| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
Соціальна реабілітація. Мета, завдання та функції
|
|
|
Соціальна реабілітація передбачає подолання негативних особистісних якостей та особливостей соціального середови- ща, що сприяли вчиненню дитиною правопорушення, надан- ня дитині допомоги у ресоціалізації (повноцінному повер– ненні до суспільства) та у соціальній адаптації. Її вихідним положенням є переконання в тому, що для ресоціалізації дитини необхідно усунути причини, що призвели до скоєння нею протиправного вчинку, та чинники, які заважають соці– ально прийнятній адаптації. Загальною метою соціальної реабілітації є повернення дітей до правослухняного життя, створення умов для успішної со- ціалізації, повноцінного фізичного і психічного розвитку, подолання існуючих особистісних проблем і конфліктів з оточенням. Завдання соціальної реабілітації полягають у: • встановленні й усуненні причин протиправної поведін– ки дитини та чинників, що сприяють її формуванню, заохоченню, заважають виправленню та ресоціалізації; • подоланні особистісних чинників, що спричинюють протиправну поведінку або заважають соціальній адаптації та сприянні розвитку позитивних особистіс- них якостей, оволодінню дитиною вміннями, необхід- ними для подолання проблем і задоволення потреб; • сприянні закріпленню в дитини мотивації до законо- слухняної поведінки; • сприянні створенню соціальних умов, необхідних для повноцінної життєдіяльності дитини. Відповідно до цих завдань робота із соціальної реабілітації дитини має передбачати наступні кроки: 1. Встановлення контакту з дитиною та її сім’єю, мотиву– вання їх до співпраці й роботи над проблемами дитини. Робота з соціальної реабілітації дитини, звільненої від від- бування покарання з випробуванням, розпочинається з мо- менту отримання територіальним підрозділом криміналь– но-виконавчої інспекції (КВІ) судового вироку. У вироку мі- ститься інформація про зміст та обставини скоєного дити- ною злочину, умови її звільнення від відбування покарання та первинна інформація про саму дитину (місце проживання, правовий статус). Інспектор КВІ – саме той фахівець, котрий призначає першу зустріч із дитиною та її сім’єю. Якщо з мате- ріалів справи стає зрозуміло, що дитина (або її сім’я) перебу- ває у кризовій ситуації чи сама дитина має особливий статус (інвалідність, сирітство, брак постійного місця проживання тощо), на першу зустріч можуть бути запрошені фахівці спе- ціалізованої соціальної служби супроводу дітей, які перебува- ють у конфлікті з законом, Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді або служби у справах дітей. Під час першої зустрічі інспектор КВІ або фахівець, що супроводжує дитину, намагається встановити довірливі стосунки з дитиною та її батьками (опікунами) і мотивувати їх на співпрацю з КВІ та соціальними службами. Дитині й батькам роз’яснюють їхні права та обов’язки, умови взаємодії з інспекцією, можли- вості отримання послуг соціальних служб, визначають фахів- ців і служби, що доцільно залучити до соціально-педагогіч– ної роботи. 2. Здійснення комплексної оцінки потреб дитини та сім’ї. Значна увага приділяється також визначенню чинників, що: 1) призвели до скоєння дитиною правопорушення; 2) призве- (агресивності, зловживання алкогольними напоями, палін- ня); 3) заважають її соціальній адаптації та індивідуальним особливостям дитини, які можуть стати ресурсом соціальної реабілітації (соціально позитивні інтереси, схильності та здіб– ності, вміння і навички, цінності). На цьому етапі роботи ви- користовуються методи індивідуального інтерв’ю, психодіаг- ностики, аналізу незалежних характеристик, спостереження за поведінкою та взаєминами дитини; можливе проведення соціального інспектування умов її життєдіяльності в сім’ї (за місцем проживання). Комплексне оцінювання може здійс– нюватися протягом декількох зустрічей, у них можуть бра- ти участь психологи, соціальні педагоги і фахівці соціальних служб, навчальних закладів. 3. На основі проведеної оцінки розробляється план соці– альної реабілітації дитини. План містить такі компоненти: мета, завдання, методи роботи, комплекс виховних, психо- корекційних і реінтеграційних заходів, до яких залучається дитина, перелік послуг, які дитина та її сім’я повинні отрима- ти в соціальних службах та в інших закладах. Оскільки вико- нання плану соціальної реабілітації, як правило, передбачає взаємодію різних установ і служб, то в його розробці та реалі- зації повинні брати участь фахівці залучених організацій. Під- готовлений план обговорюється з дитиною та її батьками, у разі необхідності в нього вносять корективи. Важливо, щоб дитина прийняла мету й завдання реабілітації як свої власні, а передбачені заходи відповідали її потребам та інтере- сам. Також із дитиною та сім’єю обговорюються правила та обмеження, яких їм потрібно буде дотримуватися. Підліток та його батьки повинні зрозуміти необхідність цих обмежень як таких, що насамперед захищають їх від негативного впливу зовнішнього середовища. Під час бесіди з дитиною та її сім’єю визначаються час і місце проведення запланова- них заходів, перелік служб та організацій, до яких вони звер- татимуться, послуг, що вони отримуватимуть. 4. Контроль за поведінкою дитини, за дотриманням нею умов звільнення від покарання, норм моралі та права, угоди щодо співпраці. Інспектор КВІ періодично зустрічається з ди- тиною, за допомогою аналізу характеристик і довідок збирає та узагальнює інформацію про випадки порушення з її боку норм правопорядку, ухвалених судом обов’язків та обмежень, особливостей роботи, навчання і життєдіяльності неповноліт– нього. Працівники кримінальної міліції у справах неповноліт– ніх та дільничний інспектор міліції відвідують підлітка за місцем проживання, проводять із ним профілактичні бесіди правового змісту, опитують сусідів щодо поведінки неповно- літнього. У випадку, коли отримана інформація свідчить про порушення підлітком норм правопорядку та умов звільнення від відбуття покарання, із ним та з його батьками проводять- ся застережні бесіди. Якщо ж випадки порушень повторюють- ся, справа неповнолітнього передається до суду. 5. Психологічному�на та педагогі�на реабілітація дитини. На цьо- му етапі відбувається корекція дезадаптивних і розвиток со- ціально-позитивних індивідуальних якостей, розвиток нави- чок подолання залежностей та вирішення особистих проблем. У їх проведенні беруть участь психологи, соціальні педагоги соціальних служб і навчальних закладів. Вони застосовують методи індивідуальної педагогічної бесіди, консультування, психотерапії, соціально-психологічного тренінгу, заохочен- ня самовиховання; можливе використання індивідуальних та групових форм роботи, наприклад, організація зустрічей груп взаємодопомоги неповнолітніх засуджених. 6. Формування сприятливого соціального-педагогі�ного середовища довкола дитини, що передбачає психолого- педагогічну допомогу сім’ї дитини для підвищення її пе- дагогічної культури та позбавлення асоціальних проявів, запобігання негативному впливу на дитину її неформально- го оточення, організація індивідуального педагогічного під- ходу до дитини та захист її прав. У роботі з сім’єю дитини фахівці можуть використовувати педагогічні бесіди, консультування, сімейні конференції із залученням членів розширеної сім’ї. Сім’ї можуть бути запропоновані матеріальна допомога та послуги соціальних служб. У разі необхідності ставиться питання про позбавлен- ня або обмеження батьківських прав та про виховання непов– нолітнього у прийомній сім’ї. Соціально-педагогічна робота за місцем навчання дитини передбачає налагодження індиві- дуального педагогічного підходу до неї, запобігання тавруван- ню, стигматизації з боку адміністрації навчального закладу, педагогів та учнів. Можливе проведення консультацій, педа- гогічних консиліумів, розробки індивідуальних навчальних програм. У разі отримання інформації про порушення прав неповнолітнього (зокрема на працю, освіту, належні умови проживання, захист від насильства, отримання соціальних послуг тощо) КВІ та соціальні служби застосовують доступ- ні правові засоби (офіційні листи, звернення, клопотання), консультують дитину та її батьків з питань захисту їхніх прав. 7. Соціальна реінтеграція та реадаптація дитини. На да- ному етапі передбачається сприяння первинній або вторин- ній зайнятості неповнолітнього, надання йому допомоги в отриманні загальної і професійної освіти, послуг соціальних установ, медичних послуг. Дитина забезпечується для цього не- обхідною інформацією, отримує консультації й направлення до відповідних установ. Їй надається допомога у вирішенні по- бутових проблем, також підтримується її соціально позитив– на активність. Соціальні педагоги соціальних служб і навчаль– них закладів сприяють залученню дитини до гуртків, спортивних секцій, дитячих громадських організацій. 8. Оцінка процесу і результативності реабілітації дитини, що передбачає визначення рівня її соціально-психологічної адаптованості. Проведена соціально-педагогічна робота мо- же вважатися успішною, якщо дитина не лише дотримується прийнятих у суспільстві норм і правил поведінки, а й здат– на самостійно ухвалювати рішення, задовольняти потреби та долати проблеми соціально прийнятними засобами. Таким чином, до соціальної реабілітації дитини залуча- ються фахівці різних установ і служб (а саме: кримінально- виконавчої інспекції, кримінальної міліції у справах неповно- літніх, інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей і дітей, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служб зайнятості, навчальних закладів). Ефективність їхньої співпраці також позначається на успішності ресоціалізації дитини. Узгодженість дій, регу– лярний обмін інформацією, самооцінка власних дій, до- тримання в роботі гуманістичних принципів – запоруки ефективної міжвідомчої співпраці. Інновацією у напряму соціальної реабілітації є використан- ня замість корекційного відновлювального підходу в робо- ті з дітьми, які перебувають у конфлікті з законом. Відновлювальні технології – це вид соціальних техно- логій, спрямованих на відновлення попереднього (нор- мального) стану людини, порушеного внаслідок нега– тивного впливу соціального середовища, соціальної дез– адаптації, девіантної та ризикованої поведінки, скоєного злочину тощо. Вони можуть застосовуватись як для до- помоги постраждалим від девіантної поведінки дитини, так і для соціальної реабілітації самої дитини, якій влас– тива девіантна поведінка, та її соціального оточення, для відновлення нормального стану суспільного осередку, в якому відбулася та чи інша негативна подія. Потреба пошуку нового підходу виникла через те, що тради- ційний корекційний вплив передбачає зовнішнє втручання в особистість дитини та в її стосунки з оточенням, що часто пов’язане із покаранням, є примусовим, незрозумілим і важ- ким для дитини та її близьких, тому й викликає їхню проти- дію. Опір дитини та її оточення корекційному впливу часто зводить нанівець усі спроби її соціальної реабілітації. На від- міну від цього відновлювальний підхід передбачає не стільки корекцію особистісних якостей дитини, скільки відновлення належних умов її життєдіяльності та гармонізацію її стосун- ків із соціальним середовищем, що є бажаним для дитини, відповідає її потребам, відбувається у співпраці з дитиною, а отже, не викликає опору. | |
|
|
|
| Просмотров: 5995 | Рейтинг: 0.0/0 | |