Главная » Статьи » Психология и педагогика

Розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Створення умов для реалізації права кожної дитини на вихо-
вання в сім’ї, забезпечення пріоритету сімейних форм влаш– 
 тування  є  основними  засадами  державної  політики  щодо  
соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків–
ського піклування. Проте шлях до забезпечення права кож-
ної дитини на зростання та виховання в сім‘ї досить склад–
 ний.  На  сьогодні  в  Україні  дітей-сиріт,  дітей,  позбавлених 
батьківського піклування, понад 100 000. Із них більше 60% 
виховуються в інтернатних закладах. І хоча вже сформовані 
передумови для розвитку сімейних форм влаштування дітей, 
цей процес уповільнюється через різні фактори: недостатня 
поінформованість  населення  про  державну  соціальну  полі-
тику в цьому напрямку, необ‘єктивність громадської думки,  
неготовність громадян взяти активну участь у цьому проце-
сі,  а  також  недостатня  кількість  підготованих  спеціалістів, 
які працюють у сфері захисту прав дітей, невідпрацьованість 
технологій роботи щодо розвитку сімейних форм у широко-
му сенсі (з кожною дитиною і сім’єю зокрема).

Згідно  із  Законом  України  «Про  забезпечення  організацій-
но-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,  
позбавлених  батьківського  піклування»  передбачено  такі  
форми влаштування дітей цих категорій:

Усиновлення – це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю ди-
тини на правах дочки чи сина, здійснене на підставі рішення су-
ду. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах 
для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Встановлення  опіки  та  піклування  –  це  влаштування  
дітей-сиріт  та  дітей,  позбавлених  батьківського  піклуван-
ня,  в  сім’ї  громадян  України,  які  перебувають,  переважно,  
у  сімейних,  родинних  стосунках  із  цими  дітьми,  з  метою  
забезпечення  їхнього  виховання,  освіти,  розвитку  і  захис-
ту  їхніх  прав  та  інтересів.  Опіка  та  піклування  встановлю-
ються над дітьми, які залишилися без батьківського піклу-
вання:  опіка  –  над  малолітньою  дитиною,  яка  не  досягла  
14 років, а піклування – над неповнолітньою дитиною віком 
від 14 до 18 років.

Передача  до  прийомної  сім’ї  –  добровільне  прийняття  
за  плату сім’єю або окремою особою,  яка не перебуває у шлю-
бі,  із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсь-
кого піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання 
та для спільного проживання.

Переда鸜а  до  дитя鸜ого  будинку  сімейного  типу  –  прий–
няття в окрему сім’ю, створену за бажанням подружжя або 
окремої особи, котра перебуває у шлюбі, на виховання та для  
спільного  проживання  не  менше  п’яти  дітей-сиріт  та/або 
дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кіль-
кість дітей, охоплюючи рідних, у такій сім’ї не може переви-
щувати десяти осіб.

До закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків– 
ського піклування, незалежно від форми власності та під-
порядкування, дитина може бути влаштована в разі, якщо  
з певних причин немає можливості влаштувати її на вихо– 
вання у сім’ю.

Але  пріоритетом  виховання  дитини  є  біологічна  сім’я,  яка  
за  умов    свого  благополуччя  найкраще  зможе  забезпечити  
її інтереси та потреби.

Треба пам’ятати, що влаштування у сімейні форми вихован-
ня не завжди може бути здійснене у найкращих інтересах ди-
тини, адже позбавляє її права на власне коріння, на кровних 
родичів, інколи, навіть, на інформацію про своє минуле. Ухва-
лювати рішення про влаштування дитини потрібно в кожно-
му випадку індивідуально, виходячи з оцінки її потреб.
Згідно  з  українським  законодавством  дитина  може  бути  
влаштована до тієї чи іншої сімейної форми, якщо їй встанов–
Розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування
 лено статус дитини-сироти, та дитини, позбавленої батьків-
ського піклування. Статус дитини-сироти та дитини, позбав-
леної батьківського піклування, – визначене законодавством 
становище дитини, яке надає їй право на повне державне за-
безпечення й отримання передбачених пільг та підтверджу-
ється комплектом документів, що засвідчують обставини, че-
рез які дитина не має батьківського піклування. 

Існує  досить  широкий  перелік  можливостей,  визначених  
у  законодавстві,  для  встановлення  статусу  дитині,  по-
збавленій  батьківського  піклування.  На  жаль,  на  прак-
тиці  встановлення  дитині  статусу  майже  завжди  прирі-
внюють  до  позбавлення  дорослих  батьківських  прав. 
Досвід  багатьох  країн  світу  підтвердив  ефективність  та 
дієвість  іншої  практики:  позбавлення  дорослих  батьків-
ських  прав  має  бути  крайнім  заходом,  який  вживається 
у  виключних  випадках.  Проте  у  вітчизняній  практиці 
працівники  місцевих  структур,  які  працюють  у  сфері  за-
хисту  прав  дітей,  діють  за  багаторічною  «традицією»  
й  дедалі  частіше  порушують  питання  про  позбавлення  
батьків  права  брати  участь  у  вихованні  власної  дитини, 
тим самим знімаючи з них усю відповідальність і перекла-
даючи  її  на  державу.  Тим  часом  законодавство  України  
дозволяє  вилучати  дітей  із  сім‘ї  без  позбавлення  батьків  
батьківських прав. Такий підхід є вигідний і в економічно-
му  плані.  Адже  короткотермінова  підтримка  біологічної 
сім‘ї,  спрямована  на  її  вихід  із  кризи,  дасть  можливість  
у  подальшому  зекономити  кошти  на  довготривалому  
державному забезпеченні дитини. 

Подальший  розвиток  сімейних  форм  влаштування  дітей-
 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Украї-
ні має базуватися саме на принципі забезпечення найкращих 
інтересів дитини і при можливості збереження для неї рідної, 
біологічної сім’ї. Цей підхід найкраще відображається у світо-
вій практиці короткотермінової прийомної сім‘ї. Створення 
в Україні подібних прийомних сімей, які зможуть терміново 
забезпечити  потреби дитини, родина якої переживає життє-
ву  скруту,  дасть  можливість  стимулювати  біологічну  сім‘ю  
до виходу з кризи і вберегти дитину від влаштування в зак–
лади    навіть  на  короткий  термін.  Професійно  підготовлені 
прийомні батьки могли б у подальшому замінити  притулки  
та центри соціальної реабілітації для дітей.

У Київській області в рамках реалізації проекту ЄС «Розвиток 
інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей та дітей» 
було  створено  спеціалізовану  соціальну  службу  супроводу  
сімейних форм влаштування, де  відпрацьовувалися техноло-
гії розвитку та підтримки сімейних форм виховання переваж-
но шляхом створення й забезпечення діяльності прийомних 
сімей (див. Додатки 1В; 7). Принципи й основні підходи, фор-
ми та методи роботи з  прийомною сім‘єю можуть застосову-
ватися і в роботі із сім’ями опікунів, піклувальників, усинови-
телів та з дитячими будинками сімейного типу. 

Діяльність, спрямована на розвиток сімейних форм влашту-
вання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу-
вання, має бути комплексною та послідовною, поетапною.
Першим етапом є інформування населення і залучення бажа-
ючих виховувати в сім‘ї дитину-сироту.

Другим – оцінка та підготовка кандидатів, результатом чого 
є схвалення (або несхвалення) кандидатів у прийомні батьки 
та занесення їх до банку даних як потенційних.

Третій етап є чи не найважливішим, адже саме на ньому за–
кінчується підготовка й починається безпосереднє створен– 
ня  сім’ї.  Це  –  взаємопідбір  прийомних  батьків  і  дітей.  Зде– 
більшого від нього залежить майбутнє функціонування сім’ї, 
її благополуччя та розвиток. Досить часто на практиці цій ді-
яльності не приділяють належної уваги. Витрачаючи основ-
ні ресурси на підготовку батьків, спеціалісти недооцінюють  
важливість підготовки дітей. 

Із моменту створення прийомної сім’ї починається її соціаль-
не супроводження. Це етап роботи соціального працівника, 
який триває протягом усього періоду функціонування сім’ї. 
Розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування

Завершується ця діяльність виходом дитини із сім’ї, підготов– 
 кою її до самостійного життя. Отже, розглянемо детальніше 
кожен із наведених етапів.

Розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, 
позбавлених батьківського піклування, неможливий без висо-
кої активності громадян. Активізація громади, у свою чергу, 
неможлива без її інформування. Низький рівень обізнаності 
населення щодо прав та потреб дітей, а також форм їх дер–
 жавного захисту призводить до необ‘єктивності громадської  
думки та породження міфів.

Категория: Психология и педагогика | (15.01.2013)
Просмотров: 2603 | Рейтинг: 0.0/0