| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
Профілактика правопорушень серед неповнолітніх
|
|
|
Кожне суспільство має свою певну систему норм, які містять вимоги до поведінки та обов’язків членів цього суспільства. Протиправна поведінка є наслідком неспроможності або не- бажання окремої людини знайти дозволений юридичними нормами спосіб задовільнення власних потреб. Причини деві- антної поведінки слід шукати у соціальних умовах існування людини і в особистих рисах, що знижують адаптивні можли- вості людини, насамперед, у її мотиваційній сфері, ціннісних орієнтаціях, особливостях емоційно-вольової та інтелекту– альної сфери. Соціальні проблеми, з одного боку, породжу- ють складні життєві ситуації, у ході розв’язання яких людина порушує правові норми, а з іншого, впливають на формуван- ня особистості людини. Особистісні ж якості людини усклад- нюють оцінку ситуації, не дають їй змоги ухвалити адекватне рішення, свідомо управляти своєю поведінкою, протистояти негативному впливу інших осіб. Девіантна поведінка – поведінка індивіда або групи осіб, що не відповідають прийнятим у супільстві нормам та завдають шкоди самій людині, оточенню, суспільству загалом. До основних видів девіантної поведінки в сучасному суспільстві, як правило, відносять проти– правну (антисоціальну, делінквентну), асоціальну (аморальну, агре– сивну), адиктивну (залежну) та саморуйнівну (суїцидальну, ауто– агресивну) поведінку. Делінквентна поведінка (від лат. delinquens – провина) – поведін- ка індивіда, що порушують норми громадського правопорядку, загрожу黩 благополуччю інших людей або суспільству взагалі та може бути правомірно покараною. Адиктивна поведнка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення відходу від реальності шляхом штучної зміни свого пси– хічного стану через вживання різноманітних хімічних речовин постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою роз– витку та підтримання інтенсивних емоцій. Внаслідок такої поведін- ки людина існують у своєрідному «віртуальному світі». Вона не тільки не вирішують свої проблеми, але й зупиняються в особистісному розвит- ку, а в окремих випадках навіть деградують. Правопорушення – це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викра- дення автотранспортних засобів, хуліганство. Соціальна дезадаптація – наслідок низького рівня соціальної адап- тації до соціального середовища. Проявляються в різних формах де– віантної поведінки ( втеча з дому, крадіжки, хуліганство, зловжи- вання алкоголем, наркотиками, суїцид та ін.) і неадекватному психо- логічному стану особистості (депресія, гіперактивність). Серед соціальних причин правопорушень можна назвати такі: • загострення соціальних проблем (зниження життєво- го рівня, проблеми зайнятості та працевлаштування, забезпечення житлом тощо); • недосконале законодавство; • недоліки у роботі правоохоронних органів; • неефективна робота установ соціально-культурної сфери, обмежені можливості для змістовного проведення дозвілля; • недоліки виховної роботи в освітніх закладах; • демонстрація насильства, романтизація кримінально- го способу життя у програмах ЗМІ, в сучасному масовому кінематографі та популярній музиці; • низький рівень правової, педагогічної культури населення; • поширення зловживання алкоголем, наркотичними речовинами; • недостатній рівень соціального захисту населення; • недоступність соціально-психологічної допомоги широким верствам населення тощо. Названі причини так чи інакше впливають на життя всіх лю– дей та призводять до поширення девіантної поведінки як соці- ального явища. Формуванню протиправної поведінки з боку конкретної дитини, насамперед, сприяють особливості її мік- росередовища (сім’ї, навчального закладу, неформальної гру- пи), зокрема такі, як перебування у криміногенному оточенні, виховання у проблемних і кризових сім’ях, брак індивідуально- го підходу до проблемної дитини у навчально-виховних закла- дах, негативний вплив асоціальних груп однолітків. Серед причин, пов’язаних із сім’єю дитини, які призводять до її соціальної дезадаптації, можна виділити такі: • безпосереднє залучення дитини до кримінальної діяльності, виховання її у дусі асоціальних орієнтирів; • жорстоке поводження з дитиною, вчинення щодо неї насильницьких дій, жорсткі методи виховання; • недостатня увага з боку батьків до дитини, її вихован- ня, задовільнення її потреб; нехтування її інтересами; • брак у сім’ї матеріальних умов для повноцінного розвитку, життєдіяльності та виховання дитини; • виховання дитини педагогічно некомпетентними особами (наприклад, старшими дітьми), а також особами, що мають обмежені можливості щодо педагогічного впливу на дитину (літнім людям, сусідам, знайомим тощо); • перенесення дорослими на дитину агресії, спричине- ної якимись іншими проблемами; • залучення дитини до конфліктів між батьками, конку- ренція між ними через дитину, атмосфера емоційного напруження, взаємної неприязні; • неадекватний стиль виховання та порушення педагогічної позиції батьків у благополучних сім’ях (гіперпротекція, гіпопротекція, емоційне нехтування дитиною тощо); • неприйняття вікових змін у дитині в підлітковому віці – ігнорування батьками вікових потреб підлітка, висування вимог до його поведінки та використання при- йомів виховання, що не відповідають конкретному віку. Наслідком впливу вказаних причин може бути незадовіль- неність фізичних і соціальних потреб дитини; формування в неї асоціальних орієнтирів і стереотипів делінквентної по- ведінки, загальна невихованість; педагогічна занедбаність, відставання у фізичному, психічному та культурному розвит– ку; посилення загальної тривож ності та агресивності ди- тини, формування комплексу неповноцінності, заниженої самооцінки, невпевненості у собі; низький авторитет бать- ків для дитини, пошук нею зразків для наслідування поза сім’єю; пошук дитиною захисту й підтримки в компанії одно- літків або у сторонніх дорослих; бажання самоствердитися, привернути до себе увагу ризикованими, зокрема де– лінквентними, вчинками. До особистісних передумов формування протиправної поведінки належать такі особливості темпераменту, пізна- вальної та емоційно-вольової сфери дитини, її характеру, світогляду, мотивації та ціннісних орієнтацій, які роблять її чутливою до психотравмуючих ситуацій, знижують її здат- ність опиратися негативним соціальним впливам і знаходи- ти правомірні способи подолання труднощів. Серед таких чинників варто виокремити: Незадовільнені потреби. Правопорушення, здебільшого, спрямовуються на задовільнення звичайних потреб людини (фізіологічних, безпеки, належності до групи, визнання, са- моствердження, самореалізації тощо). Отже, поштовхом до правопорушення, як правило, є не аномальність потреб, а не- спроможність або небажання людини задовольнити звичай- ні потреби правомірним шляхом. Психофізіологічні порушення. У певної кількості неповно- літніх правопорушників дослідження виявляли залишкові прояви органічних уражень центральної нервової системи, що були наслідком уроджених і перенесених ними травм і захворювань. Проте причиною правопорушень, вчинених дитиною, стають не самі психофізіологічні порушення, а нех- тування ними у навчанні й вихованні дитини. Дезадаптивні емоційно-вольові якості. До девіантної пове- дінки призводять емоційно-вольові якості та їх комбінації, що ускладнюють об’єктивну, раціональну оцінку умов та об- ставин (запальність, упертість), самостійне ухвалення та ви- конання рішення (нерішучість, нестійкість, несамостійність, конформізм і нонконформізм), передбачають силові засоби розв’язання проблемної ситуації (агресивність, жорстокість). Інколи у підлітків делінквентна поведінка може бути наслід- ком невдалого бажання позбутися (гіперкомпенсацією) якос- тей, які вони вважають негативними, наприклад, тривожнос- ті, боязкості. Особливості розвитку пізнавальної сфери. Частина підліт– ків відстає у загальному інтелектуальному розвитку або в розвитку окремих пізнавальних процесів, мовлення, уваги внаслідок перенесених ними травм, захворювань, недоліків виховання. Такі діти часто не справляються з навчальними завданнями, мають низьку успішність, не користуються попу- лярністю серед однокласників, можуть стати жертвами цьку- вання, глузувань. Якщо педагогам не вдасться знайти підхід до таких дітей, використати корекційні методики або до них будуть застосовуватися покарання, у таких дітей зникне ба- жання вчитися і може закріпитися комплекс неповноціннос– ті, занижена самооцінка, репутація нерозумних, бажання са- моствердитись або захистити себе ризикованими чи делінк- вентними діями. Педагогічна занедбаність. Якщо дитина не отримала належ- ного піклування та виховання в сім’ї через девіантну поведін- ку батьків, невиконання ними своїх дорослих обов’язків або через їхню педагогічну некомпетентність, вона може відста- вати від однолітків фізично, у розвитку пізнавальних проце- сів, вольових якостей, культури, не оволодіти базовими знан- нями та вміннями, необхідними для успішного навчання, спілкування в колективі, самообслуговуванні тощо. Такі діти страждають від стигматизації, можуть порушувати дисцип- ліну, вчиняти протиправні дії через те, що просто не знають норм або не вміють іншим чином поводитися, задовольняти свої потреби. Стереотипи асоціальної та дезадаптивної поведінки. Де– які підлітки засвоюють стереотипи агресивної, аморальної, делінквентної поведінки, отримуючи позитивне підкріплен– ня (заохочення) після перших, спонтанних спроб таких дій або спостерігаючи за «успішною» подібною поведінкою інших. Помилкові, хибні уявлення і переконання. До правопо- рушень можуть призводити засвоєні підлітком у дитинстві під впливом батьків або однолітків хибні, ірраціональні уявлення, що суперечать реальності, нормам права і моралі, проте поширені у певних групах. Несформованість комунікативних навичок. Деякі підлітки звертаються до протиправних, насамперед насильницьких, дій, оскільки не вміють позитивно і впевнено розв’язувати окремі проблеми у взаєминах з іншими людьми: аргументо- вано доводити свою думку, досягати порозуміння та конс– труктивно розв’язувати конфлікти, входити до нового колек– тиву, звертатися по допомогу або відмовлятися від прохань інших людей, протистояти тиску групи, маніпуляціям тощо. Якщо підліток зазнає невдачі в подібних ситуаціях або лише очікує на неї, він може застосувати насильницькі дії для досяг– нення своєї мети, залякування опонента, для зняття емоцій- ного напруження. Невирішені особистісні проблеми, міжособистісні кон– флікти. Внаслідок невирішення таких проблем підліток може скоїти протиправні дії для того, щоб відстояти свої інтереси у конфлікті, самоствердитись у власних очах та в очах оточую– чих, привернути до себе увагу, отримати засоби вирішення цих проблем (наприклад, гроші, престижні предмети), перенести агресію, викликану проблемами, на інших осіб або предмети. Невпевненість у собі, неадекватна самооцінка. Підліток, що має занижену самооцінку, переконаний у своїй некомпе- тентності та неуспішності, може скоїти правопорушення ли- ше тому, що не вірить у можливість досягти своєї мети соці- ально прийнятним шляхом або хоче таким чином виразити протест, подолати дискомфорт, самоствердитися. Особи з екстернальним локусом контролю вважають, що те, що з ними відбувається, особливо неприємності, є результатом впливу зовнішніх сил, обставин, дій інших, а вони просто вимушені діяти таким чи іншим чи- ном. Екстернальна позиція підлітка найчастіше призводить до скоєння правопорушення, адже він не вважає себе відпові- дальним за власні дії. Низький культурний рівень, несформованість соціально корисних інтересів. Несформованість інтересів і невизначе- ність пріоритетів особистості може бути тлом для протиправ– ної поведінки підлітків. Якщо дитина не бачить перспектив власного розвитку, вона орієнтується на задоволення швид- коплинних потреб. Якщо у дитини не сформовано інтерес до культури, високого мистецтва, пізнання світу, творіння прекрасного тощо, вона намагатиметься отримувати примі- тивні задоволення, засоби для яких може знайти за допомо- гою делінквентної поведінки. Асоціальна спрямованість особистості. У підлітка система ціннісних орієнтацій ще формується і є суперечливою, під- літкові уявлення про цінності, як правило, переглядаються в юнацькому віці. Проте частину асоціальних орієнтирів підліток вже запозичив у батьків або в однолітків, із творів масової культури та ЗМІ. Але послідовно асоціальною цінніс- на орієнтація у підлітка може бути тільки тоді, коли він вихо- вується в асоціальному середовищі. Прояви кризи підліткового віку. Ризик скоєння підлітками правопорушень збільшують психологічні особливості цьо- го віку і типові підліткові поведінкові реакції (емансипації, групування, імітації, компенсації тощо), які впливають на вирішення їхніх проблем. Названі реакції цілком природ- ні для підліткового віку, але через конфлікти з дорослими та їхні невмілі виховні дії можуть стати причиною делін– квентних учинків підлітка і призвести до закріплення проти- правної поведінки.
| |
|
|
|
| Просмотров: 957 | Рейтинг: 0.0/0 | |