| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
Соціальний супровід прийомної сім‘ї
|
|
|
План соціального супроводження містить комплекс послуг щодо забезпечення умов для підвищення виховного потенціалу сім’ї та створення умов для утримання, вихован- ня і розвитку прийомної дитини/дитини-вихованця. Планом передбачаються конкретні заходи щодо надання соціально- економічних, соціально-побутових, юридичних, психологіч- них, медико-соціальних, соціально-педагогічних та інформа- ційних послуг. Протягом першого півріччя функціонування прийомної сім’ї та дитячого будинку сімейного типу план соціального супроводу складається на кожний місяць, потім – на півріччя, у подальшому – щорічно. План соціального супроводження формується на кожну дитину персонально на основі оцінки потреб дитини таким чином, щоб кожній потребі дитини від- повідали заходи сім‘ї, соціального працівника чи інших залуче- них осіб. У випадку, коли дитина, яка виховується у прийом– ній сім’ї чи в дитячому будинку сімейного типу, має суттєві розлади здоров’я (інвалідність, ВІЛ-інфікованість, хронічні захворювання, травми та ін.), соціальний працівник за учас- тю служб у справах дітей вживає заходів для забезпечення медичного супроводження належною установою. Процес планування здійснюється за участю прийомних батьків/батьків-вихователів і дитини, якщо дозволяє вік, стан здоров’я. План соціального супроводження, за потребою, але не рідше, ніж раз у рік, аналізується та коригується за участю прийом- них батьків/батьків-вихователів і дитини з урахуванням її ві- ку та стану здоров’я. При цьому беруться до уваги результати супервізії соціального супроводження прийомної сім’ї/дитя- чого будинку сімейного типу, щорічна інформація про ефек- тивність функціонування прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу. У ході здійснення соціального супроводження соціальний працівник може застосовувати різні методики роботи з сім‘єю та дитиною. Ефективною формою взаємодії з дити- ною, стимулювання її до власного розвитку й самоаналізу, вивчення свого коріння та встановлення соціальних зв‘язків є ведення разом з нею «Літопису життя» [3]. Цю методику доцільно використовувати ще на етапі перебування дитини в інтернатному закладі. В Україні ця методика була відпрацьована благодійною організаці㡇ю Християнський дитячий фонд (нове ім’я – Український фонд «Благо- получчя дітей»), яка видала альбоми відповідного формату. Але за відсутністю друкованого «літопису» можна виготувати таку кни- гу самостійно разом з дитиною із зошита або папки-накопичувача. «Літопис мого життя» складається з семи розділів, що можуть допомогти дитині згадати й переказати від себе свою історію життя, адже дитина найчастіше має потребу в такій допомозі. Дитині простіше почати роботу над літописом, коли поруч пе- ребувають дорослі, кому вона довіряє та в оточенні яких почу- ває себе впевнено і спокійно. Коли навколо панує атмосфера впевненості та спокою, настає момент для спільної роботи над «Літописом мого життя». Якщо через якісь складні обставини такий момент ще не настав, краще зайнятися пошуком но– вого та збереженням наявного матеріалу (фотографії, шкіль– ні роботи, квитки в кіно). Можна завести й окрему шухлядку для збереження матеріалів, що поступово накопичуються. Часом, діти ще не можуть самостійно впоратися з веденням літопису, проте завдання зі збору та збереження матеріалів для них є цілком посильним. Ведення «Літопису мого життя» переслідує одночасно кілька завдань. Перше – збирання інформації. Дорослий допомагає дитині фіксувати в цій книзі все, що відбувається в житті малень- кої людини, аби потім їй можна було все це пояснити. Книга з фотокартками, розповідями, враженнями та фактичними даними дає змогу уникнути прогалин в історії життя дитини. Друге – пошук і поповнення інформації з минулих років життя дитини. Коли всі дорослі з оточення дитини (батьки, прийомні батьки, родина, опікуни, наставники, керівники дитячих будинків та притулків) діють спільно, єдиною ко- мандою, вчасно зібрати важливу інформацію про дитину легше. Адже потім зробити це буде набагато складніше. Не всі події, що відбувалися з дитиною, можна згодом віднови- ти, оскільки дитина найчастіше не усвідомлює всього того, що з нею сталося. Тому бувають ситуації, коли факти варто приховати, щоб не травмувати й без того знівечену душу дитини, покинутої батьками. Однак «Літопис мого життя» у будь-якому випадку допоможе зберегти потрібну інфор- мацію про дитину, коли вона подорослішає і зможе оцінити змістовні відомості. Третє – усвідомлення дитиною своєї значущості, того, що вона варта складання такої книги. Дорослі, які оточують дитину, можуть вважати історію дитини настільки важли- вою, що її необхідно якось зафіксувати і зберегти для пам’я- ті. Прийомні батьки та батьки-вихователі можуть додати, що сама дитина є досить важливим джерелом інформації при складанні такої історії, а її розповіді також варті збереження в «Літописі мого життя». Четверте – отримання прийомними батьками, опікунами й наставниками засобів, необхідних для того, щоб допомог– ти дитині охопити й усвідомити своє минуле. Правильне й точне розуміння свого минулого – це відправний пункт для усвідомлення всього, що відбувалося й відбувається в житті дитини, яку залишили батьки. Важливо, щоб дорослий допомагав дитині створювати «Лі- топис мого життя». Йому необхідно спілкуватися з нею, аби докладніше довідатися про її спогади та пережитий досвід. Змістом таких бесід може стати обговорення важливих жит- тєвих запитань: «Хто я?» і «Звідки я?» Такі бесіди спонукають дитину замислитися, щоб вона замис– лилася над тим, що ж із нею сталося. Можливо, це будуть заборонені, важкі й болісні запитання. Робота над «Літопи- сом мого життя» має поступово перетворитися для дитини у процес осмислення нею свого минулого, і це допоможе їй правильніше розібратися у своєму сьогоденні. Таким чином, «Літопис мого життя» являє собою щось більше, ніж формуляр з інформацією, якого можна торкну- тися руками. Це ще й засіб допомогти дитині осмислити все, що відбулося в її житті. «Літопис мого життя» варто розгля- дати ще й допоміжним матеріалом, спрямованим на сприян- ня прийомним батькам, наставникам та вихователям у їхній роботі з дітьми, позбавленими батьківської опіки. «Літопис мого життя» призначений для дітей до 18 років, які виховуються поза рідною домівкою. Його видано у двох версіях: для хлопчиків і для дівчаток. Версії є абсолютно іден- тичними і відрізняються лише обкладинками та закінчення- ми в окремих словах. Наприклад, «мешкала», «мешкав» тощо. Книжка містить рекомендації для батьків щодо її заповнення та сім робочих розділів: Розділ «Я» – у ньому дорослі, які оточують дитину віком до 18 років, висвітлюють найвизначніші події перших років її життя. Розділ «Мої близькі» повністю присвячений біологічній сім’ї дитини, родинним зв’язкам і сім’ї, в якій дитина виховується в даний час. Також у цьому розділі є окремі сторінки, де дити- на може подати відомості про своїх друзів. Розділ «Я навчаюсь...» має містити інформацію про всі уста- нови, де дитина навчалась, улюблені предмети, вчителів, а також про успіхи дитини в навчанні тощо. Розділ «Мої захоплення» – дає змогу дитині розповісти про свої захоплення, про те, як їй подобається проводити вільний час, про свої мандрівки, улюблені книги, музику, ігри тощо. Розділ «Моє сокровенне» – над ним дитина має працювати самостійно, і тільки за її згоди батьки можуть ознайомити- ся зі змістом цього розділу. Він повністю присвячений внут- рішньому світові дитини, її успіхам і невдачам, снам, мріям, спогадам та бажанням. Розділ «Важливі події в моєму житті» має фіксувати важливі події як минулого дитини, так і її сьогодення. Дитина мусить сама визначити, які події відтворювати у книжці. Розділ «Моя творчість» – тут дитина з допомогою дорослих розповідає про свої творчі здобутки. В цьому розділі можна розмістити малюнки, гербарій, історії про різні вияви твор– чості в дитини. Надзвичайно важливим напрямом соціального супроводження є налагодження взаємодії з біологічними батьками/родичами Розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування дитини. Для більшості прийомних батьків це питання є особли- во гострим. Не менш хвилює воно і соціальних працівників. Причини небажання підтримувати контакти зрозумілі. З одного боку, прийомні батьки хочуть захистити дитину від можливої шкоди, яку їй можуть заподіяти кровні родичі, у тому числі від зайвих, на їхню думку, переживань та стресів. З іншого – просто ні з ким не хочуть ділити любов та прив‘я- заність своєї прийомної дитини, побоюються її можливого повернення в сім‘ю. Така позиція прийомних батьків цілком природна. Віддаючи дитині свою любов і вкладаючи зусилля в виховання та розвиток, батьки хочуть бачити її завжди по- ряд. Тож потреба у взаємодії з біологічною сім‘єю може стати справжньою проблемою сім’ї і соціального працівника. Щоб запобігти подібним ускладненням потрібно одразу формувати правильні переконання в кандидатів на створен- ня прийомної сім‘ї. Якщо сім’я, звернулася до центру соціаль- них служб, аби виховувати дитину "як свою”, не готова тісно співпрацювати з установами, що діють в інтересах дитини, та біологічними родичами, то таку сім’ю слід одразу орієнту- вати на усиновлення. В ході підготовки до створення прийомної сім‘ї слід зверну- ти особливу увагу кандидатів на мету влаштування дітей у прийомні сім‘ї. Важливо пояснити значимість для дити- ни рідної сім’ї, адже діти люблять своїх батьків безумовно, незалежно від того, який спосіб життя ті ведуть. Біологічна сім‘я , за умови її благополуччя, зможе найкраще забезпечи- ти потреби дитини, адже це її коріння, яке дає їй відчуття кровної приналежності. Це історія дитини, те що складає її особистість, її «я». Найкращим виходом дитини із прийомної сім’ї є повернення до біологічної родини. Знову ж таки за умови, якщо ця роди- на подолала кризу і вийшла зі складних життєвих обставин. Саме таку мету ставить перед собою соціальний працівник, влаштовуючи дитину до сімейних форм виховання, а прийом- ні батьки мають стати його партнерами у цій діяльності. Вони, люблячи свою прийомну дитину, мають бажати найкращого вирішення її долі і діяти виключно в її інте– ресах. Це ключова позиція, яку слід неодмінно донести до кандидатів під час співбесіди, тренінгу, обстеження і взаємопідбору. Пріоритет біологічної сім’ї для дитини підтверджують прак- тики, описують закордонні і вітчизняні дослідники, визначає українське законодавство. Та все ж, на жаль, повернення ди- тини в сім’ю не завжди є можливим і не завжди відповідає її інтересам. Важливо передусім ґрунтовно оцінити ситуа- цію і визначити можливість контактів та їхню кінцеву мету. Від цього залежатиме форма, тривалість, періодичність і зміст спілкування. Висуваючи вимоги до спілкування, необ- хідно враховувати думку дитини, її права й потреби. З’ясувати, чи треба підтримувати існуючі стосунки, поновлювати «втра- чені» чи будувати нові. Що краще, виходячи з інтересів дити- ни, – тривалі стійкі зв‘язки чи періодичні контакти? У будь-якому разі спілкування з кровними родичами має бути чітко спланованим і організованим. Нижче в таблиці 9 наведено дії соціального працівника щодо нала- годження стосунків прийомної сім’ї з батьками та ріднею прийомної дитини. | |
|
|
|
| Просмотров: 3154 | Рейтинг: 0.0/0 | |