| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
Програма моделювання уявлення і переконання вихованців інтернатного закладу про сім’ю
|
|
|
Соціалізація особистості – це обопільний взаємообумов- лений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її входження в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, а також самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість. Це процес становлення особистості – суспільної істоти, під час якого складаються різноманітні зв’яз- ки особистості із суспільством, засвоюються орієнтації, ціннос- ті, норми, відбувається розвиток особистісних властивостей. Дослідження різних років висвітлили комплекс проблем під- готовки вихованців інтернатних закладів до самостійного життя: вони не мають адекватного уявлення про життєві труднощі, не підготовлені до сімейного життя, у них не сформоване відчуття рідної домівки; діти відчувають склад- нощі у придбанні одягу, взуття, раціонального харчування; їх опановує страх спілкування із новими людьми, небажання дотримуватися норм співжиття. Значною перепоною в адаптації вихованців шкіл-інтернатів до самостійного жит- тя є брак позитивного життєвого досвіду вирішення ма- теріальних проблем. У дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, часто сформовані споживацькі стереотипи. Завданнями діяльності соціального працівника/соціально- го педагога щодо підготовки випускників шкіл-інтернатів до самостійного життя є: • зняття психологічної напруженості перед виходом з інтернатного закладу; • формування навичок самостійного та відповідального ухвалення рішень; • орієнтація на правильний вибір професії з урахуванням здібностей, інтересів дитини і потреб регіонів (надзви- чайно важливо у школах-інтернатах запроваджувати програми психологічної та практичної підготовки до праці, професійного самовизначення вихованців); • усвідомлення дітьми юридичних норм щодо соціаль– ного захисту власних прав; • вирішення питань спілкування, налагодження контак- тів з іншими людьми, виходу із конфліктних ситуацій; • оволодіння навичками самообслуговування, побутово- го забезпечення життєдіяльності. Надзвичайно важливим у роботі з дитиною – вихованцем інтернатного закладу з метою її соціалізації є: • моделювати її уявлення та переконання про функціо- нально спроможну сім’ю (формування цілісного образу сім’ї з усвідомленням її функцій, механізмів розвитку, розподілу ролей тощо); • виробляти необхідні навички створення власної функціонально спроможної сім’ї. Враховуючи зазначене, цікавою видається Програма моделювання уявлення і переконання вихованців ін- тернатного закладу про сім’ю, представлена російським науковцем Ф. Р. Зєвахіною [2]. Вона складається з блоків: 1. Мій сімейний досвід або Що я знаю про свою сім’ю Потрібно знайти «точки відштовхування», виявити, що допо- може дитині, а що перешкоджатиме її успішній реінтеграції. Найкращим засобом актуалізації сімейного досвіду можуть стати ігрові вправи. Ігров вправи для вихованцв нтернатних закладв: «Моя сім’я» Дитині пропонується намалювати чи підписати під заготовлени- ми силуетами імена тих, кого б вона хотіла бачити на сімейній фо- тографії. 2. Сім’я, яку я хочу створити Дитині ставиться завдання: зобразити образ сім’ї за допомо- гою будинку. Запитання: що буде фундаментом сім’ї (прави- ла, принципи, переконання). Що буде стінами вашого будин- ку? Що захищатиме вашу сім’ю? Хто житиме у вашому домі? На якому поверсі? Як будуть розподілені обов’язки? Що буде дахом вашої сім’ї? Який лозунг ми повісимо на даху? Куди бу- дуть виходити вікна вашого дому? Яка інформація входити- ме через вікна і двері дому? Як часто ви будете розкривати вікна і двері? Хто це робитиме? Які традиції ви сформуєте у своєму домі? 3. Як зберегти сім’ю і зробити її щасливою? Дитина має знати, що сім’я – динамічне об’єднання, тому постійно потрібно працювати над розвитком сімейних сто– сунків, аби вміти запобігати сімейним конфліктам. Загальними принципами діяльності щодо підготовки ді- тей до самостійного життя стають: відповідність потребам (вивчати наявні потреби дітей у набутті знань і навичок та орієнтувати зміст, форми роботи на їх задоволення); реаліс- тичність (використання прикладів із реального життя, пропо- нування посильних завдань); активізація зворотнього зв’язку (завжди надавати дитині можливість висловлювати думки та почуття); добровільність (мотивувати та пропонувати, а не примушувати щось виконувати); практичність (акцен- тувати увагу на тому, як і де можна застосовувати отримані знання) [1, c. 28]. Останніми роками в Україні розроблено та впроваджено декілька навчальних програм, провідною метою яких є спри- яння дітям в оволодінні життєвими навичками, формування у них здорового способу життя, розвиток правової, екологіч- ної, психологічної культури. При цьому сучасна практика свідчить, що програми навчання життєвих навичок для ді– тей, підлітків та молоді мають бути обов’язковою складовою шкільного навчального плану, визначатися як факультатив- ний курс або додаткові компенсаторні заняття. Зокрема на особливу увагу заслуговує інтегрований курс «Культура життєвого самовизна갈ення» [4]. Робота над його розробкою була ініційована громадською організацією Хрис– тиянський дитячий фонд і підтримана Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні. Культура життєвого самовизначення розглядається як ак– тивне визначення людиною своєї позиції стосовно суспільної системи цінностей (моральних, соціальних, комунікативних, естетичних, професійних тощо), що дає їй змогу виявляти й утверджувати себе в різних життєвих обставинах. Тому метою курсу «Культура життєвого самовизначення» є фор- мування у дітей шкільного віку життєвих навичок соціальної компетентності – базису для адаптивної та позитивної пове- дінки, – які дозволяють людині адекватно виконувати нор- ми і правила, прийняті у суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя. У змісті курсу зроблено ак- цент на формуванні таких життєвих навичок, як комунікація (спілкування), ухвалення рішень, критичне і творче мислен- ня, управління емоціями, стресами та конфліктними ситуаці- ями, розпізнавання та формування цінностей. У зміст курсу закладено 갈отири базові компоненти розвитку і становлення особистості: ставлення до себе (особистісне самовизначення); ставлення до інших (самовизначення у сфері комунікації); ставлення до діяльності (поведінкове та професійне самовизначення); ставлення до навколишньо- го світу (суспільне самовизначення). У свою чергу, ці компоненти стали наскрізними тематични- ми блоками курсу, змістовне наповнення яких, враховуючи принцип послідовності, для кожного класу зумовлюється рівнем розвитку учнів та їхнім соціальним досвідом. Кожний тематичний блок курсу дає змогу забезпечити реалі- зацію конкретних завдань формування культури життєвого самовизначення дітей. Зокрема головними завданнями тема- тичного блоку "Ставлення до себе” є визначення особисті- стю власних внутрішніх та зовнішніх якостей, особистісних характеристик, особливостей емоційного світу, самооцінка та самоаналіз потреб, сильних і слабких якостей, поведінки та визначення власної позиції в системі життєвих цінностей. Провідними завданнями тематичного блоку «Ставлення до інших» є формування у дітей навичок спілкування, толе- рантного ставлення та ефективної взаємодії з батьками, ро- весниками і дорослими (представниками іншої національ– ності, віросповідання, статі тощо) без упереджень, стерео– типів та конфліктів. Завдання тематичного блоку «Ставлення до діяльності» передбачають формування у дітей навичок самоорганізації в навчальній та дозвіллєвій діяльності, підготовку особис– тості до свідомого професійного вибору. Основними завданнями тематичного блоку «Ставлення до навколишнього світу» є усвідомлення особистістю багато- гранності світу, визначення себе як його частини, громадяни- на суспільства та члена міжнародної спільноти. Програма курсу та методичне забезпечення враховує вікові особливості розвитку дітей. Загальна кількість занять усьо- го курсу – 170. Кількість занять у кожному класі варіюється від 13 до 16. Тобто заняття (кожне по 45 хв.) проводяться двічі на місяць. Проведення занять курсу «Культура життєвого самовиз– начення» сприятиме підготовці вихованців інтернатних зак– ладів до самостійного життя, оскільки порушені в ньому питання є надзвичайно актуальними для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з огляду на їхні проблеми та запити, перестороги і труднощі соціаль- ної адаптації. Спеціально для роботи з учнями випускних класів інтернат- них закладів Державним інститутом проблем сім’ї та молоді за сприяння Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) розроблена навчальна програма та навчально-методичне забезпечення спецкурсу «Формування навичок самостій– ного життя». Завдання спецкурсу – допомогти вихованцям закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуван- ня, повірити у себе, розкрити й розвинути позитивний особис- тісний потенціал, прагнення самореалізуватися, сформувати досвід самостійного ухвалення рішень. Програма спецкурсу містить 11 модулів, серед яких: «Який я?», «Школа успішного спілкування», «Запобігання конфліктам, поведінка у конф– ліктних ситуаціях», «Опановуємо соціальні ролі», «Як зроби- ти правильний вибір професії», «Статеві особливості та куль- тура взаємин між юнаком і дівчиною», «Що потрібно знати про сімейно-шлюбні стосунки», «Відповідальне батьківство», «Секрети домашньої економіки» та «Як зробити дозвілля змістовним і цікавим». На вивчення кожного модулю від– водиться від 1 до 7 годин, загалом 37. До викладання нав– чального курсу можуть бути залучені вчителі, виховате- лі, психологи та соціальні педагоги інтернатних закладів, а також соціальні працівники ЦСССДМ. Представлені курси добре інтегруються як у навчальну прог– раму інтернатного закладу, так і в позанавчальну виховну роботу. Теми, розроблені у рамках курсів, є змістовним мате- ріалом для роботи з дітьми соціального педагога чи психо- лога закладу; це основа для тренінгів, що можуть проводи- тися спеціалістами ЦСССДМ; вони є матеріалом для творчої авторської розробки занять із випускниками інтернатних закладів, що проводяться працівниками різних державних органів і недержавних організацій, які опікуються проблема- ми дітей з метою їхньої підготовки до самостійного життя. Соціальні працівники продовжують працювати з дітьми і після закінчення ними інтернатного закладу. Нерідко основні напрями такої роботи збігаються з вищенаведеними і спрямовані на: розвиток навичок соціальної компетентнос- ті, підтримку соціально-позитивної активності випускників інтернатних закладів, введення їх у соціально-виховне сере- довище; сприяння здобуттю освіти, їхньому працевлаштуван- ню відповідно до потреб та індивідуальних особливостей; допомогу у вирішенні питання житла та його облаштуванні, інших побутових проблем, проведення дозвілля тощо. Формами роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування (випускниками інтернатних закла- дів), можуть бути індивідуальні (бесіди, тестування, консуль- тації тощо) та групові (тренінги, зустрічі з цікавими людьми, фахівцями, диспути, засідання групи взамодопомоги) заходи. Доцільно залучати таких клієнтів до активної волонтерської діяльності. Таким чином, реінтеграція і соціалізація вихованців інтернат- них закладів – досить складний напрям роботи інтегрованих соціальних служб, оскільки передбачає мобілізацію зусиль усіх інституцій, що функціонують у громаді, належний рі- вень нормативного і навчально-методичного забезпечення такої роботи; відповідну підготовку фахівців до її здійснення та цілу низку інших чинників. Утім, мають бути використа- ні усі можливості для гармонійного розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, чи осіб з їх числа, для їхньої соціалізації, як повноцінних і повноправ- них українських дітей – успішних майбутніх громадян нашої держави. | |
|
|
|
| Просмотров: 1054 | Рейтинг: 0.0/0 | |