі «виходу на вулицю»:
1. Стадія байдужості — дитина навіть не розглядає можливість виходу на вулицю, причому «вихід на вулицю» передбачає широке розуміння цього
поняття.
2. Стадія роздумів – дитина по-справжньому замислюється над тим, щоб залишити домівку й піти на вулицю.
3. Підготовча стадія – дитина має намір вийти на вулицю.
4. Стадія дії – дитина практично реалізує кроки для виходу на вулицю.
5. Стадія підтримки дії – дитина перебуває на вулиці.
Процес переходу від активної дії до стану байдужості (повернення з вулиці) також охоплює п’ять стадій.
1а. Стадія байдужості – дитина навіть не розглядає питання можливості повернення додому чи іншого варіанта повернення з вулиці.
2а. Стадія роздумів – дитина по-справжньому замислюється над тим, щоб повернутися з вулиці.
3а. Підготовча стадія — дитина приймає рішення повернутися з вулиці найближчим часом.
4а. Стадія дії – дитина робить спроби повернутися з вулиці.
5а. Стадія підтримки дії – дитина, яка повернулася з вулиці, назад не повертається.

Говорячи про »дітей вулиці», у першу чергу, маються на увазі діти, які знаходяться на стадіях 4, 5, 1а і 2а, тобто ті, хто вже перебуває на вулиці.
Саме на них мають бути спрямовані дії соціального педагога.
У зв’язку з цим можна виділити кілька основних напрямів роботи:
1. Профілактична соціальна робота.
2. Допомога в поверненні дитини з вулиці.
3. Подолання невизначеності.
4. Закріплення за соціальним інститутом.
5. Соціальний супровід [5, 51].

ІІ розділ дослідження присвячений технологіям роботи з «дітьми вулиці».
Експериментальна частина дослідження проводилася на базі Ровеньківського міського притулка для неповнолітніх, де студенти проходять соціаль-
но-педагогічну практику. Протягом 3 місяців ми проводили роботу з вихованцями цього закладу.
Контингент дітей, які потрапляють у притулок, — це діти віком від 3 до 18 років з асоціальною поведінкою, із затримкою в психічному розвитку, з відсут-
ністю навичок самостійного життя, бо більша їх частина є втікачами дитячих будинків та шкіл-інтернатів, які характеризуються складними відносинами з
суспільством, утримансько-споживацьким способом існування, низьким рівнем свідомості та самоконтролю, високим рівнем агресивності, є со-
ціально запущеними. Тому нашим головним завданням було сприяння психолого-педагогічній та соціальній реабілітації дітей та підлітків, їх адаптації до умов перебування в зазначеному закладі.

Притулок розраховано на 25 осіб. Однак кількість дітей у ньому постійно змінюється, тому що час перебування дітей та підлітків у притулку за законо-
давчими нормами складає 3 місяці, але є винятки, коли дитина знаходиться більше вказаного терміну перебування, бо вирішується питання позбавлен-
ня її батьків батьківських прав або оформлення до закладів інтернатного типу.
Діти розподілені на три різновікові групи: перша група — це діти новоприбулі, які перебувають в ізоляторі, де проходять етап діагностування та
медичного обстеження (до 2-х тижнів), друга група — діти віком від 3 до 12 років — молодша та третя група — вік дітей становить 13—18 років — стар-
ша група.

Педагогічний колектив притулку складається з 12 осіб, а саме: директора (завідувача притулку), методиста, психолога, 4 педагогів-вихователів, 3
помічників вихователів та 2 чергових по режиму, які мають вищу педагогічну освіту. Робота будується з урахуванням особливостей контингенту дітей.
Разом з методистом ми розробили тематику щоденних занять з дітьми:
понеділок — знайомство з навколишнім світом; вівторок — присвячується математичним заняттям; середа — розвиток мовлення та навичок письма;
четвер — знову розглядається тема знайомства з навколишнім світом; п’ятниця — художня праця, робота гуртків: арт-студії кераміки, плетіння бісеру та
оригамі. Протягом тематичного робочого тижня проводилися групові та індивідуальні заняття.

Найчастіше ми використовували такі форми роботи, як бесіди, консультування, перегляди телепрограм та художніх фільмів, спортивні змагання,
конкурси, екскурсії, тематичні дискотеки тощо. Зрозуміло, що соціально-психологічна робота з вихованцями притулку потребує діяльних яскравих форм,
частої зміни видів діяльності, вона повинна бути водночас і педагогічною – виховною, і психологічною — діагностуючо-коригуючою. Саме тому значну
перевагу ми надавали соціально-психологічному тренінгу. Та проводити його у класичній формі в умовах притулку практично неможливо з таких причин:
1) діти в притулку знаходяться тимчасово, доки не знайдуть їх батьків; 2) склад групи постійно змінюється, приходять нові діти, тому проводити серію за-
нять у звичайному вигляді неможливо; 3) діти займаються з психологом та соціальним педагогом з великим бажанням, проте в притулку вони знаходять-
ся не завжди добровільно, що впливає на особливості організації занять. Тому ми вирішили, що доцільним у нашій роботі буде використання інтерак-
тивних ігор.
Актуальність заснованих на інтерактивних іграх занять з дітьми 6—9 років полягає в тому, що в цьому віці, за нашими спостереженнями, у більшості
дітей ще не сформована звичка до «вільного» життя, є сильне тяжіння до нормального соціального оточення і в той же час є зумовлений віковими
особливостями авторитет дорослого, що дозволяє успішно коригувати та компенсувати деформацію розвитку системи ставлень. Значення роботи з
підлітками 10—15 років полягає у важливості психолого-педагогічного впливу на формування особистісної системи норм підлітка, на становлення осо-
бистості, компенсуючи складні соціальні умови розвитку підлітків цієї категорії.

Мета занять: сприяти соціально-психологічній адаптації бездоглядних дітей та підлітків, показати їм наявність альтернативних, більш позитивних
ставлень до себе та інших; сприяти формуванню оптимальних стосунків з людьми.
Структура занять з кожної теми однакова, що зумовлено постійною зміною складу учасників. Вона включає кілька груп вправ: 1) вправи на зняття аг-
ресії, тривожності; 2) вправи на вербальний та невербальний прояв ставлення; 3) вправи на релаксацію; 4) вправи, що сприяють надбанню навичок
безконфліктної поведінки.

Досвід роботи в Ровеньківському міському притулку доводить ефективність використання всіх застосованих форм та методів соціально-психо-
логічній корекції бездоглядних дітей. Поступово налагоджуються їхні стосунки з соціальним оточенням, вони набувають навичок спілкування, збільшуєть-
ся рівень їхньої самосвідомості та самоконтролю, зменшується агресивність та конфліктність.
Результатом проведеної нами роботи було наступне: за період з лютого по квітень 2005 року з 16 вихованців притулку:
— повернулося в родину – 5 осіб;
— було взято під опіку – 3;
— влаштовано до інтернату – 8.
Та не дивлячись на це, проблема навіть у межах міста залишається невирішеною. Після закінчення терміну перебування в притулку подальшу долю
кожної дитини простежити практично неможливо. На якийся час діти повертаються до батьків чи направляються в державні заклади інтернатного типу,
однак пізніше багато з них можуть знову вийти на вулицю.
Крім того, у діяльності притулку є багато проблем, притаманних багатьом подібним закладам. Актуальними на сьогодні залишаються недо-
статність фінансування та обмеженість матеріальної бази (відсутність спортивної зали, кабінету психологічного розвантаження та релаксації, май-
стерень для обслуговуючої праці), недостатність кваліфікованих кадрів, підвищення їх фахової майстерності.
Хоча державними організаціями в Україні здійснюється багато заходів з метою профілактики та подолання явища бездоглядності та безпритуль-
ності дітей: створено значне нормативно-правове підґрунтя для розвитку закладів соціального захисту дітей, дитячих будинків сімейного типу та прийом-
них сімей; проводяться спільні рейди та операції з метою вилучення бездоглядних і безпритульних дітей з вулиці, охоплення їх навчанням, різними про-
філактичними заходами; упроваджуються альтернативні форми навчання дітей; у навчальних закладах введено посади практичного психолога та со-
ціального педагога; активізувалася науково-дослідницька робота з вивчення явища бездоглядності та безпритульності. Активну роботу проводять недер-
жавні організації, які вважають своїм обов’язком допомогти державі у вирішенні проблем «дітей вулиці».

Література
1. Лукашов С., Зайцевская Т. Социальная помощь детям улицы. Опыт
проекта ЮНИСЕФ «Дети улицы» в Украине (1997—2000гг.): исследования и
методические рекомендации. – К., 2000.
2. Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей в Україні: тема-
тична Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2003
року. – К., 2004.
3. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року
№2402 – ІІІ.
4. Надання допомоги «дітям вулиці» та соціально незахищеним дітям
та молоді / За ред.С.Толстоухової, К.Акстман // Інф.-метод. зб. – Вип. 3—4. –
Ліга соціальних працівників України, Інтернаціональний Союз Німеччини, 2003.
5. Подросток вышел на улицу... / А.Ф.Быкодорова, Н.Ф.Шинкаренко. —
Ставрополь, 2001.

Просмотров: 1493 | | Рейтинг: 0.0/0