Главная » 2012 » Ноябрь » 17 » СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В УМОВАХ ВИКОНАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ
|
13:35 СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В УМОВАХ ВИКОНАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ | |
|
|
|
|
На сьогоднішній день ситуація, яка склалася в Україні з лікуванням, на- вчанням, реабілітацією дітей з обмеженими можливостями, може бути ре- ально визначена як критична. Недостатнє фінансування, як це не дивно, уже не є головною причиною становища, що створилося, бо, перетворившись на «вічний» чинник, воно саме по собі вже не цікавить дослідників через без- перспективність позитивного рішення в осяжному майбутньому. На перший план сьогодні висуваються проблеми, пов’язані з кадровими втратами, відсутністю професійних навичок у молодих працівників і, найголовніше, роз- миванням основ раніше створеної системної роботи в цьому напрямі. Саме ці обставини примушують сьогодні шукати нові шляхи вирішення старої про- блеми, і одним з них може стати розробка й впровадження в різних регіонах України цільових комплексних програм надання педагогічної підтримки дітям з обмеженими можливостями. Метою справжньої статті є опис основних теоретичних і організаційних моментів, пов’язаних зі створенням такої програми на прикладі Донецького регіону. У сучасній соціально-педагогічній літературі останнім часом наголошуєть- ся, що серед низки нововведень у соціально-педагогічну практику найбільш ефективною є розробка й впровадження різних комплексних програм. Перш ніж перейти безпосередньо до опису програми, ми вважаємо не- обхідним зазначити, що під програмою в науці, як правило, розуміється дек- ілька хоч і близьких, але різних понять; для нас з педагогічної точки зору найбільш близькими є такі, як: 1) план діяльності; 2) виклад основних завдань [1, с. 764]. Якщо звернутися до традиційно педагогічного трактування, то під про- грамою в цілому розуміється «орієнтоване на майбутнє управлінське інстру- ментальне знання, що визначає принцип зв’язку концептуально певної стра- тегічної мети й способів (механізмів) їх реалізації в історично конкретній си- туації» [2, с. 135]. Будучи за своєю суттю управлінською категорією, програми є формою фіксації всієї сукупності проблем, що вимагають розв’язання, а також алго- ритмом різних способів їх розв’язання. У соціальній педагогіці програми, як правило, виступають як засіб соціально-педагогічного пошуку, у результаті якого відбувається балансування педагогічних і соціальних аспектів, спря- моване на вирішення існуючих протиріч. У зв’язку зі сказаним соціально-пе- дагогічна програма повинна містити такі складові як аналітичне обґрунту- вання, постановка й педагогічне формулювання цілей, відбір засобів, ме- тодів або в цілому технології їх досягнення, визначення пріоритетів тощо — залежно від конкретної проблеми. Якщо звернутися до узагальнених характеристик, що виведені з досвіду використання різних педагогічних програм у різних галузях педагогічного знан- ня, то основними будуть такі: 1) фіксація в програмі досягнутого рівня роз- витку (особистого або колективного), що є своєрідною точкою відліку подаль- ших дій, які робляться; 2) визначення прогнозованих майбутніх змін, тобто розробка робочого проекту діяльності. При цьому важливо розуміти, що йдеться про розробку не ідеального варіанту, а конкретного, розрахованого саме на цей об’єкт прикладення педагогічних сил; 3) визначення стратегії й тактики, етапів переходу до прогнозованого варіанту; 4) процес відстежу- вання, моніторингу результативності соціально-педагогічної діяльності, що проводиться — його, на нашу думку, повинна включати будь-яка соціально- педагогічна програма. Усі зазначені особливості й функціональні характери- стики такої програми спрямовані, по суті, до одного вектора – перевести механізм розвитку особистості дитини з обмеженими можливостями в ме- ханізм її саморозвитку. Розроблена нами цільова регіональна комплексна програма соціально- педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями будувалась відпо- відно до розробленої моделі на підставі результатів аналізу становища в Донецькому промисловому регіоні. Більш ґрунтовне вивчення здійснювало- ся під час дослідно-експериментальної роботи, яка проводилася в закладах та структурах, де були сформовані експериментальні та контрольні групи. Ми виходили з того, що головним підсумком наших пошуків у цьому напрямку повинна статі робоча програма, яка дозволяє докорінно змінити організа- цію конкретної, у тому числі й профілактичної роботи на краще. При розробці програми ми виходили з того, що вона в нашому дослідженні є найважливі- шим документом, що «вбирає» в себе всі сутнісні характеристики феномену «соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями», які склалися зараз у вітчизняній науці й практиці. Документ, що завдає орієнта- цію в подальших наукових пошуках і практичній діяльності, дозволяє скон- центрувати зусилля соціальних педагогів і всіх зацікавлених осіб навколо вузлових питань педагогічної підтримки. Причому як основну характерну межу справжньої програми ми визначали її здатність залишатися максимально обґрунтованою й раціональною, не дивлячись на неминучий суб’єктивізм. Приступаючи до розробки регіональної комплексної програми соціаль- но-педагогічної підтримки, ми для себе визначили, що вона повинна стати загальним орієнтиром, визначити стратегію й тактику в розробці й реалізації конкретних планів соціально-педагогічної підтримки. У цьому сенсі вельми показовими є слова академіка А.Г. Аганбегяна, який писав, що «головне в програмі те, що всі сторони й елементи підпорядковані кінцевій меті, заради досягнення яких програма розробляється й здійснюється. Стрижень програми складає система мети й завдання – необхідні ресурси – комплекс взаємозв- ’язаних заходів» [3, с. 127—128]. При розробці комплексної програми соціально-педагогічної підтримки слід розрізняти три взаємопов’язаних і тісно переплетених аспекти: теоре- тичний, проектувальний і практично-діяльнісний. У педагогічній дійсності вони взаємодіють за такою схемою. У теоре- тичному аспекті генеруються ідеї, формулюються принципи, визначаються поняття й цінності. У проектувальному проектуються цілі, умови, засоби, тех- нології, критерії. У практичному створюються й апробуються інструментарій, форми, зміст, методи й прийоми. Таке уточнення вельми важливе, бо часто складання будь-якої програ- ми підміняється конструюванням або навпроти моделюванням процесу, що в корені не вірно. На цьому тлі можливе вибудовування своєрідного синоні- мічного ряду, у якому разом з програмою можна зустріти конструювання, моделювання, алгоритмізацію, прогнозування тощо. Безумовно, істотний зв’язок між цими явищами існує, але виявляється він у кожному конкретному випадку й по-своєму. У нашому ж випадку з урахуванням специфіки дослід- ження й поставлених завдань ми вичленували процес створення програми в окрему смислову й діяльнісну категорію, відзначаючи в ній істотні, тільки їй властиві ознаки. По-перше, програмувати означає створювати якийсь план, проект чого- небудь у реальності, що ще не існує, але містить елементи майбутньої реаль- ності. По-друге, на відміну від проектування, створення програми не припус- кає опис об’єкту й обґрунтування діяльності — програма, як правило, обме- жується конкретною дією, визначенням послідовності й порядку, спрямова- ними на реалізацію певного етапу, стадії, структурного фрагмента. По-третє, програма сама по собі, так само як і процедура її створення, не припускає якоїсь новизни або наукового відкриття. Вона служить для за- безпечення творчої і творчої, у нашому випадку соціально-педагогічної діяль- ності. По-четверте, за відомих обставин програма може бути віднесена також до одного з етапів складної проектувальної діяльності. Ми не випадково при- діляємо багато уваги дефініційним характеристикам, оскільки для соціаль- ної педагогіки як молодої галузі педагогічного знання вкрай важливо вироби- ти чіткий науковий апарат і понятійну єдність. Така позиція фактично обумов- лює точку зору на ту, що має міждисциплінарний характер проблему особли- во важлива. Це, на думку А.М. Новікова й Б.С. Гершунського, сприяє вироб- ленню «термінологічної одноманітності й точності». Ґрунтуючись на вищесказаному, визначимо основні сутнісні характерис- тики комплексних програм в галузі соціальної педагогіки, незалежно від змісту їх конкретних об’єктів. До них ми відносимо: – спрямованість на мету, підпорядкованість усіх запрограмованих за- ходів і дій кінцевому результату; – наявність системи показників, орієнтованих не на кількісний, а на якіс- ний характер; – чіткий розподіл функцій, прав, обов’язків усіх суб’єктів, що беруть участь у реалізації програми, визначення діалогу як провідної форми взаємодії для всіх учасників програми; – об’єднання всіх суб’єктів програмної діяльності в єдиній організаційній формі, під загальним керівництвом і управлінням, з єдиною мірою відпові- дальності за доручену ділянку реалізації програми; – сувора координація й узгодженість функціональних обов’язків між різни- ми ланками й суб’єктами діяльності; – гнучка система управління, орієнтована на цілі й завдання програми. Таким чином, програма соціально-педагогічної підтримки дітей з обме- женими можливостями є нормативною моделлю спільної діяльності суб’єктів соціально-педагогічного процесу, суть якого зводиться до єдиного вектора — розвитку суб’єктних якостей у дітей з обмеженими можливостями. В основу створення програми покладена система ідей і принципів цілісності, відвертості (доступності) у створенні специфічного виховного се- редовища, комплексного підходу до соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, суб’єктній спрямованості в освітньому про- цесі, взаємодії з батьками суб’єктами процесу релаксації. На підставі вищесказаного ми здійснили спробу спроектувати регіональну програму соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливос- тями саме в Донецькому регіоні. Головна мета такої програми – соціально-правовий захист дітей з обме- женими можливостями, підготовка їх до самостійного життя за рахунок ство- рення варіативних комплексів оптимальних сприятливих умов шкільного, міського (районного), обласного рівнів, які гарантують реалізацію індивіду- альних програм розвитку, реабілітації та соціальної адаптації кожної дитини з психофізичними вадами. Програмою передбачається різноманіття комп- лексів умов з урахуванням типології дітей з обмеженими можливостями й тих обставин, у яких вони знаходяться. Сутність нашої регіональної системи соціально-педагогічної підтримки полягає в максимальній диференціації й індивідуалізації роботи щодо соц- іально-педагогічної реабілітації та адаптації з урахуванням особливостей дітей з обмеженими можливостями й соціально-педагогічних ситуацій, у яких вони знаходяться. При цьому ми вважали, що наша програма повинна спиратися на систе- му властивостей программ такого типу. До таких властивостей слід віднести, по-перше, орієнтацію дітей з обме- женими можливостями на діяльне включення у світ суспільно-корисної прак- тики як головний засіб психічного розвитку та становлення особистості кож- ної людини з вадами розвитку. За результатами досліджень Л.Виготського, М.Монтессорі, С.Рубінштейна та інших психологів, для таких дітей необхідна особлива система виховання, що базується на розгортанні двох боків діяль- ності: предметно-практичної та тієї, що пов’язана із засвоєнням норм людсь- ких взаємин. Друга властивість програми процесу соціально-педагогічної підтримки дітей з вадами психофізичного розвитку полягає в тому, щоб розвити в таких детей здатність спиратися на ті аналізатори особистості, які функціонують нормально. Наприклад, для дітей з вадами зору це слух, сприйняття, дотик, рухлива активність тощо. Зазначені аналізатори являють собою сенсорну основу для компенсації порушень зору за рахунок формування в дитини прийомів і засобів їх удосконалення. Третя властивість соціально-педагогічної програми — орієнтація соц- іально-педагогічної підтримки на забезпечення необхідних санітарно- гігієнічних умов безпосередньо в місцях життєдіяльності дітей з обмежени- ми можливостями. Четверта властивість — формування в дітей з обмеженими можливос- тями психологічної настанови на значущість кожного з них як неповторної особистості для людей і суспільства в цілому, віра в себе та в те, що при необхідності їм завжди допоможуть. Така віра повинна підкріплюватися ре- альними соціально-педагогічними діями, які спрямовані на допомогу, наприк- лад, дитині з вадами зору в оцінці просторових ознак: напрямку, положення, відстані, величини, форми, різних кольорів предметів і явищ, формування в неї досвіду спадкоємності соціально значущої поведінки, самообслуговуван- ня, творчої роботи тощо. Настанова на самоцінність є й результатом усві- домлення дитиною-інвалідом власних здібностей до якогось виду діяльності. А цього не можливо досягти без спеціальної організації діагностики здібнос- тей дитини, залучення її до різних видів діяльності, без постійного підкрес- лення педагогами значущості й кращих боків продуктів її праці й творчості. Важливу роль у формуванні цієї настанови в дітей з обмеженими можливос- тями відіграє їх реальна матеріальна підтримка з боку органів влади й соц- іальних служб. Загальна структура програми складається з чотирьох компонентів. Перший компонент являє собою опис вихідного й прогнозованого станів соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Дру- гий пов’язаний з програмуванням системи соціально-педагогічних завдань щодо формування в них психологічної та практичної готовності до активної життєдіяльності та самореалізації як особистостей. До третього належить механізм реалізації спланованих завдань з урахуванням існуючих у промис- ловому регіоні можливостей та його особливостей. В останньому, четверто- му, компоненті програми передбачено опис засобів соціально-педагогічно- го контролю за станом підвищення рівня соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Але все вищезазначене більше стосується саме педагогічного аспекту нашої регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обме- женими можливостями. З метою більш детального опрацювання соціально- го аспекту підтримки під час розробки нашої програми ми враховували тех- нологію соціально-педагогічної діяльності відносно дітей з вадами розвитку, яка обґрунтована на факультеті соціальної педагогіки і психології Запорізь- кого державного університету. Цю технологію треба віднести до виду соц- іальної допомоги. Вона складається з таких компонентів: структурного, фун- кціонального, нормативного, операційного та інструментального. Зміст цих компонентів технологізації містить поняття керованих та некерованих соц- іальних ситуацій (структурний); дозволяє визначити механізми здійснення соціальних завдань (функціональний); установлює закономірності, принципи та правила (нормативний); відокремлює операції, їх синхронізацію (операц- ійний); передбачає усталення всіх наявних засобів здійснення соціального регулювання (інструментальний). Запропонована технологія соціально-педагогічної діяльності містить три етапи реалізації: теоретичний, методичний, процедурний. Тому розроблена нами технологія соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими мож- ливостями відповідно визначається, по-перше, наявністю регіональної про- грами (теоретичний етап), нормативами діяльності (методичний етап) систе- мою послідовних операцій (процедурний етап). Спираючись на таке розуміння технологічної структури соціально-педа- гогічної підтримки, ми визначили і її основні функції, які можуть бути реалізо- вані в практичній діяльності при застосуванні програми. Таких функцій ми виділили три: – компенсаторна, така, що розглядається нами як можливість дитини компенсувати свої об’єктивно обмежені можливості за допомогою засобів педагогічної підтримки, які здатні включити внутрішні резерви організму або надати додаткові соціальні можливості; – адаптувальна, що дозволяє дитині з обмеженими можливостями успі- шно адаптуватися до реалій соціальної дійсності, які швидко змінюються; – розвивальна, яка спрямована на те, що, не зважаючи на об’єктивне обмеження можливостей дитини, її змістовноутворювальне життєве начало залишається незмінним – розвиток суб’єктних якостей дитини й безперервне збагачення творчого потенціалу її особистості. При цьому ми враховували, що роль цих функцій в єдиній системі змінюється в міру успішного процесу соціалізації дитини, оволодіння нею основами життєдіяльності, формування позитивного суб’єктивного досвіду життя в умовах об’єктивних життєвих обмежень. Загальні тенденції в цій зміні такі, що при успішному соціалізаційному процесі поступово втрачають вагу й значущість компенсаторна й адаптуюча функції, а на перший план виходить розвивальна функція, яка виступає ре- альним орієнтиром подальшого становлення особистості дитини, входження її в доросле життя як повноцінного члена. Виходячи з вищезазначеного, соціальний профіль нашої регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливос- тями містить п’ять основних розділів: загальні дані про дитину; соціальні ха- рактеристики сім’ї; історію психофізичного розвитку дитини; дослідження са- мооцінки дитини; спостереження впливу середовища на розвиток дитини. Таким чином, використання соціально-педагогічної технології при конст- руюванні регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями сприяло появі нового відношення соціального оточення та самої дитини до власних недоліків. У нашій програмі діяльність усіх суб’єктів соціально-педагогічної підтримки спрямована на зміну наслідків внутрішньої соціальної незадоволеності, на тривожність, очікування, відхи- лення в поведінці. Застосування практичних методів соціальної реабілітації сприяє тому, що діти з обмеженими можливостями навчаються альтернатив- ним способам спілкування, виявляють творчі здібності, усвідомлюють ос- новні правила поведінки; їх батьки навчаються сприймати свою дитину та- кою, яка вона є. Отже, використаний у нашій регіональній програмі соціально-педагогіч- ний підхід до діяльності суб’єктів соціально-педагогічної підтримки щодо ди- тини з обмеженими можливостями ми розглядаємо як підхід, що сприяє реа- лізації творчого потенціалу, активізації зусиль особистості для вирішення власних проблем. В основі регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, яка пропонується нами, лежить ідея адресної спрямованості та комплексності соціально-педагогічної допомоги кожній дитині з вадами психофізичного розвитку. Тобто у своїй діяльності ми орієн- тувалися на використання не розрізнених заходів та засобів, а їх цілісного комплексу з виходом на конкретну дитину. Причому реалізація нашої системи роботи здійснювалася на трьох організаційних рівнях: обласному, міському (районному) та шкільному. Визначившись з основними загальними характеристиками програми, перейдемо до опису її змістового боку. Основними завданнями відповідно до цілей та сутнісних характеристик програми були визначені такі: · надання адресної медичної, фінансової, матеріальної допомоги дітям з вадами психофізичного розвитку; · створення відповідних умов для утримання, навчання, виховання й по- вноцінного розвитку дітей з обмеженими можливостями в загальноосвітніх та спеціальних навчально-виховних закладах та вдома; · надання всебічної підтримки й допомоги інформаційного, соціально- правового, психолого-педагогічного характеру дітям з психофізичними ва- дами; · розвиток творчих здібностей дітей та підлітків з обмеженими фізични- ми й психічними можливостями, організація їх лікування та оздоровлення; · сприяння працевлаштуванню дітей з обмеженими можливостями, ство- рення розгалуженої регіональної системи професійно-технічного навчання та вищої освіти для дітей цієї категорії; · створення відповідних інформаційних банків даних дітей з обмежени- ми можливостями та умов, у яких вони знаходяться; · організація ефективної роботи психолого-медико-педагогічних консуль- тацій для своєчасного обстеження відповідних категорій дітей і надання їм та їх батькам професійних консультацій. Відповідно до мети та завдань програми визначився зміст соціально- педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Зміст діяльності групувався за такими основними секторами: 1. Соціально-педагогічна діяльність суб’єктів соціально-педагогічної підтримки щодо надання дітям з обмеженими можливостями відповідної ос- віти та професійної підготовки. 2. Створення умов щодо збереження здоров’я та реабілітації вад пси- хофізичного розвитку. 3. Сприяння реалізації професійно-трудових та економічних інтересів дітей з обмеженими можливостями. 4. Створення умов щодо реалізації творчих та духовних інтересів дітей з обмеженими можливостями. 5. Забезпечення культурних інтересів та змістовного дозвілля дітей з обмеженими можливостями. 6. Сприяння участі дітей та молоді з обмеженими можливостями в гро- мадському та соціально-політичному житті регіону, держави. На формування змісту соціально-педагогічної підтримки впливало вра- хування місця здійснення реабілітації та соціальної адаптації дитини з обме- женими можливостями (вдома, у загальноосвітній школі або в спеціальному навчально-виховному закладі), а також її знаходження: велике місто, мале місто, сільський район тощо. Технологічно реалізація запропонованої нами загальної регіональної програми підтримки дітей з обмеженими можливостями здійснювалася че- рез розробку низки індивідуальних програм розвитку для кожної хворої дити- ни, а також відповідних їм цільових програм соціально-педагогічної підтрим- ки. Ці програми разраховувались відповідно до рівня використання. Таких рівнів було встановлено чотири: 1) родинний рівень; 2) рівень навчально- виховного закладу; 3) рівень міста (району); 4) рівень області. Таким чином, запропонований варіант програми підтримки дітей з обме- женими можливостями реально може бути застосований на практиці соціаль- них служб не тільки Донецького, але й будь-якого іншого регіону України. Зро- зуміло, що описаний варіант слід сприймати з долею певного схематизму й спрощеності, які неминучі при узагальненому науковому описі, складних нау- кових ідей, орієнтованих на практичне застосування, а також з урахуванням жанру статті, що не припускає деталізації її загальнотеоретичних і прикладних аспектів. Література 1. Словник іншомовних слів: 23 тис. слів та термінологічних сполучень / Уклад.: Л. О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. — 1018 с. 2. Саранов А. М. Инновационный процесс как фактор саморазвития современной школы: методология, теория, практика: Монография. – Вол- гоград: Перемена, 2000. — 259 с. 3. Аганбегян А. Г. Управление социалистическими предприятиями. – М., 1979. — С. 127–128. |
|
|
|
|
|
| |