Главная » Статьи » Психология и педагогика

Компетентність соціального працівника

Досі немає однозначного підходу щодо визначення поняття 
«компетентність». У зарубіжних джерелах під компетентніс-
тю розуміють «поглиблені знання», «адекватного виконання 
завдання», «здатність до актуального виконання діяльності» 
тощо. У вітчизняній літературі компетентність визначаєть-
ся як: певний психічний стан, що дозволяє діяти самостійно  
і відповідально; здатність і вміння виконувати певні трудо-
ві  функції;  наявність  спеціальної  освіти,  широкої  загальної  
та  спеціальної  ерудиції,  постійне  підвищення  професійної 
підготовки; професійну підготовленість і здатність суб’єкта 
праці до виконання завдань та обов’язків повсякденної діяль-
ності; потенційну готовність розв’язувати завдання «зі знан-
ням справи». Таким чином, компетентність може визначати-
ся як рівень досягнень індивіда у сфері певної компетенції.  
Під  компетенцією  розуміють  галузь  діяльності,  важливої 
для ефективної роботи закладу (організації, підприємства),  
де  індивід  має  виявити  певні  знання,  уміння,  поведінкові  
навички,  здібності  та  професійні  якості.  Компетенція  –  це 
сфера відповідальності і визначених повноважень. У термі-
нах тестології «компетенцію» інтерпретують  назвою шкали,  
а «компетентність» –  рівнем на шкалі. Тому досить часто тра-
пляються визначення компетентності за належністю до сфер 
вияву  (комунікативна,  емоційна),  за  рівнем  усвідомленості 
(усвідомлена,  неусвідомлена),  за  функціями  (батьківська,  
материнська, викладацька, управлінська) тощо. 

Компетентність  соціального  працівника  розглядається  
з  точки  зору  такого  феномена,  як  «компетентність  спеціа– 
ліста» або «професіональна компетентність». У сфері соціаль-
ної роботи компетенцію вважають  знаннями та навичками,  
необхідними  для  виконання  спеціалістом  специфічної  ролі  
в межах організації або агенції, що допомагають  виконува-
ти свою місію. Розрізняють методологічний, інформаційний,  
комунікативний, соціальний і культурологічний рівні компе-
тенції соціального працівника [14].

У рамках професійної компетентності соціальний праців-
ник має володіти широким колом відповідних професій-
них знань і умінь: 

•  мати належну професійну підготовку, володіти гли-
бокими знаннями з теорії і практики соціальної робо-
ти, технології її здійснення, із психології, педагогіки, 
фізіології, економіки і організації виробництва, законо-
давства, сучасних інформаційних технологій, методів 
математичної статистики та ін.;

•  володіти  високою загальною культурою, бути ерудова-
ною людиною у сфері культури, музики, живопису; 

•  володіти інформацією про сучасні політичні, соціально- 
 економічні процеси в суспільстві, бути досить  
поінформованим про різні соціальні групи населення,  
їх потреби та особливості;

•  уміти передбачати наслідки своїх дій, послідовно втілю– 
 вати у життя цінності професії;

•  володіти навичками комунікативного спілкування, 
наприклад, уміти правильно спілкуватися з важкими 
підлітками, інвалідами, людьми похилого віку;

•  дотримуватися етики професійної поведінки, професій-
ної таємниці, бути коректним у питаннях, що стосують-
ся інтимних аспектів життя клієнтів;

•  бути емоційно врівноваженим, готовим до психологіч– 
 них навантажень, сумліно виконувати свій професій-
ний обов’язок, не втрачаючи самовладання, доброзич-
ливості та уваги  до клієнта; 

•  уміти ухвалювати рішення у складних, несподіваних си-
туаціях, чітко формулювати і грамотно висловлювати 
свої думки [12, c. 213].

До специфічних сфер компетенції соціального працівника від-
носять: задоволення потреб у повноцінному розвитку дити-
ни, захист і виховання дитини; підтримка стабільності в жит-
ті дитини; представлення інтересів дитини; робота в команді 
тощо. Фактично компетенції соціального працівника реалізу-
ються з орієнтацією на клієнта соціальної роботи, його проб– 
леми, потреби, інтереси, особливості віку тощо.  

Компетентність спеціаліста із соціальної роботи формується 
не тільки завдяки набутим знанням та апробованим навич-
кам і вмінням, а й на основі  позиції фахівця, аналізу свого  
досвіду на рівні теорії, розуміння різних підходів до соціаль-
ної ситуації та вибору методів. Теоретичне осмислення досві-
ду на рівні структурованих, узагальнених знань, що стають 
засобом діяльності, є механізмом саморозвитку, основою яко-
го  є  самоосвіта.  Самоосвіта  характеризується,  перш  за  все, 
самостійністю і неперервністю, що орієнтовано на: потреби 
особистості,  суспільства,  держави;  розширення  освітнього 
простору;  варіативність  підготовки  спеціалістів  соціальної 
сфери; певне науково-методичне забезпечення професійно-
 особистісного становлення соціального працівника на різних 
етапах його життєвого шляху
Категория: Психология и педагогика | (15.01.2013)
Просмотров: 3765 | Рейтинг: 0.0/0