| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
ПИТАННЯ СИРІТСТВА В НАРОДНІЙ ПЕДАГОГІЦІ
|
|
|
Ченбай І. В. Звернення до народної педагогіки при вивченні питань сирітства є необ- хідним, адже саме знання й досвід народу, що знайшли відображення у фоль- клорних творах, звичаях і обрядах, витворах прикладного мистецтва, є скла- довою основи для розвитку сучасних педагогічних знань. Аналіз даних істо- ричних, етнографічних, філологічних, етнопедагогічних досліджень щодо при- чин цього явища, ставлення соціуму до сирітства та сиріт, шляхів вирішення подальшої долі дитини-сироти дозволяє провести паралелі з теперішнім ча- сом, глибше зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки сучасного сирітства. Сирітство є об’єктом досліджень різних наук, різні його аспекти розгля- даються в педагогіці, психології, праві, медицині, історії. Етнопедагогічні дослідження стосуються явищ дитячого побуту, обрядів, звичаїв та вірувань, що стосуються дитини, а також поховально-поминальної обрядовості сто- совно дітей, але не висвітлюють питань життєдіяльності дитини-сироти. Ком- плексні дослідження питань сирітства в народній педагогіці на цей час також відсутні. М.Г. Стельмахович розглядає питання виховання сиріт та напівсиріт у контексті української родинної педагогіки, указуючи на необхідність розроб- ки спеціальної сирітської педагогіки. Окремі питання висвітлюють у статтях Н. Ганнусенко, Т. Мацейків, О. Семиног, але всі вони дублюють висновки, зроб- лені М.Г. Стельмаховичем. Мета статті – розкрити зміст поняття «сирота», проаналізувати наслідки втрати батьків для дитини та особливості суспільної думки щодо питань си- рітства в народній педагогіці. Матеріалом для аналізу стали українські народні пісні, прислів’я та каз- ки, у яких висвітлюється тема сирітства. Існування в Україні великої кількості сиріт відзначає арабський мандрів- ник XVII ст. Павло Алеппський, наголошуючи у своїх дорожніх нотатках, що «в кожнім місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти. Удів і сиріт у цій країні дуже багато, чоловіків їхніх повбивано в безперервних війнах» [12,с.5]. Селянські сім’ї досить часто страждали від різноманітних лих: пожежі, голод, хвороби, передчасна смерть, унаслідок яких діти втрачали батьків та зали- шались сиротами. Термін «сирота» має певні відмінності в історичній та сучасній трактовці. Так, традиційно сиротою вважалась «дитина або неповнолітній, у якого по- мер один або обоє з батьків» [7, с. 586]. Саме в такому значенні термін до цього часу подається в тлумачних словниках. Так, у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» наводиться таке значення слова «сиро- та»: 1. Дитина, підліток, що втратили батька й матір або одного з них // Люди- на, що залишилась без рідних, близьких; одинока, самітна людина *Образно* У порівн.// перен. Бідна, нещасна людина, бідолаха [2, с.1126]. На відміну від цього, у сучасній педагогічній літературі термін «сирота» визначається як «дитина, що тимчасово чи постійно перебуває поза сімейним оточенням унас- лідок утрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи з влас- них інтересів залишатися в сімейному оточенні й потребує захисту та допо- моги з боку держави» [9, с.183]. Як бачимо, історично статус сироти нада- вався дитині у випадку смерті її біологічних батьків, сучасне ж тлумачення включає і категорію дітей, сім’ї яких неспроможні їх виховувати, сиріт при живих батьках, тобто соціальних сиріт. Характерним для українського народу було і включення до складу сиріт дітей, які втратили одного з батьків. Так, голосіння «Мій таточку, мій рідне- сенький» закінчується такими словами: А зозуленьки літають та кують, Та бідним сиротам жалю завдають [8, с. 34]. У поетичному зверненні молодої вдови до сина зустрічаються такі слова: — Ой сину ж мій, ти єдиний, Ти зостався сиротою, Який же ти нещасливий, А я молода, й удовою. Однак, разом з тим у народній поетичній творчості дітей, у яких помер батько, називають удовиченками [8, с. 72]. У випадку ж смерті матері дитина завжди називалась сиротою, що є відображенням ранніх традицій родинно- го звичаєвого права, у якому спорідненість велась по матері: «Отець вмре, то півсирота, а мати (вмре), то вже цілая сиротина»(«Отець вмре – то півси- рота дитина, а мати, то вже цілая сиротина»), в одній з поліських пісень ідеться про сироту, віднесеного вовками, що просить сокола змочити перо в його крові та віднести батькові та мачусі. Традиційно жінка-мати постійно пере- бувала з дітьми, була для них зразком і авторитетом, таким чином передаю- чи соціальний досвід новому поколінню. Утрата матері ставала основною причиною бездоглядності та безпритульності, виникнення хаосу на протива- гу порядку: Ой піду я на городчик, Нема мамки рідненької, Скопаю на грядку, Та й нема порядку [8, с. 44]. Мати – це людина, яка завжди зрозуміє переживання дитини і дасть доб- ру пораду, тому відсутність її робить дитину безпорадною: Ой плавала сіра утка на воді Та кликнула вона матінку к собі: — Прибудь, моя матінко, ти ко мні; Ой дай мені порадоньку, сироті! — Ой рада б я, дитя, прийти та к собі, Насипано сирой землі на груді [11, с.129]. Більш широкий зміст вкладає в термін «сирота» В.І. Даль: «Сирота – у кого немає батька або матері, або немає обох, це кругла сирота», таким чином знімаючи вікові обмеження. Це «взагалі безпомічний, одинокий без- притульний бідняк, у цьому значенні і старики та баби звуть себе сиротами, і так же звуть убогих та жебраків» [4, с. 188]. Подібний же зміст має і при- слів’я: «Не то сирота, що роду нема, а то сирота, що долі нема». У казці «Кривенька качечка» після того, як дівчина-качечка відлетіла від своїх прийом- них батьків до рідних батька й матері, говориться, що залишились дід і баба сиротами. Безпомічність та безпорадність жінки, яка втратила чоловіка, відображені в прислів’ї «Без мужа жона – сирота», у подібному ж стані пере- буває і чоловік, який втратив дружину: «Вдівець дітям не отець, бо й сам сирота» («Вдовець – дітям не отець, бо й сам круглая сирота»). У народній традиції вважалось, що смерть батька чи матері страшна не сама по собі, а наслідками для живих, для дітей у першу чергу. Доля сироти важка й незавидна. Тяжке становище сироти в народній поетичній творчості визначається таким чином: «Нема що їсти, нема пити, немає й роду, щоб по- говорити», «Бідну сиротину ніхто не приголубить», «За сиротою журба за журбою», досить часто у прислів’ях зустрічається тема сліз: «Сиротою жити – сльози лити» («Сиротою проживати – гіркі сльози проливати»), «Хто сиро- тою не бував, той не наплакувався», «Ніхто не бачить, як сирота плаче». Відзначається складність матеріального становища, відсутність їжі, одягу: «Ніхто того не відає, як сирота обідає, а всяк теє бачить, як сирота плаче», («Ніхто не бачить, як сирота обідає, та всяк теє бачить, як сирота плаче»), «На сиротині – латана свитина». Не просто елементом одягу, а синонімом материнської турботи й ласки виступає в народній творчості біла сорочка: «Як мати рідненька, то й сорочка біленька», сирота ж є обділеною і в мате- ріальному, і в духовному: «Тоді сироті Великдень, як білая сорочка», Ой коби я маму мала, Мала би я щонеділі Маму рідненькуСорочку біленьку [13, с. 619]. Дитина, що залишилась без сім’ї, відчуває власну безпорадність: «без роду, без плем’я – без привіту, без совіту», безправність та беззахисність: Сирота правди не має На світі ніколи [13, с. 621], Та нема гірш нікому, ніхто не пригорне як тій сиротині: при лихій годині [13, с. 340], на її життєвому шляху часто зустрічаються перешкоди: «Як сироті женитися, так і ніч мала» («Як сироті женитися – то й день малий»). Утрата батьків значним чином впливає й на формування особистості. Людина, яка виросла без сім’ї – безлика: «У кого нема вітця, у того немає лиця». У філософсько- моралістичному творі 1-ї третини XVIII ст. «Іфіка-ієрополітика, або Філософія повчальна» отця Афанасія Миславського, архімандрита Печерського, у яко- му викладені найбільш важливі норми суспільної етики, моралі, філософії та педагогічні постулати, указується на моральну деградацію людей, які осиро- тіли: Славен отец был, честна была мать, В дитяте – и следа того не видать. Смерть убивает обоих буквально: Отца – телесно, а сына – морально [1,с.120]. Неповноцінністю й недосконалістю в народній трактовці відзначалась особистість і позашлюбної дитини. У випадку, коли мати відмовлялась від такої дитини, вона фактично залишалась сиротою при живих батьках. Термі- ни, які вживаються для визначення цієї категорії дітей, носять яскраво-нега- тивне забарвлення: підкидьки, ганебнонароджені діти. У характеристиках майбутнього сироти народна педагогіка визначає дві тенденції: по-перше, сподівання на краще, надія на покращення становища: «Сирітська сльоза не капає дарма», «Сирітські сльози не пропадуть», «У сироти на подвір’ї сонце засвітить», по-друге, безнадійність і безвихідь: «Бог сиріт любить, та щастя не дає», «День і ніч я плачу, тяжко зажурилась, бодай сирота на світ не родилась». У народних піснях, де висвітлюється майбутнє сироти, зустрічається тема ув’язнення. Так, у пісні «Ой у полі на роздоллі…» говориться про ковалів, що кують кайдани «Не на вора, не на злодія, не на розбійника То ж на того сиротину вдовину дитину», безперспективність майбутнього сироти замальовується і в пісні «Помер отець, померла мати»: Служитиму у свого пана – Пішов би я у чужу сторононьку – У некрути оддадуть, Конвоєм приведуть [13,с.340] Характерно, що сирітство розглядалось у народній педагогіці як стан, що буде супроводжувати людину все життя: «Росла – весни не бачила, зрос- ла – літечка не знала, прийшла осінь – сирітського серця не нагріла», анало- гічне значення має російське прислів’я: «Кто без призора в колыбели, тот всю жизнь не при деле». Ця ж тенденція спостерігається і в народних піснях: «Помер отець, мати – сирота навіки» [8, с. 186]. Думки, закладені в народній мудрості, підтверджують і результати сучасних досліджень. Так, російський соціолог І.Б. Назарова, описуючи результати дослідження можливостей та умов адаптації сиріт, доходить висновку, що «відчуття сирітства супроводжує людину протягом усього життя, як би воно не склалось. Від того, наскільки благополучно чи неблагополучно склалося життя, залежить частота спогадів про дитинство й ототожнення себе з референтною групою сиріт» [6, с. 77]. Обездоленість, що слідує за людиною, починаючи з дитячих років, сприяє проекції долі батьків та їх передчасної смерті на власне життя: «Ніхто ж мене не пригорне, бідну сиротину, краще ляжу молодою в сирую могилу», у при- слів’ях та приказках зустрічаються навіть суїцидальні мотиви: «Сироті хоч з моста та в воду» («Сироті без роду – хоч з моста та в воду»). Ставлення оточуючих до дитини-сироти традиційно було жалісливим, доброзичливим. Підтвердженням цьому може слугувати велика кількість на- родно-поетичних, зменшувальних та зменшувально-пестливих синонімів до слова «сирота»: сиротина, сиротинка, сиротинонька, сиротиночка, сирітонь- ка, сиротя, сиротятко, сиротяточко. Наприклад, у колисковій: «Ой, люлі, люлі, малеє дитятко, зосталося ти в світі сиротяткою». Допомога сиротам, мате- ріальна та моральна, психологічна, надавалась усім світом, громадою: «З хати по нитці – сиротині свитка», «Чужа ласка – сироті Великдень». Однак, разом з тим, народна творчість демонструє і приклади зовсім іншого став- лення до сироти: байдужість: «Ніхто, ніхто не заважи на бідну сирітку» [8,с.44], «Ніхто не бачить і не чує, як сирота плаче і горює», ця байдужість може зміню- ватись лише суспільним осудом у випадку нетипової поведінки дитини: «Ніхто не баче, як сирота плаче, а як за скаче, то всяк побаче», недовіра та стерео- типні уявлення про девіантність поведінки: «У сироти два роти, один їсть, другий бреше», Сирота робить і ручок не чує, А люди говорять: «Він в корчмі ночує!» Сирітонька йде з поля зарані, А люди говорять, що з корчми, з гуляння [8, с.186], про ледарство та небажання працювати: Йшла сирота з поля, на ворота впала, А всі люди кажуть, що сирота п’яна. А всі люди кажуть, що сирота не хоче [8, с.186], образи та фізичне покарання: «Сироту лають і б’ють, та плакать не дають», «Сироті життя, як горох при дорозі: хто йде, той і скубне» («Сиротина, як билина при битій дорозі, хто не пройде, той і скубне»), «Сироту і вдовицю, то й тріски б’ють», Та журба ж мене ізсушила, та журба мене ізв’ялила, Що найменша в степу птиця та й та мене била. Ой тим вона побиває, що роду немає [10, с. 95]. У тематичній статті з попередніх версій статей до 4-го тому етнолінгві- стичного словника «Слов’янські давності» зазначається, що сиріт вважали в народі обмеженими, позбавленими долі, тому поряд з такими категоріями осіб, як удови та жебраки, вони були як соціально, так і ритуально маргіналь- ними. Тому в деяких сімейних, особливо весільних, та календарних обрядах, що виконувались заради плодючості та правильного перебігу життя, сиро- там не дозволялось брати участі, щоб їхня знедоленість не поширювалась на оточуючих та на саму обрядову ситуацію. Весільний обряд за участю нареченої-сироти також мав певну специфі- ку: якщо в неї померли обоє батьків, у коси вплітались червоні стрічки, а якщо один, то червону та чорну (Полісся). Перед вінчанням вона приходить на могили своїх батьків, щоб попрохати в них благословення. Весільний обряд за участю нареченої-сироти супроводжувався спеціальними сирітськими весільними піснями, що виконувались учасниками на різних етапах: як шиють вінок, як в’ють вільце, на дівич-вечорі в молодої дружками, коли молодий приїздить до молодої (в суботу), на посаді, після вінчання, коли розплітають косу. У весільних піснях також підкреслюється відсутність порядку в долі си- роти: Ой, поглянь, поглянь, А сиротенька плаче, Чужа не рудна, Сильно ридає, Як сиротенька плаче, Шо порядку немає [5, с. 74]. Разом з тим, у весільних піснях звучить сподівання, що чужі люди, нова сім’я зможе впорядкувати життя, стати опорою та порадником: Похилився зелен явірПоклонися ти, Марусю, Понад ворота, Чужій чужині: Кланяється чужим людям «Дайте, дайте порадоньку Бідна сирота. Бідній сироті» [3, с. 378]. Таким чином, невпорядкованість життя сироти є характерною для на- родних уявлень, відтворюється в прислів’ях, піснях, обрядах. Аналіз змісту поняття «сирота» в народній педагогіці показав, що до їх складу відносили, використовуючи сучасну термінологію, біологічних сиріт, напівсиріт та в переносному значенні термін використовувався для визна- чення знедолених. Таким чином, соціальне сирітство, поширене на сучасно- му етапі, є наслідком прорахунків у соціальній політиці, знищення моральних ідеалів минулого. Утрата батьків для дитини страшна своїми наслідками: бідність, поневі- ряння, сум, відсутність перспектив подальшого щасливого життя. Виховання поза сімейним середовищем призводить до того, що відчуття сирітства су- проводжує людину все життя. Ставлення в суспільстві до проблем сирітства завжди було неоднознач- ним: з одного боку, жалість та співчуття, з іншого – байдужість та відверті знущання. Тому при сучасних тенденціях реформування системи опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, велику увагу необхідно приділити питанням формування позитивної суспільної дум- ки щодо питань сирітства. Література 1. Антология педагогической мысли Украинской ССР / сост. Н. П. Кале- ниченко. – М. : Педагогика, 1988. – 640 с. 2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. — Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с. 3. Весільні пісні / упор. М. М. Шубравська. – К. : Дніпро, 1988. – 476 с. 4. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4-х т. – Т.4. – М. : Рус. яз., 1991. – 684 с. 5. Из словаря «Славянские древности» // Славяноведение. – 2003. – №6. – С. 71—85. 6. Назарова И. Б. Возможности и условия адаптации сирот // Социоло- гические исследования. – 2001. – №4. – С.70— 77. 7. Ожегов С. И. Словарь русского языка: Ок. 57 000 слов / под ред. Н. Ю. Шведовой. – 19-е изд., испр. – М. : Рус. яз., 1987. – 750 с. 8. Розлилися круті бережечки: Укр. нар. пісні та думи / упор. О. І. Мики- тенко. – К. : Веселка, 1985. – 278 с. 9. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних праців- ників / за заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Пінчук, С. В. Толстоухової. – К., 2000. – 260 с. 10. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. – К. : Рад. шк., 1985. – 312 с. 11. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка : навч. посібник. – К. : ІСДО, 1996. – 288 с. 12. Українські народні думи та історичні пісні. – К.,1990. – С.5. 13. Українські народні пісні / упор. О. М. Хмілевська. – К. : Вид-во «Му- зична Україна», 1967. – 736 с. 14. Українські народні прислів’я та приказки. Дожовтневий період. – К. : Держлітвидав УРСР, 1963. – 791 с. | |
|
|
|
| Просмотров: 1841 | Рейтинг: 0.0/0 | |