| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
Соціальна профілактика негативних явищ
|
|
|
Соціальна профілактика негативних явищ – це діяльність, спрямована на запобігання виникненню, поширенню, загост- ренню негативних соціальних явищ та їх небезпечним наслід- кам шляхом виявлення, усунення або нейтралізації чинників, що їх породжують, та створення умов для успішної життє– діяльності суспільства. Види соціальної профілактики негативних явищ: • первинна профілактика – діяльність, спрямована на запобігання виникненню та поширенню певного негативного явища і проблем, пов’язаних із ним; • вторинна профілактика – діяльність, спрямована на запобігання загостренню негативних явищ та їх наслідків, на запобігання поглибленню соціальної дезадаптації осіб, яким властива асоціальна або небезпечна поведінка; • третинна профілактика – робота, спрямована на запобігання рецидивам асоціальної або небезпечної поведінки серед осіб, яким така поведінка була властива раніше. За рівнем охоплення виділяються рівні соціальної профі– лактики: • загальна профілактика – діяльність, що охоплює широкі верстви суспільства в цілому і спрямовується на подолання загальних, універсальних причин негативних явищ; • спеціальна профілактика – профілактична робота, що спрямовується на ті групи осіб, які перебувають в умовах, що збільшують ризик їхньої соціальної дез– адаптації (групи ризику); • індивідуальна профілактика – профілактична ро- бота, що проводиться з окремою особою і має на меті подолання специфічних для неї чинників. До компетенції інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей і дітей може бути віднесено проведення спеціальної профілактичної роботи з дітьми, що вихову– ються у проблемних, девіантних та кризових сім’ях або яким вже властиві певні прояви девіантної поведінки, а також участь у роботі з соціальної реабілітації та запо– бігання рецидиву дітей, які вже скоїли правопорушення та були засуджені до покарань, не пов’язаних із позбав– ленням волі. Профілактична робота з дітьми груп ризику передбачає декілька етапів: 1. Діагностичний етап – це вивчення соціальних, педагогіч- них та психологічних передумов формування індивідуальних особливостей, що стали причиною девіантної (з відхилення- ми від соціальних норм) поведінки підлітка. Діагностичний етап необхідно починати з вивчення особо- вої справи дитини. Це дасть можливість з’ясувати, які пору- шення поведінки їй властиві, чи вчинялися протиправні дії раніше, за яких умов. Далі соціальний працівник має познайо- митися та провести бесіди з учителями, психологом школи, де вчиться підліток, із метою визначення його поведінкових, комунікативних особливостей, нахилів, здібностей, інтелек- туальних (навчальних) можливостей. Бесіда з батьками має бути спрямована на визначення педагогічних можливостей сім`ї, її соціального статусу та виховного впливу на дитину. Все це дасть більш об’єктивну інформацію про дитину, аби з’ясувати, яку саме роботу було проведено школою та які не- доліки було допущено у сімейному вихованні. Подальша робота передбачає знайомство соціального працівника з дитиною. При цьому слід звернути увагу на зовнішній вигляд підлітка, на манеру поведінки, спілку- вання, тобто на все, що може дати інформацію про нього. На першому етапі важливо завоювати довіру неповнолі- тнього, викликати відвертість. Цьому сприятиме бесіда, витримана у спокійному і приязному тоні. Небажано зада- вати прямі запитання, ефективніше подавати їх у завуа– льованій формі. На цьому етапі можна використати такі психодіагностич– ні методики: тест Люшера; тест «Неіснуюча тварина»; ме- тодики дослідження особистості «дім-дерево-людина» Дж. Бука; «незакінчене речення»; виміру рівня тривожності Тейлора; діагностики показників та форм агресії А. Басса та А. Дарки; виявлення акцентуацій характеру К. Леонгарда; діагностики схильності особистості до конфліктної пове– дінки К. Томаса тощо. Завершується психодіагностичний етап постановкою мети і завдань подальшої соціально-педагогічної роботи з дити- ною, написанням висновків та рекомендацій, складенням подальшої програми соціально-педагогічного, соціально- психологічного супроводу: залучення до суспільно-корисної діяльності, до членства в дитячій громадській організації, зрештою – до малих тренінгових груп, організації індиві– дуальної психокорекційної роботи тощо. 2. Корекційний етап. Після отримання повної інформації про підлітка та обробки результатів потрібно розробити і застосувати психокорекційну програму, спрямовану на по- долання проблем, негативних особистісних рис, виявлених на попередньому етапі, які сприяють відхиленням у поведін- ці неповнолітнього. За результатами досліджень нерідко з’ясовується, що для неповнолітніх, які проявляють ознаки схильності до правопо- рушень, характерні: а) високий рівень агресивності; б) висо- кий рівень тривожності; в) низька самооцінка. Для того, щоб запобігти формуванню та вкоріненню деві– антної поведінки, необхідні особливі заходи. Наприклад, міні-тренінг, спрямований на корекцію ставлення підлітка до себе, артотерапія тощо. 3. Аналіз та повторна діагностика, розробка рекоменда- цій. На цьому етапі проводиться повторна діагностика пове- дінки, емоційного стану особистості та ставлення її до себе і до оточення. На основі отриманих даних складається харак- теристика на досліджуваного неповнолітнього, що охоплює різносторонній опис його особистості на даний момент, перс- пективи подальшого розвитку і рекомендації для продовжен- ня роботи з питань корекції особистісних порушень, що спри- ятиме запобіганню девіантній поведінці. Соціальному працівникові необхідно володіти груповими методами профілактики правопорушень, які можна об’єд- нати у такі групи: А. Групові психокорекційні методи, спрямовані на подолан- ня негативних особистісних характеристик, та корекцію поведінки неповнолітнього: групова психотерапія, соціаль- но-психологічний тренінг, ігротерапія, артотерапія тощо. Б. Групові методи, спрямовані формування та розвиток якостей особистості, що сприяють зміні негативної моделі поведінки: розвивальні заняття, ділові, рольові ігри, тре– нінг особистісного зростання, тренінг за методикою «рів– ний рівному» тощо. В. Групові методи, спрямовані на підвищення рівня правової освіти неповнолітніх, освітнього рівня і компетенції батьків та вчителів: лекції, кіно-, відео-лекторії, семінари, групові консультації, тематичні масові заходи тощо. Ефективним груповим методом є ігротерапія, що може використовуватись у роботи з дітьми молодшого шкільно- го віку. Формами ігротерапії є: дидактичні, рольові, розви– вальні, сюжетні, ігри-драматизації, ігри з правилами, під час проведення яких створюється атмосфера прийняття дитини, розширення її можливостей до саморегуляції, самоконтролю, емпатії, почуття власної гідності. Як груповий метод застосовують арттерапію. Великий позитивний вплив на емоційну сферу дітей має музика, спів, поезія, танок, ляльковий театр. При цьому діти виявля- ють творче ставлення до життя, відкритість до діалогічного типу спілкування, наявність здібності передавати свій вну– трішній стан засобами мистецтва. Найбільш поширеним серед групових методів є соціально-пси- хологічний тренінг. У ході якого діти і підлітки набувають знань та навичок у розв’язанні конфліктів, взаємодії з іншими тощо. Для профілактичної роботи слід організовувати групи за такою тематикою: «Умій спілкуватися», «Як удосконалюва- ти самого себе», «Розв’язання проблем», «Графік моєї роботи та відпочинку» і т.д. Вагомий результат дає організація і про- ведення групових занять для учнів з таких тем: «Блокуван- ня негативних якостей», «Норми, прийняті у суспільстві», «Щоденне самовиховання і вдосконалення», «Корекція пізна– вальних процесів» і т.д. Ефект дають також заняття груп особистісного зростання, цикл лекцій і практичних занять «Сімейне виховання». Серед групових методів профілактики необхідно також ви- ділити освітні лекції для батьків, учителів, учнів, проведен- ня виховних годин, семінари для вчителів, батьків із метою підвищення їхньої психологічної компетентності. Слід залу- чати до таких заходів спеціалістів, наприклад юриста, інспек- тора у справах неповнолітніх, нарколога і т.д. Таким чином, в арсеналі соціального працівника є низка групових методів профілактики правопорушень серед непов- нолітніх, застосування яких дає можливість охопити під час профілактичної роботи більшу кількість дітей та підлітків. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що знання гру- пових методів профілактики правопорушень серед неповно- літніх та володіння ними є важливою умовою ефективності профілактики з даної проблеми. Соціальна робота з дітьми, що перебувають у конфлікті з за- коном (вчинили правопорушення та засуджені до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі), охоплює три напрями: профілактика протиправних дій у майбутньому; соціальну реабілітацію "важких дітей”; соціальний супровід дітей та їхніх сімей. | |
|
|
|
| Просмотров: 2987 | Рейтинг: 0.0/0 | |