Стратегія розвитку сучасного суспільства базується на встановленні гендерної рівноваги між представниками обох статей, набутті статевого балансу в різноманітних сферах людської життєдіяльності. Але розвиток і стабільність будь-якого соціуму невід’ємно пов’язані з процесом розвитку особистості взагалі та її гендерних особливостей зокрема. 

Відомо, що висока ефективність роботи соціального педагога з дітьми досягається там, де вона охоплює всі сторони їхньої життєдіяльності, включаючи побут, дозвілля, сферу сімейних стосунків. Дослідження науковців (М. Баяновська, І. Валгаєва, О. Волохов, М. Окаринський, Ю. Поліщук та ін.) засвідчують високу ефективність впливу дитячих громадських об‘єднань на процес формування світогляду, моральних переконань і установок цієї категорії дітей і підлітків.

Виникнувши в кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст., вітчизняна соціальна педагогіка за досить невеликий проміжок часу пройшла три етапи: емпіричний, науково-практичний і науково-теоретичний [1]. Її розвиток був зумовлений дією багатьох чинників, серед яких — об’єктивний, суб’єктивний, особистісний і людський.

Як відомо, німецька система освіти, у тому числі й вища, починаючи з першої половини ХІХ  сторіччя, безумовно, вважається однією з кращих у світі. Вона є предметом дослідження багатьох науковців-педагогів, хоча не можна заперечувати наявність великого педагогічного потенціалу американської системи освіти, який показаний у численних кандидатських та докторських дисертаціях, монографіях, статтях.

Політична, економічна, соціальна та культурна сфери суспільного життя в різні історичні епохи зумовлюють нові тенденції розвитку освіти. Це стосується й сьогодення. Особливої актуальності набувають проблеми навчання та виховання.

Сучасний період національного відродження розвитку суспільства в нашій незалежній державі відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти, що дає змогу формувати покоління духовно багатих людей. Саме відродження нації супроводжується зростанням інтересу до духовних витоків народу.

Професійна соціально-педагогічна робота – один з важливих засобів реагування суспільства на нову соціальну ситуацію. Складні сучасні соціально-економічні обставини в Україні, зниження рівня життя зумовлюють актуальність розвитку та вдосконалення системи соціального захисту людини.

Досвід опіки над дітьми-сиротами й дітьми, позбавленими батьківського піклування в Україні, доводить пріоритетність і гуманність сімейних форм опіки над інтернатними закладами. Сьогодні формуються специфічні форми й методи вирішення проблеми виховання та соціалізації дітей, позбавлених сімейного оточення, але безперечним залишається висновок, що тільки сім’я володіє такою системою подачі інформації, яка дозволяє дитині засвоювати її з максимальною зацікавленістю, повнотою, швидкістю.

Опитування громадян і оприлюднення результатів громадської думки стали звичним явищем у світовій практиці. У такий спосіб визначається не лише ступінь підтримки населенням результатів діяльності правоохоронних органів, а й ставлення громадян до широкого спектра соціальних і правових питань, які згодом коментуються також і в засобах масової інформації.