| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
Компетентність соціального працівника
|
|
|
Досі немає однозначного підходу щодо визначення поняття «компетентність». У зарубіжних джерелах під компетентніс- тю розуміють «поглиблені знання», «адекватного виконання завдання», «здатність до актуального виконання діяльності» тощо. У вітчизняній літературі компетентність визначаєть- ся як: певний психічний стан, що дозволяє діяти самостійно і відповідально; здатність і вміння виконувати певні трудо- ві функції; наявність спеціальної освіти, широкої загальної та спеціальної ерудиції, постійне підвищення професійної підготовки; професійну підготовленість і здатність суб’єкта праці до виконання завдань та обов’язків повсякденної діяль- ності; потенційну готовність розв’язувати завдання «зі знан- ням справи». Таким чином, компетентність може визначати- ся як рівень досягнень індивіда у сфері певної компетенції. Під компетенцією розуміють галузь діяльності, важливої для ефективної роботи закладу (організації, підприємства), де індивід має виявити певні знання, уміння, поведінкові навички, здібності та професійні якості. Компетенція – це сфера відповідальності і визначених повноважень. У термі- нах тестології «компетенцію» інтерпретують назвою шкали, а «компетентність» – рівнем на шкалі. Тому досить часто тра- пляються визначення компетентності за належністю до сфер вияву (комунікативна, емоційна), за рівнем усвідомленості (усвідомлена, неусвідомлена), за функціями (батьківська, материнська, викладацька, управлінська) тощо. Компетентність соціального працівника розглядається з точки зору такого феномена, як «компетентність спеціа– ліста» або «професіональна компетентність». У сфері соціаль- ної роботи компетенцію вважають знаннями та навичками, необхідними для виконання спеціалістом специфічної ролі в межах організації або агенції, що допомагають виконува- ти свою місію. Розрізняють методологічний, інформаційний, комунікативний, соціальний і культурологічний рівні компе- тенції соціального працівника [14]. У рамках професійної компетентності соціальний праців- ник має володіти широким колом відповідних професій- них знань і умінь: • мати належну професійну підготовку, володіти гли- бокими знаннями з теорії і практики соціальної робо- ти, технології її здійснення, із психології, педагогіки, фізіології, економіки і організації виробництва, законо- давства, сучасних інформаційних технологій, методів математичної статистики та ін.; • володіти високою загальною культурою, бути ерудова- ною людиною у сфері культури, музики, живопису; • володіти інформацією про сучасні політичні, соціально- економічні процеси в суспільстві, бути досить поінформованим про різні соціальні групи населення, їх потреби та особливості; • уміти передбачати наслідки своїх дій, послідовно втілю– вати у життя цінності професії; • володіти навичками комунікативного спілкування, наприклад, уміти правильно спілкуватися з важкими підлітками, інвалідами, людьми похилого віку; • дотримуватися етики професійної поведінки, професій- ної таємниці, бути коректним у питаннях, що стосують- ся інтимних аспектів життя клієнтів; • бути емоційно врівноваженим, готовим до психологіч– них навантажень, сумліно виконувати свій професій- ний обов’язок, не втрачаючи самовладання, доброзич- ливості та уваги до клієнта; • уміти ухвалювати рішення у складних, несподіваних си- туаціях, чітко формулювати і грамотно висловлювати свої думки [12, c. 213]. До специфічних сфер компетенції соціального працівника від- носять: задоволення потреб у повноцінному розвитку дити- ни, захист і виховання дитини; підтримка стабільності в жит- ті дитини; представлення інтересів дитини; робота в команді тощо. Фактично компетенції соціального працівника реалізу- ються з орієнтацією на клієнта соціальної роботи, його проб– леми, потреби, інтереси, особливості віку тощо. Компетентність спеціаліста із соціальної роботи формується не тільки завдяки набутим знанням та апробованим навич- кам і вмінням, а й на основі позиції фахівця, аналізу свого досвіду на рівні теорії, розуміння різних підходів до соціаль- ної ситуації та вибору методів. Теоретичне осмислення досві- ду на рівні структурованих, узагальнених знань, що стають засобом діяльності, є механізмом саморозвитку, основою яко- го є самоосвіта. Самоосвіта характеризується, перш за все, самостійністю і неперервністю, що орієнтовано на: потреби особистості, суспільства, держави; розширення освітнього простору; варіативність підготовки спеціалістів соціальної сфери; певне науково-методичне забезпечення професійно- особистісного становлення соціального працівника на різних етапах його життєвого шляху
| |
|
|
|
| Просмотров: 3765 | Рейтинг: 0.0/0 | |