| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
ГРОМАДСЬКА ТА ПРИВАТНА ІНІЦІАТИВА В ОСВІТІ ДОРОСЛИХ: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ
|
|
|
ГРОМАДСЬКА ТА ПРИВАТНА ІНІЦІАТИВА В ОСВІТІ ДОРОСЛИХ: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ Останнім часом у понятійному апараті педагогічної науки утвердився термін «андрагогіка». Ним позначають напрямок розвитку педагогічної дум- ки, у межах якого відбувається істотне переосмислення змісту категорії до- даткової освіти дорослих: систематизується термінологічний апарат, аналі- зується методологія навчання дорослих, пропонована зарубіжними андра- гогами. Цінним у науковому й практичному відношенні є: — аналіз змісту, видів і форм додаткової освітньої підготовки в різних навчальних закладах, що охоплюють і професійну сферу, і загальний розви- ток дорослих; — розширення вікових меж охоплених різними видами перепідготовки дорослих; — «розмивання» цільових установок у діяльності навчальних закладів за рахунок розширення освітніх послуг, у результаті конкурентної боротьби за слухачів на сучасному освітньому ринку, введення традиційно невластивих їм видів освітньої діяльності; — подальший розвиток багатофункціональних систем додаткової освіти при ВНЗ; — посилення співпраці промислових корпорацій і університетів у реалі- зації ідей додаткової професійної освіти дорослих; — значний розвиток корпоративних університетів, що спеціально ство- рюються «всередині» великих компаній для постійного підвищення профе- сійного рівня своїх співробітників; — зростання уваги до освітніх потреб літніх людей, що знаходить віддзер- калення в розвитку університетів «третього віку» й вивченні освітніх проблем дорослих «четвертого віку» і багато інших явищ [3; 6; 7]. Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновок про те, що до- даткову освіту дорослих на Заході розглядають як "mainstream”, тобто го- ловний освітній напрям, щодо якого «первісна» освіта трактується як ос- новна умова й передумова. У сучасній суспільній свідомості відбувається зміна співвідношення основної й додаткової освіти дорослого населення: про- відну роль починає відігравати друга, вона більше не є необов’язковою, факультативним доповненням (optional extra), без її належного розвитку су- часна цивілізація просто не може вижити. Якість і навчання сьогодні, відзна- чає автор, характеризуючи західне суспільство, витіснили поняття прибутко- вості (profitability) і розподілу ринку (market share) як нові управлінські імпе- ративи. Тому першорядними питаннями, якими зайняті фахівці, які працю- ють у цій галузі є організаційне й методичне забезпечення додаткової освіти дорослих, її доступність і розширення можливостей» [2, с.114]. Історико-педагогічний аспект є необхідною складовою частиною осмис- лення актуальної проблеми додаткової освіти дорослих як форми реалізації ідеї неперервної освіти, — ідеї, яка реалізується нині в усіх цивілізованих, індустріально розвинених країн. В історії української педагогіки відомий час, без перебільшення, розкві- ту освіти дорослих, — це період кіннця XIX – поч. ХХ ст. Наприкінці XIX ст. в Україні спостерігалося велике розмаїття закладів і форм просвітницької роботи: недільні школи, народні бібліотеки, народні бу- динки тощо. Позашкільна освіта народу здійснювалася клубами, народними читальнями, школами, музеями, де проводилися лекції, навчальні заняття, екскурсії, театральні вистави. Важливу просвітницьку роль відігравали на- родні читання – популярних книг, брошур, газетних та журнальних статей, які проводилися для широких верств населення. Уряд суворо регламентував їх організацію. До читання були допущені лише книги, схвалені Вченим коміте- том Міністерства народної освіти. Укладаючи програми позашкільних читань, активісти прагнули використовувати їх для пропаганди корисних знань. Не- зважаючи на те, що вибір їх був дуже обмеженим, читання відіграли визначну роль у справі народної освіти, тому що вони підготували подальший успіх на- родних бібліотек і народних університетів. На особливу увагу в цій справі зас- луговують найстаріші в Україні Харківське й Київське товариства поширення грамотності серед народу. Завдяки піклуванню членів Харківського товариства грамотності (зас- новане в 1869 році) були відкриті народні школи, жіноча реміснича школа, малярно-декоративна школа, організовані безплатні народні читання, без- платні народні бібліотеки-читальні. Саме Харківщина за кількістю народних бібліотек займала одне з пер- ших місць у Росії і в Україні [11]. Товариство мало свої відділення в Сумах, Слов’янську, Вовчанську, Богодухові та інших містах. За ініціативою членів товариства були організовані комітет сільських бібліотек, видавничий комі- тет, шкільно-педагогічний комітет [10, c. 356]. Завдяки активній діяльності то- вариства в Харківській губернії в 1913 році народні читання проходили вже в більш як у 500 аудиторіях і охоплювали понад 800000 слухачів. На 1 січня 1914 року в Харківській губернії було організовано 852 земські безплатні бібліотеки-читальні [4, c. 97—100]. Київське товариство грамотності проводило роботу в містах і селах Київ- ської, Подільської, Волинської губерній. На початок 90-х років ХІХ ст. ним було відкрито 6 недільних шкіл, 87 сільських бібліотек, Народний будинок у Києві (1900 р.) з актовим залом на 1000 місць, безплатною бібліотекою, читаль- ним залом на 150 осіб, музеєм, недільною школою, вечірніми класами. Това- риство організовувало народні читання, лекції, літературно-музичні вечори, видавало художню літературу українською мовою, науково-популярні бро- шури. Активну участь у роботі товариства брали відомий педагог Т. Лубе- нець та композитор М. Лисенко [9, c.179]. З товариств, які своєю діяльністю сприяли розвиткові народної освіти, слід назвати Фребелівське, засноване в Києві в 1908 році. Воно зосередило свою увагу на розробці питань сімейного виховання, організації дитячих садків, літніх дитячих колоній, підготовці вихователів. В Одесі з 1897 року діяло Слов’янське товариство та Лекційний комітет. У період 1901—1910 рр. в Україні створюються і діють такі товариства, як Волинське товариство грамотності, товариство сприяння освіті в Рівному, товариство поширення нижчої, середньої і вищої освіти в межах Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської, Подільської губерній [10, c. 357]. З 1905 року набули великого поширення народні бібліотеки й читальні. Вони працювали в тісному контакті з усіма типами шкіл для дорослих. На по- чатку XX століття найбільшими за книжковими фондами і кількістю читачів були бібліотеки: Харківська, яка мала 67 тис. томів, Одеська – понад 100 тисяч томів [5, c.436]. Цими бібліотеками користувалися міські жителі. Актив- ним каналом розповсюдження корисної літератури серед народу були книж- кові склади просвітницьких товариств і земств, які виникли в 70-ті роки й на- були великого розмаху наприкінці століття. Дуже суттєву роль у структурі позашкільних освітніх закладів відіграва- ли школи дорослих. На початку XX століття в Україні склалися 5 основних типів таких шкіл. У містах найпоширенішими були недільні школи, які діяли на основі положення про початкові народні училища (1874 р.). Згідно з положен- ням, до них належали всі загальні недільні школи, запроваджені як урядом, так міськими і сільськими громадами та приватними особами. У школах ви- кладали Закон Божий, читання книг громадянського й церковного друку, пись- мо, арифметику, церковні співи. Іншу групу шкіл дорослих складали недільні й вечірні курси. До їх навчаль- них планів входили ті ж предмети, що і в недільних школах, а також геометрія, креслення, історія і географія, природознавство. Тут викладали вчителі міських училищ за окрему платню, у той час, як у недільних школах викладан- ня було безплатним. До третього типу шкіл дорослих належали додаткові класи, які діяли на базі церковноприходських шкіл. За програмою передбачалися ті ж предме- ти, що і в недільних школах (правила від 13.06.1884 р.). Повторювально-до- даткові класи для дорослих (четвертий тип) організовувалися земствами на базі земських шкіл. Ідея їх створення і розробка основних педагогічних прин- ципів діяльності належали відомому педагогові М.Корфу. Програма цих класів в основному повторювала програму земських шкіл. До п’ятого типу шкіл до- рослих належали школи Російського технічного товариства, кількість яких була незначною. У 1899 р. діяло всього 22 такі школи, але вони відіграли помітну роль у розвитку позашкільної освіти. Перед школами дорослих були поставлені завдання створити свою влас- ну методику викладання, збагатити зміст освіти, забезпечити його відповідність потребам економічного і соціально-політичного розвитку краї- ни. Покращити постановку навчання в цих школах давали можливість прави- ла від 20 березня 1907 року, згідно з якими навчальні програми були значно розширені, введені нові предмети: фізика, хімія, геометрія, іноземні мови, вища математика, педагогіка і психологія. Особливої популярності набула жіноча недільна школа Х.Алчевської в Харкові. Ця школа була своєрідним методичним центром, ознайомитися з діяльністю якого приїжджали з найвід- даленіших куточків Російської імперії. Сама Х.Алчевська виступала на сто- рінках преси з пропагандою ідеї недільної школи, вела широке листування, брала участь у чисельних виставках у країні і за кордоном. Понад 150 тисяч жінок з народу виховала за 50 років існування Харків- ська приватна недільна жіноча школа. Офіційно відкрита 1870 року, вона проіснувала до 1920 року. Заслугою Х. Алчевської було те, що вона, незва- жаючи на утиски, зберегла свою недільну школу, пропагуючи ідею освіти для народу, поширюючи передові форми і методи навчання дорослих [12, c. 53]. Х. Алчевська зробила суттєвий внесок у практику вивчення й узагаль- нення досвіду роботи вчителів недільних шкіл, удосконалення їхньої педаго- гічної майстерності: з її ініціативи в журналі «Русская мысль» почала публіку- ватися «Хроніка недільних шкіл». Матеріали «Хроніки» мали велике значен- ня не лише для популяризації передового досвіду, програм викладання, а й для ідейного об’єднання освітян. У Харківській недільній школі до навчальної програми, крім читання, пись- ма, арифметики, були внесені «бесіди з географії, популярної фізики, а для грамотних викладалися ще й німецька та французька мови та малювання» [1, c. 123]. Паралельно з Харківською недільною школою Алчевська створила по- чаткову школу в селі Олексіївці Михайлівської волості. Велику роль у справі освіти народу відіграла «Книга дорослих» – пер- ший підручник для навчання дорослих, створений колективом недільних шкіл під керівництвом Х. Алчевської. Перше видання цієї книги вийшло в 1899 р. [8, c.125]. Вивчення досвіду роботи недільних шкіл свідчить, що на початку XX ст. вони вже не обмежувалися поширенням елементарної грамотності серед населення, а стали відігравати помітну роль у розвитку свідомості народу. Висновки Громадська та приватна ініціатива в галузі освіти в Україні на рубежі ХІХ – ХХ ст. забезпечувала великий простір для педагогічного пошуку, — зок- рема і в справі освіти дорослих. Порівняння минулого досвіду вітчизняної освіти з сучасними реаліями та освітніми тенденціями становить значний те- оретичний і практичний інтерес. Література 1. Абрамов Я. Наши воскресные школы. Их прошлое и настоящее. – СПб., 1900. 2. Воробьев Н.Е. Образование взрослых за рубежом // Педагогика. – 2005. – №4. — С. 113—115. 3. Исламишин Р.С., Габдулаханов В.Ф. Андрагогика. Историко-пе- дагогический процесс и языковая личность ХХI в.: Учебное пособие. – М., 2005. – 288 с. 4. Исторический обзор деятельности Харьковского общества распро- странения в народе грамотности: 1869—1909. – М., 1911. – С. 97—100. 5. Історія Української РСР. – Т. 4. – С. 436. 6. Колесникова И.А. Основы андрагогики: Учное пособие. – М., 2003. – 240 с. 7. Митина А.М. Дополнительное образование взрослых за рубежом: кон- цептуальное становление и развитие. – М.: Наука, 2004. – 304 с. 8. Мухін М. Педагогічні погляди і освітня діяльність Х.Д. Алчевської. – К., 1979. – С. 125 9. Народные дома как культурно-просветительские центры. – Харьков. 1918. – С.179. 10. Очерки истории школ и педагогической мысли народов СССР. Вто- рая половина ХІХ в. / Под ред. Е.Днепрова. – М.: Педагогіка, 1992. 11. Розвиток народної освіти і педагогічної думки в Україні. – К., 1991. – 332 с. 12. Фрид Л. Культурно-просветительская работа в России до Великой Октябрьской социалистической революции. – М., 1967. | |
|
|
|
| Просмотров: 676 | Рейтинг: 0.0/0 | |