| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
Гейткіпінг як нова філософія, концепція та механізм ухвалення рішень в інтересах дітей
|
|
|
Гейткіпінг (від англ. gatekeeping – контроль за воротами) – складна категорія соціальної роботи, що може розглядатися як нова філософія, концепція та механізм захисту й забез– печення прав дітей, який визначає засади ухвалення рішень стосовно дітей на вищому рівні професійної компетентності. Гейткіпінг – це філософія, політика, концепція й водночас механізм, що відобража нові підходи до реформування системи опіки над діть- ми взагалі і запобігання розміщення їх в інтернатних закладах зокре- ма. Складовими гейткіпінгу : оцінка потреб та умов життя дити- ни; планування і надання послуг у громаді, що переду направленню дитини в систему інтернатних закладів; сприяння поверненню дитини-вихованця інтернатного закладу у біологічну сім’ю чи влаштування її у сімейну форму виховання (опіка й піклування, усиновлення, прийомна сім’я, ДБСТ); надання допомоги дитині у організації її самостійного життя. Якою є історія гейткіпінгу в європейському регіоні? У Регіо- нальному звіті з моніторингу ЮНІСЕФ (2001) «Декада пере- хідного періоду» говориться про необхідність розуміння та впровадження у країнах Європи протягом останнього десятиріччя нових тенденцій державної опіки, спрямованих на посилення роботи щодо зменшення залежності від інтер- натів. В основних висновках звіту зазначалося: • за останнє десятиріччя в інтернати стала потрапляти більша кількість дітей, особливо дітей раннього віку; На сьогодні не має усталеного перекладу терміну gatekeeping. Часто в літерату- рі цей термін перекладають як «кураторство», «контроль за наданням послуг», «механізм запобігання чомусь (у залежності від контексту)» тощо. З нашої точки зору усі спроби перекладу не відповідають змісту цього англійського словосполу- чення, а тому за відсутністю українського слова відповідника пропонується вжива- ти термін «гейткіпінг» (Прим. автора). • міжнародне усиновлення порівняно з національним домінує у стратегії державної опіки; • розвиток сімейних форм виховання, незважаючи на визнання їх пріоритетом державної політики країн Європи, відбувається повільно; • мають місце труднощі в забезпеченні якості опіки дітей, які виховуються в інституційній системі тощо. У країнах Західної Європи практика влаштування дітей ран- нього віку в державні заклади опіки була припинена близько 50 років тому. В багатьох країнах довготривала опіка посту- пилися короткотривалому перебуванню дитини в закладі з її подальшою реінтеграцією в сімейне середовище. Змі- ни в поглядах на права дитини, економічна оцінка витрат на утримання дитини в закладі опіки порівняно з сімейними формами виховання, громадська думка щодо проблем повно- цінного розвитку дітей в інтернатах – усе це спричинило роз- роблення, впровадження та сприйняття гейткіпінгу як нової концепції, оновленої функції держави і одночасно механізм реформування системи опіки та піклування над дітьми. Гейткіпінг як концепція може формуватися і згори до низу, і знизу догори, за ініціативи як державних, так і недержав- них організацій. Гейткіпінг може поставати функцією держави, що передбачає впровадження його основних елементів у специфічній цільо- вій сфері. Наприклад, у сферах охорони здоров’я і опіки над людьми похилого віку, захисту прав дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ювенальної юстиції, підтримки сім’ї тощо. Гейткіпінг можна розглядати і як механізм, спрямований на запобігання потраплянню дітей в інтернатні заклади, а також гарантування, що діти, влаштовані в інтернатні зак– лади, не лишаються там без уваги, й робиться все для того, щоб повернути їх у біологічну сім’ю, громаду, влаштувати у сімейні форми виховання (опіка й піклування, усиновлення, прийомні сім’ї, ДБСТ) або підготовити до самостійного життя. Він впроваджується на різних рівнях (індивідуальному, груповому, на рівні організації та діяльності служб, функціо– нування місцевих громад, регіональному й національ– ному) як окремими людьми, так і системами, як для окремих людей, так і для цілих систем. сновними елементами гейткіпінгу як механізму є: • проведення оцінки потреб дітей та їхніх сімей підготовленим персоналом, дії якого координуються організаційною структурою; • створення мережі служб на рівні громади, які надають допомогу й підтримку дітям і їхнім сім’ям; • наявність комплексу доступних послуг, що можуть нада– ватися в громаді з метою допомоги і підтримки вразли– вих дітей і їхніх сімей, в тому числі розвиток альтер– нативних інституційним форм влаштування дітей; • ухвалення рішень, що ґрунтується на результатах оцінки потреб дітей, систематичному перегляді наданих послуг із урахуванням їхнього впливу; • наявність інформаційної системи (системи моніто– рингу), яка забезпечує достовірні дані про вразливі сім’ї і діти, служби, що надають соціальні послуги, проведену роботу з клієнтом відповідно до його інди– відуального плану тощо. Багато країн стали піонерами впровадження індивідуальних елементів гейткіпінгу, але тільки декілька з них змогли систематично їх поєднати. Тому важливо забезпечити впровадження елементів гейткіпінгу, базуючись на цілісно– му, системному, інтегрованому підходах. Гейткіпінг розглядається і як процес, де етапами якого можуть виступати елементи гейкіпінгу як механізму: здійснення якісної оцінки потреб дитини, визначення і надання необхідних послуг відповідно до індивіду– альних потреб за планом роботи з кожним клієнтом; постій– ний моніторинг виконання цього плану, системи перегляду і моніторингу дій служби протягом регулярних проміжків часу; документування результатів будь-яких переглядів тощо. У міжнародній практиці гейткіпінг – це і складова процесу нормування, тобто забезпечує «контроль доступу до послуг, аби дібрати тільки тих клієнтів, яким ці послуги конче потрібні. Припущення в даному випадку ґрунтується на тому, що насправді більше людей звертатимуться за послугами, ніж їх реально можна надати [5]. Як засвідчує міжнародний досвід, «серцем» гейткіпінгу є зміна ставлення. Саме формування ставлення до дитини як цінності і до відповідального усвідомленого батьківства як обов’язку кожного; утвердження переконання про роль сім’ї як базового чинника повноцінного розвитку дитини на всіх рівнях: від особистісного до державного – є голов– ною умовою забезпечення якості впровадження гейкіпінгу. Серед інших умов визначають: • затверджені на законодавчому рівні чіткі критерії ухвалення рішення стосовно забезпечення найкра– щих умов життя і розвитку дитини, для якої є загроза вилучення із сімейного середовища та влаштування в інтернатний заклад; В якості критеріїв можуть бути докази: про заподіяння дитині значної шкоди чи її загрози; про те, що влаштування в інтернатний заклад є єдиною можливістю забезпечити благополуччя дитини; чи використані всі можливості щодо надання допомоги і підтримки сім’ї, щоб забезпечити її повно– цінне функціонування; чи належним чином (за протоколом) було проведено оцінювання ситуації сім’ї та оцінка потреб дитини тощо. • забезпечене колегіальне і прозоре ухвалення рішень стосовно дитини міжвідомчою / мультидисциплі- нарною командою; Показниками забезпечення колегіальності і прозорості ухва- лення рішень є наявність організації/особи, яка координує роботу з клієнтом, контролює достовірність зібраної членами мультидисциплінарної команди інформації про клієнта і його ситуацію; документування цього процесу за відповідними формами; залучення представників місцевої громади, користувача послуг до ухвалення рішення та забезпечення його права апеляції тощо. • існує належний рівень підготовки фахівців, які працю– ють із дітьми та їхніми сім’ями; фахівці мають бути професійно компетентними, вміти працювати в команді, проводити оцінювання стано– вища клієнтів, у тому числі оцінку їх потреб, ухвалювати оптимальні рішення стосовно шляхів подолання складних життєвих обставин, враховуючи незалежні точки зору; визначати необхідні клієнту послуги, послідовність їх надання тощо; діяльність фахівців має базуватися на переконанні, що рідна сім’я, сімейні форми виховання є найкращим середовищем для повноцінного розвитку дитини. Особливу увагу потрібно звернути на підготовку менеджерів служб, функціями яких є перегляд індивідуаль– них рішень соціальних працівників, моніторинг стандар– тів якості надання послуг і керівництво гейткіпінгом. Вони мають відповідати за планування належних послуг, щоб реагувати на зміну потреб клієнта, а також розпо– діляти обмежені ресурси. • робота з клієнтом здійснюється мультидисциплінар– ною командою за певними індикаторами виміру досягнення мети і з урахуванням усіх наявних ресурсів громади, членом якої є клієнт; Досягнення мети забезпечуються тим, що клієнт має доступ до усіх наявних у громаді послуг; служби надають послуги відповідно до розроблених й затверджених стандартів їх ді- яльності; послуги комплексними й адресними; здійснються систематичний перегляд основних цілей індивідуальної робо– ти, уточнються доцільність послуг з метою зменшення шкоди, яка може бути завдана у випадку некоректно проведеної оцінки становища клієнта/оцінки його потреб. • проводиться моніторинг становища дітей та системи захисту їх прав, наявних тенденцій зміни кількості ді- тей у інституційних закладах, причин цих тенденцій; реформування мережі служб, що працюють в інтересах дітей, оновлення змісту їх діяльності тощо. Впровадження гейткіпінгу не є легким завданням через низку перешкод: • Існування парадигми, усталеної думки щодо позитив- ного впливу інституційної системи опіки на розвиток дитини, необґрунтованість розміщення дитини в інтер- натний заклад як єдину доцільну форму її влаштування. • Нечіткі механізми впровадження законодавства у сфері захисту прав дітей. • Низький рівень міжвідомчої взаємодії, дублювання обов’язків різних організацій. • Відносна ізольованість системи закладів інтернатного типу. Труднощі перекваліфікації персоналу та альтер- нативи використання ресурсів закладів; обмеженість соціальних зв’язків вихованців. • Дефіцит кваліфікованого персоналу соціальних служб, недостатній рівень професіоналізму, нерозуміння елементів гейткіпінгу, що в підсумку не гарантуватиме об’єктивність їхніх професійних суджень. • Недосконалість систематизації інформації (збір, узагальнення, аналіз інформації про дітей та сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах, служби, послуги, ресурси тощо) та її раціонального використання. • Брак практичних моделей гейткіпінгу та досвіду його впровадження. Клюовим підходом до впровадження гейткіпінгу, що вико- ристовується у 12 країнах світу, є поєднання потреб і послуг (ППП), а саме: підтримка зв’язку між потребою, перешкодою (влаштування дитини в заклад інтернатного типу), послугами і результатами. Використання цього підходу передбачає впро- вадження ППП у діяльність усіх служб, що працюють із дітьми і сім’ями в громаді, роботу незалежних експертів, комісій. Цей підхід також виступає методологією досліджень життєвих історій вихованців і випускників закладів інтернатного типу. Неможливо окреслити єдиний підхід у визначенні пріоритет- них напрямів гейткіпінгу з метою недопущення влаштування дітей у інтернатні заклади. Це значною мірою залежить від особливостей системи захисту дітей на місцевому рівні, тради- цій, культурних та релігійних особливостей громади тощо. Важливим у впроваджені гейткіпінгу є планування послуг з урахуванням реальних можливостей та ресурсів громади, служб, що має забезпечити доступність послуг, їх система- тичність і комплексність. Створена у громаді мережа спеціа- лізованих служб має максимально враховувати її проблеми і потреби. Наприклад, якщо гострою проблемою громади визначено високий рівень злочинності серед підлітків, у мережі служб доцільно створити службу супроводу дітей, які перебувають у конфлікті з законом, робота якої у тісній взаємодії з існуючими службами підтримки сім’ї, профілакти- ки наркотичної та алкогольної залежності тощо буде спрямо- вана на комплексне подолання проблеми. Одним із дієвих інструментів запровадження гейткіпінгу в міжнародній практиці є підвищення вимог до ухвалення рішень щодо влаштування дитини, покращення стандартів і процедур здійснення оцінки, удосконалення процедури документування, підвищення рівня професійної компетент- ності фахівців соціальної сфери, проведення постійного моні- торингу роботи соціальних служб у контексті зміни ситуації клієнта тощо. Засобом перетворення моніторингу у дієвий інструмент поси- лення перешкод влаштування дитини в інтернатний заклад є розробка та впровадження дохідливих, об’єктивно обґрун– тованих, вимірюваних індикаторів. Кількість індикаторів не має бути надто великою, інакше спеціалісти служб будуть перевантаженими, а дані неправильно витлумачені. Не менш важливим інструментом механізму гейткіпінгу є створення і функціонування спеціальних комісій захисту дітей (КЗД), які на місцевому рівні контролюють/відстежу- ють роботу соціальних та інших служб щодо влаштування дітей визначеними критеріями забезпечення найкращих умов розвитку і життя дитини. Основними завданнями роботи КЗД є: • розгляд висновків соціальних працівників щодо наявних альтернатив на рівні громади і визначення умов/обста- вин, які гарантують, що дитину не заберуть із сім’ї; • відслідковування процесу підтримки сім’ї щодо запобігання передачі дитини в інтернатний заклад; • регулярний перегляд рішень щодо влаштування дитини в інтернат, аби уникнути її довготривалого перебування в ньому тощо. Важливу роль відіграє залучення до складу КЗД поряд із персоналом, який відповідає за надання послуг на місце- вому рівні, незалежного експерта. Участь батьків у роботі комісій також вважається важливою, тому що забезпечує ро- зуміння/усвідомлення ними ухвалених рішень. Це допомагає органам влади більш чутливо планувати надання послуг і по- ширити надання альтернативних послуг у світлі визначених потре. Таким чином, робота КЗД щодо запобігання влаштуванню дитини в заклад передбачає комплекс заходів/дій, серед яких: детальний розгляд кожного окремого випадку з ви- значенням, перш за все, альтернативних шляхів вирішення проблем дитини на рівні громади, підтримки сім’ї, забезпе- чення доступності сім’ї до послуг і програм усіх служб, що діють на території; моніторингу процесу. Не має залишатися поза увагою такий важливий інструмент гейткіпінгу, як удосконалення процедури закриття випадку, що передбачає не лише оцінку результатів проведеної ро- боти, але й визначення певних «запасних» шляхів підтримки позитивного впливу, моніторинг стабільності змін на краще в життєвій ситуації клієнта. Таким чином, гейткіпінг передбачає якісні зміни в системі захисту дітей, зокрема створення нових служб, нових меха– нізмів ухвалення рішень, нових ролей для персоналу, забезпе- чення міжсекторної і міжвідомчої взаємодії. У соціальній сфері гейткіпінг гарантує адресність та якість послуг, що надаються клієнтам. Це ефективний й фундамен– тальний принцип роботи з різними цільовими групами користувачів соціальних послуг, що об’єднує такі технології, як оцінка потреб, раннє втручання, ведення випадку, активі- зація громад тощо [2]. Саме такий підхід покладено в основу діяльності інтегрованих соціальних служб, створених у Київ- ській області в рамках проекту ЄС «Розвиток інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей і дітей», що реалізо- вувався консорціумом «Кожній дитині». У рамках проекту також було враховано головні підходи гейткіпінгу, а саме: запровадження обмежень на потрапляння дітей до інтернат- них закладів і широких можливостей реінтеграції тих дітей, які ще перебувають в інтернатах, що є напрямами деінсти– туалізації. | |
|
|
|
| Просмотров: 4908 | Рейтинг: 0.0/0 | |