| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ШКОЛИ
|
|
|
РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ШКОЛИ Сьогодні освіта виступає в якості нової соціокультурної технології, яка здатна вивести сучасне суспільство на якісно новий рівень. Освіта й вихо- вання – це ті провідні фактори, які забезпечують соціальну мобільність мо- лодої людини, її здатність протидіяти негативним соціальним процесам. Ос- віта й виховання покликані формувати свідомого громадянина, який міг би відстоювати власні права, толерантного, відповідального за власний доб- робут і за стан суспільства. Одним зі стратегічних завдань сучасної психологічної науки та практики є створення оптимальних умов для розвитку соціального досвіду, соціально- го становлення, самореалізації й саморозвитку молодого покоління. Це у свою чергу потребує реформування змісту форм і методів соціально-вихов- ної роботи з учнями. Такі завдання спонукали дослідників до перегляду мето- дологічних засад проблем розвитку особистості, розширюється вивчення різних аспектів розвитку особистості (А.Бойко, О.Дубасенюк, О.Киричук та ін.), а також різних аспектів соціалізації особистості (Г.Андреєва, О.Газман, І.Звєрєва, Н.Заверико, А.Капська, Н.Лавриченко, Л.Лесохіна, М.Лукашевич, А.Мудрик, С.Савченко та ін.). Значним внеском у практику соціального виховання учнів стали праці М.Баяновської, В.Білоусової, Н.Заверико, І.Звєрєвої, В.Караковського, А.Капської, О.Карпенко, Л.Міщик та ін. Водночас більш глибоке вивчення цієї проблеми дозволяє висловити думку про те, що на сучасному етапі потребує більш детального аналізу розвиток соціального досвіду особистості учня, питання його соціальної зрілості та готовності до самовизначення. Сьогодні є всі підстави стверджувати про наявність суперечності між потребою системи освіти, перш за все школи, в ефективному впливові на розвиток соціального досвіду учнівської молоді та недостатньою теоретич- ною й технологічною розробленістю цієї проблеми в педагогічній науці. Тому метою нашої статті є аналіз системи різнобічної соціально-культурної діяль- ності в сучасній школі як основи для розвитку соціального, соціально-куль- турного й морального досвіду. Система освіти – це соціальна галузь людської діяльності, яка поєднує минуле, сучасне й майбутнє в розвитку суспільства, якій притаманні такі ха- рактеристики: — освіта — це форма відображення інтегративних тенденцій розвитку науки й культури в цілому, єдиної картини світу, спрямована на формування цілісної системи знань молодої людини; — освіта — це інтегрована галузь людської діяльності, предметом якої є розвиток підростаючих поколінь у системі зв’язків і стосунків зі світом [2, 11]. При розробці проблеми розвитку соціального досвіду особистості в умо- вах сучасної школи ми виходили з таких позицій: — учень – не лише суб’єкт навчально-виховного процесу, а й суб’єкт жит- тєдіяльності, яка відбувається в шкільний період життя; — загальним соціально-педагогічним результатом шкільного періоду життєдіяльності людини у віці 17—18 років є соціальний досвід, соціальне становлення, готовність до самостійного життя. Тому школу ми розглядаємо як школу життя й виходимо з припущення про те, що розвиток соціального досвіду випускника сучасної школи, процес його соціалізації в шкільні роки життєдіяльності буде протікати успішно, якщо забезпечується поєднання інтелектуального й соціального досвіду, розвитку індивідуальних здібностей і соціально значущих якостей особистості, особи- стих і суспільних ціннісних орієнтації та інтересів особистості учня. Таким чином, розвиток соціального досвіду особистості передбачає виз- начення провідної предметно-професійної спрямованості на конкретний вид діяльності на фоні загальнокультурної компетентності й провідних мораль- них орієнтацій у соціальній взаємодії молодої людини [3, 31]. Розглядаючи можливості зміни поглядів на організацію виховної діяль- ності школи, ми ставили за мету розглянути систему різнобічної соціально- культурної діяльності в школі як основи розвитку соціального, соціально-куль- турного й морального досвіду учня. Соціально-культурна діяльність – це діяльність різнобічна, відкрита для участі в ній різних людей з різним досвідом, діяльність, масштаби якої можна порівнювати лише з самостійним життям [4,121]. Реформування шкільної практики полягає в тому, що, використовуючи замість звичного «виховна робота» поняття «соціально-культурна діяльність», ми, перш за все, маємо на увазі різнобічну діяльність: інтелекту- альну, художню, теоретичну й практично орієнтовану, суспільно необхідну, ви- конуючи яку, людина одночасно виконувала б корисну роботу й «будувала» себе як особистість; у ході якої конструюється досвід особистості, розви- вається її біографія, на основі «ціннісного» знання формується моральне обличчя, життєве самовизначення, свобода вибору, особиста ініціатива тощо. Соціально-культурна діяльність — це органічна частина всього шкільного життя. Разом з тим, вона досить автономна. Ні за змістом, ні за формами організації, ні навіть за методами соціально-культурна діяльність не повин- на повторювати «класну виховну» роботу. Це поняття ширше за поняття «на- вчально-виховний процес», шкільна й позашкільна діяльність. Соціально-куль- турна діяльність – це все, що відбувається в школі для збагачення особис- тості, що сприяє її самовизначенню [3]. Школа – це «модель» життя, модель, яка іноді нещадно «перебільшує» явища життя. Але школа – усе ж таки не все життя. І школа не може розвивати всі напрямки соціально-культурної діяльності, як би вона розвивалась вшир. Список можливих студій, клубів, майстер-класів, заходів можна розширюва- ти до безкінечності. Здавалося б, чим їх більше, тим ширше вибір, можливі- ший перехід з однієї сфери діяльності в іншу. Але в будь-якому різноманітті повинна бути система, а школа повинна знайти свою модель, тобто найбільш економічний і разом з тим ефективний спосіб розвитку умов, які сприяли б самовизначенню, самопізнанню й самовираженню особистості. Моделі соціально-культурної діяльності можуть бути сконструйовані на основі концепції, яка лежить в основі роботи школи, а також з урахуванням її реальних можливостей і контингенту школи. Провідною ідеєю, яка повинна бути в основі моделі, її стрижнем виступає ідея самовизначення й самови- раження особистості – необхідних передумов розвитку та збагачення со- ціального досвіду. У якості основних моделей соціокультурної діяльності можна розглядати: — інформаційно-пізнавальну соціальну діяльність; — проблемно-аналітичну; — соціально-рольову модель соціально-культурної діяльності; — ігрову модель [4, 122]. Розвиток цих моделей соціально-культурної діяльності буде вимагати перебудови існуючої системи виховної роботи в школі, якій на сьогодні при- таманні такі типові прояви формалізму, як однобічний підхід до планування, здійснення й оцінки виховної роботи; гонитьба за кількістю виховних впливів; однобічність трактування тих чи інших впливів; відсутність індивідуально-ди- ференційованих форм; безликість виховних впливів; незавершеність, непов- нота виховних впливів та зовнішньо показний характер виховного процесу. Ця перебудова не буде дуже складною для педагогічних колективів і не по- требуватиме значних капіталовкладень. Найбільш складним може виявитись завдання поєднання різних типів робіт (це і є вибір) під єдиною «шапкою». Інформаційно-пізнавальна соціальна діяльність («модель-1») передба- чає переважний розвиток тих видів шкільної й позашкільної діяльності, які пов’язані з добуванням інформації, поглибленням і розширенням знань про навколишній світ взагалі і про себе як суб’єкта загальноцивілізаційного про- цесу. Ця модель розвивається від чисто теоретичної (пізнавально-інформа- ційної) до дослідницької (яка пов’язана з набуттям навичок дослідницької діяльності в різних галузях) і практично орієнтованої (пов’язане з передачею знань та інформації). Таким чином, у рамках цієї моделі можна передбачити розвиток таких «служб», як факультативи, гуртки, наукові конференції, а та- кож бібліотечні структури (навчання бібліотечної справи), ЗМІ школи (робота на радіовузлі, випуск шкільних газет і журналів), вивчення історії школи й ос- віти в регіоні (дослідження, збір інформації, створення шкільного музею та ін.), вивчення соціально-економічної ситуації в регіоні (у мікрорайоні школи, мікрорайоні проживання) з використанням соціологічних методів аналізу. Якщо факультативи й гуртки – звичайна практика будь-якої школи, вихід у практику з дослідницькими завданнями – справа досить нова. Що стосується таких форм діяльності, як видавнича, оформлювальна, літературна, у їх безпосе- редньому виробничому варіанті, то їх запровадження буде вимагати серйоз- них змін у виховній діяльності школи. Але це того варто, оскільки не лише використання, а й виробництво інформації, не лише засвоєння знань, а й здо- бування (у ході дослідницької роботи), не лише читання журналів, а й їх ви- робництво – це вибір на користь реалізації ідеї соціально-культурної діяль- ності, у якій може взяти участь кожен. Проблемно-аналітична або, як її можна назвати, дискусійна модель пе- редбачає всебічний розвиток соціальної діяльності в напрямку усвідомлен- ня й аналізу реальності. У центрі цієї моделі – дискусійний клуб, навколо яко- го розгортаються всі інші студії: аналітико-описової роботи, організаторсь- кої й оформлювальної, дослідницької. Зосередження соціально-культурної діяльності навколо актуальних проблем, дискусійна атмосфера, яка захоп- лює переважну частину колективу, – усе це впливає на процес самовизна- чення особистості, і як показує досвід, має пролонгований вплив на життєді- яльність. І знову, як і в першій моделі, навколо, здавалось би, чисто інтелектуаль- ного завдання зосереджуються різноманітні служби, які забезпечують зв’я- зок теоретичного і практичного життя та «зворотній зв’язок»: від життя до дискусії й від дискусії до життя. Соціально-рольова модель забезпечує соціальну діяльність, орієнтова- ну на пошуки себе в певній соціальній ролі, а також на підготовку до цієї ролі. Передбачається, що для реалізації цієї діяльності розвивається багатопро- фільний соціально-виховний інститут, у студіях і майстернях якого учні мо- жуть пробувати себе в різних за характером видах діяльності. Реалізація цієї моделі передбачає широкий набір освітніх програм, орієн- тованих на дім, сім’ю, домашню роботу («Студія старшої сестри», «Салон моди і зачісок», «Торгова лавка», «Квітникарі» та ін.), а також спрямованих на підготовку до майбутньої професії («Юристи», «Фермери», «Економісти», «Редактори», «Санітари», «Юні артисти», «Бібліографи» та ін.), що сприяє формуванню уявлення про себе в тій чи іншій ролі, розвиває самоконструю- вання й самопрогнозування. Ігрова ж модель орієнтована на програвання («моделювання») різних життєвих ситуацій, через які проходить кожна людина незалежно від того, чим вона займається. «Життя – це сцена, і люди в ній – актори». Цей шекспірівський афоризм може бути покладений в основу концепції театру як інституції. Мова йде про театр як про умову, яка необхідна для реалізації потреби «грати». Це може бути шкільний драматичний театр, театр монологу, ляльковий театр, театр мініатюр, театр пантоміми тощо, але в кожному випадку вводиться особли- вий організм, який живе за законами творчості й дає можливість кожному спробувати себе в тій чи іншій ролі. Обираючи той чи інший напрямок соціально-культурної діяльності, учень звичайно не обирає свою долю, він лише пробує себе. Соціально-культурна діяльність – це не професійний вибір: якщо дитина чи підліток обирає студію «Юний юрист», це не означає, що він неодмінно стане правником, скоріше юристами, правниками стануть лише одиниці. Але участь у цьому виді діяль- ності, без сумніву, вплине на розвиток соціального досвіду й безумовно відоб- разиться на виконанні різних людських ролей. Так і з рештою можливих ви- борів. Змістом соціально-культурної діяльності виступає інтелектуальний, емо- ційний і досвід «поведінки» особистості, у тому числі й шкільної, і який визна- чає вибір тих чи інших видів діяльності. Чим ширший діапазон вибору, тим більше особистість залучена до реальних життєвих процесів, тим швидше скорочується дистанція між «загальнолюдськими уроками життя» і «влас- ним досвідом» (прожитим і пережитим самостійно). Отже, досвід виступає як результат, висновок з усіх обставин життя, він не є пасивним накопиченням, а активно впливає на обставини власного жит- тя й на зовнішні обставини. Якщо будь-яка програма розрахована на «пропозицію» (тобто вона свідомо вноситься, пропонується, іноді декларується, незалежно від тих, на кого вона спрямована), то програма соціально-культурної діяльності визна- чається «попитом», тобто рівнем підготовки учня, його готовності до вибо- ру, емоційним станом, інтелектуальним запасом. Якщо ми будемо розглядати особистість як суб’єкт соціально-культурної діяльності, то слід визнати й те, що соціальний досвід особистості, — це те, що визначає вибір і розвивається та збагачується в результаті суспільної діяльності людей, що ґрунтується на раціональному, чуттєво-емпіричному пізнанні та практичному перетворенні дійсності і сприяє виробленню нави- чок, умінь і знань [7, 66]. Той набір видів соціально-культурної діяльності з їх власним змістом, на- прямом (професійним, чи загальнорозвивальним, чи «ціннісним»), які можуть бути запропоновані учням, – це лише абстрактна можливість для самовира- ження й саморозвитку особистості. Усе, що пропонується, буде мати значен- ня для особистості, коли воно стане реальною життєвою практикою, фактом біографії, реальною подією, особистим здобутком. Соціальна діяльність – це те, що відбувається сьогодні, у певний час, у рамках соціального просто- ру з конкретною людиною, яка творить свою біографію [4, 128]. Соціальна діяльність може бути непомітною, але вона все одно зали- шається соціально значущою. Ця діяльність може здійснюватись один на один з книгою (нова роль бібліотеки як центру соціальної діяльності), у мріях, у розмовах і зізнаннях. Людина вчиться «граючись», людина їсть, п’є й розмовляє, а в цей час вирішується її доля, вона бездіяльна, повна тривоги, а в цей час народжу- ються вірші. Те, що називаємо «внутрішнім світом» суб’єкта, і є сам суб’єкт, який встановлює відносини з собою і світом. Вступаючи у взаємодію з середовищем, особистість має реалізувати й проявити себе як суб’єкт життєдіяльності, оскільки саме в цьому процесі здійснюється самоствердження особистості, формування та прояв нових якостей і характеристик. Соціально-культурна діяльність, яка реалізує нову систему виховної ро- боти школи, підкреслює пріоритет особистості учня та його внесок у шкільне й суспільне життя, його реальну активність. Запровадження соціально-культурної діяльності в шкільну практику – це своєрідний спосіб подолання взаємного відчуження інституту освіти й осо- бистості; це надання особистості права вибору мети та способу соціальної діяльності; це «раціоналізація» поведінки; це гуманізація соціально-освіт- нього інституту. Модель соціально-культурної діяльності – це лише спроба внести рекомендації в шкільну практику, а сам проект потребує подальшої перевірки й корегування в практичній діяльності школи. Література 1. Зверева И.Д. Социально-педагогическая работа с молодежью в круп- ном городе: теоретико-методологические основы. – К., 1998. 2. Максимова В.Н. Введение в акмеологию школьного образования. – СПб., 2002. 3. Лесохина Л.Н. Образование в структуре человеческой деятельнос- ти. – СПб., 1991. 4. Лесохина Л.Н. К обществу образованных людей . – СПб., 1998. 5. Педагогика общей заботы. – СПб., 1996. 6. Соціальна педагогіка / За ред. А.Й. Капської. – К., 2003. 7. Соціально-педагогічний словник / За ред. В.В.Радула. – К., 2004. | |
|
|
|
| Просмотров: 1571 | Рейтинг: 0.0/0 | |