АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ АДАПТАЦІЇ ЛІТНЬОЇ ЛЮДИНИ ДО УМОВ ГЕРІАТРИЧНОГО ПАНСІОНАТУ

АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ АДАПТАЦІЇ ЛІТНЬОЇ ЛЮДИНИ

ДО УМОВ ГЕРІАТРИЧНОГО ПАНСІОНАТУ

Потрапляючи до геріатричного пансіонату, людина похилого віку певним чином потрапляє в різні проблемні ситуації, які виникають у взаєминах між

членами цього закладу. У таких ситуаціях літня людина опановує різні механізми й норми соціальної поведінки, риси характеру та інші властивості, які

мають адаптаційну значущість. Тому ми вважаємо, що процес подолання проблемних ситуацій є одним з проявів соціальної адаптації людини похилого

віку як суб’єкта життєдіяльності, оскільки вона використовує набутий досвід вирішення проблем і відкриває для себе нові механізми вирішення проблем-

них адаптаційних ситуацій. Стану адаптованості до нових умов життєдіяльності людини похилого віку досягне тоді, коли без зовнішніх і внутрішніх

конфліктів буде виконувати умови життєдіяльності в геріатричному пансіонаті, йтиме назустріч рольовим очікуванням, які ставить перед нею еталон-

на група, буде переживати стан самоствердження під час виконання певного виду діяльності, виражаючи при цьому певні творчі здібності. Саме тому

вивчення механізмів адаптації є актуальним у розгляді проблеми адаптації літніх людей до умов геріатричного пансіонату.

Мета нашої статті полягає у виявленні механізмів адаптації літніх людей, які мешкають у геріатричних пансіонатах, та обґрунтуванні етапів, які пере-

дують процесу адаптації.

Завдання, які ми ставили перед написанням роботи:

— проаналізувати механізми адаптації;

— виявити адаптаційні механізми літніх людей, які мешкають у закладах

соціального обслуговування;

— розглянути етапи входження особистості в нове соціальне середовище;

— визначити етапи, які проходить людина похилого віку потрапляючи в геріатричний пансіонат.

Уважаємо за доцільне дати визначення поняттю «механізм». І відповідно до тлумачного словника С.І. Ожегова механізм – це послідовність станів

процесів, які визначають певну дію, явище [1, с. 354]. Отже, механізми адаптації — це повторювальні дії, моделі поведінки особистості, які вона засто-

совує в новому соціальному середовищі для вирішення проблемних ситуацій, які виникають у результаті пристосувальних дій.

Важливо враховувати при цьому, що процес адаптації з використанням специфічних адаптаційних механізмів призводить до зміни психічного стану

індивіда, який був йому властивий до початку адаптації. Індивід у процесі соціально-психологічної адаптації переживає певний психічний стан, який ха-

рактеризується динамічністю, швидкою мінливістю. Після завершення адаптаційного процесу початковий психічний стан або зникає зовсім або значною

мірою змінюється.

Дослідники соціально-психологічної адаптації вважають, що адаптація людини похилого віку до нового соціального середовища здійснюється не за

допомогою окремих механізмів, а цілих їх комплексів, які знаходять своє відображення в структурі особистості. І.О. Милославова у своїй дисертаційній

роботі зазначає, що соціально-психологічні механізми різних форм адаптації 19Соціальна педагогіка: теорія та практика № 1, 2010

виділяються за критерієм активність-пасивність: пристосування та пристосованість дозволяє розглянути комфортні реакції, наслідування, зараження,

навіювання, умовляння [2]. Р. Нємов дав кваліфікацію психологічних механізмів: ідентифікація (ототожнення індивіда з певною групою), наслідуван-

ня (свідоме або несвідоме відтворення індивідом моделі поведінки інших людей), навіювання (процес неусвідомлюваного відтворення індивідом внут-

рішнього досвіду, думок, почуттів  і психічних станів тих людей, з якими спілкується індивід), соціальна фасилітація («полегшення») – стимулюючий

вплив поведінки одних людей на діяльність інших), комфортність (усвідомлення особистістю розбіжностей у поглядах з оточуючими та зовнішня узго-

дженість з нею, яка реалізується через поведінку особистості), ідентифікація (дозволяє засвоїти різні форми стосунків, норм, стилів поведінки) [3].

Н. Смелзер за психологічні механізми вважає такі: імітація (усвідомлення прагнення копіювати поведінку інших людей), ідентифікація, сором (пережи-

вання ганьби, пов‘язаною з реакцією інших людей), відчуття провини (переживання ганьби, пов‘язаної із покаранням самого себе) [4]. Названі кваліфі-

кації механізмів процесу адаптації доводять, що серед учених немає єдиного погляду щодо принципів класифікації. Ми спробували узагальнити матері-

ал, урахували особливості літніх людей і виокремили механізми, найбільш типові для літніх людей, які мешкають у геріатричних пансіонатах. Ми пого-

джуємося з поглядами І. Милославової стосовно того, що в основі розуміння механізмів соціальної адаптації лежить активна діяльність [2]. Під активною

діяльністю ми розуміємо потребу в перетворені соціальної сутності особистості та її реалізації в новій соціальній діяльності, спілкуванні, самосвідо-

мості. Ми вважаємо, що саме в цих механізмах відбувається зміна внутрішнього світу особистості, відбувається розкриття її потаємних можливостей,

які дозволяють повноцінно включитися процес соціальної адаптації як активної особистості.

Досліджуючи проблему механізмів адаптації, науковці [5] виділяють механізм переадаптації, який передує механізму адаптації. До цього механізму

входять також механізми регуляції та компенсації. Сутність їх полягає в тому, що, змінюючи умови життєдіяльності, літня людина відчуває психологічних

дискомфорт, який знаходить своє відображення на моделях поведінки літньої людини в умовах нового середовища. Від людини похилого віку вимагають-

ся нові реакції на нове середовище життєдіяльності. Це й зумовлює літню людину до включення механізмів регуляції та компенсації. Використання цих

механізмів призведе до організації нового рівня психічної діяльності, яка відповідатиме умовам нового середовища життєдіяльності. Цей механізм

переадаптації ми розглядатимемо як:

— процес переходу від звичної усталеної психічної адаптації у звичних умовах життєдіяльності до сталої адаптації в новому соціальному середо-

вищі – геріатричний пансіонат;

— результат цього процесу, який має позитивний результат, —  адаптація суб’єкта до нових умов життєдіяльності.

Отже, формування в літньої людини нових форм поведінки, які відповідатимуть вимогам середовища сприятиме успішному входженню в нове со-

ціальне середовище.

Виходячи з цього, науковці до соціально-адаптаційних механізмів відносять: незахисні адаптаційні комплекси, які використовуються в різних про-

блемних ситуаціях; захисні адаптаційні комплекси, механізми, що входять до 20Соціальна педагогіка: теорія та практика № 1, 2010

їх складу, є стійкими утвореннями; змішані комплекси, до складу яких входять захисні й незахисні адаптаційні механізми [6]. Ці комплекси можуть носити

адекватний і неадекватний характер. Прояв неадекватних психологічних установок робить неможливим повноцінну адаптацію. При тривалому існуванні

цієї адаптації може виникнути внутрішній конфлікт в особистості, що може призвести до стану дезадаптації.

Узагальнюючи вищевикладене, ми вважаємо, що в основі адаптації літньої людини до умов геріатричного пансіонату лежать такі механізми:

— соціальної діяльності — це головний та специфічний механізм в організації адаптації людини похилого віку до нових соціальних умов. В основі

цього механізму лежать такі його складові, як спілкування, праця, навчання.

Вони дозволяють забезпечити повноцінну включенність, активне пристосування, вання особистості до нового соціального середовища. Сам механізм адап-

тації та соціальної діяльності має свої специфічні етапи та може розглядатися у вигляді схеми. Потреба особистості – потреби – мотиви прийняття рішен-

ня – реалізація та підсумування висновків – її оцінка. Завдання соціального працівника полягає в тому, що у випадку невдачі знайти найменш ефективну

сторону в цьому механізмі та внести необхідні поправки;

— соціального спілкування – це провідний механізм соціальної адаптації літньої людини, адже вона знаходиться в такому середовищі, де обме-

жене коло спілкування, і тому потреба в спілкуванні є важливою для мешканців соціальних закладів. Мета цього механізму полягає в тому, щоб роз-

ширювати коло засвоєння соціальних цінностей при активній взаємодії з іншими індивідами. Соціальне спілкування в умовах геріатричного пансіонату є

не тільки видом діяльності окремої людини, але й певною взаємодією соціального працівника зі своїми клієнтами, які необхідно розширювати в сис-

темі соціальної практики;

— соціальна самосвідомість особистості – важливий фактор механізму соціальної адаптації людини похилого віку. Завдяки цьому механізму відбу-

вається формування та усвідомлення своєї соціальної приналежності до соціального середовища, у якому перебуває літня людина, та своєї ролі в ньо-

му. Саме тут функції соціального працівника є соціально-педагогічними, метою яких є формування в людини норм соціальної поведінки, навичок ефек-

тивного спілкування, установок, рис характеру та їх комплексів, які в цілому призводять до адаптивності. Критерієм визначення механізмів адаптації

літньої людини до нового соціального середовища є активність — неактивність суб‘єкта життєдіяльності.

Ми можемо зробити висновок, що адаптацію суб’єкта життєдіяльності, ми можемо розглядати у вигляді цілісної функціонуючої системи механізмів:

діяльності, спілкування, самосвідомості. Це одночасно багатоаспектний процес активного розвитку особистості, який відбувається в об‘єктивно-суб’-

єктивній формі та в основі його лежить активне чи пасивне пристосування, взаємодія з існуючим соціальним середовищем.

Розглядаючи проблему механізмів адаптації літньої людини, доцільно, на нашу думку, визначити етапи переходу літньої людини до нових умов життє-

діяльності:

1. Підготовчий етап, коли людина усвідомлює та передбачає зміни, які мають відбутися в її житті. Цей етап носить інформаційний характер. На цьо-

му етапі літня людина накопичує знання про нове соціальне середовище, а саме про роботу цього закладу, про медичний догляд, режим цієї установи та

інше. Тобто людина накопичує знання про заклад соціального обслуговування – геріатричний пансіонат. Залежно від того, яким чином буде відбуватися

накопичення інформації, ми можемо зробити висновок, який характер буде носити інформаційна поведінка літньої людини  —  активний (бажання отри-

мати якомога більше знань) чи пасивний (пасивне сприйняття отриманої інформації) характер.

2. Етап початкової психічної напруги. Це початкова стадія механізму переадаптації. Цей етап передує зростанню емоційної напруги, що зумовлює

діяльність літньої людини.

3. Етап гострих психічних реакцій, які зумовлені входження літньої людини в нове соціальне середовище. Саме на цьому етапі людина похилого віку

відчуває вплив нових умов життєдіяльності й відбувається активізація адаптивних механізмів [5, с. 86 – 87].

Л. Шпак [7] пропонує етапи входження суб’єкта з іншої точки зору, беручи основними критеріями виділення адаптаційних етапів послідовність та про-

тяжність входження суб‘єкта в нові умови життєдіяльності. Нею було виділено три основні етапи входження суб’єкта в нове середовище, які найбільш

повно відображають якісні зміни у взаємодії суб‘єкта із соціальним середовищем, зокрема, орієнтацінний етап, під час якого відбувається ознайом-

лення адаптанта із середовищем і орієнтування в його стереотипах, установлення контактів з членами цього середовища, отримання первинної інфор-

мації про стан і можливості цього середовища, його норми, еталони поведінки. Другий етап – оцінювальний — характеризується інтенсивною пізнаваль-

ною та вибірковою діяльністю індивіда. З боку середовища також виявляється активність контактів з адаптантом, у результаті чого встановлюється взає-

модія між ними, чітка позиція кожної зі сторін. Третій етап – етап сумісності адаптанта й середовища, тобто відбувається завершальний етап адаптації,

який дослідниця називає адаптованістю [7].

Соціологи при розробці етапів входження суб’єкта основним критерієм беруть психічну переорієнтацію особистості, також визначають кілька етапів

адаптаційного процесу, а саме:

— індивід, який пристосовується, знаючи, як діяти в новому середовищі, як поводитися, але внутрішньо не визнаючи його цінностей і норм, намагаєть-

ся дотримуватися власної старої системи цінностей, що викликає дисонанс у відносинах адаптанта  й адаптаційного середовища;

— настання взаємної терпимості, коли й адаптант, і соціальне середовище виявляють терпимість до цінностей і форм поведінки один одного, ви-

знаючи їх рівноцінними;

— найбільш глибокий – продуктивний — рівень адаптації можна назвати акомодацією, яка, виникаючи на засадах взаємної терпимості, передбачає

ще й різні поступки та є найбільш поширеною формою соціальної адаптації, яка сприяє вирішенню соціальних конфліктів [8].

Порівняльний аналіз поглядів Л. Шпак [7] та А. Кавалерова і А. Бондаренко [6] дає можливість більш детально визначити сутність адаптаційних

процесів. Розглядаючи етапи адаптаційного процесу, науковці беруть різні критерії для їх визначення, це дає можливість поглянути на адаптаційні про-

цеси, які відбуваються в умовах геріатричного пансіонату, як цілісно функціонуючі складові, які забезпечують гармонійне існування адаптантів в умо-

вах нового соціального середовища. Отже, ми можемо виділити етапи, які проходить суб’єкт, адаптуючись до нового соціального середовища:

22Соціальна педагогіка: теорія та практика № 1, 2010

1) ознайомчий – літня людина знайомиться з навколишнім середовищем (макросередовищем) та оточуючими людьми (мікросередовищем). На цьо-

му етапі відбувається накопичення знань про роботу цієї установи, про її режим, про правила;

2) етап ситуативної дезадаптації – на цьому етапі, як правило, ми можемо спостерігати процес дезадаптації, бо літня людина потрапляє в нове не-

звичне для неї середовище. Усе сприймається як чуже й викликає психологічну напругу, що й спричинює процес дезадаптації;

3) етап «початкової взаємодії» — літня людина прагне налагодити перші комунікативні зв’язки, знайти коло однодумців;

4) етап сумісності – на цьому етапі ми можемо спостерігати процес, коли вимоги суб’єкта (літньої людини) збігаються з вимогами середовища.

Запропоновані періодизації етапів входження літньої людини в нове соціальне середовище орієнтовані на позитивний результат – адаптованість,

але існує і протилежна стан – дезадаптація. Дезадаптація розглядатиметься нами у двох аспектах:

1. Як короткочасний ситуативний стан, який виник унаслідок дії нових чинників середовища, та супроводжується порушенням рівноваги між психічною

діяльністю й вимогами середовища. Дезадаптація є необхідним компонентом процесу адаптації літньої людини до умов нового середовища. Процес

дезадаптації, як правило, проявляється на початковому етапі входження в нове середовище.

2. Дезадаптація може бути досить стійким, складним психічним станом, який відображається в поведінці літньої людини [5, с.88].

Цей стан дезадаптації залежить від певних ознак, а саме: цілей, які переслідує індивід; від ціннісних орієнтацій та потреб. Особистість, яка досяг-

ла стану дезадаптації, не спроможна йти назустріч тим вимогам, які ставить до неї соціальне середовище, у цьому випадку геріатричний пансіонат, ос-

кільки вона переживає внутрішні й зовнішні конфлікти та не може віднайти механізми й форми поведінки для їх вирішення.

Науковці виділяють два типи дезадаптивної поведінки суб’єктів життєдіяльності:

1. Агресивний – прояв активної поведінки на існуючий бар’єр.

2. Уникнення ситуації «відхід» людини у свої переживання. Суб’єкт бачить себе джерелом усіх своїх невдач, звідси почуття повного безвиходу,

оскільки вплинути на середовище та ситуацію вона вважає нездатною. Цей тип суб’єктів життєдіяльності характеризується замкнутістю, зануренням у

світ роздумів. Єдиним шляхом виходу із ситуації є смерть.

3. Етап завершальної психічної напруги. Характерним змістом цього етапу є своєрідна підготовка суб‘єкта до повернення старих реакцій та підготовка

до вироблення нових реакцій, які відповідатимуть новому соціальному середовищу.

4. Етап гострих психічних реакцій виходу за своїм функціональним заохоченням; він схожий з третім етапом. Під виходом розуміється вихід з екст-

ремальних ситуацій, у яких літня людина знаходиться довгий час. Цей етап характеризується поведінковими реакціями, у яких знаходять вираження по-

чуття «повної» свободи [Там само].

Робота геріатричного пансіонату має бути направлена на підтримку особистості у вирішенні труднощів, які виникають при входженні в нове середо-

вище, на допомогу віднайти резервні механізми, які б сприяли успішній адап23Соціальна педагогіка: теорія та практика № 1, 2010

тації та на подолання проблемних ситуацій як наслідок уникнення стану дезадаптованості. Робота соціального працівника має бути спрямована на таких

суб’єктів життєдіяльності, у яких процес переадаптації направлений на успішну адаптацію в новому соціальному середовищі.

Отже, процес адаптації людини похилого віку до нових умов життєдіяльності – це складне багатоаспектне явище, яке сприяє формуванню певного

комплексу психічних реакцій, які визначають її поведінку та ефективну взаємодію з новим соціальним середовищем.

Як би не відбувався процес адаптації суб’єкта до нового соціального середовища (переадаптація чи дезадаптація), він завжди супроводжується

фрустрацією.

Відмітимо, що фрустрація в нашому випадку виступає у вигляді конфлікту між потребами суб’єкта та обмеженнями, які накладаються закладом со-

ціального обслуговування. Наслідки фрустрації є різними залежно від їх впливу на особистість та її поведінку. Вони можуть бути конструктивними та руйнів-

ними [9, с. 87]. Конструктивна фрустрація передбачає, що напруга, викликана нею, активізує літню людину на пошук шляхів виходу з конфліктної ситу-

ації, яка спричинена неможливістю повністю реалізувати свої потреби. Але може й відбутися заміна мети, яка стане прийнятною й відповідатиме вимо-

гам нового соціального середовища, та формування нового комплексу потреб. У цьому випадку мова йде про переадаптацію, тобто відбувається пе-

рехід літньої людини з дезадаптивного стану в адаптивний. Переоцінивши ситуацію, яка раніше викликала стан дезадаптації, людина по-новому сприй-

має навколишнє середовище [6,с. 88]. Отже, ми можемо зробити висновок, що конструктивна сторона фрустрації сприяє успішній переадаптації.

Науковці зазначають, що існує поняття фрустраційної толерантності, чи порогова величина рівня напруги. Перевищення цього порога знаходить своє

відображення на поведінці літньої людини, яка носить деструктивний характер [5, с. 89].

Людина похилого віку набуває хиткого психічного стану, коли старі, звичні реакції не в змозі задовольнити потребу в ефективній комунікації, а нові не

мають достатніх ресурсів для їх реалізації. Унаслідок цього в літньої людини виникає дезадаптивна поведінка.

Узагальнюючи вищевикладений матеріал, ми дійшли висновку, що адаптація суб‘єкта життєдіяльності до нового соціального середовища залежить

від адаптаційних можливостей літньої людини застосовувати в проблемній ситуації механізми адаптації; від того, наскільки задовольняються потреби

як особистості, так і вимоги соціальної групи, до якої вона адаптується. Поведінка людини похилого віку, з точки зору мешканців геріатричного пансіо-

нату, може вважатися адаптивною в тому випадку, коли для успіху групової діяльності від нової людини вимагається саме така поведінка, а не інакша.

Перспективи подальшої роботи вбачаємо в розробці програми, яка сприятиме успішній адаптації до нових умов життєдіяльності.