| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
ІНТЕГРАЦІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ Й СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЗА НАПРЯМОМ РОЗВИТКУ ПОНЯТТЄВОГО АПАРАТУ
|
|
|
Дмитренко Т. О. Виникнувши в кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст., вітчизняна соціаль- на педагогіка за досить невеликий проміжок часу пройшла три етапи: емпі- ричний, науково-практичний і науково-теоретичний [1]. Її розвиток був зумов- лений дією багатьох чинників, серед яких — об’єктивний, суб’єктивний, осо- бистісний і людський. Сутність об’єктивного чинника полягає в тому, що в цей час мали місце фундаментальні, глибинні, кардинальні зміни всієї системи державних і суспільних відносин. Дія суб’єктивного чинника виявилася у ви- никненні нових професій: соціальний працівник, спеціаліст з соціальної ро- боти, соціальний педагог, а також розробці науково-методичної літератури з їхньої підготовки [2]. Дія особистісного проявилася нагальною потребою гу- манізації відносин між особистістю й суспільством, які суттєво змінилися. Людський чинник виявив себе в необхідності підвищувати роль і значення людини в соціальній системі, що знайшло відображення в таких висловлю- ваннях учених минулого: · Й. Г. Песталоцці: «Найкраще, що можна зробити для людей, – це на- вчити їх самих собі допомагати»; · М. Монтессорі: «Допоможи мені зробити це самому!» Указана вище сукупність чинників, що впливає на розвиток соціальної пе- дагогіки, не є замкненою. Це відкрита система, до якої слід додати ще два чинники: диференціацію та інтеграцію. Під диференціацією наукового знан- ня розуміють його розділення на окремі науки, частини, розділи, теми, питан- ня тощо. Поява соціальної педагогіки як науки є результатом диференціації загальної педагогіки, що має кілька аспектів свого розгляду. Соціальна пе- дагогіка досліджує вплив середовища на розвиток особистості. Становлення наукового апарату соціальної педагогіки (об’єкт, предмет, мета, функції, методи тощо) мало місце впродовж трьох етапів і продовжуєть- ся на четвертому – фундаменталізації. Об’єктом соціальної педагогіки є: за вертикаллю – людина, група людей, суспільство; за горизонталлю – людина протягом життя. Аналіз показує, що об’єкт соціальної педагогіки є багатови- мірним. На думку багатьох відомих учених, педагогічна система є предметом загальної педагогіки (В. П. Беспалько, В. І. Загвязинський, В. Оконь та ін.). Вона виступає підґрунтям інтеграції в системі педагогічних наук [3]. На етапі фундаменталізації подальше дослідження соціально-педагогіч- ної системи як предмета соціальної педагогіки є актуальним і своєчасним. Метою статті є подання результатів дослідження в кількох аспектах: · розвиток поняттєвого апарату педагогіки та соціальної педагогіки; · обґрунтування сукупності парадигм системи освіти. Дослідження педагогічної системи в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. були здійснені здебільшого в одному аспекті – як системи управління діяльністю учнів (В. П. Беспалько, Т. О. Дмитренко, В. О. Якунін та ін.). Як результат було обґрунтовано інваріант – структурну схему педагогічної системи, у якій склад- никами виступають: педагог як орган управління, діяльність учня як об’єкт управління (співуправління, самоуправління), засоби управління, а також прямі та зворотні зв’язки. Було доведено, що педагогічна система є складною (багато компонентів, зв’язків різної природи; процеси в системі є ймовірнісними); вона функціонує відповідно до законів управління (необхідної різноманітності, зворотного зв’язку, екстремальності тощо) [4]. Пізніше аналіз показав, що розгляд лише одного аспекту педагогічної системи є недостатнім. Крім управління, у сис- темі діють процеси організації та спілкування з метою навчання, виховання, розвитку й соціалізації особистості. Відповідно до інтервального методу (Ф. В. Лазарев, 1959 р.), управління, організація й спілкування є інтервала- ми абстрагування, розгляд яких дозволяє перейти від одноплощинного мис- лення до врахування багатовимірної семантики [5]. Тоді визначення педаго- гічної системи як тривимірної буде мати такий вигляд: педагогічна система – це складний об’єкт, що включає в якості компонентів суб’єктів прямі та зво- ротні зв’язки між ними, засоби спільної діяльності для здійснення процесів управління, організації, спілкування з метою навчання, виховання, розвитку й соціалізації особистості. На нашу думку, наведене визначення слід засто- совувати при обґрунтуванні наукового апарату галузей загальної педагогіки: соціальна педагогіка, педагогіка вищої школи тощо. Наприклад, соціально- педагогічна система (предмет соціальної педагогіки) – складний об’єкт, що включає в якості компонентів суб’єктів (соціальний педагог, клієнт та ін.) прямі та зворотні зв’язки між ними, засоби спільної діяльності для здійснення про- цесів організації, управління, спілкування з метою соціального виховання, соціалізації, адаптації особистості. У сучасній літературі відсутній єдиний підхід до визначення педагогічно- го процесу. Учені (І. П. Підласий, В. О. Сластьонін та ін.) застосовують одно- вимірне уявлення, а саме: педагогічний процес – спеціально організована, цілеспрямована взаємодія педагогів і учнів з метою вирішення завдань ос- віти й виховання. Перехід до тривимірного опису взаємодії дозволяє розро- бити інваріантне визначення: педагогічний процес – це взаємодія педагогів і учнів за трьома векторами (напрямами): організація, управління, спілку- вання – з метою вирішення завдань освіти й виховання. Розглянемо соціально-педагогічний процес як сукупність зовнішнього та внутрішнього процесів (П. Ф. Каптерев, 1904 р.). Зовнішній соціально-педа- гогічний процес відбувається в системі, компонентами якої є соціальний пе- дагог і клієнт. Системоутворювальним чинником є організація; управління й спілкування виступають у якості функцій організації. Спільна діяльність спря- мована на вирішення проблеми клієнта. Зовнішній соціально-педагогічний процес здійснюється за такими ета- пами: усвідомлення наявності суперечності й проблеми; необхідність зниження рівня дії суперечності та вирішення проблеми; усвідомлення можливості (ча- сової, матеріальної, духовної) вирішення проблеми, а також послідовності етапів (технології). Внутрішній соціально-педагогічний процес відбувається в системі, де вплив соціального педагога здійснюється в напрямі діяльності клієнта. Сис- темоутворювальним чинником є управління (пряме, співуправління, самоуп- равління); організація та спілкування є функціями управління. Етапами внут- рішнього соціально-педагогічного процесу є: · збір, обробка, перетворення й запам’ятовування інформації щодо на- явності суперечності й проблеми, яку слід вирішувати; · уточнення критеріїв (характеристик, що підлягають максимізації або мінімізації) й обмежень; · розгляд можливих способів вирішення проблеми й вибір найкращого; · вирішення клієнтом проблеми й аналіз результатів. Розвиток поняттєвого апарату соціальної педагогіки, перехід до багато- вимірової семантики при описі соціально-педагогічної системи, соціально- педагогічного процесу тощо дозволили поставити питання подальшого вдос- коналення підготовки майбутніх соціальних педагогів. Модернізація системи освіти на засадах інноваційності вимагає пере- гляду сукупності парадигм, до якої вчені відносять знаннєву, культурологічну, технологічну, гуманістичну та ін. Знаннєва й культурологічна описують стати- ку системи, технологічна – динаміку процесів, що відбуваються в ній, а гума- ністична – взаємини між суб’єктами. Аналіз показав, що сукупність парадигм не є повною в умовах формування інноваційної особистості, яка спроможна не тільки реагувати на зміни, але й випереджувати їх появу. Існуюча сукупність парадигм в освіті має бути доповнена парадигмою управління, становлення й розвиток якої відбувався поступово в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. завдяки працям багатьох педагогів, психологів, кіберне- тиків: В. П. Беспалька (розгляд педагогічної системи як системи управління), В. Я. Ляудіс (перехід від прямого управління, співуправління до самоуправ- ління в освіті), Ю. І. Машбиця, К. О. Метешкіна (навчання як процес управлін- ня), А. І. Прокопенка (перспективне управління в освіті), К. В. Яресько (куль- тура управління діяльністю людини) тощо. Вивчення й узагальнення праць названих вище і багатьох інших учених дозволили обґрунтувати концепцію як сукупність наукових положень, на яких ґрунтується парадигма управління в освіті: 1. Педагогічна (соціально-педагогічна) система є багатовимірною, у якій суб’єкти реалізують спільну продуктивну діяльність у трьох напрямах: орга- нізації, управління, спілкування. 2. Оптимізація структури педагогічної (соціально-педагогічної) системи ґрунтується на аксіологічній концепції (критерій вибору компонента системи – його цінність для індивіда), діяльнісній концепції (критерій вибору засобів управління – досягнення культури управління діяльністю) і діалогічній (за- безпечення умов обміну інформацією, а також її перетворення й застосуван- ня). 3. Розробка технології здійснення процесів у педагогічній (соціально-пе- дагогічній) системі ґрунтується на виборі етапів організації, управління та спілкування, а також відповідних їм засобів, що сприяють зниженню рівня діючих суперечностей. Аналіз показав, що наведену вище концепцію, на якій ґрунтується пара- дигма управління в освіті, розроблено із застосуванням таких підходів: 1) системного (система чинників: об’єктивний, суб’єктивний, особистіс- ний, людський, інтеграція, диференціація); педагогічна (соціально-педагогі- чна) система як сукупність компонентів і зв’язків; технологія як система етапів і відповідних засобів; 2) культурологічного, що ґрунтується на системі взаємопов’язаних кон- цепцій: аксіологічній, діяльнісній, діалогічній; 3) факторного, що дозволяє виявити сукупність суперечностей як резуль- тат дії системи чинників; 4) кібернетичного, що вимагає розглядати педагогічну (соціально-педа- гогічну) систему як систему організації й систему управління. Висновки 1. Розвиток поняттєвого апарату педагогіки й соціальної педагогіки було здійснено на засадах переходу від одновимірного уявлення об’єктів до ба- гатовимірного. 2. У якості інтервалів абстрагування було розглянуто процеси органі- зації, управління й спілкування під час спільної продуктивної діяльності суб’єктів з метою навчання, виховання, розвитку й соціалізації особистості. Указані інтервали було застосовано для розробки визначення соціально-пе- дагогічної системи. 3. Модель соціально-педагогічного процесу представлено як сукупність зовнішнього й внутрішнього. Зовнішній процес має місце в соціально-педа- гогічній системі організації, до складу якої входять соціальний педагог і клієнт. Внутрішній процес відбувається в соціально-педагогічній системі управлін- ня (співуправління, самоуправління), де здійснюється вплив з боку соціаль- ного педагога на діяльність клієнта. 4. Обґрунтовано доцільність уведення парадигми управління до сукуп- ності існуючих парадигм в освіті. Розроблено концепцію, наукові положення якої включають характеристику педагогічної (соціально-педагогічної) систе- ми як тривимірної (організація, управління, спілкування), шляхи її оптимізації на підґрунті культурологічного підходу, а також проектування технології здійснення процесів, які включають етапи (організації, управління) і відповідні засоби. Подальші дослідження будуть спрямовані на розгляд таких методологі- чних, теоретичних і прикладних питань: · розробка класифікації підходів, що застосовуються в педагогіці та її галузях; · розгляд процесів у соціально-педагогічній системі (соціалізація, со- ціальне виховання тощо) як багатовимірних; · застосування інваріантів у процесі розробки соціально-педагогічних технологій. Література 1. Алєксєєнко Т. Ф. Соціальна педагогіка як наукова дисципліна: досвід і перспектива розвитку // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. – №3. – С. 4—8. 2. Подготовка социального педагога : программно-методические ма- териалы. – Ч. 1, 2. – Екатеринбург, 1992. – Ч.1. – 211 с.; Ч.2. – 391 с. 3. Дмитренко Т. О. Виникнення системного соціально-педагогічного мис- лення та його значення для розвитку сучасної науки // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. – №3. – С. 9—13. 4. Дмитренко Т. А. Педагогическая система и законы функционирова- ния // Понятийный аппарат педагогики и образования : сб. науч. тр. – Екате- ринбург, 1996. – Вып. 2. – С. 68—80. 5. Лазарев Ф. В., Трифонова М. В. Философия : учеб. пособие. – Сим- ферополь : СОНАТ, 1999. – 352 с. | |
|
|
|
| Просмотров: 730 | Рейтинг: 0.0/0 | |