| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
Організаційно-змістові засади соціальної роботи в селі (селищі)
|
|
|
Важливу роль в житті українського народу відіграє село як єдиний соціально-економічний, територіальний комп– лекс, який включає в себе: сільське населення, сукупність відносин, пов’язаних з його життєдіяльністю, територію та матеріальні об’єкти, які розміщуються у цій місцевості. Однак на сьогодні, за рівнем свого розвитку, українське село залишається мало привабливим для проживання. Катастрофічний стан соціально-культурної інфраструктури села, соціальна незайнятість сільського населення спричи- няють нівелювання сімейних цінностей, формування безвід- повідального батьківства, вживання алкоголю, наркотиків та як наслідок – скоєння злочинів. Села України традиційно були джерелом поповнення людсь– ких ресурсів міст. Але інтенсивна міграція, при чому пере– важно молодих людей дітородного віку, привела до відтоку із сіл благополучних сімей і притоку соціально дезадаптова- них родин, які не володіють навичками проживання у сільсь- кій місцевості. Проте, потрібно зауважити, що в умовах гострої демографіч– ної кризи сільське населення зберегло вищі показники на- роджуваності у порівнянні з населенням міст. Серед загаль- ної кількості дітей, які народжуються у сільській місцевості, половину складають діти, які народилися першими в сім’ї, біля третини – другі діти і тільки 16% – діти третьої і більш високих послідовностей народжень, що віддзеркалює репро- дуктивні установки населення в сучасних умовах на однодіт- ність та дводітність. Не зважаючи на певні сприятливі тенденції в Україні, сучас- ний рівень народжуваності у сільській місцевості залишаєть- ся низьким. Крім того, в селах максимальна частка сімей із дітьми (понад 4/5) проживає в трипоколінних домогосподарствах з двома і більше шлюбними парами, що приводить до загострення сімейних конфліктів. Відносна замкненість сільського життя, складні соціально- економічні умови, нерозвиненість чи занепад інфраструкту- ри – ось ті чинники, що впливають на можливість сільських сімей, дітей та молоді до самореалізації та самоствердження у нових соціально-культурних умовах. Потрясіння, яких зазнало українське суспільство в усіх сферах життєдіяльності в останні роки, особливо загостри- ли ситуацію щодо соціального захисту сімей і забезпечення прав сільських дітей. Потрібно зазначити, що сільська сім’я, з одного боку, харак- теризується значним виховним потенціалом і водночас низь- ким рівнем його застосування на практиці. Це пояснюється як соціальними (виїзд батьків у пошуках роботи через немож- ливість знайти її за місцем проживання, брак часу на вихован- ня та ін.), так і педагогічними причинами (недостатня готов- ність сільських сімей до виконання виховної функції). Також можна виокремити негативну тенденцію, притаман- ну сільській місцевості, – низьку обізнаність як окремої сім’ї так і в цілому сільської громади щодо вирішення різних со- ціальних питань. На відміну від жителів міст, для жителів сільської місцевості менш доступні якісні соціальні послуги та можливості проведення змістовного дозвілля і відпочин- ку. Слабкість соціальної інфраструктури села, відсутність закладів культурно-дозвільного спрямування провокує поширення негативних проявів у поведінці сільських дітей і підлітків, нівелювання їх морально-етичних цінностей. А тому, опинившись у життєвій скруті, сільські сім’ї залиша- ються безпорадними. Вирішення проблем сільського населення потребує не лише розв’язання економічних питань, але й піднесення громадянсь– кої активності молоді, здійснення профілактики негативних явищ та вирішення соціальних проблем сільського населення. Вище викладені причини спонукають до необхідності поси- лення соціальної роботи з молодими, багатодітними, мало- забезпеченими сім’ями, які опинилися в складних життєвих умовах, а також з різними категоріями дітей та молоді. Саме тому, одним із перспективних напрямів реалізації державної політики, спрямованої на розвиток села в Україні, має стати розвиток мережі соціальних служб, введення при сільських (селищних) радах посад соціальних працівників з роботи із сім’ями, дітьми та молоддю (див. Додаток 4Г), створення сільських (селищних) центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Переважно соціальну роботу на селі (селищі) здійснювали працівники спеціалізованих служб «Мобільні консультатив– ні пункти соціальної роботи в сільській та гірській місце- вості», що функціонували при центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ). Серед головних завдань спеціалізованої служби належить виїзна індивідуальна та групова інформаційно-консультативна і просвітницька робота спеціалістів різного фаху щодо надання соціально- медичних, психологічних, соціально-педагогічних, юри– дичних, інформаційних, соціально-економічних послуг, про- ведення лекційно-тренінгових занять, розповсюдження інформаційних матеріалів. Однак, найбільша ефективність соціальної роботи досяга- ється за умов комплексності, особистого та адресного під- ходів. Вона має проводитися на регіональному і місцевому рівнях та спрямовуватися на конкретні об’єкти діяльності – безпосередню роботу з клієнтом на основі його потреб. Основними принципами соціальної роботи у сільській місцевості є: • забезпечення доступності сільського населення до сфери надання соціальних послуг; • відповідність послуг потребам клієнтів, комплексний характер надання соціальних послуг; • спроможність вирішувати багатосторонні соціальні проблеми клієнта; • участь сільської громади у вирішенні проблем співгромадян. Підґрунтям розвитку мережі соціальних послуг у сільсь- кій місцевості стали основні положення Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р. № 2558-III, Указу Президента України «Про додаткові за- ходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, мо- лоддю та сім’ями» від 23.06.2001 р. № 435/2001, постанови Кабінету міністрів України «Про розвиток центрів соціа- льних служб для молоді» від 03.10.2001 р. № 1291, якими в Україні було започатковано створення сільських і селищ- них центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і філій районних ЦСССДМ. Зокрема, відповідно до Закону України «Про місцеве самовря- дування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280 сільські центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді можуть створюва- тися у складі сільської ради, яка виділяє кошти на їх утриман- ня з місцевого бюджету. Основною метою діяльності сільсь- ких центрів є надання психологічних, соціально-педагогічних, медичних, економічних, інформаційних, юридичних та інших соціальних послуг, у яких мають потребу сім’ї, діти та мо- лодь, які проживають на території сільської (селищної) ради. Сільські (селищні) центри соціальних служб покликані за- безпечувати організацію та проведення соціального обслуго- вування, супроводу та патронажу, соціальної профілактики і реабілітації. Важливим напрямом діяльності центрів є залу– чення сільської громади до проведення роботи із сім’ями, діть– ми та молоддю, розвиток та підтримка волонтерського руху. Сільський (селищний) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є спеціальним закладом, де відповідно до Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” надають- ся соціальні послуги сім’ям, дітям та молоді, які опинилися у життєвій скруті та потребують сторонньої допомоги. Формування сільських (селищних) центрів соціальних служб забезпечує доступність клієнтів до соціальних послуг, дозво- ляє розширювати коло соціальних послуг для дітей, моло- ді та молодих сімей, здійснювати координацію діяльності різних структур села (селища) для цільового надання послуг. Основними завданнями сільського (селищного) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є: • участь у виконанні загальнодержавних, обласних та інших соціальних програм шляхом проведення соці- альної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю, зокрема забезпечення соціального обслуговування, соціально- го супроводу та патронажу, соціальної профілактики і реабілітації; • створення спеціалізованих формувань та забезпечення їх функціонування; • залучення громадськості до проведення роботи з сім’ями, дітьми та молоддю, розвиток та підтримка волонтерського руху тощо. Сільський (селищний) центр, що має статус юридичної особи, створюється рішенням сільської (селищної) ради і здійснює свою діяльність відповідно до положення про сільсь– кий (селищний) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (зі статусом юридичної особи), що затверджуєть- ся сільською (селищною) радою за погодженням з район- ним (обласним) центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Діяльність сільського (селищного) центру фінансу- ється за рахунок коштів, передбачених у місцевому бюджеті. Сільська (селищна) рада чи її виконавчий комітет забезпечує центр приміщенням, засобом зв’язку, меблями, оргтехнікою та транспортом, які необхідні для виконання його завдань. Сільський (селищний) центр соціальних служб може бути створений як підрозділ, що не має статусу юридичної осо- би. У такому разі центр діє в структурі виконавчого органу сільської (селищної) ради, не являється юридичною особою і користується статусом юридичної особи виконавчого комі- тету. Діяльність центру регламентується положенням про сільський (селищний) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (без статусу юридичної особи), що затверджується сільською (селищною) радою за погодженням з районним (об- ласним) центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Спеціалістом сільського (селищного) центру збирається інфор– мація для підготовки соціального паспорту села (див. Дода– ток 13), який дозволяє відслідковувати пріоритетність напря– мів соціальної роботи, необхідність залучення спеціалістів районного ЦСССДМ, представників інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Порядок ведення діловодства сільських (селищних) центрів соціальних служб регламентується примірною інструкцією з загального діловодства Республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, районних, міських, районних у містах ЦСССДМ від 10.09.1999 р. № 137. Доступність до соціальних послуг у сільській місцевості може забезпечуватися шляхом створення філії районного ЦСССДМ. Філія районного ЦСССДМ є його структурним підрозділом. Її створення та забезпечення діяльності здійснюється відпо- відно до положення про філію районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у селі (селищі) та затверджу- ється наказом районного центру соціальних служб. Керівни- ком філії є спеціаліст І категорії районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, який призначається на поса- ду і звільняється з посади директором відповідного районно- го ЦСССДМ, і діє на підставі посадової інструкції. Створення такої мережі сільських центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді значно поліпшує соціальну роботу в сільській місцевості, оскільки забезпечує роботу із сільськи- ми сім’ями, дітьми та молоддю в певному населеному пунк– ті за всіма напрямами соціальної роботи. Районний центр ЦСССДМ делегує сільським центрам соціальних служб реалі- зацію соціальних програм щодо профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі; роботу із соціально неза- хищеною молоддю; формування здорового способу життя; роботу із жіночою молоддю та соціально-психологічне кон– сультування. Основними напрямами роботи, за якими спів- працює районний центр соціальних служб з сільськими центрами ЦСССДМ, є робота із сім’ями, які опинилися у життє- вій скруті, їх соціальний супровід та інспектування. Розширення мережі центрів має забезпечити розвиток спів- праці всіх гілок соціальної інфраструктури селища (села): соціального працівника з соціальним педагогом, психологом загальноосвітнього закладу, персоналом медичних закладів, закладів культури та спорту, а також представниками релігій- них громад і громадських організацій. У перспективі мережа сільських центрів соціальних служб буде розширена по анало- гії мережі районних. На сьогодні у тих районах, де створені сільські (селищні) центри ЦСССДМ, налагоджена взаємодія між представника- ми школи, культурно-дозвіллєвих комплексів (сільських клу- бів) та інших державних структур, які працюють з молоддю та сім’ями. Одним із механізмів взаємодії є створення при сільській (селищній) раді Координаційної ради, яку очолює головам сільської (селищної) ради. Головна її функція – коор- динація дій різних структур та організацій щодо проведення соціальної роботи у громаді села (селища). Засідання Коор- динаційної ради проводиться один раз на місяць. Для участі у засіданнях можуть запрошуватися члени кризових сімей з метою визначення необхідної соціальної допомоги. Соціальний працівник несе відповідальність за діагностуван- ня сім’ї (оцінку потреб) та підготовку необхідних матеріалів для засідання Координаційної ради. Формування здорового способу життя, профілактика право- порушень, допомога сім’ям із дітьми – пріоритетні напрями роботи інституцій села (селища). Через сільські (селищні) центри соціальних служб до прове- дення роботи із сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах залучаються: районні служба у справах дітей, відділ у справах сім’ї та молоді, відділ освіти та інші державні структури, мета функціонування яких – здійснювати соціаль- ний захист сімей, дітей та молоді. Така взаємодія допомагає оперативно виконувати термінові завдання стосовно захис- ту прав сімей та дітей. Практичний досвід роботи районних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у співпраці з сільськими центрами СССДМ демонструє механізм взаємодії, який визна- чає не тільки координацію між структурами, але й необхідний рівень надання інформаційної та методичної допомоги. Голов– ним засобом координації діяльності структур є щомісяч– ний семінар, який виконує керівну та навчальну функції. Саме на семінарах визначають коло партнерів, яких необхід– но залучити до реалізації соціальних програм. Як правило, це районні державні структури: служба у справах дітей, опі- кунська рада, відділ юстиції, центр зайнятості тощо. Зага- лом, такі семінари вирішують проблемні питання, які ви- магають оперативності та залучення районних ресурсів. Як правило, це стосується роботи з сім’ями та дітьми, які опи- нилися у життєвій скруті. На даний час сільські центри соціальних служб для сім’ї, ді- тей та молоді забезпечені тільки однією-двома посадами со- ціальних працівників. Але реалізація соціальних програм або проектів у молодіжному середовищі сільської місцевості ви- магає залучення набагато більшої кількості соціальних пра- цівників. Тому виникає проблема кадрового забезпечення спеціалістами, які здатні самостійно координувати та реалі- зовувати соціальні програми або проекти. Основною відмінністю сільської місцевості від міста є над- звичайно високий рівень значення громади у життєдіяль- ності села. Можливості місцевих органів виконавчої влади та самоврядування, на які покладено вирішення питань захисту прав дітей, необхідно постійно розширювати. Роль громади села (селища) повинна знаходитись на високому рів- ні щодо здійснення контролю за дотриманням Конвенції ООН про права дитини. Тому актуальним є озброєння сільського (селищного) соціального працівника технологіями активіза- ції громади (див. 2.4). Не менш важливим напрямом діяльнос- ті сільських (селищних) центрів ЦСССДМ є залучення членів громади до волонтерства. Соціальний працівник з роботи із сім’ями, дітьми та молоддю активно залучає школярів, учителів, керівників різних уста- нов, які функціонують на даній території (завідуючі дитячим садком, бібліотекою, сільським клубом, медичні працівники та працівники сільської ради) до роботи волонтерів. Най– активнішими учасниками волонтерського руху є учні шкіл та їхні батьки. Зокрема у сільських школах створено групи волонтерів із числа учнів середніх та старших класів. Вони не тільки допомагають соціальному працівнику проводити акції, масові заходи та сільські свята, але й навчаються про- водити тренінгові заняття з метою профілактики негатив– них явищ (тютюнопаління та вживання алкоголю), які мають місце у молодіжному середовищі. Волонтерська діяльність формує у членів громади взаємну довіру, заохочує до співпраці. Осередком, де збираються люди різного віку, які мають потребу в набутті знань щодо власного здоров’я, бажають самореалізуватися, розширити власний кругозір та коло друзів, цікаво провести вільний час, є ресурсні центри. Вони можуть створюватися при сільських (селищних) ЦСССДМ і повинні забезпечуватися необхідним обладнанням, оргтех- нікою, інформаційною та методичною літературою. Значна частина представників сільської громади, де працюють та- кі ресурсні центри, відзначає їх просвітницьку роль та вва- жає, що вони позитивно впливають на якість їхнього життя в цілому
| |
|
|
|
| Просмотров: 2063 | Рейтинг: 0.0/0 | |