| Главная » Статьи » Психология и педагогика |
ЗМІСТ ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАСУДЖЕНИХ
|
|
|
ЗМІСТ ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАСУДЖЕНИХ Під змістом процесу ресоціалізації ми розуміємо педагогічно орієнто- вану систему знань, умінь, навичок, понять, досвід самостійних дій, емоцій- но-ціннісне ставлення до світу, оволодіння якими забезпечує відновлення втраченої здатності до соціально-прийнятної поведінки в колонії й поза її ме- жами. Принципово важливим аспектом сутнісної основи ресоціалізаційного процесу є розуміння його не як самостійного соціального феномена, а як частини загальнодержавної системи виховання й специфічної галузі педаго- гічної науки, що дозволяє вивчати й описувати його в категоріях, поняттях, закономірностях, принципах, формах, методах, прийнятих у загальній педа- гогіці. З цих позицій провідною педагогічною категорією, завдяки якій, влас- не, і можливий процес ресоціалізації, виступає виховання. В умовах пенітен- ціарної системи його особливість полягає в тому, що воно виступає як ме- ханізм морального впливу на засуджених, засіб цілеспрямованого впливу на особистість з метою прищеплення їй навичок орієнтації в соціумі, формуван- ня навичок прийнятного способу життя, психологічної готовності до законо- слухняної поведінки. З огляду на специфіку пенітенціарного закладу для не- повнолітніх ми згодні з трактуванням М.Галагузовою виховання як «спільної діяльності, взаємодії вихователів і вихованців, результатом котрої повинна бути зміна, формування й розвиток у заданому напрямку вихованця, з ураху- ванням його здібностей, інтересів, спрямованості» [1, 101]. Резюмуючи, відзначимо, що виховання як головний ресоціалізаційний механізм – один з найскладніших соціальних процесів, спрямований на підго- товку неповнолітніх засуджених до самостійного життя. В умовах пенітенці- арної системи він безупинний і виступає в кількох взаємозалежних площинах – це головна мета пенітенціарного закладу; це – педагогічний процес, що забезпечує досягнення мети; нарешті, це – внутрішній процес якісної зміни свідомості, почуттів і поведінки особистості. Основу змістовного боку ресоціалізації складає її цільовий компонент, стислий аналіз якого ми зараз здійснимо. Така логіка продиктована тією об- ставиною, що наявність усвідомленої мети – головний компонент і умова інтерпретації будь-якої, у тому числі соціально-педагогічної діяльності, і лише після осмислення мети можна розпочати розробку механізмів, технологій, методів її реалізації на практиці. Метою ресоціалізаційної діяльності стосовно неповнолітніх засуджених є зміна спрямованості особистості, створення системи її моральних, ідей- них, правових переконань, відповідно до прийнятих у суспільстві норм і цінно- стей, формування в осіб, що відбувають покарання, здатності до самостійно- го стабільного законослухняного життя після звільнення. Досягнення цієї мети можливе через вирішення низки практичних зав- дань, найважливішими з яких є: — відновлення й збереження соціальних зв’язків і відносин особистості, їхній розвиток і збагачення в заданих режимом умовах; — забезпечення соціального, правового, психологічного, фізичного, мо- рального захисту й підтримки неповнолітніх засуджених у процесі їхньої ресо- ціалізації; — формування в неповнолітніх засуджених здатності й умінь до саморе- гулятивної діяльності, в основі яких лежать процеси самовиховання, само- контролю, самореалізації в соціально-прийнятній системі діяльності й відно- син; — забезпечення всім неповнолітнім засудженим можливості вчитися, здо- бувати освіту й фах, підвищувати свій загальнокультурний рівень, розширю- вати кругозір, формувати соціально значущу систему ціннісних орієнтацій і життєвих перспектив; — з урахуванням того, що відбування покарання в умовах позбавлення волі об’єктивно сприяє руйнуванню фізичного й психічного здоров’я, найваж- ливішим завданням ресоціалізації є забезпечення неповнолітнім засудженим таких умов, які сприяли б збереженню й зміцненню їх фізичного, психічного здоров’я, а також максимально компенсували негативні психоемоційні пе- реживання в режимних умовах; — нарешті, найважливішим завданням ресоціалізаційної діяльності є по- стійне звернення вихователів і вчителів до самосвідомості засуджених, роз- виток їх інтелектуальних, творчих і фізичних потенцій, активізація критичного мислення, стимулювання процесів самопізнання, саморозвитку, самореалі- зації, зміцнення віри у свої сили, у можливість гідного життя після звільнення. Говорячи про цільовий компонент ресоціалізаційного процесу, слід відзначити один нюанс. При видимій близькості понять «цілі ресоціалізації» й «цілі соціалізації» між ними є й істотні розбіжності. Якщо під узагальненими соціалізаційними цілями ми традиційно розуміємо бажані зміни в особистіс- ному досвіді людини, її поглядах, установках за допомогою її входження в соціум й оволодіння багатством людської культури, то цілі ресоціалізації, в основному, сконцентровані в специфічному соціальному замовленні, вира- женому не тільки в об’єктивних тенденціях суспільного розвитку, але й у рег- ламентованих режимними документами й внутрішніми правилами. Сюди ж варто віднести й те, що, на відміну від динамічних соціалізаційних цілей, ре- соціалізаційні цілі можуть бути невизначеними, не завжди зрозумілими підліткові, викликати в нього часом прихований опір. Тому багато хто з не- повнолітніх, відбувши покарання, не в змозі зрозуміти змін, які відбулися на волі, що особливо відчутно в епоху соціальних змін. Змістовну основу ресоціалізаційної діяльності в колонії для неповнолітніх складають традиційні напрямки виховної роботи, але реалізовані в специ- фічних умовах виправного закладу. Як і в традиційній педагогіці, основу ви- ховної діяльності в колонії складає моральне, правове, трудове, фізичне, ес- тетичне, етичне виховання. У специфічних умовах виправного закладу ці на- прямки реалізуються в таких специфічних для колонії видах діяльності: на- вчання й виховання в загальноосвітній школі, трудова діяльність, художньо- естетична творчість, дозвіллєва діяльність і спорт. Крім відзначених на- прямків, у колоніях для неповнолітніх ми особливе місце в ресоціалізаційно- му процесі відводимо відновленню сімейних зв’язків, які розглядаємо як особливий вид психосімейної терапії. З метою субординувати взаємозв’язки між різноманітними видами діяль- ності в умовах пенітенціарної системи ми скористаємося традиційним загаль- нопедагогічним поняттям «провідна діяльність», яка в словниках трактуєть- ся як «діяльність, під впливом якої відбуваються найголовніші зміни в психіці дитини, що готують її перехід до нового, вищого щаблю розвитку». У нашому дослідженні ми розглядаємо навчання й виховання в школі як провідну діяльність, що виступає системотворчим чинником у процесі ресоціалізації неповнолітнього засудженого. Теоретичною основою наших міркувань є оз- наки, сформульовані О.Леонтьєвим щодо головних видів діяльності. Таких ознак три: по-перше, це діяльність, у якій виникають і диференціюються інші, нові види діяльності; по-друге, це діяльність, що визначає розвиток основ- них психічних процесів; по-третє, це діяльність, від якої вирішальним чином залежать особистісні зміни, характерні для певного віку [2]. Виходячи зі сказаного, ми резюмуємо, що з перерахованих напрямків найважливішим ресоціалізаційним чинником для неповнолітніх засуджених є школа, яка, підвищуючи загальноосвітній рівень засуджених, сприяє реалі- зації генеральної ресоціалізаційної мети – росту загального культурного й освітніх рівнів підлітка, відновленню деформованих особистісних утворень. Аналізу цього напрямку в нашому дослідженні буде приділено особливу ува- гу, а зараз коротко охарактеризуємо допоміжні напрямки ресоціалізаційної діяльності. Проведені дослідження й наш багаторічний досвід свідчать, що зі згада- них напрямків центральне місце в первинній фазі ресоціалізаційного проце- су належить етичному вихованню. Таке специфічне положення, на відміну від традиційної педагогіки, пояснюється тим, що на початковому етапі воно аку- мулює в собі елементи морального виховання й у такий спосіб виступає зовнішнім регулятором поведінки засудженого. З урахуванням специфіки контингенту, де багато хто не володіє або втратив навички соціально-прий- нятної поведінки, вихователям колонії й учителям школи доводиться розпо- чинати ресоціалізаційну роботу з навчання елементарних правил етикету. Відповідно, головним критерієм успішності ресоціалізаційного процесу на першому етапі є зовнішні прояви ввічливості, поваги до начальства, педа- гогів школи, своїх товаришів. Особливістю виховної роботи в цьому напрям- ку є те, що вимоги чемного поводження повинні бути однаковими як для за- суджених, так і для співробітників виправного закладу. Це є непорушною ос- новою, на якій можна здійснювати весь комплекс ресоціалізаційних заходів і створювати сприятливі соціально-педагогічні умови для виправлення. Розв’язання проблем соціально прийнятної поведінки є основою, на якій надалі базується вся ресоціалізаційна діяльність. Наступним напрямком, що складає змістовну основу ресоціалізаційної діяльності, є трудове виховання засуджених. Зазначимо, що цей напрямок є традиційним для вітчизняної пенітенціарної системи. Тут доречно пригадати позицію А.Макаренка, який розглядав трудове виховання в умовах пенітен- ціарної системи не тільки з економічних позицій, але, насамперед, з вихов- них, справедливо вважаючи, що праця – це найважливіша ознака втраченої соціальності людини. «Ми бачимо, – пише А.Макаренко, – що наш дитячий колектив не хоче жити підготовчим життям до якогось майбутнього життя (чит. на свободі), він не хоче бути тільки явищем педагогічним, він хоче бути по- вноправним явищем суспільного життя, як і кожний інший колектив» [3, 237]. Ці слова А.Макаренка якнайкраще підтверджують найважливішу ідею всього ресоціалізаційного процесу – виправлення й перевиховання засу- дженого неповнолітнього розпочинається й активно реалізується вже в ході відбування покарання. Особистісні деформації й утрата нормативних со- ціальних зв’язків можуть бути піддані успішній соціально-педагогічній корекції у виправному закладі, а не тільки в умовах реального вільного соціуму. Уточнімо, що, на відміну від пенітенціарних закладів для дорослих, у не- повнолітніх засуджених головною є не стільки трудова, скільки навчально- виробнича діяльність, яка гармонійно поєднує в собі елементи виробництва й оволодіння робітничими професіями. Така практика поширена в Україні, і її основу складають такі види трудової діяльності, як продуктивна праця на виробництві, навчально-виробнича робота з програм професійно-технічної освіти, самообслуговування в житлових зонах, школі, ПТУ, робота з благоус- трою помешкань і території й т. ін. Організовуючи трудове виховання в колонії, ми виходили з таких мірку- вань. Для неповнолітнього засудженого праця виступає не як кількість вит- раченої енергії й обсяг зробленої продукції, а як соціальний процес, у якому формуються соціально прийнятні зв’язки й відносини. Беручи участь у тру- довій діяльності, неповнолітній вибудовує для себе внутрішню ресоціаліза- ційну траєкторію, що виходить за часові межі перебування в колонії й у май- бутньому стане головною умовою соціальної реабілітації. У процесі суспіль- но корисної праці формуються й відновлюються втрачені особистісні якості – працьовитість, сумлінність, потреба в чесному способі життя, повага до власності, колективізм, взаємовиручка, дисциплінованість, підприємливість, прагнення до чесного статку й заробітку тощо. Для десоціалізованого підлітка колонія стає тим місцем, де він уперше витрачає сили на соціально корисні цілі й при цьому одержує задоволення від творчості, ініціативності, суспіль- ного визнання й поваги. Для педагогів і вихователів колонії трудова діяльність є особливим педагогічним засобом вивчення особистості, рівня її ресоціалі- зації. У конкретних ситуаціях, що виникають у трудовій діяльності, розкриваєть- ся внутрішній зміст неповнолітнього, його справжні моральні якості, які він може мистецьки приховувати в повсякденному житті. Найважливішим напрямком ресоціалізаційної діяльності є художньо-ес- тетична творчість. У цілому вона спрямована на формування естетичної куль- тури, моральності, гуманізму в неповнолітніх засуджених, виховання в них почуття прекрасного, що в умовах життя в колонії є найсильнішим психоемо- ційним регулятором міжособистісних відносин. У традиціях виправних зак- ладів Луганської області – активне залучення до концертної діяльності в ко- лоніях професійних і самодіяльних творчих колективів, артистів місцевих театрів, відомих в області діячів культури й мистецтв. Особливе місце в ро- боті педагогів, вихователів колонії займає такий напрямок, як безпосереднє залучення підлітків до творчої діяльності. Зокрема, у Перевальській виховній колонії створені й активно функціонують самодіяльний театр, різноманітні творчі гуртки, музичний і кіноклуби. Останнім часом активно розвивається такий напрямок, як створення гуртків національної культури, історії й етно- графії рідного краю, народних ремесел. Традиційними в роботі з неповноліт- німи стали такі форми, як читацькі конференції, дискусійні клуби з проблем культурно-естетичної творчості, тематичні вечори, зустрічі з цікавими людь- ми, релігійними діячами, письменниками, художниками, артистами. У цій ро- боті активну допомогу надають учителі школи й викладачі Луганського педа- гогічного університету, студенти-соціальні педагоги й соціальні працівники, Волонтерський загін історичного факультету педагогічного університету. Розглядаючи художньо-естетичну творчість як найважливішу складову змістовної сторони ресоціалізаційного процесу, хочемо відзначити її специ- фічну особливість. В умовах пенітенціарної системи естетичний напрямок формування особистості несе на собі додаткове педагогічне навантажен- ня, виступаючи ще й чинником зміцнення порядку та дисципліни в колонії. Саме в цьому контексті варто сприймати слова А.Макаренка про те, що «не мож- на нехтувати естетичними сторонами життя… Естетика костюма, кімнати, східців, верстата має анітрохи не менше значення, ніж естетика поведінки. Приходячи до естетики як до результату стилю, ми цю естетику потім почи- наємо розглядати і як чинник, що сам по собі виховує». Для неповнолітніх засуджених найважливішим напрямком ресоціаліза- ційної діяльності є організація дозвілля й спортивна робота. Для молодого несформованого організму її значення важко переоцінити, особливо якщо підліток перебуває в умовах ізоляції, специфічного психологічного стану, об- меженого харчування. Не можна не погодитися з думкою А.Пташинського й А.Гунченко, що «жодна пенітенціарна система у світі не може похвалитися успіхами в збереженні здоров’я осуджених. Умови утримання в ізоляції, за ґратами не сприяють зміцненню здоров’я й видужанню» [4, 23]. Для України, яка переживає серйозні економічні труднощі, ця проблема є вкрай актуальною, тому дозвілля й спортивна діяльність у колонії розгля- даються нами не тільки як засіб релаксації, але і як найважливіший чинник зміцнення здоров’я. При цьому не можна забувати, що для багатьох непов- нолітніх фізична культура вперше виступає як елемент загальнолюдської куль- тури, який обов’язково повинний супроводжуватися позитивними естетични- ми, етичними, емоційними переживаннями. В умовах пенітенціарної системи, коли особистість підлітка значною мірою деформована, спортивна діяльність може виявитися єдиним чинником, що забезпечує початок ресоціалізації осо- бистості. Мова йде про формування таких базових особистісних утворень, як: сила волі, ініціативність, мужність, уміння долати трудності, колективізм, дисциплінованість і організованість. Водночас організація дозвілля й ефек- тивної спортивної діяльності в колонії має низку специфічних трудностей. Не говорячи про очевидні проблеми, пов’язані з відсутністю фінансування, відзначимо ті, що безпосередньо визначаються психолого-педагогічними причинами. Наш багаторічний особистий досвід і дослідно-експерименталь- на робота підтвердили, що найбільш складним є подолання депресивної інерт- ності, пасивності, байдужності, викликаних тривалими десоціалізаційними процесами. Значна частина контингенту засуджених потрапляють у колонію зі слаборозвиненою волею, не спроможні до подолання труднощів і трива- лих навантажень, у них швидко згасає інтерес, у тому числі до спортивної діяльності, вони не спроможні організувати своє дозвілля, у результаті – пси- хологічна залежність від більш сильних лідерів, серед яких трапляються ан- тисоціальні. Проте, незважаючи на відзначені складності, дозвілєва й спортивна діяльність у пенітенціарній системі залишаються важливим ресоціалізацій- ним чинником, визначеним статтею 31 Конвенції про права дитини, що фіксує право дитини на всебічну участь у культурному й творчому житті й надає всім рівні права на творчу діяльність, дозвілля й відпочинок [5]. У практиці пенітенціарних закладів широко використовуються такі фор- ми роботи, як фізична зарядка, гімнастика, різноманітні змагання, спартакі- ади, турніри з різноманітних видів спорту; неповторним психоемоційним ста- ном супроводжуються зустрічі неповнолітніх засуджених з відомими спорт- сменами регіону, чемпіонами світу й олімпійських ігор. Особливу допомогу в організації й проведенні цієї роботи надають Управління в справах сім’ї й молоді, Управління в справах фізичної культури і спорту облдержадмініст- рації, з якими в ході проведення дослідно-експериментальної роботи ство- рено систему перспективного співробітництва. Особливе значення для успішного процесу ресоціалізації неповнолітніх має такий напрямок, як сімейна терапія, під якою ми розуміємо різноманіття контактів із сім’єю й близькими родичами. Цей ресоціалізаційний чинник має величезне значення саме в колоніях для неповнолітніх засуджених, що пояс- нюється їх віковими й психологічними особливостями. Як правило, у більшості випадків підлітки, навіть опинившись в ув’язненні, продовжують зберігати досить лояльне ставлення до суспільства й не відчувають явної ворожості до соціальних інституцій. Маючи недостатній життєвий досвід, вони, на відміну від дорослих ув’язнених, швидко адаптуються до нових умов, зберігаючи прихильність до сімейних цінностей, родинних і приятельських зв’язків. Ця особистісна якість обов’язково повинна бути використана педагогами й ви- хователями для активізації процесу ресоціалізації. Невипадково інтерес до карної субкультури різко зростає в тому випад- ку, якщо сімейні й родинні взаємозв’язки ослабли або взагалі відсутні. Сімейні стосунки й карна субкультура завжди виступали природними антагоністами, і ця обставина часто є вирішальним чинником у життєвому самовизначенні підлітка. На жаль, форми спілкування із сім’єю у вітчизняній пенітенціарній сис- темі обмежені. Її основу складають письмове спілкування, передачі продуктів, а також побачення з близькими родичами. На цьому досить убогому органі- заційно-методичному фоні особливого значення набуває попередня робота педагогів, психологів, вихователів, що передбачає вивчення таких аспектів, як соціальна спрямованість сім’ї, її матеріальне становище, авторитет батьків в очах підлітка, його місце в системі сімейних відносин, реакція сім’ї на зло- чин, готовність близьких до продовження стосунків і багато чого іншого. Ме- тою цього прихованого від підлітка педагогічного аналізу є пошук адекват- них шляхів включення сім’ї в процес ресоціалізації. Це передбачає встанов- лення контактів і початок діалогічного спілкування засудженого зі своїми близькими; зняття природної напруги у відносинах; допомога засудженому підлітку в позбавленні від комплексу непрощенної провини; психолого-педа- гогічна підтримка сторін; прояв щирої участі в проблемах сімейних взаємин та ін. Генеральною метою сімейної психотерапії в умовах відбування пока- рання є відновлення втрачених сімейних зв’язків і побудова нової моделі сто- сунків, заснованих на гірких реаліях сьогоднішнього дня і спрямованих у май- бутнє життя після звільнення. У цьому зв’язку доречно пригадати видатного вітчизняного педагога В.Су- хомлинського, який, виступаючи перед вихованцями однієї з колоній для не- повнолітніх у Кіровоградській області, так вишикував пріоритети ресоціалі- заційної діяльності. «Деякі, – відзначав В.Сухомлинський, – хвастаються тим, що багато років провели в ув’язненні. Для цього багато розуму не треба, це не романтично. Романтика в тому, щоб бути справжньою людиною, громадя- нином своєї Батьківщини, здійснювати благородні вчинки… По-моєму, у школі, у тому числі й у вашій, необхідно ввести чотири провідні культи. От вони ці культи: культ Батьківщини, культ матері, культ книги, культ рідного слова» [6]. Резюмуючи сказане, уточнимо, що змістовний бік ресоціалізації, пода- ний нами в такій логіці й послідовності, не єдиний. Практична діяльність і те- оретичні пошуки в цьому напрямку дають достатньо різноманітні варіації, багато з яких реально підтверджуються практикою пенітенціарної діяльності. Наша модель продиктована логікою дослідження й також підтверджується результатами дослідно-експериментальної роботи, що проводилася на базі Перевальської колонії для неповнолітніх. Література 1. Социальная работа с осужденными: Учеб. пособие / Под ред. В.И.Жукова, М.А. Галагузовой. – М., 2002. 2. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – 4-е изд. – М., 1981. 3. Макаренко А.С. Воспитание гражданина. – М., 1988. 4. Пташинський О., Гунченко О. Соціальні аспекти охорони здоров’я в місцях позбавлення волі // Соц. політика і соц. робота. – 2002. – № 2. – С. 23. 5. Сборник международных стандартов и норм ООН в области право- судия в отношении несовершеннолетних. – М., 1998. 6. Сухомлинский В.А. Научи свое сердце добру // Комсомольская прав- да. – 1979. – 24 авг. | |
|
|
|
| Просмотров: 2291 | Рейтинг: 0.0/0 | |