| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
ЗЛОЧИННІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ: ДУМКА НАСЕЛЕННЯ Й ЕКСПЕРТІВ
|
|
|
Кушнарьов С. В. Опитування громадян і оприлюднення результатів громадської думки1 стали звичним явищем у світовій практиці. У такий спосіб визначається не лише ступінь підтримки населенням результатів діяльності правоохоронних органів, а й ставлення громадян до широкого спектра соціальних і правових питань, які згодом коментуються також і в засобах масової інформації. Ре- зультати опитувань активно обговорюються громадськістю, журналістами й політиками. Сьогодні гостро стоїть питання щодо взаємодії правоохоронних органів і судів з представниками преси та неурядовими організаціями. Водночас, проведені в Росії в цьому напрямі спеціальні дослідження продемонструва- ли парадоксальну ситуацію: при об’єктивній необхідності й очевидній взаємній вигідності налагодження конструктивних зв’язків, на практиці, замість діло- вого співробітництва, повсюдно виникають конфліктні ситуації, які не сприя- ють підвищенню престижу правоохоронних органів і судової системи [6]. При наявності, здавалося б, усіх передумов до плідного співробітництва й досить активної громадської позиції журналістів та співробітників незалежних гро- мадських організацій успішність такої взаємодії, на жаль, має поодинокі при- клади. Вивчення проблем злочинності неповнолітніх, також як і злочинності за- гальної, потребує врахування тієї конкретної ситуації, – політичної й соціаль- но-економічної, на фоні якої формуються й розвиваються криміногенні про- цеси. На жаль, доводиться констатувати, що останнім часом політичний і со- ціально-економічний рівень в Україні здійснює негативний вплив на молодіж- не і, зокрема, підліткове середовище. В Україні дуже добре розуміють, що діти – майбутнє країни та народу, і для цього підтримуються міжнародні документи та вдосконалюються зако- нодавча й управлінська бази для роботи з неповнолітніми. Однак експерти ООН прогнозували і, на жаль, не помилилися, що до початку ХХІ століття зло- чинність серед неповнолітніх буде в центрі уваги світової спільноти. За дани- ми Всесвітньої організації охорони здоров’я (досліджено 160 країн), дитяча безпритульність, бездомність сприяють розповсюдженню хвороб і вчинен- ню злочинів неповнолітніми, у тому числі тяжких, і вчиненню злочинів стосов- но їх самих. За цими показниками на перше місце у світі вийшли республіки колишнього СРСР, а Україна випереджає багатьох з них. Поняття злочинності неповнолітніх пов’язане з віковими межами (від 14 до 18 років). Разом з тим процеси, що впливають на тенденцію розвитку зло- чинності неповнолітніх, мають місце і в середовищі молодших підлітків (10— 13 років), а також у осіб молодого віку (18—21, 22—25 років). Проблема злочинності неповнолітніх розглядається з різних точок зору: самих підлітків-правопорушників і їхніх законослухняних ровесників, батьків, педагогів, працівників правоохоронних органів, населення в цілому. Вивчення громадської думки щодо злочинності неповнолітніх здійснюєть- ся підрозділами зв’язків з громадськістю цільовим опитуванням колективів підприємств, установ, організацій, навчальних закладів під час виїздів до регіонів, у ході інспекторських перевірок, оперативно-профілактичних відпра- цювань областей тощо. Але необхідно визнати, що форма опитування недо- сконала. Так, наприклад, структура анкет неоптимальна: існуюча лінійна схе- ма запитань ускладнює обробку результатів опитування, а самому опитува- ному доводиться відповідати на нечіткі запитання. У той же час, визначити реальний стан криміногенної ситуації та оцінити ефективність заходів, які застосовуються в державі для боротьби зі злочин- ністю, не володіючи об’єктивною статистичною інформацією та не здійсню- ючи аналітичної роботи, неможливо. З урахуванням цього, а також з метою вивчення думки населення й експертів про стан злочинності неповнолітніх було проведене опитування в семи населених пунктах Запорізької, Київської і Чернігівської областей України (м. Березань, Бориспіль, Бровари, Меліто- поль, Прилуки, Яготин, смт Баришівка). До опитування залучено 246 осіб, віко- вий діапазон яких складав від 10 до 60 років. З них: 87 неповнолітніх засуд- жених Мелітопольської та Прилуцької виховних колоній Державного депар- таменту України з питань виконання покарань та 85 учнів загальноосвітніх середніх шкіл. У процесі розробки запитань свідомо оминалися складні юридичні тер- міни та конструкції, аби виключити необхідність додаткових роз’яснень, под- війного або неправильного тлумачення змісту. Для зменшення ймовірності необдуманих відповідей або відмови від повної відповіді респондентів кількість запитань було скорочено до десяти. За результатами опитування встановлено, що уявлення громадян про розміри й динаміку злочинності неповнолітніх парадоксальним чином відрізняється від офіційної статистики. Так, 66% дорослих відмітили, що за останні два роки підліткова злочинність зросла; 18% указали, що вона зали- шилася без змін. Тільки 3% вважають, що вона знизилася. Таку думку по- вністю розділяють підлітки. Більшість з них переконані, що рівень злочин- ності серед неповнолітніх зріс (67%). Однак, згідно з інформацією науково-дослідної лабораторії криміноло- гічних досліджень Державного науково-дослідного інституту МВС України, ста- тистика показує зворотнє: на всій території України, у тому числі в регіонах, де проводилося дослідження, підліткова злочинність знизилася. Так, якщо кількість неповнолітніх, які вчинили злочин у 2003 році, складала 23679 осіб, у 2004 році – 22391 особа (–5,4% стосовно попереднього року), у 2005 році – 19306 осіб (–13,8%), у 2006 році – 14766 осіб (–23,5%), то у 2007 році зафіксовано 14458 злочинів (–2,1%), учинених неповнолітніми. Ця невідповідність, яка викликає в громадськості подив, може прояв- лятися з різних причин. Починаючи від «недобросовісності» статистики й за- кінчуючи різними підходами до проблеми: статистика вказує на політику дер- жави, а думка суспільства, наведена в дослідженні, відображає повсякден- не життя і власну позицію респондентів. Абсолютна більшість опитаних (93%) переконані, що злочини підлітки вчиняють переважно в групах; 67% говорять про те, що неповнолітні зло- чинці, в основному, юнаки; 86% респондентів вважають, що вони діють під впливом алкоголю або наркотиків. Водночас, динаміка чисельності непов- нолітніх дівчат, які контактують з антисуспільними групами підлітків, має по- стійну тенденцію до збільшення. Очевидно, така несприятлива ситуація скла- дається в основному з причини розпаду й руйнування сім’ї, утрати нею функцій емоційного центру й соціального контролю, помітного послаблення впливу школи та формальних, офіційних молодіжних організацій. Підлітки втратили інтерес до звичних суспільних цінностей і інститутів, традиційних форм про- ведення дозвілля. Варто відзначити, що в цілому неповнолітні дівчата частіше вчиняють злочини саме в групі, оскільки їхній криміногенний і взагалі життєвий досвід, суб’єктивні вікові та психологічні можливості не дозволяють діяти наодинці. У кримінологічній літературі зустрічається точка зору про вплив засобів масової інформації (далі – ЗМІ), насамперед, телебачення та кіно в культи- вуванні серед молоді «злочинної ідеології». Здійснюється нагнітання страху перед злочинністю на фоні інформації, сповненої жаху, часто далекої від ре- альної дійсності. Згідно з результатами опитування, телебачення – основне джерело інфор- мації про підліткову злочинність. Такої думки дотримуються 81% законослух- няних підлітків, 62% умовно засуджених і 50% засуджені, які відбувають по- карання у виховних колоніях. Працівники правоохоронних органів у своїй діяльності також ураховують вплив ЗМІ на стан підліткової злочинності, од- нак більше схильні довіряти службовим джерелам інформації. У той же час, більшість експертів (77,4%) дотримується думки, що су- часні ЗМІ, особливо телебачення, скоріше сприяють, ніж перешкоджають росту злочинності. На думку майже 90% французів і такої ж кількості німців, бельгійців, італійців, усі біди з дітьми трапляються з вини «голубого екрана». Європейсь- ке товариство захисту дітей підрахувало, що у фільмах і передачах по всіх європейських каналах щогодини показують не менше 20 убивств і правових злодіянь. Але наше телебачення (українське й російське), яке стало суто ко- мерційним, переступило цю статистику. Так, згідно з газетними даними, тільки за один день столичні телевізійні канали показали 160 бійок, 202 убивства, 6 пограбувань, 10 статевих сцен та іншу вульгарність [2]. Оскільки підлітки про- водять у середньому від 3 до 4 годин на день біля екрана телевізора, то можна уявити силу впливу на дитячу психіку. Починаючи з листопада 2002 року до вересня 2007, на вітчизняному телебаченні спостерігався лютий кримінал у кінофільмах (серіалах): «Брига- да», «Марш Турецького», «Агент національної безпеки», «Кріт» та багато інших. Відмінна риса цих кінофільмів – відхід від реального життя й соціаль- них мотивів, а також накладання західного типажу поліцейського, узятого з художньої реальності, на наш вітчизняний реальний типаж. Не меншої шкоди завдають ЗМІ, коли через них транслюється романти- зація злочинного життя, вакханалія, аморальність, брутальність. Це призво- дить до того, що серед молоді й підлітків негативна соціальна поведінка на- буває привабливості. З’являються думки про можливість «союзницьких» сто- сунків із злочинцями. Висловлюються навіть ідеї про те, що злодійський світ – це частина української культури, а злодійські «правильні поняття» легші й розумніші законів. Отже, зовсім неважко оцінити ступінь впливу кінематографії на глобаль- ну масову свідомість, у першу чергу, на підростаюче покоління. Діти насліду- ють популярним героям, буквально напам’ять знають діалоги головних ге- роїв, тим самим, закріплюючи у своїй свідомості певні стереотипи сприйнят- тя тих чи інших держав. В арсеналі школярів такі тяжкі злочини, як убивство, тілесні ушкодження, зґвалтування, злочини, пов’язані із застосуванням зброї. Деякі злочини, учи- нені школярами, вражають своєю жорстокістю й цинізмом. Звертає на себе увагу й зростання кількості неповнолітніх осіб, які не працюють і не навчаються. Основним джерелом їхнього існування нерідко служить жебрування, крадіжки, проституція, а також «нелегальна» трудова зайнятість, як правило, у кримінальному бізнесі. Частина підлітків, учиняючи злочин, розцінює це як пустотливу дію. Вони не бачать межі, де порушення переходить у злочин. Згідно з проведеним опи- туванням, лише 53% неповнолітніх засуджених знали, що вчиняють злочин, 24% – передбачали, а інші (23%) не знали й навіть «не задумувалися». Абсо- лютна більшість з останньої категорії правопорушників розцінює свій злочин як прояв відваги, сили, сміливості. Сьогодні спеціалісти повною мірою усвідомлюють, що немає й не може бути гарантії остаточного позбавлення від злочинності та інших форм деві- антності. Це зумовлено, по-перше, принциповою неможливістю побудови іде- ального (тобто повністю справедливого) суспільства; по-друге, об’єктивни- ми труднощами пізнання закономірностей функціонування й розвитку су- спільства; по-третє, можливістю появи в житті кожної людини таких некеро- ваних феноменів, як випадковість і «фатальний збіг обставин». На жаль, наше суспільство майже остаточно втратило систему соціаль- ного контролю над процесом становлення підростаючого покоління. Чимало інститутів соціалізації, такі як сім’я, школа, дитячі молодіжні організації, ут- рачають (або вже повністю втратили) своє значення. У СРСР існувала думка, що коли дитина «стала на слизький шлях», то вина за це лежить на сім’ї, вулиці, школі або міліції. Результати дослідження частково підтвердили цю позицію. Близько 90% дорослих співвітчизників вва- жають, що відповідальність за неповнолітніх злочинців лежить на сім’ї. На другому місці близько 40% підлітків і 70% дорослих розташували безпосе- реднє оточення. Третє місце займає місцева влада, яка покликана забезпе- чити сферу дозвілля молоді (70% дорослих і 30% неповнолітніх). Вину на пра- воохоронні органи покладає майже половина опитаних дорослих (48%). Крім того, громадська думка оцінює роботу цих відомств украй негативно. Так, проведене опитування в Російській Федерації свідчить, що дії працівників міліції негативно оцінюють 73% мешканців, а 46% громадян Росії у випадку небезпеки не стануть звертатися за допомогою до міліції й будуть намагати- ся справитися самотужки. Аналогічна ситуація має місце і в Україні, де міліції не довіряють понад 80% громадян [5]. Попередні дані опитувань громадян і аналіз засобів масової інформації свідчать про сталу стурбованість населення станом правопорядку та про- тидії злочинності в Україні, про низький рівень довіри населення до органів внутрішніх справ щодо їх спроможності вести ефективну боротьбу зі злочин- ністю, професійно надавати правову та соціальну допомогу громадянам, які її потребують [3]. За свідченням преси, до 90% співробітників міліції не є надійними захис- никами громадян [8]. Більше того, досить частими стали випадки викорис- тання міліцейської форми бандитами для здійснення квартирних пограбувань, захвату автомобілів на дорогах тощо. Держава на ділі зняла з себе відпові- дальність за забезпечення безпеки життя й майна громадян. Аналіз результатів опитування показує, що у випадку попадання в склад- ну життєву ситуацію частка підлітків не може сподіватися на захист і допомо- гу батьків. На запитання «Коли тобі буде потрібна допомога, до кого ти звер- нешся в першу чергу?» близько половини опитаних школярів і понад 60% не- повнолітніх засуджених не назвали батьків чи інших родичів. Також виявлена суттєва відмінність в уявленнях дітей та їхніх батьків: 78,5% батьків вважають, що у випадку, коли їхній дитині буде потрібний за- хист або допомога, вона звернеться в першу чергу до них або до родичів. З такою думкою згодні лише 47,7% їхніх дітей (величина розходження 30,8%). Вірогідність звернення до батьків за захистом нижча, якщо підліток пе- ребуває в більш складній ситуації. Тільки 38,2% опитаних школярів і 9,6% засуджених звернуться за допомогою до батьків у випадку, якщо вони пост- раждають від побиття, шахрайства, вимагання, пограбування чи іншого зло- чину. Не менш показова поведінка реальних жертв злочинів. Із 73 підлітків, які стали, на їхню думку, жертвами побиття – 23 особи, шахрайства – 17, вима- гання й пограбування – 32 або іншого злочину – 6, тільки 39 осіб (53,4%) зверталися за допомогою до батьків або до міліції. Решта неповнолітніх не зверталися до батьків і в міліцію, оскільки це, за їхніми висловлюваннями: «марно», «не хотів створювати собі труднощів», «вони б звинуватили мене», «упевнений, що вони не допоможуть», «боявся», «не впевнений, що моє звер- нення допоможе змінити ситуацію» тощо. Суттєвий вплив на відчуття підлітком недостатньої захищеності в сім’ї здійснює його незадоволеність своїми стосунками з батьками. Так, 54,4% опитаних школярів і 42,1% неповнолітніх засуджених оцінили свої стосунки з батьками як добрі. Кожен сьомий учень школи і кожен п’ятий вихованець пенітенціарної установи хотів би, щоб вони були кращими. На думку 25,7% батьків школярів, саме цього бажають їхні діти. Результати опитування продемонстрували також готовність більшості підлітків до компромісу. Із твердженням «на поведінку підлітка завжди мож- на вплинути, якщо спокійно поговорити з ним» повністю згодні 46,4% шко- лярів і 51,2% опитаних неповнолітніх засуджених і частково згодні, відповід- но, 34,3% та 38,7%. Із твердженням «підлітки і дорослі завжди можуть домовитися» цілком згодні 54,2% учнів шкіл, 63,3% засуджених і частково згодні, відповідно, 28,5% та 30,1%. На думку майже 90% батьків школярів, їхні діти будуть згодні з та- кими твердженнями. Готовність дітей «домовитися» й розуміння батьками подібної орієнтації не знижують суворість їхньої реакції на поведінку дітей. Більше половини опи- таних неповнолітніх (52,3%) вважають, що батьки часто наказують незаслу- жено. Для батьків така оцінка не є неочікуваною. На запитання «Як поста- виться ваша дитина до твердження «батьки часто наказують незаслужено»» 29,7% відповіли, що їхні діти цілком погодяться з таким твердженням і 38,4% – частково погодяться. Незважаючи на те, що більшість неповнолітніх виявляють готовність до компромісу, кожен одинадцятий з числа опитаних учнів загальноосвітніх шкіл і кожний десятий з числа вихованців пенітенціарних установ не погоджують- ся з тим, що «на поведінку підлітка завжди можна вплинути, якщо спокійно поговорити з ним», кожний десятий не погоджується з твердженням «підліток і дорослий завжди можуть домовитися» і кожний п’ятий учень та близько по- ловини засуджених вважають, що «чимало підлітків не розуміють інших аргу- ментів, окрім лайки й побоїв». Таким чином, значна частина підлітків незадоволені своїми стосунками з батьками, не завжди можуть розраховувати на захист, допомогу й розуміння в сім’ї, їх часто незаслужено наказують. Вірогідність відчуження таких підлітків від сім’ї досить велика. Одна з форм відчуження – утеча підлітка з сім’ї. Така ситуація має стійкий негативний наслідок, який підпорядковується відомому кримінологічному закону, згідно з яким дитина живе або за рахунок сім’ї, або за рахунок суспільства. Залишаючи сім’ю, вона починає жити за рахунок сус- пільства. Болісно усвідомлювати, що злочинність серед неповнолітніх, як трагіч- ний симптом розчарування, сумнівів і безвір’я, залишається на високому рівні. Міліція та інші правоохоронні органи не справляються з проблемою попе- редження правопорушень. І, звичайно ж, їм не вдається припинити її зовсім, навіть якщо в підрозділах органів внутрішніх справ буде достатньо праців- ників, щоб слідкувати за кожним «важким» підлітком. Недостатньо пояснити неповнолітньому правопорушнику, що злочин себе не виправдовує і що, у кінцевому рахунку, він потрапить за ґрати. Не вплинуть на нього враження й нотації про те, що порушення закону – це «антисуспільний вчинок». У сучасних реаліях функціонування українського суспільства боротьба зі злочинністю та іншими негативними явищами в молодіжному середовищі не може зводитися лише до вдосконалення заборон і застосування кримі- нальної репресії. Захоплення подібними методами здатне тільки загострити проблему, але не вирішити її. Результати проведеного дослідження в Прилуцькій та Мелітопольській виховних колоніях Державного департаменту України з питань виконання покарань переконливо свідчать, що майже 70% неповнолітніх засуджених потребують не покарання, яке лише загострює їхнє становище, а психічної корекції. Усе більшу стурбованість у вітчизняних учених викликає той факт, що в умовах трансформації суспільства престиж права взагалі й законодавства зокрема знизився. У певної частини молоді з’явилася стійка тенденція відсут- ності поваги до законослухняної поведінки, а перевага надається культу сили, жорстокості й насилля [7, с. 177]. У той же час, згідно з результатами дослідження, проведеного серед учнів 5–8 класів Фабричненської загальноосвітньої школи в Луганській об- ласті, 95% з числа опитаних вважають, що їм треба знати свої права; 72% відмітили, що їх права порушуються; в обізнаності правових документів про- явили знання 32%; хотіли б більше знати про свої права 98% учнів [1]. Деформована правосвідомість громадян є сьогодні однією з визначаль- них причин більшості злочинів і адміністративних проступків, а для праців- ників державного апарату – однією з причин прийняття неефективних рішень, порушення законності, формалізму й бюрократії. Низька правова культура окремих посадових осіб, керівників, громадян гальмує подолання бюрокра- тичних методів в управлінні державою, є однією з причин грубих порушень законів. Тому для вирішення цієї проблеми необхідна організація юридично- го всеобучу (підвищення правової культури населення, юридичної грамотності громадян) як єдиної загальнодержавної програми, що охоплює всі верстви населення. Ефективними засобами правовиховного впливу є такі форми правово- го навчання, як диспути, дискусії, конференції, постійно діючі правові лек- торії, конкурси – вікторини правових знань, тематичні вечори, зустрічі з пра- цівниками правоохоронних органів, тематичні виховні години. Їх проведення має розширити правові знання неповнолітніх та молоді, знання правового статусу юнаків і дівчат, сформувати вміння співвідносити в житті норми мо- ралі та права, застосовувати правові знання в повсякденному житті [7, с. 179]. Саме правова свідомість людини є головним чинником, який впли- ває на вибір способів поведінки, на готовність до дії в тій чи іншій ситуації. Особливу увагу слід приділяти розробці програм виховання, навчання, методичних рекомендацій для різних категорій посадових осіб і громадян. І в цьому суттєву допомогу можуть надавати Міністерства юстиції, внутрішніх справ, освіти і науки України, юридичні університети та інститути, низка гро- мадських організацій. Можливо доцільно створити координаційно-методич- ний центр з правового всеобуча з числа вчених-правознавців, керівників пра- воохоронних органів. Підвищення правової культури, юридичних знань має стати невід’ємною частиною внутрішньої політики нашої держави. Проблемною залишається ситуація, пов’язана із забезпеченням доступ- ності юридичної інформації: украй низькі тиражі нормативної, довідкової й популярної юридичної літератури. Якщо в містах не завжди, але можливо знай- ти ту чи іншу літературу, то в сільських районах – це проблема. Паралельно із запропонованими заходами й додатково до них, для запо- бігання злочинності неповнолітніх та зниження її рівня, вважаємо за доцільне: — у якості першого кроку до поліпшення ситуації з підлітковою злочинні- стю слід зрозуміти саму ситуацію. Сьогодні ні держава, ні суспільство не во- лодіють достовірною інформацією про реальні масштаби й тенденції в підлітковій злочинності, що не дозволяє виробити програму дій, адекватну ситуації. Мова йде про регулярне вивчення злочинності неповнолітніх і оцін- ку ефективності вжитих заходів. Потрібний постійний моніторинг динаміки підліткової злочинності з єдиною інформаційно-аналітичною базою; — заборонити (або хоча б суттєво обмежити) на телебаченні показ сцен убивств, насилля, жорстокості, вакханалії, аморальності, брутальності. Профілактика злочинності неповнолітніх повинна здійснюватися через зміцнення устоїв первинного осередку суспільства – сім’ї, надання їй все- бічної допомоги, що, звичайно, не виключає соціальних програм, спрямова- них на найменш захищену та найбільш вразливу категорію громадян – підлітків. Література 1. Андрєєнкова В.Л. Формування правової культури учнів як шлях до впровадження громадянської освіти // Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. – К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2006. – С. 205. 2. Комсомольская правда от 25.10.2002 г. 3. Міліція в дзеркалі громадської думки: вересень 2005. – К.: Укр. ін-т соц. досліджень. Центр «Соціальний моніторинг», 2005. – 17 с. 4. Оцінювання ефективності діяльності органів внутрішніх справ через громадську думку: Метод. рекомендації / О.А. Лупало, В.Ю. Котляр, К.О. За- будський, О.В. Антонов. – К.: Видавничо-поліграфічний центр при МВС Украї- ни, 2006. – 34 с. 5. Подолинний С.І. Застосування тренінгових технологій для форму- вання позитивного іміджу міліції (в контексті співпраці Центрів практичної психології, Центрів громадських зв’язків та представників мас-медіа) // Тео- рія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології: Ма- теріали Всеукр. наук.-практ. конф., м. Київ, 22 листопада 2003 р. / За наук. ред. Л.І. Мороз. – К.: КІВС, 2003. – С. 74. 6. Средства массовой информации и судебная власть в России (про- блемы взаимодействия). – М.: Фонд Защиты Гласности, 1999. – 44 с. 7. Удалова О.А. Деякі аспекти правового виховання і захисту непов- нолітніх // Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. – К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2006. – Спец. вип. – С. 177–182. 8. http://www.detectiveagency.org/book. | |
|
|
|
| Просмотров: 830 | Рейтинг: 0.0/0 | |