| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВОСТЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ В СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
|
|
|
ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВОСТЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ В СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ За останні півсторіччя в сучасному світі значно зросла кількість дітей з особливостями психофізичного розвитку. Майже 40—50% дітей мають пев- ну схильність до змін у розвитку. На сучасному етапі проблема роботи з дітьми дошкільного віку, які мають особливості психофізичного розвитку, з психоло- го-педагогічної переросла в соціальну. Так, за статистикою, в Україні лише 30% таких дітей відвідують дитячий садок або спеціалізовані заклади. Звідси наслідок, що такі діти приходять до школи з різним рівнем підготовленості як педагогічної, так і соціальної. Діти з особливостями психофізичного розвитку, як і здорові діти, мають таке саме право на навчання, виховання та повноцінне життя. Але ці діти, як правило, здобувають освіту на дому чи в спеціалізованих закладах. Це на- вчання ускладнюється труднощами, пов’язаними з їх особистими психофізич- ними відхиленнями або станом захворювання. Особливо це стосується пи- тання соціалізації при можливості цих дітей до загальноосвітніх дошкільних та шкільних закладів. У дітей з особливостями психофізичного розвитку со- ціалізація відбувається на складній психологічній основі. Негативне сприй- няття себе та навколишньої дійсності, усвідомлення інвалідизуючих захво- рювань спричиняє появу складних проблем, які найчастіше всього знаходять- ся в психологічній площині, а саме розвиток негативних відчуттів, комплексу неповноцінності, відсутності бажання життєвої самореалізації тощо. У таких дітей виникають, перш за все, відчуття власної негативної відмінності, життє- вої неспроможності виконувати певні дії, ізольованості, самотності, недоступ- ності навколишнього реально існуючого світу, постійної залежності від інших людей, зокрема від сімейного, суспільного оточення, предметно-просторо- вого середовища. Негативні відчуття впливають на свідомість дитини-інва- ліда, що спричиняє розвиток комплексу неповноцінності, усвідомлення своїх відмінностей від однолітків, виявлення байдужості до оточуючого, розумін- ня відсутності перспективи життя та приреченості. Тільки досліджуючи та зна- ючи всі перешкоди в життєдіяльності дитини, пов’язані з психофізичним роз- витком, ми можемо полегшити та вдосконалити позитивний процес соціалі- зації такої дитини (Л. І. Солнцева, Л. І. Плаксіна, Л. О. Григорян, Б. К. Тулоно- гов, В. З. Дініскіна, В. Л. Ляшенко, Н. Заверико, І. Д. Звєрєва, А. І. Капська, А. Р. Маллер, Л. І. Міщик, А. В. Мудрик) [2; 3; 5; 8; 10]. Проблема соціалізації дітей з особливостями психофізичного розвитку в сучасній педагогічній літературі розглядалась фахівцями різних галузей: со- ціальної педагогіки, корекційної педагогіки, спеціальної педагогіки, дефекто- логії. У працях видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів, соціологів, пси- хологів та філософів (Л. С. Виготського, М. П. Драгоманова, А. В. Луначарсь- кого, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, А. В. Мудрика, А. Р. Маллера, І. С. Кона, В. С. Баруліна, О. С. Кузьміної, І. Д. Беха, В. І. Бондаря, І. Г. Єрма- кова) окрема увага приділяється вихованню, соціалізації та адаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку до майбутньої життєдіяльності та навчання в спеціалізованих і загальноосвітніх закладах [1; 3; 7; 10; 11]. Роботи І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової, Л. І. Аксьонова, М. Ю. Веденіна, Є. В. Кожевникової, Л. А. Чистович, Є. С. Бондаренка, П. П. Горностай, Г. М. Іващенка, М. В. Синьова, Г. М. Коберник, М. П. Козленка, В. І. Бондар, В. Г. Григоренка, О. П. Глоби, М. М. Єфименка, Г. М. Мерсіянова, В. О. Липи, Б. П. Пузанова, В. О. Лапшина, М. О. Власової, М. С. Певзнера, О. М. Усано- ва дають нам можливість глибше та досконаліше розглянути особливості пси- хофізичного розвитку цих дітей. Сучасні автори приділяють велику увагу проблемам, які виникають при соціалізації таких дітей у дитяче середовище. Фахівці цієї галузі вказують на ефективність ранньої соціальної адаптації дітей з порушеннями психофізичного розвитку [3; 5; 8—11]. Розглядаючи проблеми соціалізації дітей з особливостями психофізич- ного розвитку, у сучасній педагогічній літературі ми зупиняємося на перших засновниках спеціальної та корекційної дошкільної педагогіки таких, як Л. С. Виготський, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський, Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський, Г. Песталоцці, А. Дистирвег, М. Монтессорі. Роботи видат- них учених указують фахівцям на теоретичне осмислення впливу біологічних та соціальних факторів розвитку особистості дитини, розкривають пробле- ми відхилень у розвитку, проблеми виховання та підготовки до навчання. При- діляють увагу створенню адекватних методів та форм корекційної роботи з дітьми, які мають відхилення у психофізичному розвитку [1; 7]. Усі діти з вадами психофізичного розвитку, незалежно від форми пору- шень, мають як загальні недоліки, так і специфічні труднощі, пов’язані з про- цесом соціалізації цієї дитини. Ці труднощі поєднані безпосередньо з харак- тером і виразністю первинних порушень і з особливостями вторинних відхи- лень у таких дітей. Первинні порушення випливають безпосередньо з біологічного характе- ру хвороби, вторинні ж відхилення виникають як наслідок первинних порушень, і насамперед вони піддаються впливові ранньої корекційної допомоги. За твердженням Л. С. Виготського, саме вторинні відхилення є основ- ним об’єктом психолого-педагогічного вивчення й корекційного впливу. При цьому, первинні порушення визначають структуру і характер відхилень, умо- ви виховання, що можуть або підсилювати дефицітарність, або сприяти його подоланню. Представлені відхилення в розвитку дитини так чи інакше впливають на особистість у різні періоди дитинства (немовля, переддошкільне дитинство, дошкільне дитинство, старше дошкільне дитинство, молодший шкільний вік, середній шкільний вік, старший шкільний вік) та на соціалізацію цієї дитини в навколишнє середовище. Уроджені або набуті відхилення в розвитку дитини в будь-якому віці, на думку Л. С. Виготського, несуть численні перешкоди в майбутній соціалізації дитини з особливостями психофізичного розвитку, її адаптації в навколишньому середовищі [1]. А. С. Макаренко з цього приводу наголошує, що інаявнийбрак спілкуван- ня дитини з однолітками утворений унаслідок існуючого захворювання та брак соціального досвіду в дитини з особливостями психофізичного розвитку знач- но й суттєво уповільнює розвиток цієї дитини. До фізичних та інтелектуальних обмежень додається обмеження соціального характеру, яке, у свою чергу, призводить до незворотних процесів, руйнує психіку дитини, робить її недо- вірливою, замкнутою або просто наляканою. Проте автор указує, що своє- часно застосована рання соціальна реабілітація виводить таку дитину із самотності, залучає її до колективу, до цілеспрямованої, розвивальної діяль- ності, залишаючи в силі вплив сімейного, біологічно близького, емоційно по- зитивного оточення [7]. А. В. Мудрик розглядає процес соціалізації та інтеграції дитини з вадами психофізичного розвитку як поступове залучення цієї дитини у звичайне дитя- че середовище, а в подальшому — у суспільство. Такий підхід щодо вихован- ня та соціалізації дитини з особливостями психофізичного розвитку відтво- рює можливість реалізації її впродовж усього життя в процесі засвоєння й відтворення культури сучасного суспільства [10]. Великий внесок у розгляд проблем соціалізації дітей з особливостями психофізичного розвитку в сучасній педагогічній літературі зробили Т. С. Зи- кова, Н. Д. Шматко, Ю. В. Василькова, Н. Заверико, І. Д. Звєрєва, Г. М. Іва- щенко, А. Ї. Капська, І. С. Кон, А. Р. Маллер, Л. І. Міщик, А. В. Муд рик. Дослі- дження сучасних авторів дають нам змогу простежити та втілити в життя на- прямок соціалізації дитини з вадами психофізичного розвитку, адаптації її до навчання в спеціалізованій та загальноосвітній школі, індивідуалізації й інтег- рації цієї дитини в процесі розвитку. Особиста увага при цьому приділяється першому етапу соціального виховання дітей з особливостями психофізично- го розвитку, де виникають особливі труднощі навчання такі, як вивчення рідної мови, правопис, лічба, самообслуговування, норми поведінки. З висновків цих учених, психофізіологічною основою труднощів при читанні, у правописі, лічбі є низький темп прийому та перевлаштування зорового, слухового та мовно-рухового центрів, які беруть участь у цих процесах. Фахівці цього на- пряму довели нам позитивний ефект соціальної та корекційної роботи, яка цілком залежить від часу її початку, від її змісту та методів її впровадження, указали на позитивний вплив такого виховання в навчанні та майбутній жит- тєдіяльності дитини з обмеженими можливостями [2—6; 8—11]. Ціла низка захворювань, які призводять до інвалідності, пов’язані, перш за все, з органічними ураженнями нервової системи. Діти з цією групою па- тологій упродовж десяти років стабільно займають перше рангове місце се- ред дітей-інвалідів. Це дослідження не можна ігнорувати при визначенні особ- ливостей розвитку дітей з вадами психофізичного розвитку та при їх соціалі- зації до навчання. Наявність певної хвороби значно позначається на со- ціально-педагогічному процесі виховання дитини, і тому не можна формаль- но та спрощено інтерпретувати положення про те, що діти-інваліди мають рівні можливості. Ці можливості в системі суспільного життя, освіти, побуту можна надати, але скористатися ними, реалізувати їх самостійно в повному обсязі може далеко не кожна дитина, особливо коли йдеться про дітей з ва- дами психофізичного розвитку. Підводячи підсумок аналізу наукових досліджень видатних учених, ми можемо виділити загальні й специфічні проблеми соціалізації дітей з особли- востями психофізичного розвитку. До загальних проблем ми можемо відне- сти, перш за все, соціальну дезадаптованість дитини, низький рівень психіч- них процесів (уваги, предметного і соціального сприйняття й уявлень, пам’я- ті, мислення). По-друге, це несформованість емоційно-вольової сфери. По- третє, недостатність моторного розвитку, зниження довільності психічних процесів, діяльності й поводження дитини в дитячому середовищі. Усі ці особ- ливості виникають через існуюче психофізичне відхилення в розвитку дитини й призводять до істотної затримки розвитку психічних новоутворень на кож- ному віковому етапі, а також впливають на становлення особистісних якос- тей дитини та її Я-концепцій. Представлені вище загальні проблеми можуть виникати в дітей з різними видами порушень у неоднаковому ступені й у різних комбінаціях. Крім загальних проблем, вади психофізичного розвитку дітей з особли- востями психофізичного розвитку обумовлюють цілий комплекс специфіч- них проблем соціалізації цього контингенту дітей. Можливостям вибору не- обхідної системи навчання дітьми, які мають особливості психофізичного роз- витку, заважають, по-перше, несприятливі соціальні умови в родині; по-дру- ге, непристосованість суспільних споруд та приміщень дитячих закладів, не- стача транспортних засобів, необхідних для доставки цих дітей до місць на- вчання; по-третє, брак кваліфікованої інформаційної допомоги, проблема бюрократичних перешкод. Окремою освітянською проблемою залишається проблема інтеграції і соціалізації дітей з вадами психофізичного розвитку в загальноосвітні школи, реальні умови більшості яких не пристосовані для реалізації інтегрованого навчання й виховання. Усе це ускладнюється ще й труднощами, пов’язаними з особистим захворюванням дитини, наприклад, у розумово відсталої дитини присутні порушення пізнавальної діяльності, ана- лізу та синтезу різноманітних подразників навколишнього світу, вона не відок- ремлює основних якостей предметів та дій, не деференціює їх. У дітей із затримкою психічного розвитку спостерігаються фізична слабкість, швидка втомлюваність, часто пов’язана з нею роздратованість, плаксивість. Дошкільники із затримкою психічного розвитку йдуть на контакт із дорос- лими, можуть діяти разом, приймають від них допомогу. З однолітками взає- модіють не так часто й не можуть встановлювати дружніх стосунків, що уск- ладнює їх соціалізацію. Особливостями розвитку сліпоглухонімих дітей є те, що сліпоглухоні- мота створює вкрай важкі передумови для психічного розвитку дитини. Отже, якщо це поєднання відхилень не сполучається з розумовою відсталістю, сліпоглухонімі діти потенційно мають можливість для повноцінного інтелек- туального й емоційного розвитку і за сприятливих умов виховання можуть стати соціально корисними людьми. Втрата або різке зниження діяльності слухового й зорового аналізаторів негативно впливає на функціонування ве- ликих півкуль кори головного мозку. Порушення опорно-рухового апарату часто поєднане з іншими відхи- леннями. У дітей з порушенням опорно-рухового апарату, крім порушення рухової діяльності, можуть виникати порушення емоційно-вольової сфери, поведінки, інтелекту, мови, зору, слуху, що пов’язано з раннім органічним ура- женням головного мозку. Усі ці порушення значно ускладнюють і негативно впливають на процес соціалізації і адаптації дитини у шкільне середовище, а також ускладнюють процес виховання. Усі специфічні труднощі пов’язані з особистими захворюваннями дитини (психічними, фізіологічними та фізичними). У психічному вираженні в дитини з вадами психофізичного розвитку відмічаються незрілість психіки, особ- ливість емоційно-вольової сфери, інфантильність поведінки. У фізіологіч- ному вираженні простежуються такі симптоми: затримка моторного розвит- ку, негативне функціонування великих півкуль кори головного мозку, розви- ток супутніх хвороб. У фізичному вираженні такі симптоми: фізична слабкість, швидка втомлюваність, часто пов’язана з нею роздратованість, підвищена збудженість або, навпаки, загальмування невротичних реакцій, неможливість вільних рухів дитини. Такі діти проявляють млявість, боязкість, невміння відстояти свої інтереси, плаксивість, схильність скаржитися на своїх това- ришів, постійно звертаються до дорослих по допомогу у розв’язанні всіляких дріб’язкових питань. Діти, які мають вади психофізичного розвитку, значно звужені можливостями спілкування, взаємодії з навколишнім середовищем, вони частіш відмовляються від будь-якої діяльності, що потребує додатко- вих зусиль при впровадженні реабілітаційної та соціальної роботи. Але найбільш значущою особливістю дітей з вадами психофізичного роз- витку виступає соціальна некомпетентність дітей, яка обумовлена порушен- нями емоційно-вольової та інтелектуальної сфер. Для того, щоб стати со- ціально компетентним, необхідно, граючись, спілкуючись з дорослими й од- нолітками, учитись жити поруч з іншими, ураховувати їхні інтереси, правила й норми поведінки в суспільстві. Сучасні дослідження в галузіі соціалізації та інтеграції дітей з особливо- стями психофізичного розвитку, перш за все, мають спрямування на підго- товку цієї дитини до життя в суспільстві в комплексі з вирішенням завдань освіти, підготовки цієї дитини до навчання, а також пошук шляхів формуван- ня життєвої компетенції. Велика роль у період розвитку дітей з вадами психо- фізичного розвитку приділяється соціальному орієнтуванню вихованців, тобто розвитку їх соціальних зв’язків. Це втілюється під час екскурсій, на прогулян- ках, закріплюючи вимоги до поведінки в суспільних місцях, у транспорті, зак- ладах побутового обслуговування, що дає можливість цим дітям певною мірою пристосуватися до майбутнього життя. Набуття такого досвіду цими дітьми дає змогу стабілізувати їх психологічний стан, припинивши подальше фізичне, психічне та соціальне руйнування особистості дитини. Для цього дитині потрібно оволодіти вміннями стабілізації внутрішніх та зовнішніх об- ставин, здатністю реально оцінювати свій стан та можливості; уміннями ре- альної оцінки життєвих ситуацій, виявлення адекватних дій та поведінки; фізичним, інтелектуальним та соціальним інструментарієм, який би давав змогу дитині з обмеженими можливостями жити в сучасному суспільстві. Основні документи стосовно інвалідності загальновизнані у світі, вима- гають включення самих інвалідів та членів їх сімей у процес визначення їхніх проблем, пошуку шляхів покращення ситуації, прийняття рішень. Адже влас- ний досвід цих людей має особливу цінність, і саме їм має належати першо- чергове право визначення потрібних заходів. Так, у загальному вигляді стан проблем українських сімей, які виховують дітей і молодь з функціональними обмеженнями, на підставі суб’єктивних оцінок їх членів показує, що головне місце посідають фінансові та матеріальні проблеми. На другому місці про- блеми, пов’язані з постійним психічним та нервовим перевантаженням, не- розумінням з боку соціального оточення, відчуття покинутості, самотності. На третьому місці проблеми лікування, психолого-педагогічної корекції та компенсації вад розвитку. Далі визначені проблеми отримання технічних за- собів, спеціального приладдя, кваліфікованих консультацій спеціалістів. Крім того, існують ще суб’єктивні оцінки батьків щодо проблем соціалі- зації дітей з особливостями психофізичного розвитку. Перш за все, це недо- статній рівень освітньої і виховної роботи у спеціальних закладах, нестача або відсутність узагалі секцій для занять музикою, танцями, доступними ви- дами спорту. Недолік у спеціальних закладах дитячих творчих осередків, брак талановитих та кваліфікованих педагогів, недостатній напрямок роботи з інтеграції і соціалізації дітей з особливостями психофізичного розвитку знач- но ускладнює процес виховання та навчання дітей з особливостями психо- фізичного розвитку. Велику перешкоду у навчанні в спеціальних закладах надає незручне територіальне розташування цих закладів за місцем прожи- вання дитини з вадами. Проблеми соціалізації дітей з особливостями психофізичного розвитку мають свої загальні та специфічні труднощі, які пов’язані із специфікою за- хворювання дитини. Розглянувши та проаналізувавши ці проблеми в сучасній педагогічній літературі, ми бачимо, що процес соціалізації цих дітей у су- спільство дуже складний та потребує роботи фахівців різних напрямків (пси- хології, педагогіки, медиків, інструкторів ЛФК), а також комплексного підходу у виконанні цієї роботи. Вітчизняна та зарубіжна практика соціального та спеціального навчан- ня постійно демонструє нам, що своєчасно розпочата і грамотно вибудова- на засобами освіти реабілітаційна соціально-педагогічна робота дозволяє не тільки усувати в розвитку вторинні відхилення, але й коректувати вже на- буті порушення в розвитку. Така соціально-педагогічна робота значно впли- ває на зниження дезадаптації дитини з вадами психофізичного розвитку та дозволяє їй досягти максимально можливого рівня загального розвитку, на- вчання, соціальної інтеграції. Література 1. Выготский Л. С. Проблемы дефектологии. – М., 1995. 2. Заверико Н., Звєрєва І. Д. Історико-теоретичний аналіз досліджень проблеми соціалізації особистості // Соціальна педагогіка і адаптивність осо- бистості. – Суми, 1994. – С. 49—59. 3. Звєрєва І. Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія та практика. – К., 1998. 4. Иващенко Г. М. Социальная реабилитация дезадаптированных де- тей и подростков в специализированном учреждении. – М., 1996. 5. Капська А. Й. Соціально-педагогічна діяльність як умова соціалізації особистості // Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю: Навч.-метод. посібник. – К., 2001. 6. Кон И. С. Социализация личности. – М., 1967. 7. Макаренко А. С. Соч.: В 7 т. – М., 1958. – Т. 5. 8. Маллер А. Р. Социальное воспитание и обучение детей с отклонени- ями в развитии: Практич. пособие. – М., 2000. 9. Міщик Л. І. Соціальна педагогіка: Навч. посібник. – К., 1997. 10. Мудрик А. В. Социальная педагогика: Учебник для студ. пед. вузов / Под ред. В. А. Спастенина. – 2-е изд., испр. и доп. – М., 2000. 11. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональ- ними обмеженнями: Навч.-метод. посібник для соціальних працівників і соц- іальних педагогів / За ред. проф. А. Й. Капської. – К., 2003. | |
|
|
|
| Просмотров: 4702 | Рейтинг: 0.0/0 | |