| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
ТИПОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ БЕЗПРИТУЛЬНИХ НЕПОВНОЛІТНІХ
|
|
|
Лебедєва І. О. На сьогодні феномен дитячої безпритульності залишається значущою та актуальною проблемою, оскільки складні соціально-економічні, політичні перетворення, що відбувалися в 1990-х роках, призвели до збіднення знач- ної кількості сімей, поглиблення конфліктів між поколіннями, нівелювання життєвих принципів гуманізму, збільшення кількості сімей, які ведуть амораль- ний спосіб життя. Безконтрольність, удавана свобода й неготовність такої категорії дітей до самостійного життя, відсутність умов повноцінного роз- витку призводять до деформації особистості, затримок у психічному й фізич- ному розвитку. Як негативне соціальне явище безпритульність неповнолітніх розгляда- лася в наукових працях радянських, українських та російських педагогів (А. Макаренко, В. Сорока-Росинський, В. Сухомлинський, К. Ушинський); соціо- логів (А. Кудрявцева, Ф. Мустаєва, Г. Орлова); соціальних педагогів (Т. Алєк- сєєнко, Л. Волинець, І. Звєрєва, А. Капська, О. Безпалько); соціальних пси- хологів (М. Аралова, Л. Виготський, Я. Гошовський, І. Дубровіна, А. Залкінд, О. Лурія, Л. Орбан-Лембрик, А. Прихожан, Н. Толстих); дефектологів (М. Ко- пистянський, А. Володимирський). Учені визначили сутність явища дитячої безпритульності, виявили причини та фактори його виникнення, дослідили фізичний, психічний і розумовий розвиток безпритульних дітей, розглянули різні аспекти профілактики безпритульності неповнолітніх та інших відхилень у їхній поведінці. Аналіз наукової літератури засвідчив, що вчені майже не вдаються до цілісного соціально-педагогічного дослідження особливостей безпритульних неповнолітніх, які утримуються в спеціальних виховних закладах. Саме тому нашою метою було виділення типологічних груп безпритульних дітей у ході соціально-педагогічного діагностування; складання їм соціально-педагогіч- них характеристик. Соціально-педагогічним експериментом безпосередньо було охоплено 370 неповнолітніх, які перебували під час діагностування в притулку для не- повнолітніх, школі соціальної реабілітації та на внутрішньошкільному обліку ЗОШ №34 м. Миколаєва. Нами було відібрано 3 вікові групи: молодшого шкільного віку (6—10 років; 1—4 класи), середнього шкільного віку (11—14 років; 5—8 класи), старшого шкільного віку (15—17 років; 9—11 класи). У ході дослідження ми виявили, що для безпритульних неповнолітніх ха- рактерні деякі спільні риси, зумовлені незадовільними умовами перебуван- ня, негативним життєвим досвідом, проблемами та потребами. Безпритульні діти зазвичай підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань щодо них проводять більшу частину дня, а інколи й ночі, на вулиці. Удень вони проводять час на вокза- лах, ринках, біля крамниць, у портах, на територіях заводів, у підвалах. Ночу- ють безпритульні на горищах, біля або в середині теплотрас, у старих ваго- нах, у під’їздах, у знайомих, у покинутих оселях, на зйомних квартирах. Більшість з них займаються жебрацтвом, крадіжками, проституцією, ви- конують доручення інших членів групи. Заробляють переважно збиранням пляшок, металу, паперу, підробляють носіями, вантажниками, прибирають сміття, приміщення, торгують газетами та ін. Активно жебракують молодші, а існують за рахунок крадіжок – старші. Для безпритульних дітей характерні соціальні захворювання: простуда, запалення легенів, інфекційні хвороби, туберкульоз, проблеми зі шлунком, токсичне й наркотичне отруєння. За способом життя неповнолітні тяжіють до асоціальної поведінки: ак- тивно вживають алкогольні та наркотичні речовини, курять. Молодші вико- ристовують токсичні й наркотичні речовини у вигляді клею, порошку, старші – у вигляді таблеток, ін’єкцій. Для багатьох безпритульних характерна затримка психічного й розумо- вого розвитку, відхилення в розвитку емоційної та інтелектуальної сфери, по- ведінкові відхилення (агресивна, девіантна, віктимна, неадекватна поведін- ка) [1]. Деякі з цих проблем є наслідком емоційного, фізичного або сексуаль- ного насильства в сім’ї. Безпритульним неповнолітнім також властиві такі риси: — споживацтво, нерозуміння матеріального боку життя, пошук лише осо- бистої вигоди; — педагогічна занедбаність; — труднощі у спілкуванні як з однолітками, так і з дорослими, невміння організувати ефективну соціальну комунікацію; — інфантилізм, несприйняття себе як особистості, відсутність життєвих перспектив; — негативний досвід, цінності та поведінка, викривлене сприйняття дійсності. За результатами дослідження ми виділили три типологічні групи безпри- тульних дітей: депривовані, девіантні, делінквентні. Подамо їх соціально-педагогічні характеристики, складені на основі уза- гальнених даних експериментальної роботи. Депривовані. До цієї групи входить 33,5% усіх неповнолітніх осіб, які брали участь у соціально-педагогічному діагностуванні; серед них – 52,8% хлопців, 47,2% — дівчат; 46,6% — діти молодшого, 28,6% — середнього та 24,8% — старшого шкільного віку. 64,7% неповнолітніх осіб є учнями ЗОШ №34; 29,2% — вихованці притулку; 6,1% — вихованці школи соціальної реа- білітації. За соціальної характеристикою 61,5% дітей походять з неповних сімей та 6,1% — діти-сироти, у яких померли батьки, тобто для них є харак- терними перервані родинні зв’язки. Повні сім’ї, у яких батьки не виконують своїх обов’язків, мають 32,4% депривованих [2; 3]. Більшість «депривованих» — це діти, які перебували «на вулиці» не більше місяця й не встигли адаптуватися до вуличних умов проживання. При- чинами виходу «на вулицю» є: непорозуміння з батьками; глибокі внутрішні переживання, пов’язані з конфліктною ситуацією, смертю одного або обох батьків; цікавість у тому, «яке воно – незалежне життя»; наслідування при- кладу безпритульних друзів, старших сиблінгів, авторитетних знайомих. Зазначена група неповнолітніх характеризується збереженням соціаль- них навичок. Діти мають стійкі патерни поведінки та інтереси; ведуть пере- важно здоровий спосіб життя; усвідомлюють свою соціальну ситуацію, про- блеми та потреби; володіють навичками культури спілкування. Але для цієї групи властивий наявний ефект депривації, який проявляється у відсутності довіри до інших людей та, відповідно, невміння будувати глибокі зв’язки з ними. У ситуації розлуки з сім’єю ці діти схильні вважати, що саме батьки винні в тому, що вони опинилися «на вулиці». Така позиція веде до дискреди- тації сім’ї й позитивного минулого досвіду та не сприяє організації ефектив- ної соціальної комунікації й збереженню емоціональних зв’язків з батьками. Діти молодшого шкільного віку складають більшу частину групи. Наші спо- стереження довели, що в депривованих дітей відсутнє вміння грати як у сю- жетно-рольові ігри, так і в ігри з правилами, у яких потрібно імпровізувати. Особливі труднощі виникають в іграх, у яких програються жіночі та чоловічі ролі. Цю проблему ми пов’язуємо з відсутністю у дітей внутрішнього, особис- того переживання себе як людини певної статі, тобто гендерної ідентичності. Одна з причин нерозвиненості рольової гри в депривованих дітей молодшого шкільного віку – відсутність відповідних гендерних моделей поведінки як жіно- чих, так і особливо чоловічих. Наприклад, серед дітей цієї групи більшість вихо- вувалася в неповних сім’ях однією матір’ю чи бабусею. Хлопці практично не набули досвіду, що виявив моделей чоловічої поведінки. Також ми помітили, що ігрова діяльність виконується формально, тобто діти не усвідомлюють і не переживають з позиції рольових персонажів. У ході гри спостерігалися рап- тові зміни настрою, плаксивість, неспокій, депресивний стан. Педагогічне спостереження виявило, що в 50% дітей помітне серйозне відставання в розвитку відповідно до їхнього віку. У більшості спостерігається нечітка, інтонаційно бідне мовлення, малий словниковий запас, граматичні конструкції переважно прості. Увага в таких дітей неконцентрована, розсія- на. Діти швидко стомлюються. Рухова та зорова пам’ять погано розвинута. Учні часто не відвідують школу, важко засвоюють навчальний матеріал. Усі ці особливості призводять до відставання в оволодінні навчальними навич- ками й умінням. Неповнолітнім особам середнього шкільного віку також притаманні відставання в інтелектуальному розвитку, невміння вступати у взаємодію з однолітками, в’ялість емоціональних реакцій, невпевненість у собі, аутизм (замкнутість у собі), відчуття самоти. Зокрема, відчуття самоти породжує в дитині почуття беззахисності та тривоги. Для того, щоб захистити себе, «деп- ривовані» намагаються злитися з оточенням, прагнуть підкорятися більш сильним та вольовим авторитетам, тим самим відмовляючись від особис- того «Я». Нестача батьківського тепла, байдужість вплинули на негативне ставлення дітей до себе. Серйозною проблемою в дітей, які входять до гру- пи депривованих, є підвищений рівень тривожності. Вона проявляється в надмірній збудженості, метушливості, поводжені з відтінком жартівливості, клоунства або, навпаки, у скутості, у страсі перед новими незнайомих дорос- лими, плаксивості, також у пасивності, безініціативності. Агресивність, асоціальні прояви в поведінці спостерігалися лише в тих дітей, які виховувалися в інтернатних закладах. Ми пояснюємо це незадово- леною потребою таких неповнолітніх у батьківській любові, самоповазі, до- рослому як ідеалі, емоціональному комфорті, визнанні своє цінності з боку оточення. Зазвичай, «депривовані» замінюють відсутні соціальні зв’язки зануренням у світ фантазій. Невміння спілкуватися, труднощі у встановленні контактів з дорослими та однолітками характерні й для неповнолітніх старшого шкільного віку. По- рушення в розвитку почуттів через ранню депривацію перешкоджає розумін- ню інших. Девіантні. До цієї групи входить 45,6% неповнолітніх осіб; серед них – 61,1% хлопців, 38,9% — дівчат; 10,3% — діти молодшого, 51,9% — середньо- го та 37,8% — старшого шкільного віку. 18,4% неповнолітніх осіб є учнями ЗОШ №34; 57,7% — вихованці притулку; 23,9% — вихованці школи соціаль- ної реабілітації. За соціальної характеристикою 62,1% дітей походять з не- повних сімей; 24,6% — діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклу- вання; 13,3% — діти з повних асоціальних сімей [2;3]. «Девіантні» перебували «на вулиці» від 1 місяця до року та отримали негативний досвід бродяжництва, уживання алкоголю, наркотиків, зазнали морального або фізичного насильства, брали участь у конфліктних ситуаці- ях, не відвідували школу. Причини виходу «на вулицю»: асоціальний спосіб життя батьків, фізичне насильство, утягнення до вживання наркотиків, сексуального рабства, пога- ний матеріальний стан у сім’ї, бажання піти від активного способу життя, ухи- лятися від своїх обов’язків, небажання вирішувати особисті та соціальні про- блеми (ухиляння від навчання, бродяжництво, алкоголь, наркоманія, токси- команія). У таких дітей спостерігаємо викривлене сприйняття дійсності, які через асоціальний спосіб життя батьків впевнені, що в них також життя буде невда- лим, що їх характер буде повторювати характер батьків. Це є підставою для їх невпевненості у своєму майбутньому, заниженої самооцінки. Неповнолітні цієї групи відрізняються нестійкістю інтересів та патернів поведінки, мають іноді явні відхилення від норми, а саме: неадекватна ре- акція, вчинки, дії, безпричинна агресія, схильність до конфліктної форми по- ведінки. Діти цієї групи знають та усвідомлюють соціальні норми життя, ма- ють уявлення про правила спілкування та особистісну гігієну, але це усвідом- лення не переростає в їхні потреби, мотиви та переконання. У девіантних дітей молодшого шкільного віку спостерігаються симптоми психотравмуючої ситуації: у більшості випадків діти емоційно нестабільні, у них спостерігаються часті невмотивовані зміни настрою, постійна депресія, тривога, боязкість, страхи. У всіх дітей цієї групи спостерігаємо відсутність нормальних зразків сімейних ролей: дружини та чоловіка, мати та батька. Негативний досвід про- живання в неповних, неблагополучних, асоціальних сім’ях призводить до того, що негативними характеристиками сучасних жінок та чоловіків діти назива- ють перш за все алкоголізм, а також погане виконання батьківських обо- в’язків. Уявлення про майбутню власну сім’ю в таких дітей в основному іде- алістичне. Свою незадоволеність вони виражаються досить агресивною та гру- бою мовою. Неадекватна поведінка є наслідком відсутності належних взає- мовідносин та нормального спілкування дітей з батьками та із зовнішнім ото- ченням. У девіантних дітей середнього шкільного віку ми визначили підвищення рівня імпульсивності в поведінці, дратівливість, емоційну нестійкість, не- вміння чекати, нетерплячість, схильність легко ображатися, виходити з рівно- ваги, виявляти різкі реакції на які-небудь зауваження чи поради. Неповнолітні особи цієї групи старшого шкільного віку відрізнялися низь- ким рівнем інтелекту, що заважає їм розуміти та сприймати суспільні норми, правила, необхідність відповідати їм. Дітям також характерна невпевненість у собі, низька самооцінка, відсутність постійних друзів та підтримки з їх боку, середній або низький соціальний статус у колективі. Ми виявили, що асоціальна поведінка «девіантних» пов’язана з їх метою будь-яким способом привернути до себе увагу, не дивлячись на те, якою вона буде: заохоченням чи покаранням. Діти бажають продемонструвати свою силу, помститися за те, що трапилося з ними (зокрема, образити більш слаб- ких), компенсувати свою неповноцінність і неспроможність. Відсутність нормальних соціальних зв’язків спричиняє в неповнолітніх деформацію спілкування. Вона виявляється або в ізоляції, коли дитина уни- кає контактів з однолітками, зосереджується на своєму Я, не цікавиться на- вколишнім світом, від дорослих чекає тільки неприємностей і покарання; або в опозиції у вигляді неприйняття пропозицій, норм навколишнього середови- ща й у демонструванні дій негативного характеру. Делінквентні. До цієї групи входить 20,9% неповнолітніх осіб; серед них – 87,1% хлопців, 12,9% — дівчат; 42,4% — діти середнього та 57,6% — старшого шкільного віку. 14,2% неповнолітніх осіб є учнями ЗОШ №34; 41,5% — вихованці притулку; 44,3% — вихованці школи соціальної реабілітації. За соціальною характеристикою 72,1% дітей походять з неповних сімей; 24,6% — діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; 3,3% — діти з повних асоціальних сімей [2;3]. Для поведінки неповнолітніх цієї групи характерні не лише загальні відхи- лення від норм, а й злочинна діяльність, яка поки що не тягне за собою кри- мінальної відповідальності. Частина цих дітей свідомо порушують закон, ма- ючи певні знання про відповідальність. Для інших неповнолітніх характерні відсутність ціннісних орієнтацій, навичок самообслуговування; неусвідомлен- ня соціальних норм; невміння продуктивно організовувати соціальну взає- модію (нерозвинуті навички соціально адекватної поведінки); небажання по- вернутися до сімейного життя; схильність до деструктивних форм поведінки в конфліктних ситуаціях. Через відчуття на собі дітьми цієї групи батьківсь- кої депривації в них не розвинуті також комунікативні навички та відсутня довіра до людей. Більшість дітей-делінквентів покинули домівки або виховні заклади більше року тому й, як вважають психологи, майже не підлягають повній реабілітації, оскільки в них спостерігається «синдром бродяжництва», що є суто психічним розладом та має сильний психотравмуючий ефект на розви- ток особистості. Причини безпритульності таких дітей: намагання уникнути покарання або труднощів, набути авторитет серед однолітків, бути незалежним, робити, що забажається. У «делінквентних» спостерігаються, здебільшого, такі соціальні відхи- лення, як: асоціальні дії заради користі (правопорушення, пов’язані з бажан- ням отримати гроші, матеріальну вигоду – крадіжки, жебракування, шахрай- ство) та асоціальні дії агресивної направленості (дії, направлені проти інших людей – ображання, хуліганство, фізичне насильство, убивства). Неповнолітні середнього та старшого шкільного віку цієї групи нерідко мають різноманітні психологічні проблеми: схильність до конфліктів, афек- тивні форми поведінки, незріла емоційно-вольова сфера, знижена кри- тичність до себе, бажання привернути увагу до себе. Делінквентним дітям властиве почуття своєрідного протесту проти дорослої спільноти. Причина входження підлітка до такого угрупування – бажання не залишатися непомі- ченим, звернути на себе увагу. У стосунках з вихователями або вчителями демонструють незгоду, жорстокість і обурення, рідше ці взаємини добрі, але без належної довіри. Інколи спостерігаються емоційні розлади. Найбільш поширена форма поведінки – агресія, яка проявляється у фізичних і мораль- них нападках на інших дітей та дорослих, у порушенні дисципліни, у різних ви- дах правопорушень. Такі неповнолітні зазвичай мають низький соціальний статус у групі. Для 15—17-річних делінквентів характерне слабо розвинене почуття відповідальності за свої вчинки, байдужість до долі інших, споживацька психологія у взаєминах з близькими, у ставленні до держави, суспільства; несформованість вольової сфери, невизначеність життєвих планів, зло- вживання психоактивними речовинами. Узагальнення емпіричної інформації дозволило нам виділити основні актуальні проблеми безпритульних неповнолітніх, а саме: перервані родинні зв’язки; відсутність повноцінної батьківської любові й турботи; відсутність базової довіри до світу; викривлене сприйняття дійсності та, відповідно, вик- ривлення в структурі образу Я; невідповідність ціннісних орієнтацій нормам суспільства; серйозне відставання в інтелектуальному розвитку; несформо- ваність навичок ведення здорового способу життя; негативний досвід бро- дяжництва, жебракування, фізичного насильства, недоїдання; психологічні відхилення — синдром бродяжництва, підвищений рівень тривожності, імпульсивності, агресивності чи віктимності, емоційна нестабільність, пе- симізм, споживча психологія; неадекватна поведінка, невміння продуктивно реалізувати соціальні взаємини. Відповідно до зазначених проблем вважаємо, що в безпритульних дітей наявні такі потреби, як: потреба батьківської любові та піклування; віднов- лення довірливих стосунків з оточенням; необхідних соціальних та соціаль- но-педагогічних умов для навчання та виховання; спеціальної соціально-пси- хологічної допомоги та корекції негативних проявів у розвитку; інформацій- ної допомоги щодо захисту своїх прав та ведення здорового способу життя. Для розв’язання визначених проблем і оптимізації умов для задоволен- ня актуальних потреб безпритульних дітей вважаємо за доцільне спрямува- ти нашу подальшу наукову роботу на обґрунтування моделі соціально-педа- гогічної профілактики безпритульності неповнолітніх у територіальній громаді та перевірку її ефективності. Література 1. Прихожан А. М., Толстых Н. Н. Психология сиротства / А. М. Прихожан, Н. Н. Толстых. – СПб. : Питер., 2005. – 400 с. 2. Звіт про діяльність служби у справах неповнолітніх Миколаївського міськвиконкому райдержадміністрації за 2003—2006 рр. – Миколаїв : Служ- ба у справах неповнолітніх Миколаївської облдержадміністрації., 2006. – 44 с. 3. Інформація про хід виконання Національної програми «Діти України» в Миколаївській обл. – Миколаїв : Управління у справах сім’ї та молоді Мико- лаївської облдержадміністрації, 2003. – 32 с. | |
|
|
|
| Просмотров: 1268 | Рейтинг: 0.0/0 | |