| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
ЧИННИКИ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАСУДЖЕНИХ, ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ
|
|
|
Лютий В. П. Значне поширення злочинності неповнолітніх у сучасному світі порушує проблему ресоціалізації підлітків, які вже скоїли правопорушення або знахо- дяться на межі законослухняної й протиправної поведінки. Традиційна систе- ма покарання та виправлення неповнолітніх злочинців, що передбачає їх ізо- ляцію в спеціалізованих виховних закладах (колоніях, спецінтернатах), не доз- воляє усунути соціальні чинники протиправної поведінки неповнолітніх. Ви- ховна робота в таких закладах переважно спрямовується на корекцію мо- ральних уявлень неповнолітніх засуджень, привчання їх до праці та, за необ- хідністю, компенсацію їх педагогічної занедбаності. До того ж позбавлення волі не створює належних умов для соціалізації підлітків, закріплює за ними тавро «злочинців» та заважає постпенітенціарній реадаптації до умов жит- тєдіяльності у відкритому суспільстві. Застосування покарань, не пов’яза- них з позбавленням волі, або звільнення від відбування покарання з випро- буванням, також не призведе до виправлення та ресоціалізації неповнолітніх правопорушників, якщо воно буде зводитись лише до контролю над засудже- ними, і не будуть усунуті чинники, що призвели їх до скоєння злочину. Пробле- ма полягає в тому, що працівники кримінально-виконавчої інспекції (КВІ) – установи, що здійснює виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі – не володіють відпрацьованою технологією ресоціалізації неповнолітніх засуджених, яка б ураховувала властиві нашому часу чинники їх соціальної дезадаптації. Отже, актуальним є дослідження соціальних та особистіс- них чинників, що в сучасних умовах спричинюють протиправну поведін- ку неповнолітніх та заважають їх виправленню, ресоціалізації та реа- даптації. Питання чинників протиправної поведінки неповнолітніх розглядається в низці праць сучасних дослідників. Так, О. Вакуленко виділяє такі чинники протиправної поведінки неповнолітніх, як виховання в неповній, неблагопо- лучній та малозабезпеченій сім’ї, низький рівень освіти батьків, незайнятість, невідповідність рівня освіти неповнолітнього віковим нормам [7, с. 9—26]. Н. Максимова вказує, що вирішальну роль у десоціалізації неповнолітніх пра- вопорушників відіграють помилки в їх навчанні та вихованні, проживання в середовищі, яке формує в них асоціальні форми поведінки, не забезпечує нормального фізичного й духовного розвитку, формування особистості по- зитивної спрямованості, а також відхилення в стані здоров’я, дисгармоній- ний психофізичний розвиток, патохарактерологічні особливості [4, с. 31— 34; 7, с. 33—40]. Дослідниця виділяє чотири типи соціально дезадаптованих підлітків залежно від причин їх дезадаптації: педагогічно занедбані діти, підлітки з патохарактерологічними порушеннями, підлітки, дезадаптована поведінка яких викликана неадекватною педагогічною позицією та невміли- ми виховними діями батьків та діти, важковиховуваність яких є функціональ- ним новоутворенням особистості, проявом психологічного захисту [6, с. 149— 158]. Ю. Луценко пов’язує проблеми в поведінці неповнолітніх з їх психологі- чними труднощами, зокрема з проблеми у стосунках з дорослими, патологія- ми характеру, відсутністю почуття безпеки, проявами кризи підліткового віку та внутрішньоособистісних конфліктів, відсутністю адекватних моделей по- ведінки в проблемних ситуаціях [2, с. 108]. Н. Олефір пояснює протиправну поведінку неповнолітніх відхиленнями в розвитку їх потреб, викликаними, у свою чергу, прогалинами в навчанні та вихованні [5, с. 31]. З. Коротка вказує, що в характері неповнолітніх засуджених ослаблені позитивні якості, проте характер злочину значною мірою залежить від ситуації та від впливу най- ближчого соціального оточення [3, с. 64]. О. Радченко наголошує, що непов- нолітнім засудженим властиві високий рівень потреби в прийнятті, пошук гли- бокої прихильності для досягнення внутрішнього комфорту, захист за допо- могою негативізму й протесту. За даними її дослідження, переважна більшість неповнолітніх засуджених перебуває в несприятливих умовах в сім’ї, має сер- йозні конфлікти з батьками, проте природа конфліктів і проблем носить уні- кальний характер у кожному окремому випадку [1, с. 27—30]. Отже, дослід- ники вказують на вагомість таких чинників протиправної поведінки сучасних неповнолітніх, як соціальні умови та психологічний клімат у сім’ї, сімейне ви- ховання та взаємини неповнолітнього з батьками, патопсихологічні особли- вості та порушення в мотиваційній сфері неповнолітніх, прояви кризи підлітко- вого віку. Проте, більшість досліджень проводилось на базі пенітенціарних закладів або слідчих ізоляторів, де утримуються засуджені за скоєння особ- ливо тяжких злочинів, або носить узагальнений характер, отже, їх результати не можна повною мірою віднести до неповнолітніх, звільнених від відбуван- ня покарання з випробуванням. Таким чином, є потреба в дослідженні спе- цифічних чинників, що заважають соціальній адаптації та ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Дослідження, на презентацію результатів якого спрямована ця стаття, мало на меті вивчення психологічних особливостей та особливості життєді- яльності неповнолітніх, які перебувають на обліку КВІ, та визначення чин- ників їхньої соціальної дезадаптації. Дослідження проводилось на базі районних відділів КВІ у м. Києві. У ході дослідження було вивчено 83 випадки неповнолітніх, які перебували на обліку у зв’язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням. Були використані методи опитування у формі інтерв’ю та анкетування, а та- кож психодіагностичні методики «Тест Люшера», Індивідуальний типологіч- ний опитувальник (ІТО) Л. Н. Собчик та Проективний тест «Неіснуюча твари- на», метод аналізу незалежних храктеристик. Для порівняння основних ха- рактеристик опитаних неповнолітніх засуджених з характеристиками їх од- нолітків, які не мають проблем із законом, була опитана група порівняння, яку склали учні середніх загальноосвітніх шкіл відповідного віку (316 осіб). Опитаним групи порівняння пропонувалось відповісти на запитання анкети, аналогічної тій, що пропонувалась засудженим неповнолітнім, а також прой- ти тест ІТО. Згідно з отриманими результатами, соціальна ситуація розвитку не- повнолітніх засуджених, які перебувають на обліку КВІ, характеризується ви- хованням значної частини неповнолітніх у неповних сім’ях, сім’ях із значною кількістю невирішених проблем матеріально-побутового й соціально-психо- логічного характеру, соціальною стигматизацією їх сімей. Серед проблем сімей неповнолітніх засуджених найбільш поширени- ми є конфлікти та емоційна напруга в сім’ї (на них указали 47% опитаних не- повнолітніх засуджених), конфлікти між сім’єю засудженого та оточуючими (26%) і представниками влади (58%), матеріально-побутові проблеми (від 16% до 32%) та проблеми зі здоров’ям членів сім’ї (26%). Від сімей дітей аналогічного віку, які не мають проблем із законом, сім’ї неповнолітніх засу- джених відрізняє більша поширеність проблем у взаємодії з оточуючими та представниками влади та менша – конфліктів усередині сімей. Особливої ува- ги процесі роботи з ресоціалізації неповнолітніх засуджених потребують не- повнолітні, які виховуються в неповних сім’ях . Дослідження засвідчило, що частка неповних сімей серед сімей неповнолітніх засуджених значно вища (48%), ніж серед сімей їх однолітків, які не перебувають у конфлікті із зако- ном (22%), неповнолітні з таких сімей значно частіше відмічають матеріаль- но-побутові проблеми, конфлікти в середині сім’ї та конфлікти з оточуючими. Поширеність більшості сімейних проблем приблизно однакова серед неповнолітніх засуджених та їх однолітків, які не мають конфліктів із зако- ном. Проте серед сімей неповнолітніх засуджених виділяється група таких, що відчувають на собі вплив значної кількості проблем одночасно. Ці сім’ї складають третину всіх сімей неповнолітніх засуджених, що значно перева- жає частку подібних сімей серед підлітків, які не мають проблем із законом. Спроби вирішити велику кількість проблем відволікає значну увагу та час дорослих членів сім’ї, погіршує психологічний клімат сім’ї, залучення непов- нолітнього до вирішення сімейних проблем зменшує його можливості в на- вчанні та відпочинку, а проблеми сім’ї погіршують ставлення до неповноліт- нього з боку однолітків. Усе це значно послаблює адаптивні можливості неповнолітніх, сприяє зниженню їх упевненості в собі та посиленню агресив- ності й бажання самоствердитись ризикованими засобами. У переважній більшості сімей неповнолітніх засуджених, які перебува- ють на обліку КВІ, спостерігаються ті чи інші порушення педагогічної по- зиції батьків, лише 5 % опитаних не визнало жодного негативного стереоти- пу батьківського виховання. До основних порушень, що поширені в сім’ях неповнолітніх, можна віднести домінуючу та потураючу гіперпротекцію (гіпе- ропіку), перенавантаження дитини або нехтування нею. При цьому хлопці піддаються більшій опіці та контролю з боку батьків, ніж дівчата, що реально не сприяє їх соціалізації, а може провокувати деяких неповнолітніх на про- тестні вчинки. Є суттєві відмінності в стилях виховання неповнолітніх, поши- рених серед повних та неповних сімей. У повних сім’ях частіше зустрічається домінуюча гіперопіка, у неповних – потурання та нехтування. Отже, основними чинниками сім’ї, що заважають соціальній адаптації неповнолітніх засуджених, які перебувають на обліку у КВІ, виступають вихо- вання у неповній сім’ї, матеріально-побутові проблеми, соціальна стигмати- зація сім’ї неповнолітнього, конфлікти та відсутність взаємної підтримки між членами сім’ї та між сім’єю та її оточенням, неадекватна педагогічна позиція та стиль виховання в сім’ї. Практично в кожному випадку сім’ї неповнолітніх засуджених удається встановити кілька чинників, що призводять до соціаль- ної дезадаптації неповнолітнього, проте комбінація цих чинників є унікаль- ною для кожної сім’ї. Основними чинниками, що впливають на ситуацію життєдіяльності не- повнолітніх засуджених у навчальних закладах або за місцем роботи, є низький рівень успішності навчання, відсутність прямої мотивації до навчан- ня або роботи, конфлікти з педагогами, керівниками й однолітками, негатив- ний вплив на неповнолітнього неформальної групи. Переважна більшість неповнолітніх засуджених (84% опитаних) зустрічається з проблемами в на- вчальних закладах та за місцем роботи, що можуть погіршити їх стан та зава- дити соціальній адаптації, найпоширенішими з яких є перенавантаження зав- даннями (68%), погана оцінка результатів навчання й роботи (47%), непоро- зуміння та конфлікти з педагогами (58%) й однолітками (47%). За даними дослідження, 87% опитаних неповнолітніх засуджених мають друзів-однолітків за межами школи, 71% входять до неформальних груп од- нолітків. Серед проблем неформального середовища, що суттєво впли- вають на соціальну адаптацію неповнолітніх засуджених, які перебувають на обліку КВІ, необхідно відмітити відсутність кола неформального спілку- вання в частини засуджених, підтримку неповнолітнім засудженим контакту з угрупованням однолітків, у якому ним було скоєно злочин, ворожнечу між ком- паніями різних дворів та мікрорайонів; конфлікти між компаніями непов- нолітніх та працівниками правоохоронних органів, марне проведення вільного часу компаніями неповнолітніх. Особливої уваги потребують неповнолітні, які відмічають відсутність друзів і неформальної компанії (12% усіх опитаних засуджених), адже незадоволеність потреби в безпеці, спілкуванні та само- ствердженні можуть підштовхувати неповнолітнього до ризикованих вчинків. До основних психологічних особливостей неповнолітніх засуджених, які перебувають на обліку КВІ, можна віднести наявність у всіх неповнолітніх комплексу акцентуйованих якостей, у переважної більшості – кількох якос- тей, що виходять за межі вікових норм, і в майже половини – особистісних якостей, що заважають їхній соціально-психологічній адаптації та можуть спри- чинити порушення в поведінці. Найбільш поширеними серед неповнолітніх засуджених акцентуйованими якостями є екстраверсія, ригідність, стенічність, тривожність й емотивність; найбільш поширеними дезадаптивними якостя- ми є надмірна екстравертованість, стенічність (агресивність) та емотивність. Значна кількість неповнолітніх засуджених (від 20% до 40%) проявляє ниж- чий за вікову норму рівень спонтанності (активності, самостійності) та вищий – ригідності (негнучкості) та інтроверсії (замкнутості). Названі якості повинні враховуватися при встановленні індивідуального підходу до неповнолітньо- го, аналізі причин його проблем та відхилень у поведінці та визначенні змісту роботи з ресоціалізації неповнолітнього, а за необхідністю – при прийнятті рішення щодо проведення з неповнолітнім психокорекційної роботи. У порівнянні з однолітками, які не перебувають у конфлікті із законом, неповнолітні засуджені демонструють менший рівень соціальної активності й більший – залежності від середовища. Серед них рідше зустрічаються такі, хто демонструє лідерство, комунікативність, неконформність. Отже, непов- нолітні засуджені з меншою ймовірністю зможуть скористатися соціально- прийнятними можливостями для самоствердження та самореалізації, ніж їх однолітки, наділені подібними рисами. Основними особливостями ціннісної сфери неповнолітніх засуджених, установленими в ході дослідження, є переважно гедоністично-індивідуалістич- на спрямованість особистості, вузькість кола інтересів, невизначеність цінно- стей значної кількості неповнолітніх засуджених. Коло інтересів переважної більшості засуджених неповнолітніх обмежується спілкуванням з друзями, музикою, кіно, технікою, а кількість визначених соціально корисних інтересів у середньому менша, ніж у їхніх однолітків. Серед неповнолітніх засуджених можна виділити велику групу осіб, які демонструють незначну варіативність інтересів (47% опитаних). Переважає орієнтація на ті види діяльності, які надають безпосереднє задоволення, а не спрямовані на розвиток особис- тості. Серед цінностей неповнолітніх засуджених переважають цінності сім’ї, дружніх стосунків та індивідуалістичні цінності. Така особистісна спрямо- ваність знижує активність неповнолітніх, спрямовану на особистісний розви- ток, та звужує сферу їх самореалізації в порівнянні з однолітками, які не пе- ребувають у конфлікті із законом. Спосіб життя неповнолітніх засуджених характеризується орієнтацією на пасивні шляхи проведення часу, поширеністю ризикованих з точки зору здоров’я та особистісного розвитку видів поводження та меншою в порівнянні з однолітками популярністю змістовних та таких, що розвивають, способів проведення часу. Дослідження показало, що неповнолітнім засудженим од- ночасно властиво значно більше проявів ризикованого способу життя, ніж їх одноліткам, які не перебувають у конфлікті із законом. Саме перебіг великої кількості ризикованих аспектів поведінки одночасно (куріння, уживання ал- когольних напоїв, конфліктів, тривалого заняття за комп’ютером, відсутності активного або пасивного відпочинку тощо) відрізняє більшість неповнолітніх засуджених від їх однолітків. З іншої боку, способи проведення вільного часу, що передбачають активну творчість і пізнання себе й світу, а отже, сприя- ють соціалізації та соціальній реабілітації (читання художньої, філософської чи релігійної літератури, відвідування театрів, кіно, музеїв, заняття мистецт- вом, активною художньою творчістю), малопоширені серед неповнолітніх за- суджених. Подібний спосіб життя звужує можливості неповнолітніх засудже- них у порівнянні з їх однолітками щодо задоволення потреб, спричинює осо- бистісні проблеми й таким чином заважає їхніх соціальній адаптації. Самооцінка неповнолітніх засуджених здебільшого характеризується недиференційованістю (неповнолітнім важко назвати свої позитивні чи нега- тивні риси) та неадекватністю (переважає занижена чи завищена самооцін- ка). Серед критеріїв характеристики себе та самооцінки в неповнолітніх за- суджених переважають комунікативні та етичні якості, пов’язані із товарись- кими взаєминами, дуже рідко зустрічаються ділові якості, спрямованості осо- бистості, психологічні риси та здібності. Неповнолітні засуджені свої осо- бистісні якості оцінюють у середньому нижче за однолітків, взаємоини, особ- ливо з батьками, – вище. Серед неповнолітніх засуджених можна виділити як відносно велику групу, яким властива занижена самооцінка певних якостей, так і групу із завищеною самооцінкою. Неадекватність та недиференційо- ваність самооцінки негативно впливає на соціально корисну активність не- повнолітніх, може призвести до прийняття ними неадекватних рішень та спри- чинити особистісні проблеми. Найпоширенішими особистісними проблемами, які визнають непов- нолітні засуджені, є фінансові й побутові негаразди (74% опитаних зустрічаєть- ся з такими проблемами), порушення прав (73%), міжособистісні конфлікти (65%) та погане фізичне й психічне самопочуття (88%). Для більшості непов- нолітніх засуджених указані проблеми не носять особливо гострого характе- ру, хоча близько третини опитаних стикається з тими чи іншими проблемами досить часто. Неповнолітні засуджені в порівнянні зі своїми однолітками, які не перебувають у конфлікті із законом, частіше зустрічаються з конфлікта- ми, які їм складно вирішити самостійно, з виключенням з навчальних закладів або з відмовою у вступі до них та з випадками жорстокого поводження. При цьому серед неповнолітніх засуджених виокремлюється досить велика гру- па осіб, які зустрічаються з великою кількістю різнопланових проблем одно- часно (29% опитаних). Такі неповнолітні потребують особливої уваги в про- цесі роботи з їх ресоціалізації, адже невирішені проблеми значно погіршують психічний стан неповнолітнього, посилюють його агресивність та невпев- неність у собі, можуть спричинити неадекватну поведінку. Значна частина неповнолітніх засуджених (20%) не усвідомлює або за- перечує існування в них особистісних проблем. Це веде до їх загострення, неадекватної поведінки неповнолітніх у складних ситуаціях та, як наслідок, до поглиблення соціальної дезадаптації неповнолітнього. Серед загальних способів реагування на проблеми неповнолітніх засу- джених переважають спроби вирішити проблему самостійно та звернення до неформального оточення (друзів, батьків). При цьому третина опитаних неповнолітніх засуджених не звертається за допомогою батьків у випадку проблем, шоста частина взагалі не прагне вирішувати проблеми. Отже, основними, поширеними в середовищі неповнолітніх засуджених, які перебувають на обліку КВІ, чинниками їх соціальної дезадаптації за результатами проведеного дослідження можна вважати: § Наявність у неповнолітнього кількох індивідуальних якостей, що у своїй виразності відхиляються від загальної та вікової норми та за певних ситу- ацій заважають соціальній адаптації неповнолітнього. § Велика кількість актуальних проблем у неповнолітнього та в його сім’ї. § Ризикованість способу життя неповнолітнього, що проявляється як у наявності в нього небезпечних стереотипів поведінки, так і у відсутності в нього способів поводження, необхідних для особистісного розвитку та віднов- лення нормального фізичного й психічного стану. § Неусвідомленість неповнолітнім проблем та ризиків свого способу життя. § Вузькість інтересів та бідність сфер самореалізації неповнолітнього. § Вузька спрямованість або невизначеність цінностей та інтересів не- повнолітнього. § Неадекватність або невизначеність самооцінки неповнолітнього. Проте неповнолітні мають суттєві відмінності між собою за наявністю вказаних чинників. Дослідження не дозволило встановити окремий чинник або конкретну групу чинників, що причинно пов’язані із соціальною дезадапта- цією всіх неповнолітніх засуджених або властиві переважній більшості не- повнолітніх. У кожному випадку вдається виокремити унікальну сукупність чин- ників, що у своєму взаємозв’язку призводять до дезадаптивної поведінки неповнолітнього. Залежно від кількості й характеру проблем та особливостей способу жит- тя неповнолітніх засуджених, за результатами дослідження, їх удалося роз- ділити на три умовні групи. До першої ввійшли неповнолітні, для яких характер- на велика кількість особистісних проблем та низька ризикованість способу життя, до другої – неповнолітні, яким властива велика кількість особистісних проблем і висока ризикованість способу життя, до третьої – неповнолітні з незначною кількістю проблем та середньою ризикованістю способу життя. Установлено, що неповнолітні, які входять до різних груп, відрізняються між собою також за сферами інтересів, самооцінкою, характером проблем та взаємин з батьками, а отже, потребують різної стратегії реабілітації. Дослідження показало, що неповнолітні, які відносяться до різних, за- лежно від кількості проблем та рівня ризикованості способу життя груп, де- монструють різний рівень адаптивності поведінки та дотримання умов звільнення від відбування покарання. Так, неповнолітні другої групи, яким властиві велика кількість проблем та висока ризикованість поведінки, де- монструють найгіршу адаптованість поведінки та найчастіші порушення умов звільнення від відбування покарання, неповнолітні з третьої групи (мала кількість проблем, середня ризикованість поведінки) – найкращу адапто- ваність та найменшу кількість порушень. Таким чином, дослідження показало, що накопичення особистісних проблем та ризикований спосіб життя неповнолітнього є провідними чинниками його дезадаптації в умовах звільнення від відбування пока- рання. Саме на подолання проблем неповнолітнього та зменшення ризико- ваності його поведінки, а також на усунення непрямих чинників, що вплива- ють на названі особливості життєдіяльності неповнолітнього засудженого, має бути спрямована соціально-педагогічна робота з його ресоціалізації. На розробку та апробацію відповідних технологій має бути спрямоване по- дальше дослідження проблеми. Література 1. Інновації в роботі з ресоціалізації неповнолітніх, засуджених до пока- рань, не пов’язаних з позбавленням волі : метод. матеріали / за заг. ред. В. П. Лютого. – К. : Держ. департамент України з питань виконання покарань, 2004. – 112 с. 2. Луценко Ю. А. Соціально дезадаптована поведінка неповнолітніх // Ювенальна юстиція і ювенальні суди в українському судочинстві. – К. : Все- укр. Комітет Захисту дітей, ЮНІСЕФ, 2005. – С. 108–111. 3. Коротка З. Психологические аспекты подростковой преступности // Гуманізація процесу виховання неповнолітніх засуджених в Україні (Матеріа- ли семінару). – Х. : Фоліо, 1999. – С. 63–65. 4. Максимова Н. Ю. Соціально-психологічні аспекти проблеми гумані- зації судочинства та кримінально-виконавчої системи. – К. : ЗАТ «ВІПОЛ», 2005. – 100 с. 5. Олефір Н. О. Підліток і групова злочинність. Причини й умови. Практи- ка застосування заходів кримінального покарання по справах про злочинність неповнолітніх //Ювенальна юстиція України: проблеми становлення законо- давча база, коментарі, судова практика / за заг. ред. В. Д. Бринцева. – Х. : Право, 2004. – С. 31–35. 6. Соціальна, педагогічна та психокорекційна робота з неповнолітніми, засудженими до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі : метод. по- сібник з питань соціальної реабілітації в громаді неповнолітніх засуджених / за наук. ред. І. Д. Звєрєвої. – К. : Наук. світ, 2006. – 277 с. 7. Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях поз- бав-лення волі / за ред. В. М. Синьова. – К. : Держ. центр соціальних служб для молоді, Державний департамент України з питань виконання покарань, 2003. – 222 с. | |
|
|
|
| Просмотров: 2107 | Рейтинг: 0.0/0 | |