| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
ПРОБЛЕМА СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ КОЛЕДЖУ: ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ
|
|
|
Шабаєва Н. С. Реалії та перспективи розвитку всіх сфер сучасного суспільного життя в контексті його демократизації передбачають усунення всіх форм нерівності між жінками та чоловіками та всебічне впровадження в суспільну практику ідеї гендерної рівності. Досягнення такої рівності можливе, якщо гендерна соціалізація громадян, особливо молоді, буде спиратися на відповідні ба- зові світоглядні поняття, соціальні гендерні стосунки, стереотипні ціннісні моделі, які є адекватними щодо цієї ідеї. Процес гендерної соціалізації молоді відбувається в усіх соціально-еко- номічних сферах життєдіяльності суспільства, але найбільш ефективно під час професійного навчання під впливом навчально-виховних факторів, що інтенсивно впливають на формування егалітарної свідомості студентської молоді. Проблема соціалізації особистості досьогодення постає однією з найак- туальніших у багатьох науках. Вивченням науково-теоретичних засад про- цесу соціалізації займаються представники філософії (В. Москаленко), со- ціології (А. Ковальова, М. Лукашевич, А. Тащенко та ін.), психології (В. Зень- ковський, І.Кон, А. Петровський та ін.), педагогіки (Н. Заверико, А. Кущак, С. Савченко та ін.). Визнаючи першість західних науковців у вивченні соціалізації, яке пов’я- зують з іменами американського соціолога Ф.Гіддінгса і французького со- ціолога Г. Тарда [1, с. 128], вважаємо за потрібне окреслити той внесок, що покладений зарубіжними вченими в розробку різних теорій соціалізації, які містяться в основі тієї чи іншої моделі соціалізації. Так, ці теорії систематизо- вані в чотири основні групи: 1.Теорія розвитку особистості (Ч. Кулі, Дж.Г. Мід). 2. Психоаналітичні теорії (З. Фрейд, Е. Еріксон). 3.Теорія розвитку пізнання (Ж. Піаже). 4.Теорія морального розвитку (Л. Колберг). Поєднує всі ці теорії визнання виховання як одного з механізмів соціа- лізації [1, с. 132]. Вадою цих теорій вважається їх однобічність, тяжіння пояс- нити соціалізацію за допомогою одного будь-якого чинника (біологічного, ево- люційного, соціального тощо) [2]. Узагальнюючи досвід зарубіжних учених у вивченні соціалізаційних про- цесів, А. Мудрик окреслює два, але досить умовні, підходи у визначенні со- ціалізації, різницю яких становить розуміння ролі самої людини в процесі со- ціалізації. Перший підхід він пов’язує з іменами французького вченого Еміля Дюркгейма та американського – Талкота Парсонса, і визначає його як суб’єкт- об’єктний (суспільство – суб’єкт впливу, а людина – його об’єкт): «Перший підхід стверджує або припускає пасивну позицію людини в процесі соціалі- зації, а саму соціалізацію розглядає як процес її адаптації до суспільства, яке формує кожного свого члена відповідно до притаманої йому культури» [3, с. 8]. Основоположниками іншого, «суб’єкт-суб’єктного» підходу вчений вва- жає американських дослідників Чарльза Кулі та Джорджа Герберта Міда, які доводять, що людина не тільки адаптується до вимог суспільства, але й сама бере активну участь у процесі соціалізації, впливаючи на життєві обставини та на саму себе [3, с. 9]. Нас же в першу чергу цікавлять сучасні теорії соціалізації на цьому етапі розвитку суспільства та наукові погляди вітчизняних учених щодо проблем і дефініції поняття «соціалізація» в контексті вивчення соціально-педагогіч- них аспектів щодо процесу, особливо соціалізації студентської молоді, що ви- магає тема нашої статті. Як нами вже зазначалось вище, проблема соціалізації має міждисциплі- нарний характер, відповідно існує велика кількість визначень цього поняття. Але через те, що нас цікавлять ці визначення в загальному вигляді, тобто соціалізації як базисного поняття в контексті гендерних особливостей цього процесу, то метою статті ми вважаємо подати кілька дефініцій цього термі- на, які є найбільш суттєвими щодо завдань нашої статті. Так, М. Лукашевичем розроблена адаптивно-розвивальна концепція со- ціалізації, сутність якої полягає в розумінні соціалізації як «взаємодії люди- ни, що триває все життя з навколишнім середовищем шляхом (за допомо- гою) адаптацій, що змінюють одна одну в кожній зі сфер її життєдіяльності» [1, с. 142]. Автор доводить, що під час кожної адаптаціїї особистість набуває більшого соціального досвіду, що в кінцевому результаті підвищує рівень її соціалізації. Важливим у контексті завдань нашого дослідження, що істотно збагачує змістовний аспект соціалізації, є багаторівневий підхід М. Лукаше- вича і М. Туленкова щодо сутності соціалізації, коли цей процес торкається не лише «соціальних поверхів» людини, а й охоплює біологічний і психічний рівні особистості [1, с. 143]. Сутність соціалізації як процесу, що поєднує пристосування та відокрем- лення людини в умовах конкретного суспільства, визначає А. Мудрик. Науко- вець наголошує, що в основу цього процесу покладений внутрішній, не роз- в’язаний до кінця «конфликт між мірою адаптації людини в суспільстві та сту- пенем відокремлення її в суспільстві» [3, с. 9], і визнає, що ефективність со- ціалізації полягає в певному балансі цих двох процесів. Подібних поглядів на соціалізацію дотримується ряд дослідників, які також визначають соціалізацію як двосторонній процес, що включає со- ціальну адаптацію та соціальну автономізацію [4] (або соціальну інтеріори- зацію [5]). В основі взаємодії соціальної адаптації та соціальної автономі- зації покладені суперечливі мотиви: «Бути з усіма» та «Залишатися самим собою», які й породжують соціальну активність особистості, діяльність якої спрямована на власну самореалізацію та включення в систему соціальних відносин [4, с. 63]. Соціальну адаптацію пов’язують із зовнішніми чинниками, тобто пристосуванням особистості до певних умов і соціальних норм, що існу- ють у суспільстві. Соціальна інтеріоризація пов’язана більше з внутрішніми чинниками особистості, тобто вбиранням у себе норм, цінностей, вимог, ви- робленням власних установок і відповідно до них здійсненням власних дій [5, с. 23]. «З одного боку, особистість усе більше включається в систему су- спільних відносин, її зв’язки з людьми й різними сферами життя суспільства розширюються й поглиблюються, і лише завдяки цьому вона опановує сусп- ільний досвід, привласнює його, робить своїм надбанням. Ця сторона осо- бистості часто визначається як її соціалізація. З іншого боку, залучаючись до різних сфер життя суспільства, особистість разом з тим набуває й усе більшої самостійності, відносної автономності, тобто розвиток у суспільстві включає процес індивідуалізації» [6, с. 308]. Украй важливими і дуже корисними для нас виявилися погляди науковців у галузі соціальної педагогіки Л. Ваховського та С. Савченка, які розгляда- ють соціалізацію саме студентства (що безпосередньо стосується теми нашої статті) і не як двосторонній, а як тристоронній процес, у якому «поряд з тра- диційними процесами – засвоєнням і відтворенням соціального досвіду – з’являється новий аспект – інноваційна діяльність і соціальна творчість сту- дентства» [7, с. 8]. Виділяючи соціальну інноватику як змістовну основу соціа- лізації, вони наголошують, що цей процес стимулює не тільки руйнування по- ведінкових стереотипів і системи звичайних соціальних зв’язків, але й «ство- рює передумови для впорядкування та переструктурування тих елементів середовища, які не можуть бути реалізовані в рамках вихідної системи» [7, с. 7]. На наш погляд, це дозволить поступово конструювати складний процес суспільної міжособистісної (зокрема міжстатевої) взаємодії відповідно з ево- люційною логікою. Продовжуючи подальший аналіз процесу соціалізації, потрібно відзна- чити його залежність як від стихійних, так і цілеспрямованних впливів різно- манітних чинників на соціалізацію людини. Сукупність чотирьох сладових міститься в процесі соціалізації [3, с. 15]: 1) стихійна соціалізація (взаємодія з об’єктивними реаліями в процесі життєдіяльності суспільства); 2) керова- на соціалізація (вплив державних органів на існування індивідів через певні заходи); 3) соціально контрольована соціалізація (виховання); 3) усвідом- лені зміни людини (самовдосконалення або самозруйнування у відповідності з індивідуальними ресурсами). Цієї точки зору додержується І. Кон, який підкреслює, що соціалізація «включає в себе не тільки усвідомлені, контрольовані цілеспрямовані впли- ви (виховання в широкому значенні), але й стихійні, спонтанні процеси, що так або інакше впливають на формування особистості» [9, с. 19]. Виховання як складова процесу соціалізації допомагає послідовно адап- туватися людині в суспільстві і створює умови для її відокремлення відпові- дно до специфіки цілей тих соціальних груп, де воно відбувається [3, с. 16]. Але треба відзначити й роль неконтрольованого соціуму в розвитку соціалі- заційного процесу: «Соціальний хаос, що оточує особистість і впливає на її формування та соціальне становлення, не завжди виконує деструктивні функції. Слід чітко усвідомлювати конструктивну роль соціального хаосу, яка міститься в генеруванні нової інформації, створенні оригінального соціаль- ного простору, мотивації щодо пізнання нового, прагненні до самоорганізації» [7, с. 7]. Цікавими в контексті завдань нашої статті виявляються погляди ще од- ного педагога – Н. Голованової, яка вважає, що як велика різноманітність впливів соціального середовища на особистість (стихійних і цілеспрямова- них, контрольованих і спонтанних), так і реакція самої особистості на ці впли- ви складають «своєрідний «внутрішній» план соціалізації», який у першу чер- гу й цікавить педагогіку [8, с. 44]. Результатом взаємодії людини з навколишнім світом стає соціальний досвід, який включає набір соціальних ролей, що містять «певний статевий стереотип, який специфічно впливає на процес соціалізації дітей» [8, с. 45]. Таким чином, у цій статті нами виокремлені ті наукові ідеї та погляди на- уковців, які дозволяють змістовно наблизитися до визначення сутності од- ного з напрямків соціалізації, а саме – гендерної соціалізації, і які поляга- ють: 1) у врахуванні не тільки соціального рівня особистості, а також її біоло- гічного та психічного рівнів (М. Лукашевич, М. Туленков); 2) у певному ба- лансі процесів адаптації та відокремлення людини в суспільстві (А. Мудрик, М. Рожков); 3) у поєднанні традиційних процесів – засвоєнням і відтворен- ням соціального досвіду – з інноваційною діяльностю й соціальною творчі- стю студентів (Л. Ваховський, С. Савченко); 4) в усвідомленні ролі як контро- льованих цілеспрямованих впливів, так і стихійних процесів, соціального ха- осу, що впливають на формування і становлення особистості (І. Кон, Л. Ва- ховський, С. Савченко); 5) у розумінні того, що результатом взаємодії люди- ни з навколишнім світом стає соціальний досвід, який включає набір со- ціальних ролей, що містять певний статевий стереотип, який специфічно впли- ває на процес соціалізації людини (Н. Голованова). Література 1. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підруч- ник. – К., 2004. 2. Акусок А.М. Соціалізація особистості як психолого-педагогічна про- блема // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2005. – №1. – С. 23–25. 3. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учебник для студ. пед. вузов / Под ред. В.А.Сластенина. – 3-е изд., испр. и доп. – М., 2000. 4. Рожков М.И. Теоретические основы педагогики. – Ярославль, 1994. – С. 63. 5. Розсказова О.А. Особливості соціалізації студентської молоді на су- часному етапі розвитку суспільства // Соціальна педагогіка: теорія та прак- тика. – 2005. – № 2. – С. 23–26. 6. Ломов Б.Ф. Методологические проблемы психологии. – М., 1984. 7. Ваховский Л., Савченко С. О содержательной стороне социализа- ционного процесса в современных условиях // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2005. – №1. – С. 4–8. 8. Голованова Н.Ф. Социализация школьников как явление педагоги- ческое // Педагогика. – 1998. – № 5. – С. 42–45. 9. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. – М., 1989. | |
|
|
|
| Просмотров: 769 | Рейтинг: 0.0/0 | |