Главная » 2012 » Ноябрь » 17 » ПІДГОТОВКА МОЛОДІ ДО ВСТУПУ В ТРУДОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ
|
13:38 ПІДГОТОВКА МОЛОДІ ДО ВСТУПУ В ТРУДОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ | |
|
|
|
|
Неможливо переоцінити значення праці у формуванні особливості мо- лодої людини. Вона відіграє суттєву роль у вихованні, навчанні, професійній орієнтації молоді. Необхідно чітко усвідомлювати, що ця роль значною мірою залежить від рівня педагогічного керівництва трудовим навчанням і вихо- ванням відповідно до вимог щодо організації цих процесів. Сьогодні, коли перебудови в освітній системі стають складовими соціальних змін при кож- ному великому повороті в житті суспільства, з переходом до нової економіч- ної політики, система народної освіти переорієнтовується на вирішення ак- туальних завдань. У нових умовах гуманізації освіти в України особливої ак- туальності набувають питання трудового виховання підростаючого поколін- ня, здатних до трудової діяльності в сучасних соціальних умовах. У зв’язку з цим постає актуальна проблема вдосконалення виховання свідомого став- лення молоді до праці з урахуванням вимог сучасного суспільства. Молодь є основою майбутнього трудового потенціалу нашої країни. Ура- ховуючи, що на сьогодні чисельність молоді віком 14—15 років становить 32,8% від усього населення країни, завданням суспільства є проведення ак- тивної політики у сфері зайнятості. Слід наділити увагу на те, що в державі створено нормативно-правову базу щодо підвищення конкурентоспромож- ності молоді на ринку праці. Це перш за все Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», Постанови Кабіне- ту Міністрів України «Про затвердження Типового положення про молодіжні центри праці» та «Про затвердження Типового положення про молодіжні тру- дові загони». Цими законодавчими документами та регіональними програ- мами з питань працевлаштування молоді в Україні намагаються створити певні умови для розширення можливостей молоді в працевлаштуванні, у тому числі у вільний від навчання час, та сприяти популяризації руху молодіжних трудових загонів. В умовах розбудови незалежної держави основне значення набуває рівень національної самосвідомості в молоді, що на сьогоднішній день має дуже актуальне значення. Концепція національного виховання на сучасному етапі передбачає формування особистісних рис громадянина України, які включають трудову культуру, розвиток індивідуальних здібностей, готовність до праці. Важливе місце у системі національного виховання займає утвердження такого принципу, як працелюбність. Трудова активність, сформованість твор- чої працелюбної особистості, цивілізованого господаря формується як під впливом соціального середовища, так і в процесі трудового навчання й вихо- вання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та вмінь професій- ної майбутності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин. Державна національна програма «Освіта»підкреслює, що трудова підго- товка здійснюється насамперед через трудове навчання протягом усього періоду навчання в усіх типах загальноосвітніх закладів. Адаптація до нових умов є однією з найважливіших проблем вузівської педагогіки. Пізнання сутності й механізмів адаптації сприяє вирішенню го- ловного завдання ВНЗ — підготовці висококваліфікованих спеціалістів, фор- муванню патріотів своєю Батьківщини, підвищенню якості навчання, трудо- вого й морального виховання. В існуючих державних документах про освіту, концепціях трудової підго- товки вирішення цього важливого завдання в основному покладено на за- гальноосвітні навчально-виховні заклади. Згідно із Законом України «Про професійно-технічну освіту» первинна професійна підготовка — це здобуття професіонально-технІчної освіти осо- бами, які раніше не мали робітничої професії, спеціальності, що забезпечує відповідальний рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктив- ної професійної діяльності. Фактор освіти та професійної підготовки є визначальним у забезпеченні зайнятості молоді. Освіта і професійна підготовка надає молодій людині ква- ліфікацію, розвиває в неї ділові навички та підприємливість, сприйнятливість до наукових ідей і технічних розробок, підвищуючи таким чином продуктивність її праці. Рівень загальної та професійної освіти є найбільш об’єктивною якісною характеристикою економічно активної молоді. З урахуванням рівня освіти молоді здійснюється перспективне програмування розвитку економіки краї- ни та регіонів і задоволення її потреб у кадрах; формування та використання працересурсного потенціалу молоді; розподіл трудових ресурсів молоді за сферами та галузями діяльності; визначення потреби в робочих місцях щодо різних статево-вікових груп і вимог до змісту праці; удосконалення методів і форм підготовки кадрів відповідно до потреб інноваційного розвитку. Оцінка освітнього потенціалу молоді враховує такі показники: чисельність молоді, яка має вищу та середню освіту; частка молоді з вищою та серед- ньою освітою в загальній чисельності молоді; динаміка чисельності молоді, яка навчається, за видами навчання; розвиток і рівень професійної освіти: чисельність і склад молоді, яка навчається; розподіл випускників за профе- сіями та галузями економіки; професійно-кваліфікаційна структура молоді; питома вага працівників кваліфікованої та висококваліфікованої праці в за- гальній чисельності зайнятої молоді; чисельність наукової молоді та її роз- поділ по галузях науки; особливості освітньої структури окремих груп молоді (за статтю, віковими групами, типом місцевості та регіонами тощо). Дослідження навчально-виховної діяльності в колонії імені М. Горького під Полтавою і комуні імені Ф.Е. Дзержинського в Харкові, зокрема органі- зації та змісту діяльності професійної школи, що була в комуні, та порівняння її з діяльністю професійних шкіл Мюнхена у 20—З0-ті роки показує, що в заз- начених професійних школах і України, і Німеччини першочергового значення надавалося трудовим умінням. Зокрема, у програмі навчальної роботи шко- ли і майстерень комуни зазначається, що загальноосвітня робота має своїм елементом трудову підготовку підлітків і «вузькі» завдання — дати формальні знання на рівні, необхідному для роботи на виробництві. За змістом навчальна робота в професійній школі комуни здійснювалась у двох напрямах: загальноосвітнього мінімуму та прикладних знань до продук- тивної праці, такої, як технологія матеріалів (металу, дерева) і креслення. Мінімум загальноосвітньої підготовки відповідав рівню семи класів трудової школи другого ступеня, максимум — десятирічної школи, а рівень професійної підготовки — четвертому розряду кваліфікації практичного ремесла. Розроблена А. Макаренком концепція трудового виховання забезпечу- вала успіх професійного навчання та трудової діяльності. Участь вихованців у праці давала їм знання, уміння, розвивала їх індивідуальність, забезпечу- вала умови, необхідні для усвідомленого вибору в різних ситуаціях. Щодо професійного навчання, яке ґрунтується на принципах концепції трудового виховання А. Макаренка, то тут є елементи, які й нині не втратили свого значення. Передусім — це інтелектуальна насиченість трудового і про- фесійного навчання. Дослідження педагогічної спадщини А. Макаренка дає можливість установити, що перспективною орієнтацією в його поглядах було надання вихованцям вищої освіти на основі шкільної й професійної підготов- ки. Дослідження дає можливість також установити переваги в системі про- фесійної підготовки: вони пов’язані з перевагами кваліфікаційної підготовки (робітник — майстер — організатор) з орієнтацією особистості на навчання у ВНЗ. Про те, що А. Макаренко був на правильному шляху, свідчать такі дані ЮНЕСКО: досягти національного добробуту зможуть лише ті країни, у яких 40—60 % працюючих будуть мати вищу освіту. США і Японія планують довести цю цифру у 2010 році до 90 %, що дасть їм збільшення економічного ефекту виробництва в 4—11 разів. Високий рівень освіти підвищує можливості молодої людини, проте не гарантує швидкого отримання роботи відповідно до запитів і не може заст- рахувати від утрати робочого місця. На сучасному етапі планування пакета спеціальностей та навчального процесу у вищих навчальних закладах України ускладнюється також неста- більністю економічної ситуації, невизначеністю пріоритетів соціально-еконо- мічного розвитку та зовнішньополітичної орієнтації, відсутністю ефективно- го механізму державного регулювання освітньої сфери в ринкових умовах. Для України характерним є нерівномірний розподіл потенціалу вищих навчальних закладів за регіонами, що призводить до посилення дисбалансу на регіональних молодіжних ринках праці. Необхідність усунення цього дис- балансу диктується не лише міркуваннями рівності та соціальної справедли- вості, а й вимогами економічної доцільності. Низький рівень життя переваж- ної частини населення зменшує можливості для здобуття освіти молоддю, яка проживає в населених пунктах, де немає вищих навчальних закладів, особ- ливо в сільській місцевості та невеликих містах. Отримуючи освіту далеко від домівки, у великих містах, молодь, як правило, працевлаштовується на новому місці, що призводить до подальшого занепаду віддалених регіонів. Система професійно-технічної освіти на початку 90-х рр. минулого сто- ліття не змогла адекватно відреагувати на зміни, які сталися в ході реформ у попиті на працю та професійну підготовку молоді за професійно-квалі- фікаційними напрямами. Профтехучилища скорочували набір абітурієнтів і випуск кваліфікованих робітників, практично не змінюючи професійної струк- тури підготовки учнів. Останнім часом стали помітними зміни і в професійній структурі підго- товки кваліфікованих робітників, зокрема зменшилася частка підготовки за професіями промисловості та сільського господарства. Відродженню системи професійно-технічної освіти сприяє співпраця з державною службою зайнятості. За направленням служби зайнятості проф- техучилища проводять підготовку та підвищення кваліфікації незайнятих гро- мадян за професіями, що передбачають можливість самозайнятості пере- важно у сфері обслуговування. Проблеми зайнятості молоді, залежно від рівня освіти та професійної підготовки, можуть бути пов’язані не лише з труднощами працевлаштування, а й з високою ймовірністю втрати роботи, частими змінами місця роботи, низькою соціально-економічною мобільністю й пасивністю в процесі пошуку роботи, тривалим періодом пошуку роботи. Однією з визначальних проблем існуючої системи освіти є невідповідність рівня спеціалістів, що їх випускають ВНЗ, потребам суспільства, динаміці його розвитку. Перевірені багаторічною практикою набір спеціальностей та спеціалізацій, вимоги до професійної підготовки випускників та критерії її оцін- ки, організаційні та економічні принципи діяльності освітніх закладів мали б гарантувати певну якість знань та навичок. Однак ринок праці нестабільний, зазнає кон’юнктурних коливань, тому ВНЗ не завжди своєчасно та відповід- но реагують на такі зміни [6]. Для сучасної системи освіти характерні такі проблеми: — невідповідність пропонованих ВНЗ спеціальностей та спеціалізацій потребам ринку праці (у більшості ВНЗ відсутнє адекватне вимогам ринко- вої економіки планування обсягів, профілів та рівня підготовки випускників, стратегія функціонування навчальних закладів багато в чому визначається їх власними комерційними інтересами, спрямована на виживання, а не на адаптацію до соціально-економічних перетворень); — невідповідність рівня кваліфікації випускників вимогам роботодавців (на ринок праці виходить професійно ненавчена та недостатньо навчена молодь; такий кваліфікаційний рівень випускників може задовольнити тих керівників, на підприємствах яких експлуатуються застарілі технології та обладнання, більшість роботодавців орієнтується на кадри, що володіють суміжними професіями чи спеціальностями, спроможні до динамічної про- фесійної мобільності); — відсутність у молодих спеціалістів практичних навичок за отрима- ною спеціальністю; — низька заробітна платня або її затримки (близько третини випуск- ників через це відмовляються від пропозицій роботодавців); — відсутність системи розподілу випускників, що забезпечувала б їх га- рантоване працевлаштування, трудову адаптацію та соціальні гарантії; — недостатній рівень кваліфікації викладацького складу. Стратегія молоді на етапі вибору професії визначається двома основними момента- ми: прагненням досягти високого конкурентоспроможного рівня власних ре- сурсів (це сприяє відносно вільному "включенню” в ринок праці та забезпе- чує більш-менш стабільне, стійке становище на ньому) та бажанням задо- вольнити власні матеріальні і на основі нових споживчих стандартів [7]. Під час навчання у ВНЗ відбувається певне залучення до професії, од- нак набуття досвіду та якість професійної підготовки не можуть вважатися достатніми. Причинами тут є не лише особливості організації навчального процесу, а й, у першу чергу, відсутність попиту на ринку праці. Звідси невисо- кий рівень навчально-пізнавальної активності, прагматичне ставлення до навчання тощо. Сучасна вища освіта певним чином є не професійною і не спеціалізованою, а швидше загальною (своєрідною передумовою для по- дальшого професійного самовизначення). Молоді люди нерідко стають «жертвами» сімейної профорієнтації: їх орієнтують на «вигідні», «престижні»професії, часто авторитарно, без ура- хування можливостей дитини, її бажань, думки педагогів. Видатні представ- ники педагогіки А. Луначарський, А. Макаренко, В. Сухомлинський приділяли велику увагу трудовому вихованню та профорієнтації молоді. Саме молода людина є представником найбільш уразливой категорії населення, а також має низьку конкурентноздатність. Як показують дослідження з цієї теми, молодь не отримує знання про ринок праці, про правила поведінки в ньому, складові побудови успішної про- фесійної кар’єри, про свої права й обов’язки у сфері трудових відносин. Мо- лодь не готова конкурентувати та бути суб’єктами на ринку праці. При первинному виході на ринок праці в молоді переважають ідеалі- стичні уявлення про майбутню професію, трудову й професійну кар’єру. З перших кроків на ринку, в умовах неможливості працевлаштування ці уяв- лення руйнуються та призводять до виникнення складних соціально-психо- логічних станів (тривога, стан депресії, що впливає на комунікативну сферу й супроводжується відчуттям безвихідності, комплексом вини). Зіткнення з трудовою реальністю призводить до переорієнтації або дег- радації трудових цінностей. Має місце така точка зору видатних учених, що безробіття слід розглядати як варіант соціалізації молоді, але багаточисельні приклади підтверджують, що безробіття негативно впливає на соціально- психологічний розвиток молодих людей та часто призводить до зникнення погляду на працю як засіб особистої самореалізації, а сам процес нормаль- ної соціалізації виявляється порушеним. На етапі професійної підготовки молоді важливо оптимально збалансу- вати підвищений попит молодої людини на освітні послуги з потребами у фа- хівцях різних спеціальностей на ринку праці. З одного боку, новітні знання та технології, сучасні стандарти освіти значно підвищують переваги молоді з вищою освітою на ринку праці; з іншого — недоступність через брак коштів такої освіти для незабезпечених верств населення, відсутність практичних навичок, невідповідність стандартів освіти конкретним вимогам робото- давців значно звужують спектр докладання зусиль молодих спеціалістів. У процесі професійної підготовки молоді важливо враховувати загальні існу- ючі потреби та планувати дії на віддалену перспективу. Як ми бачимо, зако- нодавчі акти в Україні щодо трудової соціалізації молоді мають місце, що суспільство зацікавлено у створенні системи підготовки молодої людини до вступу її в трудову діяльність. Але проблемі трудової соціалізації молоді в наявній науково-методичній вітчизняній літературі ще приділяється дуже мало уваги. Література 1. Балакірєва О.М., Онікієнко В.В., Валькована О.В. та ін. Соціальні проблеми працевлаштування молоді. — К., 2004. 2. Милерян Е.А. Психология формирования общетрудовых политехни- ческих умений. — М., 1973. 3. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. — К., 1996. 4. Мерлин В.С, Климов Е.А. Формирование индивидуального стиля деятельности в процессе обучения // Сов. педагогика. — 1967. — № 4. — С. 110—118. 5. Гросс А. Б. Профессиональная социализация студента в условиях современной России // Инновации в образовании. — 2004. — № 4. 6. Плеханов А. В. Сделать физический труд необходимой составной частью общественного воспитания // Школа и производство. — 1990. — № 10. — С. 9—11. 7. Климов Е. А. Человек как субъект труда и проблемы психологии // Вопр. психологии. — 1984. — № 4 — С. 5—14. |
|
|
|
|
|
| |