Перш, ніж висвітлити й проаналізувати виховні здобутки непересічного дитячого закладу – Літнього дитячого містечка, одного з піонерів запровадження колективних методів організації життя дітей в історії української радянської педагогіки, зазначимо, що в основу його діяльності було покладено

досвід створення малих дитячих об’єднань, вироблений з літа 1920 р.

Звернення до народної педагогіки при вивченні питань сирітства є необхідним, адже саме знання й досвід народу, що знайшли відображення у фольклорних творах, звичаях і обрядах, витворах прикладного мистецтва, є складовою основи для розвитку сучасних педагогічних знань. 

Різноманітні політичні, економічні, культурні процеси, які останнім часом відбуваються в нашій країні, не можуть не позначитися на суспільстві, зокрема на підростаючому поколінні та молоді. В умовах сьогодення зростає соціальна роль особистості, велике значення надається особистісно орієнтованій педагогіці, яка покликана формувати свідомість майбутнього громадянина. 

Значне поширення злочинності неповнолітніх у сучасному світі порушує проблему ресоціалізації підлітків, які вже скоїли правопорушення або знаходяться на межі законослухняної й протиправної поведінки. Традиційна система покарання та виправлення неповнолітніх злочинців, що передбачає їх ізоляцію в спеціалізованих виховних закладах (колоніях, спецінтернатах), не дозволяє усунути соціальні чинники протиправної поведінки неповнолітніх.

На сьогодні феномен дитячої безпритульності залишається значущою та актуальною проблемою, оскільки складні соціально-економічні, політичні перетворення, що відбувалися в 1990-х роках, призвели до збіднення значної кількості сімей, поглиблення конфліктів між поколіннями, нівелювання життєвих принципів гуманізму, збільшення кількості сімей, які ведуть аморальний спосіб життя.

В Україні, як і в усьому світі, спостерігається тенденція зростання чисельності дітей з обмеженими можливостями. Щорічно в країні народжується близько 30 тисяч дітей з уродженими спадковими захворюваннями, серед яких 70—75 відсотків стають інвалідами.

Однією з важливих функцій сучасних шкіл-інтернатів стала соціальна адаптація й реадаптація. Висуваються нові завдання в управлінні школою в напрямі формування загальношкільного інтернатного колективу та нові процесуальні цілі у вихованні.

Сучасна соціальна дійсність з усе більшою виразністю потребує виховання та розвитку в молоді якостей ініціативного та самостійного суб’єкта, здатного творчо й активно будувати свої відносини в різноманітних сферах діяльності.